Справа № 240/5869/25
Головуючий у 1-й інстанції: Окис Тетяна Олександрівна
Суддя-доповідач: Капустинський М.М.
14 жовтня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Шидловського В.Б. Сапальової Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України, яка полягає у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», при обчисленні з 01 січня 2022 року по 19 травня 2023 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення їх розміру шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01 січня календарного року на відповідній тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 постанови та зобов'язання вчинити відповідні дії.
Ухвалою суду позовну заяву залишено без руху, оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду з вимогами за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року (а.с.54-56).
Позивач подав заяву про продовження строку для усунення недоліків позовної заяви до отримання відповіді відповідача на запит щодо дати отримання ним грошового атестату (а.с.57).
Ухвалою суду відмовлено у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду, визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду та продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви, оскільки при виключенні зі списків особового складу Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України 31 травня 2023 року, позивач лише 30 січня 2025 року звернувся з заявою до відповідача про виплату спірних сум (а.с.67-69).
Позивач вдруге подав заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій зазначає, що з грошового атестату не можливо встановити інформацію про розмір прожиткового мінімум який застосовано для обрахунку грошового забезпечення. При цьому, отримуючи грошове забезпечення не мав причин та підстав, а тим більше обов'язку сумніватися у добросовісності дій відповідача щодо визначення розміру грошового забезпечення.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2025 року у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду відмовлено та визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити в частині періоду з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року залишено без розгляду.
На обгрунтування прийнятої ухвали суд першої інстанції зазначив, що позивач щомісячно отримував грошове забезпечення, а тому мав можливість з'ясувати для себе розмір складових грошового забезпечення, зокрема таких, як посадовий оклад та оклад за військовим званням.
Однак, ані під час проходження служби, ані після звільнення з військової служби позивач не вчинив дій, направлених на отримання недоотриманої частини грошового забезпечення. Жодних доводів щодо існування об'єктивних непереборних обставин, які б перешкоджали вчиненню таких дій позивач у заяві про поновлення строку звернення до суду не навів.
Тому, оскільки позовну заяву подано 27 лютого 2025 року, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов у частині позовних вимог за період з 19.07.2022р. по 19.05.2023р. поданий з пропуском тримісячного строку звернення до суду, установленого ч.2 ст.233 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX.
Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст.308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч.3 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Отже, для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Втім положення ст.122 КАС України не містять норми, які б врегульовували строк звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення ст.233 КЗпП в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч.5 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною 2 статті 233 КЗпП України (в редакції до 19 липня 2022 року) було передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01 липня 2022 року №2352-ІХ, який набрав чинності 19 липня 2022 року (далі Закон України №2352-ІХ), назву та частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено у новій редакції.
Так ч.1 ст.233 КЗпП України (у редакції Закону України №2352-ІХ) встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
При цьому відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України відмінено карантин.
Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшов таких висновків:
"Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням ст.233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми ст.233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин"). З урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними ст.233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року." (п.п.65.1 65.2 п.65 постанови).
Таким чином, з 01 липня 2023 року відновлено перебіг строку звернення до суду з вимогами про стягнення належної працівнику заробітної плати.
Ураховуючи правову позицію, сформовану Верховним Судом у справі №460/21394/23, суд дійшов висновку, що в цій справі до вимог про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією ст.233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні/виключенні зі списків особового складу частини.
При цьому, початок перебігу тримісячного строку для подання позову в частині вимог за період з 19 липня 2022 року слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
З матеріалів справи встановлено, що позивач звернувся до суду з позовом, предметом спору якого є перерахунок і доплата сум грошового забезпечення, визначених п.4 постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 за період з 01.01.2022 по 19.05.2023.
Повертаючи позовну заяву в частині вимог, суд першої інстанції керувався ч.2 ст.233 КЗпП України, у редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року, та зазначив, що відлік тримісячного строку для звернення з цим позовом до адміністративного суду почався 31 травня 2023 року (часу виключення зі списків особового складу Управління). Отже, звернувшись до суду з позовом лише 30 січня 2025 року, ОСОБА_1 пропустив визначений законом строк звернення до суду та не навів поважних причин, які зумовили його пропуск.
Надаючи оцінку правовідносинам сторін, колегія суддів не погоджується з зазначеними висновками суду першої інстанції покладеними в основу прийнятої ухвали, як і з твердженням того, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Так, колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції не враховано як джерело права правові висновки Верховного Суду викладені в постанові 21 березня 2025 року за справою №460/21394/23, згідно яких початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року) слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Як слідує з копії грошового атестату, наявного в матеріалах справи, останній, не містить підпису позивача, про ознайомлення з грошовим атестатом, отже представник позивача зазначає, що відсутні дані на підтвердження того, що відповідачем надавався позивачу такий грошовий атестат.
Суд першої інстанції у даній справі, в окремій ухвалі від 20.08.2025 року (а.с.82-84) встановив неналежне виконання відповідачем обов'язку ознайомлення військовослужбовця при звільненні (переведенні до нового місця служби) з його грошовим атестатом. Суд зазначив, що грошовий атестат не містить підпису позивача або будь-яку іншу відмітку про ознайомлення останнього з цим документом у день звільнення, що в свою чергу вказує на відсутність факту вручення позивачу грошового атестату у день виключення зі списків особового складу.
Таким чином, грошовий атестат відповідачем при звільненні позивача під підпис останнього не видавався, а тому не може бути підставою для початку відліку строку на звернення з позовом до суду.
Крім того, відповідачем не надано і доказів виконання ним припису ст.110 КЗпП України, якою передбачено, що при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомляти працівника про такі дані, що належать до періоду, за який проводиться оплата праці:
а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат;
б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати;
в) сума заробітної плати, що належить до виплати.
Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з доводами представника позивача, що такими діями, відповідач позбавив позивача можливості раніше дізнатися про порушене право.
Доводи позивача, що при звільненні грошовий атестат або інші документи, згідно яких він міг дізнатися про нараховані та виплачені йому суми грошового забезпечення та їх складові ним не отримувались, а про свої порушені права дізнався із відповіді відповідача від 10.02.2025 року, знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи.
Згідно з ч.1 ст.233 КЗпП України (у редакції Закону України №2352-ІХ), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, початок перебігу тримісячного строку для подання позову в частині вимог за період з 19 липня 2022 року слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
В постанові Верховного Суду від 23 квітня 2025 року у справі №420/33039/24 зазначено про необхідність з'ясування судом отримання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані і виплачені йому при звільненні із зазначенням окремо кожного виду виплати.
Отже, оскільки за матеріалами справи, позивача повідомлено про нараховані йому за час служби суми грошового забезпечення в березні 2025 року, тому, відлік тримісячного строку звернення до суду для позивача розпочався з березня 2025 року, тобто позивачем не пропущено строку звернення до суду, передбаченого ст.233 КЗпП України.
Покликання суду на те, що позивач ані під час проходження служби, ані після звільнення з військової служби, не вчиняв дій, направлених на отримання недоотриманої частини грошового забезпечення, жодних доводів щодо існування об'єктивних непереборних обставин, які б перешкоджали вчиненню таких дій, позивач у заяві про поновлення строку звернення до суду не навів, тому позов у частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року поданий з пропуском тримісячного строку звернення до суду, - не відповідає встановленим фактичним обставинам справи та правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі №520/11178/20 де, суд зазначив, що "..виходячи з принципу "належного врядування" пенсіонер, який отримує пенсію, виходить з презумпциї, що її розмір визначено відповідно до закону. Пенсіонер не має розумних причин сумніватися у добросовісності дій працівників Пенсійного фонду."
Таким чином, позивач, отримуючи грошове забезпечення і до часу звернення до Суду не мав причин та підстав сумніватися в добросовісності дій відповідача щодо визначення розміру грошового забезпечення.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали дійшов помилкового висновку про повернення в частині позовної заяви, а тому, зазначена ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження її розгляду.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Підсумовуючи викладене, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2025 року про залишення вимог, в частині позову - без розгляду, скасувати.
Справу направити до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Постанова суду складена в повному обсязі 14 жовтня 2025 року.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Шидловський В.Б. Сапальова Т.В.