Справа №:755/16867/24
Провадження №: 2/755/689/25
"14" квітня 2025 р. місто Київ
Дніпровський районний суд міста Києва у складі:
головуючого - судді Савлук Т.В.,
секретарі Лазоренко Н.В.,
учасники цивільного процесу:
позивача - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Бодюк В.А.,
відповідач - не з'явився,
представник відповідача - адвокат Янковий М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщення Дніпровського районного суду міста Києва, в залі суду, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 з вимогами: «стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 33 700 доларів США 00 центів, 3 % річних у розмірі 756 доларів США 17 центів, а також витрати понесені на судовий збір і правничу допомогу».
28 жовтня 2024 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, яка подана до відкриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
28 жовтня 2024 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики та призначено розгляд справи у порядку загального позовного провадження.
Положеннями статті 174 Цивільного процесуального кодексу України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
28 січня 2025 року до суду надійшов відзив на позов (вх. № 5041), поданий представником відповідача - адвокатом Янковим Миколою Вікторовичем, з викладення своєї позиції щодо підстав для відмови у задоволенні позову.
20 лютого 2025 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про задоволення клопотання представника відповідача - адвоката Янкового Миколи Вікторовича про поновлення процесуального строку для подання відзиву на позов.
Поновлено відповідачу ОСОБА_2 процесуальний строк для подання відзиву на позов.
Прийнято відзив на позов, який подано до суду представником відповідача - адвокатом Янковим Миколою Вікторовичем 28 січня 2025 року (вx. № 5041), з доказами направлення відзиву засобами поштового зв'язку іншому учаснику цивільного процесу.
20 лютого 2025 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про залишення без задоволення клопотання представника відповідача - адвоката Янкового Миколи Вікторовича про призначення судової почеркознавчої експертизи.
20 лютого 2025 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про задоволення клопотання представника відповідача - адвоката Янкового Миколи Вікторовича про витребування у позивача оригіналу боргового документа.
Зобов'язано позивача ОСОБА_1 особисто та/або через уповноваженого представника надати суду для огляду в судовому засіданні оригінал розписки від 25 травня 2023 року, виданої від імені ОСОБА_2 , яка в копії приєднана до матеріалів справи.
Клопотання представника відповідача - адвоката Янкового Миколи Вікторовича про визнання явки позивача обов'язковою задоволено.
Визнано обов'язковою явку позивача ОСОБА_1 в судове засідання.
Визнано обов'язковою явку відповідача ОСОБА_2 в судове засідання.
Клопотання представника відповідача - адвоката Янкового Миколи Вікторовича про виклик позивача ОСОБА_1 у якості свідка залишено без задоволення.
Клопотання представника відповідача - адвоката Янкового Миколи Вікторовича про витребування доказів від Державної податкової служби України та Державної прикордонної служби України, з метою отримання відомостей щодо майнового стану позивача та перетину державного кордону залишено без задоволення.
20 лютого 2025 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду.
Позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Бодюк Віталій Адамович у судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, додатково пояснили, що 25 травня 2023 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого відповідач отримав грошові кошти у розмірі 33 700 доларів США 00 центів на строк до 31 серпня 2023 року, що підтверджується розпискою. Разом з тим, відповідач не виконав взятого на себе зобов'язання та у зазначений термін грошей не повернув. Оскільки відповідач прострочив виконання зобов'язання, тому відповідно до частини другої статті 625 ЦК України він має також сплатити 3 % річних від простроченої суми за розпискою від 25 травня 2023 року.
Представник відповідача - адвокат Янковий Микола Вікторович у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на те, що у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання, однак відповідач ОСОБА_2 не отримував від позивача грошові кошти у борг. Крім того, на день укладання договору позики - 25 травня 2023 року, відповідач також був відсутній на території України.
Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд доходить наступного.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як зазначено у частині першій статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. (ст. 1046 Цивільного кодексу України)
За ч. 2 ст. 1047 Цивільного кодексу України на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Судом встановлено, що 25 травня 2023 року ОСОБА_2 написав власноручно розписку щодо зобов'язань повернути ОСОБА_1 отриману суму в розмірі 33 700 доларів США 00 центів в строк до 31 серпня 2023 року.
Згідно із ч. 2 ст. 1046 Цивільного кодексу України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. (ч. 1 ст.1047 Цивільного кодексу України)
Виходячи з положень ч. 2 ст. 1047 Цивільного кодексу України, допускається пред'явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.
За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 Цивільного кодексу України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 Цивільного кодексу України викладені в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.
Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
В порядку ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 року у справі № 373/2054/16 зазначила, що тлумачення абзацу першого частини першої статті 1046, абзацу першого частини першої статті 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більше того, цивільним законодавством покладається обов'язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. (ч. 1 ст. 1051 ЦК України)
Згідно із приписами статей 598, 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
Відповідно до статті 76 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (стаття 80 Цивільного процесуального кодексу України)
За нормами цивільного процесуального законодавства, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.
Зважаючи на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що правова природа договору та визначені в договорі істотні умови договору не суперечать принципу добросовісності і його наслідком не є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду відповідача, у той же час неможливість виконання грошового зобов'язання не звільняє від відповідальності боржника, а враховуючи, що предметом укладеного між сторонами договору є саме отримання грошових коштів з метою задоволення власних потреб відповідача, при цьому позивач належним чином виконав договірні зобов'язання в частині передачі грошових коштів, тобто кожна із сторін була вільною в укладенні договору та досягла бажаного при його укладені.
Судом встановлено, що у встановлений строк відповідач грошові кошти позивачу не повернув, чим порушив взяті на себе зобов'язання за договором позики, в порядку статті 1051 Цивільного кодексу України не заявив вимог з приводу оспорювання договору позики. Заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. При цьому суд керується висновками Великої Палати Верховного Суду, постанова від 4 липня 2018 року (справа № 761/12665/14-ц). Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2019 року у справі №752/18552/17. Відтак, позивачем правомірно пред'явлено вимоги до відповідача про стягнення боргу за цим договором.
З огляду на викладене і враховуючи те, що між сторонами існують договірні правовідносини із позики, позичальником не виконані зобов'язання перед позикодавцем, кошти, отримані у позику, не повернуті, суд доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача запозичених коштів у розмірі 33 700 доларів США 00 центів.
Щодо стягнення 3% річних від простроченої суми у відповідності до положень статті 625 Цивільного кодексу України
Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 Цивільного кодексу України).
Так, відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Вказане положення внесено Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15.03.2022 року та набрало чинності 17 березня 2022 року.
Починаючи з 24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України був введений в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У подальшому відповідно до Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та від 24 лютого 2022 року № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» неодноразово були внесені зміни щодо продовження строку дії воєнного стану в Україні та проведення мобілізації. На даний час строк дії воєнного стану в України продовжено.
Аналіз зазначеного дає підстави для висновку, що законодавцем звільнено позичальників від відповідальності визначеної статтею 625 ЦПК України, а також неустойки (штрафу, пені) та від інших платежів за прострочення виконання зобов'язань за договором, які були нараховані у період дії в Україні воєнного стану, тобто з 24 лютого 2022 року та такі нарахування підлягають списанню.
Отже, до спірних правовідносин, які виникли у зв'язку із невиконанням відповідачем ОСОБА_2 грошових зобов'язань, що випливають із договору позики, наявність яких та розмір констатовано судом, підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Оскільки позивачем заявлені вимоги про стягнення нарахувань у відповідності до положень статті 625 ЦК України, за період, у який на території України введено воєнний стан, беручи до уваги положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, суд вважає, що вимоги про стягнення трьох процентів річних задоволенню не підлягають.
Враховуючи наведене, беручи до уваги належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики є обґрунтованим та таким, який підлягає частковому задоволенню.
Згідно зі статтею 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В порядку статті 141 Цивільного процесуального кодексу України з відповідача на користь позивача підлягає до стягненню судовий збір у розмірі 13 847 гривень 00 копійок.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 5, 202, 533, 598, 599, 638, 1046, 1047, 1051 Цивільного кодексу України статтями 2, 4, 12, 76-82, 89, 141, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики, оформленого у вигляді боргової розписки від 25 травня 2023 року, в загальному розмірі 33 700 доларів США 00 центів.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 13 847 гривень 00 копійок.
Сторони цивільного процесу:
Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_2 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.