Справа № 755/3704/25
"15" жовтня 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва (далі - Суд)
у складі головуючого судді ОСОБА_1 одноособово,
за участю
секретаря судових засідань ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
сторін кримінального провадження:
прокурорів ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Києві кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13 січня 2025 року за № 12025100040000147, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець Києва, громадянин України, не одружений, на утриманні будь-яких осіб не має, не працює, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий в силу ст.89 КК України,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 15, частиною першою статті 115 Кримінального кодексу (далі КК) України,
Судом визнано доведеним, що 12 січня 2025 року, приблизно о 21 годині 00 хвилин перебував за адресою: АДРЕСА_2 , де спільно проживали ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , останні спільно вживали алкогольні напої.
В подальшому, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння у житловій кімнаті квартири між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , у вказаний час на побутовому ґрунті виник словесний конфлікт.
У ході даного словесного конфлікту, у ОСОБА_7 , виник злочинний умисел, спрямований на позбавлення життя ОСОБА_8 шляхом нанесення йому ножового поранення в область життєво важливих органів.
Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на позбавлення життя ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільну небезпеку своїх дій та бажаючи настання наслідків у вигляді смерті іншої людини, взяв до своїх рук ніж зі столу в кухні та, тримаючи його у правій руці, наніс ножем один удар в область грудної клітки зліва ОСОБА_8 , тобто в область розташування життєво важливих органів, заподіявши потерпілому тілесні ушкодження.
В результаті вказаних дій ОСОБА_7 потерпілому ОСОБА_8 було заподіяно наступні тілесні ушкодження: проникаюче колото-різане поранення грудної клітки: рана (описана клінічними лікарями як колото-різана, лівої половини грудної клітки по заднєстернальній лінії проекції приблизно 5-6 ребр, приблизним розміром 1,0х0,2 (см), без опису морфології) між передньою та середньою аксилярними лініями в 6-му міжребер'ї, від якої спрямований рановий канал, який проходить у напрямку ззовні у середину, спереду назад, з пошаровим ушкодженням шкіри, м'яких тканин, пристінкової плеври (на рівні грудини наскрізне поранення до 1(см)), проникає в перикард (що обумовило гемотампонаду - описаним об'єктом щонайменше 400 (мл), з ушкодженням лівого шлуночка (наскрізне, 0,5х0,1(см)) проникає в порожнину лівого шлуночка, де сліпо закінчується - що за критеріям судово-медичної оцінки ступеню тяжкості відноситься до ТЯЖКОГО тілесного ушкодження.
У подальшому, ОСОБА_7 залишився на місці вчинення кримінального правопорушення, виконавши всі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин закінчити не зміг, з причин, які не залежали від його волі, оскільки потерпілому була надана перша медична допомога ОСОБА_9 , яким викликано швидку медичну допомогу, що госпіталізувала потерпілого до КНП «Київська міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги», де надано вчасну та необхідну медичну допомогу й врятовано життя.
Вказаних висновків Суд дійшов провівши судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, виходячи з наступного.
Відповідно до положень ст. 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Тобто, докази - це єдність фактичних даних (даних про факти) та їх процесуальних джерел. Фактичні дані - це не факти об'єктивної дійсності, а відомості про них, що утворюють зміст доказів, за допомогою яких встановлюються факти і обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (див. постанову ККС ВС від 28 березня 2019 року у справі № 154/3213/16).
У той час, як процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (ч. 2 ст. 84 КПК).
У цьому випадку, допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 пояснив, що він 12 січня 2025 року о 21:00 год. знаходився за адресою проживання: АДРЕСА_2 , де проживав разом з ОСОБА_9 та ОСОБА_8 .. В той вечір вони вживали алкоголь, обвинувачений пив лише пиво. Після того він ліг спати, а коли прокинувся між ним та ОСОБА_8 виник конфлікт на побутовому грунті, під час якого потерпілий вдарив по його голові. Від отриманого удару він нахилився та притримався боку стола, щоб не упасти бо від удару потемніло в очах, а кров почала капати на підлогу. Обвинувачений взяв до рук полотенце щоб зупинити кровотечу та пішов до ванної кімнати. Назад до кімнати повернувся через 5-10 хвилин, та сів на своє ліжко, потерпілий в цей час був на своєму ліжку. Потім потерпілий почав кричати, від чого прокинувся ОСОБА_9 та почав бігати коло потерпілого, допомагати.
Обвинувачений наполягав, що будь-яких тілесних ушкоджень потерпілому не завдавав. Вважає, що потерпілий обмовив його безпідставно, можливо у зв'язку з тим, що сам вживав наркотичні засоби і таким чином хотів уникнути відповідальності.
Разом з тим, з досліджених судом, у порядку ст. 358 КПК України, у судовому засіданні, документів, тобто спеціально створених з метою збереження інформації матеріальних об'єктів, які містять зафіксовані за допомогою письмових знаків, зображення тощо у ракурсі із отриманими висновками, тобто докладними описами проведених експертом досліджень та зроблених за їх результатами висновків, які суд дослідив у порядку § 3 Глави 28 Розділу IV КПК України, та показаннями свідків, які суд сприймав безпосередньо, в їх системному зв'язку, судовим слідством встановлено наступне.
Згідно протоколу слідчого експерименту від 27 січня 2025 року, за участю потерпілого ОСОБА_8 та його показань у порядку ст. 225 КПК України від 10 лютого 2025 року, під час допиту слідчим суддею Дніпровського районного суду м. Києва у якості потерпілого, встановлено, останній разом з ОСОБА_7 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 проживали в хостелі. Того дня обвинувачений дав потерпілому 500 гривень та відправив за продуктами. Потерпілий приготував їжу, потім всі вони випили пару пляшок горілки по 0.5 та лягли спати приблизно о 16 годині. Першим прокинувся ОСОБА_13 та запитав у потерпілого чи є щось їсти, в той момент потерпілий лежав на своєму ліжку на другому поверсі. Між ними зав'язався конфлікт, а всі інші в цей час спали. ОСОБА_13 протягом півтори години висловлював претензії та погрожував вбити потерпілого. Під час цього вживав алкоголь та був агресивним, потерпілий в цей час користувався телефоном і вважав що це лише слова. Потім ОСОБА_13 підійшов до потерпілого та вдарив кулаком по нозі, десь нижче коліна, після чого пішов на кухню, хвилин через 5 повернувся. Коли обвинувачений повернувся з кухні ножа потерпілий не бачив. Продовжував лежати на своєму ліжку коли ОСОБА_13 підійшов та вдарив його ножем. Вхопивши ніж, потерпілий тримав останнього ногами. Ніж був для хліба з тонким лезом та ручкою синього кольору, потім потерпілий дістав його та поклав на шафу. Тримаючи ОСОБА_13 ногами потерпілий хотів задути його балончиком, але газу в ньому не було, тоді він наніс йому удар в обличчя, а саме в ліву брову і продовжував його тримати. Всі інші в цей час спали, вони були в стані алкогольного сп'яніння. Потім прокинувся ОСОБА_9 і потерпілий повідомив йому що ОСОБА_13 його вдарив ножем. ОСОБА_9 взяв ніж та почав його розглядати, потім відкинув його на стіл. Потім потерпілий пішов до туалету, і майже одночасно прибула поліція та швидка, яких викликав адміністратор. Також потерпілий повідомив що наркотичні речовини не вживає, лише інколи курить.
Відповідно до висновку експерта судово-медичної експертизи № 042-185-2025 03 лютого 2025 року, під час первинно відомого звернення по медичну допомогу 12.01.2025 о 21 годині 07 хвилин (під час огляду лякарем/лікарями швидкої медичної допомоги), з урахуванням даних, отриманих під час послідуючого проведення оперативних втручань та проведення інструментальних досліджень, уточнених під час проведення судово-медичного оггляду, є підстави стверджувати, що у ОСОБА_8 , клінічними лікарями було описано наявність такого тілесного ушкодження: проникаюче колото-різане поранення грудної клітки: рана (описана клінічними лікарями як колота-різана рана, лівої половини грудної клітки по заднє-стернальній лінії проекції приблизно 5-6 ребер, приблизним розміром 1,0х0,2см, без опису морфології) між передньою та середньою аксилярними лініями в 6-му міжребер'ї, від якої спрямований рановий канал, який проходить у напрямку ззовні у середину, спереду назад, з пошаровим ушкодженням шкіри, м'яких тканин, пристінкової плеври (на рівні грудини наскрізне поранення до (1)), проникає в перикард (що обумовило гемотампонаду- описаним об'ємом щонайменше 400 (мл), з ушкодженням лівого шлуночка (наскрізне, 0,5х0,1 (см)) проникає в порожнину лівого шлуночка, де сліпо закінчується.
Критерієм судово-медичної оцінки ступеню тяжкості даного тілесного ушкодження, є критерії небезпеки для життя, проникаюче поранення грудної порожнини, з ушкодженням органів грудної порожнини, що супроводжувалося розвитком небезпечно-загрозливих явищ - гемотампонади та шоку, а тому відповідно п.п. 2.1.1/а, 2.1.2., 2.1.3/й/о/ «Правил», зазначене тілесне ушкодження, відноситься до тяжкого тілесного ушкодження.
Враховуючи відомі часові дані, обставини події, характер виявленого тілесного ушкодження та окремі морфологічні складові, є підстави вважати, що виявлене тілесне ушкодження утворилося за рахунок однократної ударної дії предмету/предметів, якому/яким притаманні колюче-ріжучі властивості (на кшталт ножа) у строк 12.01.2025 до 21 години 07 хвилин.
Допитаний у судовому засіданні, у відповідності до вимог положень ст. 352 КПК України та попереджений про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання, свідок ОСОБА_9 пояснив, що проживав в одній кімнаті разом з обвинуваченим та потерпілим. В той вечір усі вживали алкоголь, конфлікту не помічав, потім він ліг спати. Прокинувся від того що ОСОБА_8 кликав на допомогу, сказав що у нього ножове поранення в районі грудної клітини. Підійшовши до ОСОБА_8 свідок підняв кофту і побачив поранення. З шифанера потерпілий віддав йому ножа, ще один ніж був на кухонному столі. Свідок взяв обидва ножі до рук та звірив лезо. Обвинувачений в цей час був біля свого ліжка. У нього була якась травма на голові, але свідок вказав, що не звернув на це уваги, так як хвилювався за стан потерпілого. Моменту нанесення поранення і що це зробив саме ОСОБА_7 він не бачив, але потерпілий вказав саме на обвинуваченого. Нікого іншого в кімнаті не було. Потім він побіг зустрічати швидку допомогу, з обвинуваченим щодо подій того вечора не спілкувався.
З протоколу слідчого експерименту від 04 березня 2025 року, вбачається, що під час його проведення за адресою: АДРЕСА_2 свідок ОСОБА_9 дав аналогічні пояснення щодо обставин події 12.01.2025 року.
Згідно з протоколом огляду місця події від 13.01.2025 року, який проведений за адресою: АДРЕСА_2 , за місцем проживання ОСОБА_7 , було виявлено та вилучено предмет зовні схожий на ніж з рукояткою чорного кольору.
З протоколу обшуку від 13 січня 2025 року, вбачається, що обшук проведений за адресою: АДРЕСА_2 , в результаті чого було виявлено та вилучено предмет ззовні схожий на ніж з синьою рукояткою та полотенце зі слідами речовини бурого кольору.
В ході особистого обшуку затриманої особи від 13 січня 2025 року, у затриманого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , було виявлено та вилучено речі (штани джинсові, куртка темного кольору, кофта блакитного кольору, шкіряний ремінь), грошові кошти на суму 820 гривень та кросівки чорного кольору.
Відповідно до протоколу огляду місця події від 13 січня 2025 року, в прийомному відділенні КНП «КМКЛ ШМД», за адресою: м. Київ, вул. Братиславська 3, в ході проведення огляду було виявлено чоловічі речі, а саме: капці чорного кольору; сумка тактична; чорна кофта з капюшоном з написом «ALPHALAB» та слідами речовини бурого кольору; чорного кольору з довгими рукавами футболка, порвана в районі тулуба; футболка синього кольору зі слідами речовини бурого кольору, порвана в районі тулубу; чорного кольору підштаники; чорного кольору штани спортивні з трьома полосками білого кольору по боках.
Відповідно висновку експерта судово-медичної експертизи (спортивних штанів) №081-43-2025 від 05 лютого 2025 року, на спортивних штанах, вилучених під час огляду у приміщенні КНП «КМКЛ ШМД», що за адресою: м. Київ, вул. Братиславська, 3, виявлена кров людини. При визначенні групової належності цієї крові виявлений антиген А, що не виключає можливості її походження як окремо від потерпілого гр. ОСОБА_8 або підозрюваного гр. ОСОБА_7 , так і від цих двох осіб разом.
Згідно висновку експерта судово-медичної експертизи (спортивних штанів) №101-13-2025 від 14 лютого 2025 року, генетичні ознаки крові, виявленої на спортивних штанах, по всіх досліджуваних локусах ДНК ідентичні генетичним ознакам крові ОСОБА_7 . Кров в даних об'єктах, ймовірно, походить від ОСОБА_7 .
З протоколу слідчого експерименту від 21 лютого 2025 року, за адресою: АДРЕСА_2 вбачається, що обвинувачений ОСОБА_7 за участі захисника ОСОБА_6 розповів та показав обставини події 12.01.2025 року, аналогічні поясненням, які обвинувачений дав в судовому засіданні.
З висновку експерта судово-медичної експертизи № 042/1-11-2025 від 16 січня 2025 року, при судово-медичній експертизі у ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , мали місце тілесні ушкодження: а) забійні рани в проекції тіла та хвоста лінії брови; б) синці на повіках лівого ока з переходом в підочно-виличну ділянку та лівий скат носа, на лівій переднє-боковій поверхні грудної клітки в проекції 6-7 ребер. Вказані тілесні ушкодження у п. а) за ступенем тяжкості відносяться до легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я на строк понад 6 але менше ніж 21 добу (за критерієм тривалості розладу здоров'я). Вказані тілесні ушкодження у п. б) за степенем тяжкості відносяться до легкого тілесного ушкодження, та як відновлення анатомічної цілісності травмованих ділянок у звичайному клінічному перебігу спостерігається у строк до 6 діб (за критерієм тривалості розладу здоров'я). Виявлені ушкодження не мають ознак небезпеки для життя. Характер та морфологія виявлених ушкоджень, свідчать про те, що вони утворились внаслідок не менше 3-х травматичних дій тупих предметів, характерні властивості яких в ушкодженнях не відобразились, за давністю можуть відповідати вказаному терміну, тобто 12.01.2025.
Відповідно до результатів протоколу № ЄО 2110 тестування на алкоголь за допомогою «Drager 6820» від 12.01.2025 року о 23 годині 20 хвилин, у ОСОБА_7 виявлено 2.08% проміле.
Відповідно Суд констатує в ключі проаналізованих доказів, що цими процесуальними джерелами доказів, у розумінні ст. 84 КПК, в їх сукупності, підтверджуються обставини регламентовані ст. 91 того ж Кодексу.
Підстав для визнання доказів недопустимими не установлено, так як не було з'ясовано факту істотних фундаментальних порушень прав і свобод учасників провадження регламентованих ст. 87 КПК.
При формуванні таких висновків за наслідками розгляду провадження Суд виходив з такого щодо цього питання.
Частина 1 статті 87 КПК передбачає, що для визнання доказу недопустимим необхідно встановити, що при його отриманні істотно порушені права і свободи людини, гарантовані Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Тоді як частина 2 цієї ж статті визначає, яке саме порушення суд має визнати істотним, істотність порушення прав і свобод у інших випадках має вирішуватися судом, виходячи з обставин порушення та їх впливу на отримання доказів.
В постанові ВС від 01 грудня 2020 року у справі №318/292/18 вказано, що «вищеназвані норми закону не передбачають, що будь-яке формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону при отриманні доказу автоматично тягне необхідність визнання доказу недопустимим. Натомість закон зобов'язує суд дати оцінку доказу з точки зору його допустимості з урахуванням того, чи було допущене порушення КПК істотним та яким чином воно перешкоджало забезпеченню та реалізації прав і свобод особи».
У постановах від 28 січня 2020 року у справі №359/7742/17 та від 8 жовтня 2019 року у справі №639/8329/14-к (https://reyestr.court.gov.ua/Review/85238666) ВС зауважив, що «вирішуючи питання про застосування правил статті 87 КПК до наданих сторонами доказів, Суд виходить з того, що ці положення можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані в цій статті».
В постанові від 8 жовтня 2019 року у справі №639/8329/14-к ВС указав, що «…суд, визнаючи доказ недопустимим відповідно до частини 2 або 3 статті 87 КПК, має зазначити, який саме пункт цих положень став підставою для такого рішення. Якщо суд визнає доказ недопустимим з посиланням на частину 1 статті 87 КПК, він має зазначити, наслідком порушення якого саме фундаментального права або свободи стало отримання цього доказу та хто саме зазнав такого порушення. Обґрунтовуючи наявність такого порушення, суд має послатися на конкретні норми Конституції та/або міжнародних договорів, якими гарантуються ці права і свободи, і за потреби на практику відповідних органів, уповноважених тлумачити ці норми.
Крім того, суд, вирішуючи питання щодо допустимості доказу з точки зору частини 1 статті 87 КПК, має обґрунтувати, чому він вважає порушення фундаментального права або свободи настільки істотним, щоб зумовити визнання доказу недопустимим».
В постанові від 06 липня 2021 року у справі №720/49/19 ВС зауважив, що оцінюючи надані сторонами докази на предмет їх допустимості згідно з частиною 1 статті 87 КПК України суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що зазначені положення можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані у відповідній нормі. Тобто, будь-яке процесуальне порушення, допущене в ході збирання доказів, саме по собі не може бути підставою для визнання їх недопустимими. У зв'язку із цим, за наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли вони: прямо та істотно порушують права і свободи людини; та/або надають підстави для сумнівів у достовірності отриманих фактичних даних, які не видалося за можливе усунути в ході судового розгляду.
Повертаючись до обставин цієї справи Суд зауважує, що вважає такий підхід правильним, оскільки він ґрунтується на розумінні, що для прийняття рішення у справі Суд має отримати якомога більшу інформацію щодо фактичних обставин, важливих для вирішення справи, забезпечивши сторонам можливість у змагальній процедурі перевірити та заперечити цю інформацію. Виключення доказів, які можуть мати стосунок до важливих фактів справи, є крайнім заходом, який має застосовуватися у разі, якщо іншими засобами неможливо усунути фактори, які перешкоджають забезпеченню справедливого судового розгляду.
Безумовно, істотне порушення фундаментальних справ і свобод особи - отримання доказів внаслідок поганого поводження, порушення права не свідчити проти себе та на правову допомогу захисника тощо - не може бути терпимим у правосудді, і суди мають протистояти таким порушенням для того, щоб органи правопорядку не перетворили такі методи у звичайну практику.
Водночас порушення тих чи інших численних формальностей, які регулюють порядок проведення кримінального розслідування чи окремих процесуальних дій і які жодним чином не зачіпають права і свободи особи, мають оцінюватися виходячи з балансу конкуруючих інтересів: потреби суспільства у розкритті злочину і покаранні злочинця та важливості тих формальностей для забезпечення справедливості розгляду справи в цілому.
В постанові від 15 лютого 2018 року в справі №357/14462/14-к Верховний указав, що не ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону ситуація, при якій підставою для визнання доказів недопустимими виступає якість змісту документів.
Як наслідок слід констатувати, що вирішуючи питання про застосування правил статті 87 КПК до наданих сторонами доказів, Суд констатує, що в цій справі ці положення не можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими, адже вони мають місце не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані в цій статті.
Так, порушень вимог ст. 225, 240 КПК під час проведення слідчих дій, які б, як указав ВС, були фундаментальними, не установлено. Самі слідчі дії слідчий експеримент відсутні підстави сприймати через призму позасудових показань, адже, на переконання суду, показання необхідно розмежовувати з іншим самостійним процесуальним джерелом доказів - протоколами слідчих дій, бо легітимна мета слідчої дії досягається дотриманням встановленого порядку його проведення, забезпеченням реалізації прав особи як процесуальних гарантій справедливого судового розгляду та кримінального провадження в цілому.
У т.ч. вказаний висновок базується і на даних викладених в постанові ВС від 14 вересня 2020 року в справі № 740/3597/17, де об'єднана палата Касаційного кримінального суду сформувала висновок, що спираючись на зміст кримінальних процесуальних норм, передбачених статтями 23, 84, 95, 99, 103-105, 240 КПК, показання і протокол слідчого експерименту є окремими самостійними процесуальними джерелами доказів, які суд оцінює за правилами ст. 94 КПК.
У цій ситуації, джерело фактичних даних, прямо доводить собою, обставини, які у розумінні ст. 91 КПК України підлягають доказуванню в цій справі, щодо дати, часу, місця та способу вчинення кримінального правопорушення.
Щодо обшуку затриманої особи слід відмітити, що Верховний Суд у постанові від 08.02.2018 у справі № 754/5978/16-к указав, що оцінювати цю слідчу дію суд має через призму законності проведення обшуку затриманого, відповідно до вимог частини 3 вищевказаної норми закону (ст. 208), яка указує, що уповноважена службова особа, слідчий, прокурор може здійснити обшук затриманої особи з дотриманням правил, передбачених частиною сьомою статті 223 і статтею 236 цього Кодексу, а у цій ситуації, такі передумови були дійсними, сам протокол наявний.
Щодо медичної документації, то слід указати, що відповідно до правового висновку Об'єднаної палати Верховного Суду (постанова від 27 січня 2020 року №754/14281/17) відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, не відкриття цих документів стороні захисту на стадії виконання ст. 290 КПК не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті ст. 412 вказаного Кодексу, автоматично не тягне за собою визнання експертного дослідження недопустимим доказом.
У цій же постанові Об'єднана палата зазначила про те, що якщо стороною обвинувачення використано висновок експерта на підтвердження винуватості особи, саме цей висновок з детальним аналізом медичної документації має бути відкритий стороні захисту при виконанні вимог ст. 290 КПК України.
Зважаючи на статті 22, 290, 412 КПК України у їх взаємозв'язку, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону може бути не відкриття слідчими органами стороні захисту саме висновку експерта, що потягне за собою визнання його недопустимим доказом на підставі ст. 87 цього Кодексу.
Висновки експертів відкриті захисту.
При цьому, слід зауважити, що Верховний Суд у постанові від 20 березня 2018 року в справі №753/11828/13-к указав, що у змагальному процесі повинні розглядатися не лише докази, які безпосередньо стосуються фактів справи, а й інші докази, які можуть стосуватися допустимості, достовірності та повноти останніх.
Також, як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 20 жовтня 2001 року № 12-рп/2011, обвинувачення у вчиненні злочину не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина або встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання таких даних.
У ракурсі того, що порядок, встановлений КПК (процесуальний порядок, форма, процедура), - це певна послідовність (кроки) прийняття кримінальних процесуальних рішень і здійснення кримінальних процесуальних дій (див. постанову Верховного суду України від 16 березня 2017 року у справі №671/463/15-к).
У цій справі, порядок, встановлений КПК (процесуальний порядок, форма, процедура), тобто певна послідовність (кроки) прийняття кримінальних процесуальних рішень і здійснення кримінальних процесуальних дій дотриманий.
Як наслідок Суд сприймає указані письмові докази (протоколи ОМП, протоколи слідчих експериментів, висновки експертиз та інші), як належні та допустимими, які у своїй сукупності доводяться обставини визначені ст. 91 КПК України, та через їх призму останні сприймаються судом, як дійсні.
За таких обставин, враховуючи вищезазначене, Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК за обставин, встановлених судом.
У т.ч. про наявність умислу на вбивство потерпілого свідчить сукупність всіх обставин вчинення злочину, зокрема спосіб, знаряддя вчинення, локалізація нанесеного ушкодження, а також характер та послідовність дій, у тому числі поведінка ОСОБА_7 , після, Те, що смерть потерпілого не настала внаслідок дій інших осіб та своєчасного надання медичної допомоги, а не обвинуваченого, який не намагався надати потерпілому допомогу.
При кваліфікації дій обвинуваченого, Суд ураховує, що Верховний Суд у постанові від 05 квітня 2018 року в справі №658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому КК, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
З урахуванням наведеного здійснивши кримінально-правову оцінку поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, через визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння, кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_13 за ч.2 ст.15, ч. 1 ст. 115 КК України, оскільки він виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення кримінального правопорушення - вбивства, тобто умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, до кінця, але кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, що не залежали від його волі.
Питання про умисел вирішувалося судом, в цій справі, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранення, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки, а тому відсутні підстави, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.
Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому Суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Так, обставин, що пом'якшують покарання, відповідно до ст. 66 КК України, не встановлено.
Разом з тим, кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим у стані алкогольного сп'яніння, що, відповідно до ст. 67 КК України, є обставиною, що обтяжує покарання останньому.
Також, Суд враховує, що цей обвинувачений на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває; позицію сторони обвинувачення щодо необхідної міри покарання; ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочину), а саме: класифікацію за ст. 12 КК України, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій те, що відповідно до статей 3 і 27 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, право на життя є невід'ємним правом людини, ніхто не може бути свавільно його позбавлений та вважає за необхідне призначити покарання, у межах санкції ст. 115 КК України, у виді позбавлення волі.
Підстав для звільнення від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 КК України, або ж застосування ст. 69 КК України, чи норм ст. 69-1 КК України до обвинуваченого, Суд не знаходить, у зв'язку з відсутністю передумов за яких дані правові норми мають змогу бути застосовані, та оскільки Суд однозначно переконаний в тому, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, визначена даним вироком міра покарання, а саме у виді позбавлення волі є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.
Дане ж покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основному мету застосування певного заходу та характер впливу на цих осіб, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання є можливим.
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою з винного адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, як захід забезпечення кримінального провадження відносно обвинуваченого, враховуючи визнання його винуватим у вчиненні вказаного кримінального правопорушення та призначення покарання у виді позбавлення волі в поєднані з даними про його особу, слід залишити без змін до набрання вироком законної сили.
Позаяк, ст. 374 КПК передбачає, що суд у резолютивній частині вироку має зазначити, крім іншого, «рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили».
Суд враховує, що різниця між пунктами а) та с) статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вказує, що ці пункти визначають різний правовий характер, різні підстави, різні вимоги до рішення про тримання під вартою.
Пункт а) вимагає лише законного вироку суду, яким особу визнано винуватою і призначено відповідне покарання. Пункт с) вимагає розумної підозри, наявності ризиків, якомога коротшого періоду перебування під вартою невинуватої особи. Крім того, для затримання за пунктом с) передбачаються спеціальні гарантії частини 3 статті 5 Конвенції. Також гарантії частини 4 статті 5 Конвенції мають дуже обмежене застосування до пункту а).
За правом багатьох країн затримання у очікуванні розгляду апеляції вважається попереднім триманням під вартою, і засуджена особа не починає відбувати своє покарання, поки вирок не набере чинності. Однак відмінності між підходами до процедури призначення покарання є відмінності за формою, а не за суттю, якщо розглядати наслідки для зацікавленої особи. Слід вважати, що стаття 5 §1 а), в якій не зазначається про припустимі форми правового механізму, за яким особа може законно триматися під вартою «після засудження», залишає державам-учасницям свободу вибору в цьому питанні (правова позиція, викладена у рішенні «Monnel and Morris v. the United Kingdom», заяви № 9562/81 та 9818/82, від 02 березня 1987 року, https://hudoc.echr.coe.int/ app/conversion/pdf/?library=ECHR&id=0013649&filename=MONNELL%20and%20MORRIS%20v.% 20THE% 20UNITED% 20KINGDOM.pdf).
Обвинувачений вважається затриманим «після засудження компетентним судом» у значенні статті 5 § 1 a) після того, як рішення було винесено в першій інстанції, навіть якщо воно ще не виконується і підлягає оскарженню (правова позиція, викладена в рішенні ЄСПЛ «Ruslan Yakovenko v. Ukraine», заява № 5425/11, від 04 червня 2015 року, https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-154978).
Термін «після засудження» не можна тлумачити так, ніби він стосується лише остаточного засудження. Не можна ігнорувати того, що винуватість особи, яка тримається під вартою під час апеляційного або наглядового провадження, вже встановлена в ході судового розгляду, проведеного відповідно до вимог статті 6 (правова позиція, викладена в рішенні ЄСПЛ «Wemhoff v. Germany», заява 2122/64, від 27 червня 1968 року, https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-57595).
Отже, незважаючи на те, що за законодавством України таке тримання під вартою термінологічно відрізняється від відбування покарання за вироком, що набрав законної сили, з погляду статті 5 Конвенції воно буде розглядатися як таке, що підпадає під пункт а) законне ув'язнення особи після засудження її компетентним судом.
Відповідно (1) немає необхідності у будь-якому клопотанні при вирішення питання запобіжного заходу на цій стадії, оскільки Суд у цьому випадку діє у якості влади, що призначила покарання і забезпечує його виконання, а не вирішує спір між сторонами; (2) немає потреби аналізувати питання, необхідні для тримання під вартою до вироку: розумна підозра стає неактуальною, оскільки є вже висновок про винуватість, ризики не мають значення, оскільки відбувається де-факто відбування покарання, обґрунтованість вироку не потребує періодичного перегляду; (3) обмеження строку дії запобіжного заходу має на меті забезпечити можливість періодичного перегляду тримання під вартою до вироку, у разі винесення обвинувального вироку міркування, які зумовлюють необхідність періодичного перегляду, не мають значення, тому тримання під вартою на підставі вироку здійснюється для забезпечення його виконання, в той час, як ст. 197 КПК передбачає не строк тримання під вартою, а строк дії відповідної ухвали, після якого вона втрачає силу, а тому вирок діє протягом строку покарання, якщо не скасований. Обґрунтованість вироку не стосується законності тримання під вартою, навіть у разі його скасування, тримання під вартою на його підставі буде законною (у тому числі з погляду статті 5 Конвенції).
Строк відбування покарання ОСОБА_13 слід обчислювати з 13 січня 2025 року.
Процесуальні витрати вирішено відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України.
Питання речових доказів вирішено, згідно положень ст. 100 КПК України.
На підставі викладеного та керуючись статтями 368-371, 373-374, 376 Кримінального процесуального кодексу України, Суд
ОСОБА_7 визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні за частиною другою статті 15, частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України та призначити йому покарання у виді 8(восьми) років позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили, залишити без змін.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 обчислювати з 13 січня 2025 року.
Речові докази у справі, а саме:
- чоловічі капці чорного кольору та чорного кольору, тактична сумка - поміщені до спец. пакету № 007893058; чорна чоловіча кофта з капішоном, написом «ALPHALAB» та слідами речовини бурого кольору - поміщена до паперового конверта та опломбовано NPU-2292507; чорного кольору з довгими рукавами футболка, порвана в районі тулуба - поміщена до паперового конверту та опломбовано NPU-2292508; футболка чоловіча синього кольору зі слідами речовини бурого кольору в районі тулубу - поміщена до паперового конверту та опломбовано NPU-2292509; чорного кольору підштаники - поміщені до паперового конверту та опломбовано NPU-2292510; чорного кольору штани спортивні з трьома полосками білого кольору по боках - поміщені до паперового конверту та опломбовано NPU-2292511 - повернути власнику;
- полотенце з слідами речовини бурого кольору - поміщений до картонної коробки, яку було обклеєно клейкою стрічкою жовто-блакитного кольору та наліпкою червоного кольору з № NPU-2292506; предмет ззовні схожий на ніж - поміщений до паперового конверта, який опечатано наліпкою червоного кольору з № NPU-2292505 - повернути власнику;
- предмет ззовні схожий на ніж, з рукояткою чорного кольору - поміщений до паперового конверта, який опломбовано наліпкою червоного кольору з № NPU-2241263 - повернути власнику;
- штани джинсові чорного кольору - поміщені до паперового конверту та опечатано наліпкою червоного кольору з № NPU-2238344; куртка темного кольору - поміщена до паперового конверту та обклеєно наліпкою червоного кольору з №NPU-2238343; кофта блакитного кольору - поміщена до паперового конверту та обклеєно наліпкою червоного кольору з №NPU-2238343; кросівки чорного кольору - поміщені до картонної коробки, яку було обклеєно клейкою стрічкою жовто-блакитного кольору та наліпкою червоного кольору з № NPU-223845 - повернути власнику;
- 1 (один) DVD-R диск з аудіозаписом з спец. лінії «102» - залишити в матеріалах справи;
- DVD-R диск з аудіозаписом з спец. лінії «103» - залишити в матеріалах справи;
-DVD-R диск у кількості 1 (один) шт. з відеозаписами портативних відеореєстраторів працівників УПП у м. Києві ДПП, що здійснювали виїзд 13.01.2025 за адресою: АДРЕСА_2 - залишити в матеріалах справи;
- грошові кошти на загальну суму 820 гривень - вилучені до спец пакету з № WAR0035865; шкіряний ремінь - поміщений до паперового конверту, який було опечатано наліпкою червоного кольору з № NPU-223843; чоловічі капці та тактичну сумку чорного кольору - поміщені до спецпакету №007893054 - повернути ОСОБА_7 ;
- зразок крові ОСОБА_7 - поміщений до паперового конверту білого кольору та опечатаний печаткою відділення судово-медичної генетичної ідентифікації ДСУ КМБ СМЕ - знищити;
- зразок крові ОСОБА_8 - поміщений до паперового конверту білого кольору та опечатаний печаткою відділення судово-медичної генетичної ідентифікації ДСУ КМБ СМЕ - знищити.
Вирок може бути оскаржено протягом 30 днів з дня проголошення до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію судового рішення негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору та не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
С у д д я ОСОБА_14