14 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/1890/25 пров. № А/857/15230/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гуляка В.В., Матковської З.М.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року (судді Брильовського Р.М., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Львів) у справі № 380/1890/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області шляхом застосування з 01 січня 2025 року до її обрахунку та виплати положень статі 46 Закону України “Про державний бюджет України на 2025 рік», а також понижуючих коефіцієнтів згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року №1 та виплати з 01.01.2025 у зменшеному розмірі; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області з 01.01.2025 скасувати понижуючі коефіцієнти до обрахування та виплати пенсії, повернути її розмір до попереднього рівня її фактичного нарахування в повному обсязі без будь-яких обмежень максимального розміру, а також виплатити різницю між максимально нарахованим та фактично виплаченим розміром пенсії з 01.01.2025 по день проведення повного фактичного розрахунку у цьому розмірі.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року позов задоволено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що стаття 46 Закону України № 4059-ІХ від 19.11.2024р. «Про Державний бюджет України на 2025 рік» (надалі Закон № 4059-ІХ) та постанова Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025р. є чинними і неконституційними не визнавались, а отже є обов'язковими до застосування. Прийняття вказаної постанови обумовлено введенням воєнного стану на території України та фінансовими труднощами, які постали перед державою. Також звертає увагу на помилкове ототожнення застосування пенсійним органом коефіцієнтів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025р., з обмеженням максимального розміру пенсії.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Одночасно з апеляційною скаргою відповідачем подано клопотання про зупинення апеляційного провадження в адміністративній справі №380/1890/25 до часу набрання законної сили рішенням у справі № 320/2229/25, яке обґрунтовує тим, що рішення за результатами розгляду адміністративної справи № 320/2229/25 може вплинути на наслідки розгляду справи № 380/1890/25, оскільки предмет спору у вказаній справі безпосередньо стосується правовідносин, з приводу яких позивач звернувся за захистом своїх прав та інтересів до суду. Тобто, предмет судового розгляду у справі № 380/1890/25 пов'язаний з результатом розгляду адміністративної справи № 320/2229/25.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 236 КАС України суд зупиняє провадження у справі, зокрема, у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.
За наслідками аналізу змісту ст.236 КАС України у поєднанні із обґрунтуваннями клопотання апелянта, колегія суддів зауважує, що учасником справи у вказаному зверненні достатніх підстав для застосування, передбаченого приписами чинного процесуального законодавства, інституту “зупинення провадження у справі» не наведено, як і не зазначено, у чому полягає об'єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення справи № 320/2229/25.
З огляду на означене, колегія суддів дійшла висновку, що клопотання про зупинення провадження по справі належним чином не обґрунтоване, а тому законодавчо передбачених підстав для його задоволення немає.
Окрім цього, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що згідно положень ч.2 ст.265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Отже, рішення Київського окружного адміністративного суду у справі № 320/2229/25, у випадку набрання ним законної сили, не вплине на вирішення розглядуваної справи, оскільки не має ретроактивної дії.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до набрання законної сили рішенням Київського окружного адміністративного суду у справі № 320/2229/25, оскільки як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на даний час норми законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, є чинними, а зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду у межах даної справи.
Згідно статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ).
01.01.2025 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснило перерахунок пенсії позивача з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1.
Внаслідок перерахунку пенсії з 01.01.2025 підсумок пенсії (з надбавками) склав 30469,15 грн, з урахуванням максимального розміру пенсії 26589,76 грн. При цьому розмір пенсії позивача з 01.01.2025 склав 26589,76 грн у зв'язку із застосуванням пониження суми згідно постанови Кабінету Міністрів України “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» № 1 від 03.01.2025.
14.01.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою щодо надання інформації про перерахунок його пенсії.
Листом від 28.01.2025 № 1923-1102/К-52/8-1300/25 відповідач повідомив позивача, що на виконання Постанови № 1 було проведено перерахунок розміру його пенсії та з 01.01.2025 її розмір становить 26589,76 грн.
Вважаючи поведінку відповідача такою, що порушує його право на перерахунок пенсії, позивач звернувся з позовом до суду.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Частиною другою статті 64 Основного Закону України встановлено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Відповідно до ст.3 Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022р. “Про введення воєнного стану в Україні», затв. Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022р. (далі - Указ № 64/2022), у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України “Про правовий режим воєнного стану».
Таким чином, у період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом № 64/2022, не обмежується конституційне право громадян на соціальний захист, передбачене ст.46 Конституції України.
Згідно з ч.ч.1 та 3 ст.11 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ (далі Закон - №2262-ХІІ) законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, ґрунтується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону № 1058-IV та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону № 1058-IV.
Аналіз положень ст.ст.8, 18 та 92 Конституції України у системному зв'язку з преамбулою Закону України № 2262-XII дозволяє зробити обґрунтований висновок про те, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, а також деяких інших осіб, які мають право на пенсію згідно із цим Законом, визначаються виключно положеннями спеціального закону - Закону № 2262-XII.
Разом з тим, ст.46 Закону № 4059-IX установлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до, зокрема, Закону № 2262-ХІІ (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Закону України № 4059-ІХ від 19.11.2024р. “Про Державний бюджет України на 2025 рік» (надалі - Закон № 4059-ІХ) прийнято постанову КМ України № 1 від 03.01.2025р., пунктом 1 якої установлено, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до, зокрема, Закону № 2262-ХІІ (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням відповідних коефіцієнтів до визначених сум перевищення.
Таким чином, положеннями ст.46 Закону № 4059-IX та постанови КМ України № 1 від 03.01.2025р. запроваджено тимчасове (на 2025 рік) застосування до призначених (перерахованих) пенсій (пенсійних виплат) певної категорії осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, коефіцієнтів зменшення пенсії, тобто, вказаними положеннями законодавства фактично встановлено інше (додаткове) регулювання відносин, відмінне від того, що встановлено Законом № 2262-ХІІ, що не узгоджується із приписами ст.11 Закону № 2262-ХІІ, який є спеціальним у законодавчому регулюванні відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб.
Крім того, застосування до призначених (перерахованих) пенсій (пенсійних виплат) певної категорії осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, коефіцієнтів зменшення пенсії згідно із статтею 46 Закону № 4059-IX та п.1 постанови КМ України № 1 від 03.01.2025р. призводить до обмеження конституційного права такої категорії осіб на належний соціальний захист, що передбачений спеціальним законом, а також порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту таких осіб, передбачених ч.5 ст.17 Конституції України.
Колегія суддів враховує неодноразово викладену Конституційним Судом України юридичну позицію стосовно того, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони (зокрема, абз.3, 4 пп.5.4 п.5 мотивувальної частини рішення № 10-рп/2008 від 22.05.2008р.).
При цьому, зміни до Закону № 2262-ХІІ у частині, яка регламентує спірні правовідносини (щодо обмеження граничним (максимальним) розміром пенсії та застосування до суми перевищення коефіцієнту, визначеного постановою КМ України № 1 від 03.01.2025р.), не вносилися.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто, згідно з правовою позицією Верховного Суду такі нормативно-правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019р. у справі № 913/204/18, від 10.03.2020р. у справі № 160/1088/19).
У випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Таким чином, застосування при перерахунку пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262-ХІІ, постанови Кабінету Міністрів України, якою змінюються умови та / чи норми пенсійного забезпечення, зокрема постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану", є протиправним.
Що стосується безпосередньо можливості обмеження пенсії максимальним розміром (встановлення коефіцієнтів до відповідних сум перевищення), то в ухвалі від 06.02.2025 у справі №520/909/25 Верховний Суд звернув увагу на те, що він неодноразово висловлював правову позицію щодо застосування норм права у спорах, пов'язаних з обмеженням максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-XII. Зокрема, у постановах від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19, від 20.07.2022 у справі № 340/2476/21, від 25.07.2022 у справі № 580/3451/21, від 30.08.2022 у справі № 440/994/20, від 17.03.2023 у справі № 340/3144/21 та інших Верховний Суд дійшов висновку про те, що у правовідносинах щодо призначення та перерахунку пенсій відповідно до Закону №2262-XII норми зазначеного закону підлягають застосуванню з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, у зв'язку з чим будь-яке обмеження максимального розміру зазначених пенсій є протиправним.
Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканість України (абзац 10 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень другого речення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб).
Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку, що відповідач зобов'язаний виплачувати позивачу пенсію без обмеження її максимальним розміром, зокрема і без застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану".
Застосовуючи такий підхід до спірних правовідносин, дії відповідача щодо виплати позивачу пенсії з 01.01.2025р. із застосуванням коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених ст.46 Закону № 4059-IX та п.1 постанови КМ України № 1 від 03.01.2025р., не відповідають приписам ст.ст.19, 92 Конституції України та ст.2 КАС України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.09.2025 у справі № 120/1081/25 та від 17.09.2025 у справі № 240/1202/25, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та висновки Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах “Проніна проти України» (пункт 23) та “Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області - залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року у справі №380/1890/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді В.В. Гуляк
З.М. Матковська
Повний текст постанови складено 14.10.2025