15 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/6455/24 пров. № А/857/34598/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.,
суддів: Ніколіна В.В., Матковської З.М.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року (головуюча суддя: Калинич Я.М., місце ухвалення - м. Ужгород) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
встановив:
ОСОБА_1 , 03.08.2024, через засоби поштового зв'язку, звернулася з позовом до суду, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області № 072250009214 від 08.07.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу роботу в Закладі дошкільної освіти № 6 «Казка» Берегівської міської ради Закарпатської області з 01.07.2000 року по 31.12.2003 року та призначити ОСОБА_1 , пенсію за віком згідно статей 26-27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з дати звернення ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області - з 01.07.2024.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка вказує на протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 08.07.2024 № 0722500092 про відмову в призначені пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Відтак, з метою, зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком період роботи з 01.07.2000 року по 31.12.2003 року в закладі дошкільної освіти № 6 «Казка» Берегівської міської ради, призначити та виплатити пенсію за віком з 01.07.2024, позивач звернулася до суду.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 08.07.2024 № 072250009214 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.07.2000 року по 15.12.2003 року в закладі дошкільної освіти № 6 «Казка» Берегівської міської ради.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком з 01.07.2024 року, з урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому рішенні.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви до пільгового стажу не зараховано період роботи з 01.07.2000 року по 31.12.2003 року в закладі дошкільної освіти № 6 «Казка» Берегівської міської ради, оскільки в формі ОК-5 відсутня інформація індивідуальних даних на застраховану особу. Крім того, відсутня дата звільнення. Таким чином, відповідач зазначає, що у позивачки відсутній необхідний страховий стаж для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивачкою подано відзив на апеляційну скаргу у якому вона просить в задоволенні апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 01 липня 2024 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності заяву розглянуто Головним управління Пенсійного фонду України у Київській області та 08.07.2024 прийнято рішення № 072250009214 про відмову у призначенні пенсії.
Відмова пенсійного органу у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» обґрунтована відсутністю необхідного страхового стажу. За доданими документами до страхового стажу не зараховано період: з 01.07.2000 по 31.12.2003 згідно з довідкою від 14.06.2024 № 27, оскільки відсутня дата звільнення та в індивідуальних відомостях про застраховану особу ОК-5 відсутні відомості про роботу за вказаний період.
Не погоджуючись із таким рішенням, позивачка звернулась до суду
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що згідно записів в трудовій книжці позивачки, у період з 01.07.1991 по 15.12.2003 ОСОБА_1 працювала помічником вихователя в закладі дошкільної освіти № 6, тому весь вказаний період підлягає зарахуванню до загального страхового стажу позивачки. Разом з тим, органом пенсійного фонду зараховано лише частину такого стажу, а саме, з 01.07.1991 по 30.06.2000, тому такі дії відповідача є протиправними.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки, позивач не оскаржує в апеляційному порядку судове рішення суду першої інстанції, а тому, предметом розгляду в суді апеляційної інстанції, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 308 КАС України, є законність і обґрунтованість судового рішення суду у частині задоволених позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» 09.07.2003 № 1058-IV визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV встановлено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 1058-ІV за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно із частинами 1, 2 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж-період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку-на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-IV, передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 26 Закону №1058-ІV визначено умови призначення пенсії за віком.
Відповідно до статті 26 Закону наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії. Відповідно до статті 26 Закону особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.
У разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 - від 21 до 31 років.
Згідно матеріалів справи, що не оскаржується відповідачем, вік позивачки на дату звернення до Пенсійного органу, становить 63 роки.
Отже, з вище зазначеного слідує, що страховий стаж отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону від 09.07.2003 №1058-ІV.
За змістом статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
З 29.07.1993 діє Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 за № 58 (далі - Інструкція № 58).
Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника (п. 1.1 Інструкції № 58).
Відповідно до пунктів 2.3, 2.4, 2.8 глави 2 Інструкції № 58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Аналогічні за змістом положення містила також Інструкція № 162.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що підставою для незарахування до страхового стажу позивачки періоду роботи з 01.07.2000 по 31.12.2003 згідно з довідкою від 14.06.2024 №27, стала відсутність дати звільнення.
Враховуючи вищенаведене суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до трудової книжки позивачки серії НОМЕР_1 від 24.07.1978 року, у період з 01.07.1991 року по 15.12.2003 року ОСОБА_1 працювала на посаді помічника вихователя в закладі дошкільної освіти № 6 «Казка» Берегівської міської ради.
Додатково період роботи позивачки також підтверджується довідкою закладу дошкільної освіти № 6 «Казка» Берегівської міської ради Закарпатської області від 14.06.2024 № 27.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що записи про спірний період роботи у трудовій книжці позивачки не містять недопустимих (таких, що внесені в супереч Інструкції) перекреслень, виправлень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували б їх зміст, містить печатки.
Тому, посилання відповідача на те, що запис про звільнення відсутній не відповідає дійсності, та не може стати наслідком порушення конституційного права позивачки на пенсійне забезпечення, а відтак період трудової діяльності згідно трудової книжки позивачки мають бути зараховані їй до загального страхового стажу.
Аналогічні позиції висловлені Верховним Судом в постановах від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, від 05.12.2019 у справі № 235/805/17, від 06.12.2019 у справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 у справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 у справі № 242/2536/16-а, від 17.09.2024 у справі № 440/4164/23
Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що трудова книжка позивачки містить всі необхідні записи про трудову діяльність, ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження страхового стажу позивачки.
Також підставою для незарахування спірного періоду роботи позивачки стала відсутність відомостей про роботу в індивідуальних відомостях про застраховану особу ОК-5.
Перевіряючи вказані доводи відповідача, суд враховує, що відповідно до ч.2 ст.24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з п. 1 ч .2 ст. 22 Закону № 1058-IV відомості, що містяться в системі персоніфікованого обліку, використовуються виконавчими органами Пенсійного фонду серед іншого для: підтвердження участі застрахованої особи в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; обчислення страхових внесків; визначення права застрахованої особи або членів її сім'ї на отримання пенсійних виплат згідно з цим Законом; визначення розміру, перерахунку та індексації пенсійних виплат, передбачених цим Законом; надання застрахованій особі на її вимогу або у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
За приписами ч. 1 ст. 16 Закону № 2464-VІ Державний реєстр створюється для забезпечення: ведення обліку платників і застрахованих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та їх ідентифікації; накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про сплату платниками єдиного внеску та про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; нарахування та обліку виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону № 2464-VI Державний реєстр складається з реєстру страхувальників і реєстру застрахованих осіб.
Ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру здійснюється на підставі положення, що затверджується Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування (абз. 2 ч. 3 ст. 16 Закону № 2464-VI).
Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (надалі - Положення № 10-1), відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначає порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - Реєстр застрахованих осіб) та порядок надання інформації з Реєстру застрахованих осіб.
Пунктом 4 розділу І «Загальні положення» Положення № 8-1 визначено, що Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд України, який є володільцем даних Реєстру застрахованих осіб.
Реєстр застрахованих осіб забезпечує: облік застрахованих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та їх ідентифікацію; накопичення, зберігання та автоматизовану обробку інформації про страховий стаж та заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію), про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; нарахування та облік виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункт 5 розділу І «Загальні положення» Положення № 8-1).
Згідно з пунктом 1 розділу IV «Дані облікової картки Реєстру застрахованих осіб, зміни та уточнення до них» Положення № 8-1 Реєстр застрахованих осіб складається з облікових карток, які включають дані, визначені частиною третьою статті 20 Закону та частиною третьою статті 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Водночас, суд враховує, що згідно з ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно із статтею 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.
Верховний Суд у постановах від 11.10.2023 у справі № 340/1454/21 та від 23.03.2022 у справі № 535/1031/16-а зазначив, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
При цьому, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Також Верховний Суд зазначив, що, фактично, внаслідок невиконання роботодавцем обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Отже, відсутність в інформаційній базі індивідуальних відомостей та в системі персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків за оскаржуваний період для нарахування пенсії не є підставою для позбавлення позивачки права на призначення та виплати пенсії.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачка не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належного внесення індивідуальних відомостей та належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачці періоду її роботи.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що надані позивачкою документи, зокрема трудова книжка, є належними та допустимими доказами, які підтверджують факт перебування позивачки у трудових відносинах у період з 01 липня 1991 року по 15 грудня 2003 року на посаді помічника вихователя в закладі дошкільної освіти № 6 «Казка» Берегівської міської ради. Відтак, зазначений період підлягає зарахуванню до страхового стажу позивачки у повному обсязі.
Разом з тим, відповідачем протиправно зараховано до страхового стажу лише частину цього періоду, а саме з 01 липня 1991 року по 30 червня 2000 року, що суперечить вимогам чинного законодавства та не відповідає фактичним обставинам справи.
Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та вважає правомірним висновок суду щодо визнання протиправним та скасування рішення від 08 липня 2024 року № 072250009214, а також зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу позивачки період роботи з 01 липня 2000 року по 15 грудня 2003 року в закладі дошкільної освіти № 6 «Казка» Берегівської міської ради, зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву позивачки від 01 липня 2024 року про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV, з урахуванням висновків суду в цій справі.
Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що вирішуючи спір, суд першої інстанції у резолютивній частині судового рішення помилково визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 08.07.2024 № 072250009214, оскільки Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області не брало участі у цій справі, а згадане рішення прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області за цією датою та номером. Однак, суд апеляційної інстанції вважає, що вказана обставина не є підставою для скасування судового рішення, оскільки це процесуальне питання може бути вирішене в порядку визначеному ст. 253 КАС України, шляхом постановлення ухвали про виправлення описок і очевидних арифметичних помилок у судовому рішенні.
Таким чином, апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд
постановив:
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року у справі № 260/6455/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. М. Гінда
судді З. М. Матковська
В. В. Ніколін