Справа №:755/1733/25
Провадження №: 2/755/3092/25
"06" жовтня 2025 р. місто Київ
Дніпровський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Савлук Т.В., розглянувши у приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» про стягнення безпідставно отриманих коштів, -
ОСОБА_1 , звертаючись до суду, пред'явив позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» з вимогами: «стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані кошти у сумі 59 769 гривень 29 копійок; інфляційні втрати у розмірі 3 099 гривень 92 копійки та 3 % річних у розмірі 549 гривень 00 копійок за період безпідставного користування грошовими коштами; судові витрат, з яких: 1 211 гривень 20 копійок - судовий збір; 5 000 гривень 00 копійок - витрати на правову допомогу».
11 лютого 2025 року Дніпровським районним судом міста Києва відкрито провадження у цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Положеннями статті 174 Цивільного процесуального кодексу України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
27 березня 2025 року до суду надійшли письмові додаткові пояснення (вх. № 17486), подані представником відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» - Тимошенком Олександром Олександровичем, з викладення своєї позиції щодо підстав для відмови у задоволенні позову, пославшись на те, позивач не надав доказів на підтвердження обставини, що між сторонами відсутні договірні кредитні правовідносини, не спростував безспірність заборгованості на момент вчинення виконавчого напису про стягнення заборгованості, тому зобов'язання повернути грошові кошти, згідно зі статтею 1212 ЦПК України, як безпідставно набуті, є безпідставним. Крім того, заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання цих послуг, а також не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру, що суперечить принципу розподілу цих витрат.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Відповідно до статті 268 Цивільного процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Виконавчий напис є нотаріальною дією, що вчиняють нотаріуси. (п. 19 ст. 34 Закону України «Про нотаріат»)
Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»)
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому, вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше.
Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Судом встановлено, що рішенням Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 03 жовтня 2024 року позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», третя особа 1 - приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Грисюк Олена Василівна, третя особа 2 - приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Леся Вікторівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задоволено.
Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Грисюк Олени Василівни №33141 від 21.05.2021 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» заборгованості в сумі 64 340, 00 грн.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в сумі 1 816, 80 грн, з яких: 1 211, 20 грн - витрати по сплаті судового збору за подачу позовної заяви, 605, 60 грн - витрати по сплаті судового збору за подачу заяви про забезпечення позову.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу (правову) допомогу в сумі 5 000,00 грн.
Вищевказане рішення суду набрало законної сили 11 листопада 2024 року.
29 серпня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Л.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 про примусове виконання виконавчого напису № 33141, вчиненого 21 травня 2021 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Грисюк Оленою Василівною про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Онлайн Фінанс» заборгованості у розмірі 64 340 гривень 00 копійок.
Згідно з листа-відповіді приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області від 13 вересня 2024 року № 55809 вбачається, що на примусовому виконанні приватного виконавця знаходиться виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого напису № 33141, виданого 21.05.2021 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» заборгованості в розмірі 64340,00 грн. Станом на 13.09.2024 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 з доходів боржника стягнуто кошти на загальну суму 66 246,21 грн. Згідно з розподілу, здійсненого приватним виконавцем на суму 916,90 грн, з даних коштів перераховано: 500,00 грн - в рахунок сплати витрат мінімальних виконавчого провадження; 5 976,92 грн - в рахунок сплати основної винагороди приватного виконавця; 59 769,29 грн - в рахунок сплати заборгованості за виконавчим документом та перераховано на рахунок стягувача.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
У пункті 3 частини третьої статті 1212 ЦК України передбачено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 року у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 року у справі № 904/2444/18.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом статті 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.
Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.
За змістом статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно з пунктом 1 частини першої, частиною п'ятою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до частин першої, четвертої та сьомої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
У разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.
Як зазначено вище, здійснення особою захисту порушеного права шляхом застосування кондикційного позову можливе лише за умови наявності підстав, передбачених статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача відповідне майно (у тому числі грошові кошти).
При цьому для правильного застосування статті 1212 ЦК України необхідно установити факт абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
За правилами статей 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом статті 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно зі статтею 77 Цивільного процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Враховуючи вищевказані обставини, суд доходить висновку, що оскільки рішенням Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 03 жовтня 2024 року (справа № 203/4283/24) виконавчий напис, вчинений 21 травня 2021 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною та зареєстрований в реєстрі за № 33141, за яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» заборгованість у розмірі 64 340 гривень 00 копійок та на виконання якого у межах процедури виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2 позивачем сплачено відповідачу заборгованість у розмірі 59 769 гривень 29 копійок, визнано таким, що не підлягає виконанню, тому відсутня підстава для подальшого проведення такого стягнення, а стягнуте за виконавчим написом підлягає поверненню боржнику за рахунок стягувача, як безпідставно набуте майно, в порядку, передбаченому статтею 1212 Цивільного кодексу України.
Щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за період безпідставного користування грошовими коштами
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Приписи наведеної норми підставою нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних визначають необхідність наявності факту прострочення виконання боржником грошового зобов'язання.
Водночас положення частини другої статті 625 ЦК України для нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних не вимагають наявності вини боржника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18).
Отже, частина друга статті 625 ЦК України пов'язує нарахування інфляційних втрат і трьох процентів річних насамперед з наявністю факту прострочення виконання боржником грошового зобов'язання (у кондикційному зобов'язанні - зі встановленням факту прострочення виконання боржником (особою, яка безпідставно набула майно) зобов'язання з повернення кредитору безпідставного набутого майна, зокрема, грошових коштів).
Тому виокремлення факту прострочення виконання грошового зобов'язання має юридичне значення в аспекті застосування спеціальних наслідків такого прострочення у вигляді сплати інфляційних втрат та процентів річних.
Відповідно частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У наведеній нормі під простроченням боржника необхідно розуміти невчинення ним в установлений строк дій, що складають зміст зобов'язання (прострочення виконання зобов'язання).
Тобто, законодавець у частині першій статті 612 ЦК України прострочення боржника перш за все асоціює зі строком виконання зобов'язання, а саме, зокрема, спливом строку виконання зобов'язання, порушенням боржником строку виконання зобов'язання.
Для договірних зобов'язань строк виконання зобов'язання обумовлюється сторонами договору, а у разі його не встановлення або визначення моментом пред'явлення вимоги -на підставі частини другої статті 530 ЦК України.
Проте кондикційне зобов'язання (зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави) за своєю природою відноситься до недоговірних зобов'язань, строк виконання яких не визначається, погоджується за аналогією договірних зобов'язань.
Так само не можуть бути застосовані для визначення строку виконання боржником зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна, а відтак і моменту прострочення його виконання (у разі невиконання, порушення строку виконання зі сторони боржника) приписи статті 530 ЦК України, оскільки вона поширюються майже винятково на регулятивні зобов'язання, тоді як кондикційне зобов'язання є охоронним правовідношенням.
Не містять норм, які б урегульовали строк виконання боржником кондикційного зобов'язання і положення глави 83 «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» ЦК України. Тобто кондикційне зобов'язання належить до зобов'язань, строк виконання яких у законі прямо не встановлений.
Утім наведене не може виключати існування наявності прострочення виконання боржником кондикційного зобов'язання та можливість застосування до цих правовідносин положень частини другої статті 625 ЦК України, адже подібне розуміння норми буде суперечити засадам справедливості, розумності та неприпустимості безпідставного збагачення однією стороною зобов'язання за рахунок іншої.
Разом з тим, особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 Цивільного кодексу України).
Так, відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Вказане положення внесено Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15.03.2022 року та набрало чинності 17 березня 2022 року.
Починаючи з 24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України був введений в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У подальшому відповідно до Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та від 24 лютого 2022 року № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» неодноразово були внесені зміни щодо продовження строку дії воєнного стану в Україні та проведення мобілізації. На даний час строк дії воєнного стану в України продовжено.
Аналіз зазначеного дає підстави для висновку, що законодавцем звільнено позичальників від відповідальності визначеної статтею 625 ЦПК України, а також неустойки (штрафу, пені) та від інших платежів за прострочення виконання зобов'язань за договором, які були нараховані у період дії в Україні воєнного стану, тобто з 24 лютого 2022 року та такі нарахування підлягають списанню.
Оскільки позивачем заявлені вимоги про стягнення нарахувань у відповідності до положень статті 625 ЦК України, за період, у який на території України введено воєнний стан, беручи до уваги положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, суд вважає, що вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за період з 03 жовтня 2024 року по 22 січня 2025 року задоволенню не підлягають.
Відповідно до приписів статті 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» про стягнення безпідставно отриманих коштів є обґрунтованим та таким, що підлягає частковому задоволенню.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частини перша, друга статті 133 Цивільного процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно зі статтею 137 Цивільного процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до частини восьмої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 вказано, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Позивач ОСОБА_1 на підтвердження розміру витрат, понесених на професійну правничу допомогу, надав: - договір про надання правової допомоги та представництва від 10 жовтня 2024 року, укладений між адвокатом Шишкіним Віталієм Миколайовичем та ОСОБА_1 ; акт виконаних робіт від 19 січня 2025 року; копію платіжної інструкції № 0.0.4045831443.1 від 05 грудня 2024 року про сплату адвокату Шишкіну Віталію Миколайовичу гонорару у розмірі 5 000 гривень 00 копійок.
Отже, надавши оцінку долученим позивачем доказам на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000 гривень 00 копійок, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача в цій частині, оскільки позивачем долучено до матеріалів заяви документи, що свідчать про оплату гонорару із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, з урахуванням вимог статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, суд присуджує стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 211 гривень 20 копійок, які сплачено позивачем при зверненні з цим позовом до суду.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 6, 11, 526, 610, 1212 Цивільного кодексу України, статтями 2, 4, 6-13, 19, 82, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 273, 274-279, 280, 284, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» про стягнення безпідставно отриманих коштів - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані грошові кошти в загальному розмірі 59 769 (п'ятдесят дев'ять тисяч сімсот шістдесят дев'ять) гривень 29 копійок.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 211 гривень 20 копійок та витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 гривень 00 копійок, а всього на загальну суму - 6 211 (шість тисяч двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Сторони цивільного процесу:
Позивач: ОСОБА_1 , дата народження - невідомо, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_1 .
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», адреса місцезнаходження: місто Київ, бульвар Верховної Ради, будинок № 34, офіс 511; код ЄДРПОУ: 42254696.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.