Справа № 137/800/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Верещинська Я.С.
Суддя-доповідач - Моніч Б.С.
15 жовтня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Моніча Б.С.
суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Літинського районного суду Вінницької області від 31 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Літинського районного суду Вінницької області з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, в якому просив про скасування постанови інспектора 1 взводу 1 роти 1 батальйону БПП з обслуговування Хмільницького району УПП у Вінницькій області ДПП молодшого лейтенанта поліції Пронь Антона Олеговича серія ЕНА №4929942 від 09.06.2025 про притягнення позивача ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення на нього адміністративного стягнення за ч.2 ст.126 КУпАП, а справу про адміністративне правопорушення закрити. Також, просив стягнути із відповідача 605,60грн сплаченого судового збору за подання позовної заяви та 1000,00грн витрат на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування позовних вимог представник посилався на те, що в оскаржуваній постанові зазначено, що ОСОБА_1 09.06.2025 о 02:10:58год в м. Калинівці по вулиці Вадима Нестерчука (вул. Дзержинського), 64, керував т/з CHALLENGE GI 250 Б/Н, не маючи права керування таким т/з, при цьому був без мотошолома, об'єднано згідно ст.36 КУпАП, чим порушив п.2.1.а. ПДР України - керування т/з особою, яка не має права керування таким т/з. Дану постанову позивач вважає незаконною та необґрунтованою, такою, що підлягає скасуванню. Пояснює, що 09.06.2025 близько 02:00год позивач йшов пішки в с. Журавне. В попутному напрямку, з боку м. Хмільника, рухався мотоцикл. Коли мотоцикл порівнявся із ОСОБА_1 , то зупинився, та водій, із яким позивач особисто не був знайомий, запропонував підвести. ОСОБА_1 на пропозицію погодився та сів на мотоцикл в якості пасажира. Проїхавши близько 500м мотоцикл був зупинений працівниками поліції. Після зупинки у ОСОБА_1 виник словесний конфлікт із працівниками поліції, які здійснили його затримання із застосуванням фізичної сили та в кайданках доставили до ВП №1, який знаходиться в м. Калинівка по вул. Вадима Нестерчука, 64. Там же було винесено оскаржувану постанову. Позивач вважає, що його незаконно притягнули до адміністративної відповідальності, оскільки мотоциклом він не керував. Даний мотоцикл йому не належить та не перебуває в його користуванні. Водій залишився із мотоциклом на місці зупинки т/з. Оскаржувана постанова винесена інспектором поліції у ВП №1, який знаходиться в м. Калинівка. У даній постанові зазначено, що позивач ОСОБА_1 керував т/з в м. Калинівка по вул. Вадима Нестерчука, 64. Однак це не відповідає дійсності, оскільки самі події відбувалися в с. Журавне. Такими чином, у оскаржуваній постанові неправильно зазначено місце вчинення адміністративного правопорушення. Також позивач не погоджується із оскаржуваною постановою у зв'язку з тим, що він не керував т/з та відсутні будь-які докази на доведення обставин, які викладені у постанові про накладення адміністративного стягнення. За таких обставин оскаржувана постанова поліцейського УПП підлягає скасуванню.
ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 31 липня 2025 року у задоволені позовних вимог відмовлено.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, судом встановлено наступне.
Поліцейським взводу № 1 роти № 1 батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції, молодшим лейтенантом поліції Пронем Антоном Олеговичем, 09 червня 2025 року винесено постанову серії ЕНА № 4929942 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.
Зі змісту зазначеної постанови вбачається, що 09 червня 2025 року о 02 годині 10 хвилин 58 секунд у м. Калинівка по вул. Вадима Нестерчука (колишня вул. Дзержинського), 64, ОСОБА_1 керував транспортним засобом CHALLENGE GI 250, без номерного знаку, не маючи права керування таким транспортним засобом, а також перебував без мотошолома. Зазначені дії були кваліфіковані за пунктом 2.1 «а» Правил дорожнього руху України, а саме керування транспортним засобом особою, яка не має права керування, та об'єднані відповідно до статті 36 КУпАП. За результатами розгляду справи на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн.
Під час розгляду справи судом досліджено відеозаписи з портативних відеореєстраторів № 476008, № 476010 та автомобільного відеореєстратора, встановленого у службовому транспортному засобі.
Із відеозапису з автомобільного реєстратора вбачається, що на транспортному засобі перебували дві особи. При цьому видно, що руки особи, яка знаходилась попереду, не розміщені на кермі, а ноги стоять на підніжках. Натомість позивач, який перебував позаду, тримав кермо транспортного засобу, а його ноги були розташовані на важелі перемикання передач, що у транспортних засобів цієї категорії, як правило, знаходиться з лівого боку. Після зупинки транспортного засобу позивач здійснював характерні рухи лівою ногою (у період із 11 по 15 секунду відеозапису, що відповідає 02:09:20 фактичного часу), які свідчать про перемикання передач, а також відпускав правою рукою щеплення, розміщене на кермі, що підтверджується фрагментом відеозапису з 15 по 17 секунду (02:09:25 фактичного часу).
Момент безпосереднього спілкування поліцейських із позивачем після зупинки транспортного засобу зафіксовано на портативний відеореєстратор № 476010. Зі змісту цього відеозапису видно, що на 05 секунді (02:10:36 фактичного часу) позивач прибирає руку з керма транспортного засобу. Надалі, на 09 секунді, зафіксовано, що руки особи, яка перебуває попереду, знаходяться на корпусі транспортного засобу, при цьому будь-яких рухів вона не здійснює.
На 12 секунді відеозапису поліцейський звертається до позивача з проханням надати документи, що посвідчують особу, на що останній повідомляє, що не має при собі жодних документів. У подальшому поліцейські неодноразово намагались встановити особу позивача, запитуючи його анкетні дані, проте він називав вигадані імена та плутався у відповідях.
Момент розгляду справи зафіксовано на портативний відеореєстратор № 476008.
IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, поліцейським правомірно винесено постанову серії ЕНА №4929942 від 09.06.2025 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 126 КУпАП, об'єднаного за правилами статті 36 КУпАП.
На підставі всебічного аналізу доказів суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржувана постанова відповідає вимогам статей 251, 252, 280 КУпАП, базується на належних і допустимих доказах, зібраних у передбачений законом спосіб, та винесена уповноваженою особою в межах наданих повноважень.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 126 КУпАП, про правомірність дій поліцейського під час винесення постанови, відсутність підстав для її скасування, та про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Літинського районного суду Вінницької області від 31 липня 2025 року скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначив, що суд першої інстанції безпідставно поновив відповідачу процесуальний строк для подання відзиву на позов. За ухвалою суду від 23.06.2025 року відповідачу було встановлено 15-денний строк з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження. Копію ухвали отримано 24.06.2025, отже строк сплив 09.07.2025 включно. Відзив і клопотання про поновлення строку надані лише 18.07.2025, тобто після спливу встановленого строку.
Скаржник зазначає, що обставини, на які посилався представник відповідача (перебування у відпустці інспектора правового забезпечення з 16.06.2025 по 30.06.2025), не є поважною причиною, оскільки Департамент патрульної поліції як юридична особа зобов'язаний забезпечити належне подання процесуальних документів незалежно від відсутності окремого працівника.
Таким чином, поновлення строку судом порушує принцип правової визначеності, закріплений у статті 121 КАС України.
Також апелянт зазначає, що оскільки відзив і докази подані відповідачем із порушенням строків, визначених судом, то суд першої інстанції не мав права їх приймати до розгляду відповідно до частин 3 та 8 статті 79 КАС України. На думку скаржника, саме на підставі цих доказів суд зробив висновок про керування транспортним засобом ОСОБА_1 , що є істотним порушенням процесуальних норм.
VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), а також, надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Положеннями частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до статті 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
В силу положень статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту (ч.ч.1-3, 5-6 ст.121, ст.ст.121-1, 121-2, ч.1-3 ст.122, ч.1 ст.123, ст.ст.124-1-126,) тощо. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1395 від 07 листопада 2015 року та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року за №1408/27853 (далі - Інструкція), у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п'ятою і шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою і третьою статті 122, частиною першою статті 123, статтею 124-1, статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127,статтями 128, 129, статтею 132-1, частинами шостою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140 КУпАП.
Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України від 30.06.1993 року № 3353-XII "Про дорожній рух" встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (зі змінами та доповненнями).
Відповідно до п.1.1. Правил дорожнього руху визначено, що ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Частиною 5 статті 14 Закону України "Про дорожній рух" визначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Із оскаржуваної постанови слідує, що позивач порушив ч.2 ст.126 КУпАП, яка передбачає відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року 1306.
За пунктом 1.3. Правил дорожнього руху України учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (пункт 1.9).
У розділі 2 ПДР України закріплено обов'язки і права водіїв механічних транспортних засобів.
Згідно підпункту «а» п.2.4 Правил дорожнього руху на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.
Відповідно до п.2.1.а. Правил водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, в тому числі, посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Згідно п.2.3. Правил для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний під час руху на мотоциклі і мопеді бути в застебнутому мотошоломі і не перевозити пасажирів без застебнутих мотошоломів.
Згідно ч.5 ст.121 КУпАП порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно ст.36 КУпАП при вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо. Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.
Відповідно до вимог ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) під час розгляду справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена доказами.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, поліцейським взводу № 1 роти № 1 батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції, молодшим лейтенантом поліції Пронем Антоном Олеговичем, 09 червня 2025 року винесено постанову серії ЕНА № 4929942 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.
Зі змісту зазначеної постанови вбачається, що 09 червня 2025 року о 02 годині 10 хвилин 58 секунд у м. Калинівка по вул. Вадима Нестерчука (колишня вул. Дзержинського), 64, ОСОБА_1 керував транспортним засобом CHALLENGE GI 250, без номерного знаку, не маючи права керування таким транспортним засобом, а також перебував без мотошолома. Зазначені дії були кваліфіковані за пунктом 2.1 «а» Правил дорожнього руху України, а саме керування транспортним засобом особою, яка не має права керування, та об'єднані відповідно до статті 36 КУпАП. За результатами розгляду справи на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн.
Щодо доводів апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно поновив відповідачу процесуальний строк для подання відзиву на позов, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Відповідно до ч.1 ст.121 КАС України, суд за заявою учасника справи може поновити пропущений процесуальний строк, якщо визнає причини його пропуску поважними. При цьому закон не містить вичерпного переліку поважних причин, а питання про їх наявність вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням усіх фактичних обставин.
Як убачається з матеріалів справи, копію ухвали про відкриття провадження відповідач отримав через систему «Електронний суд» 24.06.2025 року, при цьому уповноважений представник відповідача - інспектор з правового забезпечення батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району перебував у щорічній відпустці з 16.06.2025 по 30.06.2025 року, що підтверджено відповідними документами.
З урахуванням того, що у підрозділі правового забезпечення територіального управління фактично функціонує лише одна штатна одиниця, тимчасова відсутність цієї посадової особи об'єктивно ускладнила можливість своєчасного формування та подання відзиву в межах установленого строку.
Відповідач подав відзив разом із клопотанням про поновлення строку вже 18.07.2025 року, тобто із незначним пропуском (9 днів). Суд першої інстанції, врахувавши наведені обставини, дійшов висновку, що причини пропуску строку є поважними, а їх поновлення таким, що не порушує прав позивача та не впливає на оперативність розгляду справи.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, оцінивши обставини пропуску строку у їх сукупності, діяв у межах наданих законом дискреційних повноважень. Визнавши наведені причини об'єктивними та такими, що не свідчать про зловживання процесуальними правами, суд першої інстанції обґрунтовано поновив відповідачу процесуальний строк для подання відзиву та прийняв подані ним матеріали до розгляду.
Таким чином, поновлення відповідачу процесуального строку для подання відзиву та прийняття відповідних доказів до розгляду відповідає приписам ст.121 КАС України, принципу змагальності сторін та не свідчить про порушення процесуальних прав позивача.
Щодо доводів апелянта про те, що суд першої інстанції неправомірно прийняв до уваги відеозаписи, подані разом з відзивом, і що вони не підтверджують факту керування транспортним засобом ОСОБА_1 , також не знаходять підтвердження.
Відповідно до ст.251 КУпАП, доказами у справах про адміністративні правопорушення є будь-які фактичні дані, встановлені, зокрема, технічними засобами, що мають функції фото- і відеофіксації. Відеозаписи, долучені до матеріалів справи, отримані з нагрудних камер поліцейських та автомобільного реєстратора, відповідають вимогам допустимості доказів і містять дані, які безпосередньо підтверджують обставини події.
Зі змісту відеозапису убачається, що саме ОСОБА_1 перебував на місці водія транспортного засобу, тримав кермо та здійснював характерні рухи перемикання передач. Під час зупинки транспортного засобу він повідомив, що не має при собі посвідчення водія, та не заперечував факту керування.
Посилання апелянта на можливість перебування позивача у статусі пасажира спростовується сукупністю досліджених доказів, які вказують на інше. Відеозаписи, оглянуті судом, є цілісними, послідовними та не викликають сумнівів у достовірності.
Таким чином, позивачем не дотримано вказаних вимог законодавства, що свідчить про наявність підстав для притягнення останнього до адміністративної відповідальності.
Відповідачем доведено правомірність своїх дій щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності, в той час, як позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про обґрунтованість заявлених позовних вимог, оскільки сама незгода з інкримінованим правопорушенням не є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та звільнення від адміністративної відповідальності.
За встановлених у справі обставин, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова винесена відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені КУпАП, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо та своєчасно, зміст постанови відповідає вимогам ст. ст. 283-284 КУпАП, а адміністративне стягнення накладено в межах санкції вказаної статті.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з дослідженням усіх основних питань, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування не вбачається.
VII. ВИСНОВКИ СУДУ
З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.
Згідно з частиною 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Літинського районного суду Вінницької області від 31 липня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Моніч Б.С.
Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.