15 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/5087/24 пров. № А/857/31115/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Курильця А. Р., Пліша М. А.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року у справі №260/5087/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
суддя в 1-й інстанції - Ващилін Р. О.,
час ухвалення рішення - 29 жовтня 2024 року,
місце ухвалення рішення - м. Ужгород,
дата складання повного тексту рішення - 29 жовтня 2024 року,
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ), в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати йому грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки в період з 2014 року по 2017 рік, передбаченої частиною четвертою статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року №702, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12 грудня 2017 року та зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки за період з 2014 року по 2017 рік, що передбачена частиною четвертою статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 рокуроку №702, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12 грудня 2017 року.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки в період з 2014 року по 2017 рік, передбаченої ч.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року №702, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки за період з 2014 року по 2017 рік, що передбачена ч.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року №702, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає про те, що щорічні додаткові відпустки ОСОБА_1 не надавалися, оскільки з настанням особливого періоду припиняється надання військовослужбовцям додаткових відпусток у відповідності до Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 №303. Таким чином, підстави для компенсації за спірні відпустки відсутні. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу позивачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що прапорщик ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) проходив службу в органах Державної прикордонної служби України, зокрема, у спірний період в ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - НОМЕР_1 прикордонний загін).
Наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону (по особовому складу) від 01 грудня 2017 року №279-ОС старшину ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 2 категорії - інструктора кінологічного відділення прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІІ категорії (тип Б), звільнено з військової служби за пп.«ї» п.1 ч.8 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у запас без права носіння військової форми одягу.
Наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону (по особовому складу) від 12 грудня 2017 року №288-ОС старшину ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини і знято з усіх видів забезпечення з 12 грудня 2017 року.
Зі змісту вищевказаного наказу вбачається, що при звільненні грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки ОСОБА_1 виплачено не було, і ця обставина відповідачем не заперечується.
На адвокатський запит представника ОСОБА_1 , листом №08.2/8562-24-Вих від 16 липня 2024 року НОМЕР_1 прикордонний загін повідомив, що позивач мав право на отримання відпустки, передбаченої ч.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року№702, відповідно до п.11 додатку 6, у кількості: 2014 рік - 7 днів; 2015 рік 0 2 дні (період січень - квітень 2015 року); 2015 рік - 3 дні (період серпень - грудень 2015 року); 2016 рік - 7 днів; 2017 рік - 6 днів. Разом з тим, проінформовано, що така відпустка не надавалася з огляду на введення в Україні особливого періоду.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не виплати під час звільнення передбаченої нормами законодавства України грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку протиправною, з метою належного захисту порушеного права позивач звернувся з цим адміністративним позовом у суд.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п.19 ст.10-1 Закону у періоди, передбачені п.п.17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ч.8 ст.10-1 Закону, ст.16-2 Закону України «Про відпустки», а тому позивач має право на отримання при звільненні з НОМЕР_1 прикордонного загону компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2014 - 2017 роки.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно зі ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
За змістом ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання, а саме: межі реалізації військовослужбовцями своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, а також відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
Ст.1 Закону №2011-XII передбачає, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Право військовослужбовців на відпустки, порядок їх надання та відкликання з них визначено статтею 10-1 Закону №2011-XII.
Відповідно до п.8 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі, якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Згідно з п.4 ст.10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.
Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року №702 затверджено, зокрема, переліки військових посад, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, що дають право на щорічну додаткову відпустку: Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту - згідно з додатками 2 - 5.
За змістом п.17 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені пунктами першим, шостим та дванадцятим цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин.
Пункт 18 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ передбачає, що в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися частина щорічної основної відпустки, а також відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення. Кожна із зазначених відпусток може бути надана тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до п.19 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток припиняється, крім відпустки військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами; відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку (якщо обоє батьків є військовослужбовцями, - одному з них за їх рішенням); відпустки у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії.
Спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
За приписами ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014 «Про часткову мобілізацію» затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п.4 ст.10-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.
Згідно з абз.3 п.14 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, зі змісту зазначеної норми вбачається, що військовослужбовець, який під час проходження військової служби не використав додаткову відпустку, право на яку він мав відповідно до закону, при звільненні його з військової служби має право на виплату грошової компенсації за всі невикористані дні такої відпустки. Тобто, у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
При цьому, норми Закону №2011-XII не обмежують та не припиняють право військовослужбовця на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
За змістом п.3 розділу XXXI Порядку №260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
При цьому, грошове забезпечення за період наданої відпустки або розмір грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення обчислюється з такого розрахунку: тим, які мають вислугу до 10 календарних років, - 2,5 календарних дня; тим, які мають вислугу від 10 до 15 календарних років, - 2,9 календарних дня; тим, які мають вислугу від 15 до 20 календарних років, - 3,3 календарних дня; тим, які мають вислугу 20 і більше календарних років, - 3,8 календарних дня. Одержана в результаті обчислення тривалість відпустки округлюється в бік збільшення до повного дня.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону №2011-XII.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив військову службу в органах Державної прикордонної служби України, зокрема, у спірний період в ІНФОРМАЦІЯ_1 на посаді інспектора прикордонної служби 2 категорії - інструктора кінологічного відділення прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІІ категорії (тип Б) та спірним періодом у цій справі в частині позовних вимог є виплата грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку у період з 2014 по 2017 роки.
Згідно із затвердженим Додатком №2 до Постанови Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року №702 Переліку військових посад Збройних Сил виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, що дають право на щорічну додаткову відпустку (далі Перелік військових посад Збройних Сил) у розділі Посади військовослужбовців, які проходять службу у підрозділах, що виконують завдання з охорони державного кордону органів Держприкордонслужби під номером 4 передбачена посада інспектор прикордонної служби 1, 2, 3 категорії максимальна тривалість щорічної додаткової відпустки 7 календарних днів.
Матеріалами справи стверджується, що ОСОБА_1 як військовослужбовець, який у період з 2014 по 2017 роки проходив військову службу на посадах, передбачених у Переліку військових посад Збройних Сил, затвердженому Додатком №2 до Постанови Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року №702, мав право на отримання у вказаний період додаткової відпустки із збереженням грошового та матеріального забезпечення відповідно до пункту 4 статті 10-1 Закону №2011-XII, при цьому у 2014-2017 роках своїм правом на отримання вищевказаної додаткової відпустки не скористався у зв'язку з введенням у 2014 році особливого періоду.
Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Зі змісту листа відповідача №08.2/8562-24-Вих від 16 липня 2024 року вбачається, що позивач мав право на отримання відпустки, передбаченої ч.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року№702, відповідно до п.11 додатку 6, у кількості: 2014 рік - 7 днів; 2015 рік 0 2 дні (період січень - квітень 2015 року); 2015 рік - 3 дні (період серпень - грудень 2015 року); 2016 рік - 7 днів; 2017 рік - 6 днів. Разом з тим, проінформовано, що така відпустка не надавалася з огляду на введення в Україні особливого періоду.
При цьому, у матеріалах справи відсутні відомості про виплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2014-2017 роки, передбаченої абзацом першим пункту 4 статті 10-1 Закону №2011-XII.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 мав право на отримання при звільненні з НОМЕР_1 прикордонного загону компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2014 - 2017 роки.
Щодо доводів апелянта про пропуск строку звернення у суд, то колегія суддів, враховуючи правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 зазначає, що такий позивачем не пропущено.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).
Також згідно з п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року у справі № 260/5087/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді А. Р. Курилець
М.А. Пліш
Повне судове рішення складено 15 жовтня 2025 року.