15 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/2346/24 пров. № А/857/25678/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Курильця А. Р., Пліша М. А.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року у справі №380/2346/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
суддя в 1-й інстанції - Желік О. М.,
дата ухвалення рішення - 17 вересня 2024 року,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування і невиплати йому додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану»; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування і виплату йому додаткової винагороди у розмірі 30000 гривень, передбаченої постановою КМУ №168, починаючи з 01 квітня 2022 року по 30 жовтня 2023 року, з урахуванням сум виплаченої такої винагороди; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати за період з 01 квітня 2022 року по день фактичної виплати.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати позивачу у повному обсязі додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану». Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування і виплату позивачу додаткової винагороди у розмірі 30000 гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168, починаючи з 01 квітня 2022 року по 31 травня 2023 року, з урахуванням виплачених сум. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням у частині задоволених позовних вимог, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що відповідно до пунктів 8, 9 Розділу XXXIV Порядку №260 виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин - особовому складу військової частини; керівника органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин. Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів. Вказує, що позивач отримував за деякі місяці більше 30000,00 грн, оскільки виконував бойові та спеціальні завдання відповідно до наказів командира, що підтверджується картками особового рахунку військовослужбовця. Таким чином, покликання позивача на те, що йому неправомірно не виплачувалась додаткова винагорода є протиправними і суд першої інстанції не врахував цього та призначив повторно виплату, яку він вже отримував. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу позивачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 22 квітня 2020 року.
ОСОБА_1 у період з 30 листопада 2018 року по 30 жовтня 2023 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Звільнений позивач з військової служби наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 30 жовтня 2023 року №227 у відставку відповідно (за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі) за підпунктом «а» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
20 листопада 2023 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив повідомити про причини припинення виплати додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану»; виплатити винагороду з дня припинення до дня звільнення, та повернути заборгованість за минулий період.
Листом від 08 січня 2024 року №71/1/14 відповідач повідомив, що додаткова винагорода на період дії воєнного стану у розмірі 30000 гривень за період з 01 лютого 2023 року до дня виключення із списків особового складу військової частини виплачувалася позивачу за періоди наявності підтверджуючих документів щодо участі у бойових діях, виконання бойового спеціального завдання або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії.
Вважаючи бездіяльність відповідача, яка виражена у невиплаті додаткової винагороди протиправною, позивач звернувся у суд з цим позовом.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що нарахування та виплата позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168 у розмірі 30000 гривень, здійснювалася не в повному обсязі у період з 01 квітня 2022 року по 31 травня 2023 року, тому наявні підстави для зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити нарахування і виплату позивачу додаткової винагороди у розмірі 30000 гривень, передбаченої постановою КМ України №168, починаючи з 01 квітня 2022 року по 31 травня 2023 року, з урахуванням сум виплаченої такої винагороди. Решту вимог позивача в межах вказаного періоду суд розцінив, як передчасні, оскільки відповідні нарахування та виплати ще не проведені. Крім того, доказів, які б підтверджували протиправність дій відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди у розмірі 30000 гривень за період з 01 червня 2023 року по 30 жовтня 2023 року за наявності підстав для такої виплати, матеріали справи не містять, відповідно, й інші вимоги за вказаний період, як похідні, є необґрунтованими. Крім того, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю.
Колегія суддів зазначає, що відповідач оскаржує рішення в частині задоволених позовних вимог, тому з врахуванням ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Даючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно зі ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
За змістом ч.2 ст.9 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII (далі - Закон №2011-XІІ) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Ч.4 ст.9 Закону №2011-ХІІ передбачає, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Структура та умови грошового забезпечення військовослужбовців, визначені постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова №704).
Відповідно до п.2 Постанови №704 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міноборони від 07 червня 2018 року №260 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197) (далі - Порядок №260).
Згідно з п.2 Розділу 1 Порядку №260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
Враховуючи наведені вище норми суд встановив, що винагорода належить до додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, що виплачується для стимулювання їх в досягненні високих результатів у службовій діяльності.
Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного часу, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова №168).
У редакції Постанови №168 (від 28.02.2022) розмір додаткової винагороди для військовослужбовців Збройних Сил України (крім тих із них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів) був визначений у фіксованому розмірі - 30 000 гривень щомісячно.
На момент виникнення спірних правовідносин до Постанови №168 внесені зміни зокрема: - в абзаці першому пункту 1 постанови слова і цифри "додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно замінено словами і цифрами додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць"; доповнено постанову пунктом 2-1, яким установлено, що керівники відповідних міністерств та державних органів визначають порядок і умови виплати додаткової винагороди, одноразової грошової допомоги, розміри виплати додаткової винагороди в розмірі до 30000 гривень.
Отже приписами Постанови №168 уповноважено керівників державних органів визначати не тільки порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також її розмір (в розмірі до 30000 грн).
Наказом Міноборони від 25 січня 2023 року №44 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30.01.2023 за №177/39233) Порядок №260 доповнено новим розділом "XXXIV. Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану".
За змістом п.2, 4 Розділу XXXIV Порядку №260 на період дії воєнного стану додаткова винагорода згідно з Постановою №168 в розмірі 30000 грн виплачується військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань): у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, резерву Головнокомандувача Збройних Сил України Сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України, які здійснюють управління діючими угрупованнями військ (сил) (далі- завдання у складі угруповань військ (сил), резерву, пунктів управління); з протиповітряного прикриття та наземної оборони об'єктів критичної інфраструктури згідно з бойовими розпорядженнями; із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій згідно з бойовими (логістичними) розпорядженнями.
Підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у період з 30 листопада 2018 року по 30 жовтня 2023 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 30 жовтня 2023 року №227 звільнений з військової служби у відставку (за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі) за підпунктом «а» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Так, зі змісту особових карток військовослужбовця ОСОБА_1 №758 та №918 за 2022-2023 роки (а.с.31-32) вбачається, що позивачем у період з квітня 2022 року по січень 2023 року включно та у травні 2023 року отримано додаткову винагороду відповідно до Постанови №168 у розмірі 30000,00 грн, разом з тим, за лютий-березень 2023 року вказана додаткова винагорода не виплачена, а у квітні 2023 року додаткова винагорода виплачена у розмірі 10000,00 грн.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що нарахування та виплата позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168 у розмірі 30000 гривень здійснювалася не в повному обсязі, а тому є підстави для зобов'язання відповідача здійснити нарахування і виплату позивачу додаткової винагороди у розмірі 30000 гривень, передбаченої постановою КМ України №168 з 01 лютого 2023 року по 30 квітня 2023 року, з урахуванням сум виплаченої такої винагороди.
Доводи апелянта колегія суддів у цій частині відхиляє, оскільки такі спростовуються наведеними вище мотивами.
Разом з тим, щодо висновку суду першої інстанції про здійснення нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168 у розмірі 30000 гривень за період з 01 квітня 2022 року по 31 січня 2023 року та за травень 2023 року, то колегія суддів зазначає, що особовими картками військовослужбовця ОСОБА_1 №758 та №918 за 2022-2023 роки підтверджено виплату додаткової винагороди відповідно до Постанови №168 у розмірі 30000,00 грн за цей період, разом з тим, суд першої інстанції не звернув на вказані обставини належної уваги, не дослідив їх належним чином та не надав їм відповідної правової оцінки, а тому дійшов помилкового висновку щодо підстав для задоволення позову в цій частині.
Таким чином, доводи апелянта в цій частині є підставними та обґрунтованими, такі знайшли своє підтвердження під час розгляду справи та спростовують висновки суду першої інстанції з наведених вище мотивів.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Крім того, колегія суддів зазначає, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року у справі №380/2346/24 в частині відмовлених позовних вимог не оскаржується в апеляційному порядку, тому колегія суддів вважає недоцільним виходити за межі апеляційної скарги та переглядати оскаржуване рішення в цій частині.
З врахуванням усіх вищенаведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції в частині зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди відповідно до Постанови №168 у розмірі 30000,00 за період 01 квітня 2022 року по 31 січня 2023 року та за травень 2023 року дійшов помилкового висновку, у зв'язку з чим відповідно до вимог ст.317 КАС України рішення суду в цій частині підлягає зміні; в решті суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, правильно і повно встановив обставини справи, тому відповідно до ст.316 КАС України рішення суду в цій частині необхідно залишити без змін.
Керуючись ст.242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року у справі №380/2346/24 змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини судового рішення у такій редакції:
«Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди у розмірі 30000 гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 починаючи з 01 лютого 2023 року по 30 квітня 2023 року з урахуванням виплачених сум.».
У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року у справі №380/2346/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді А. Р. Курилець
М.А. Пліш
Повне судове рішення складено 15 жовтня 2025 року.