Справа № 600/1154/25-а
Головуючий у 1-й інстанції:Брезіна Т.М.
Суддя-доповідач: Гонтарук В. М.
14 жовтня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Білої Л.М. Моніча Б.С.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 02 квітня 2025 року (ухвалена в м. Чернівці) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити дії,
позивач звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 02.04.2025 року позовну заяву повернуто позивачу.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, представник позивача подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідачі своїм правом, передбаченим ст.ст. 300, 304 КАС України не скористались та не подали відзиви на апеляційну скаргу.
Сьомий апеляційний адміністративний суд, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено з матеріалів справи, що позивач звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив суд визнати дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо мобілізації ОСОБА_1 незаконними;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомості які були внесені у зв'язку з мобілізацією Позивача, а саме: про зняття з військового обліку військовозобов'язаних у ІНФОРМАЦІЯ_2 у зв'язку з мобілізацією, 15.11.2024 р., про постановку на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 15.11.2024 р., про проходження медичного огляду з метою встановлення ступеню придатності до військової служби у ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 18.03.2025 р. позовну заяву залишено без руху та вказано на необхідність надати суду:
- належні докази щодо наявної інформації стосовно позивача в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
- докази на підтвердження мобілізації позивача ІНФОРМАЦІЯ_4 (копії наказу);
- копію військового квитка позивача, з відсканованими усіма сторінками, без обрізаних країв документу, без відредагованого зображення, з можливістю встановити тип і зміст вказаного військово-облікового документу;
- докази надсилання копії позовної заяви та копій доданих документів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 44 цього Кодексу.
На виконання вказаної ухвали позивач надав суду копію військового квитка позивача, копію електронного військово-облікового документу, копію посвідчення учасника бойових дій. Також представник позивача надав суду копію адвокатського запиту, направленому 17.01.2025 р. до ІНФОРМАЦІЯ_3 про надання інформації: чи був позивач мобілізований, якщо так то коли; до якої військової частини був направлений позивач для проходження військової служби; надати копію довідки про проходження позивачем ВЛК.
Однак, ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 02 квітня 2025 року адміністративний позов повернуто позивачу, оскільки на переконання суду першої інстанції позивачем не усунено недоліки в частині необхідності надання доказів щодо наявної інформації стосовно позивача в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також не повідомлено про неможливість надання вказаних доказів. Також позивачем не надано доказів на підтвердження мобілізації позивача ІНФОРМАЦІЯ_4 (копії наказу). Наданий суду адвокатський запит 17.01.2025 р. не містить підтвердження вжиття представником позивача заходів для витребування доказів на підтвердження мобілізації позивача ІНФОРМАЦІЯ_4 (копії наказу). Тобто, у вказаному адвокатському запиті представник позивача просив надати лише копію довідки про проходження позивачем ВЛК. Отже, позивачем та його представником не вживались належні заходи для отримання документів про мобілізацію позивача та до позову вказані докази не були додані.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
За правилами частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Позов пред'являється шляхом подання позовної заяви в суд першої інстанції (частина перша статті 168 КАС).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 171 КАС суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим, зокрема, статтями 160, 161 цього Кодексу.
За приписами частини першою та другою статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначає недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Згідно пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо він не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Форма та зміст позовної заяви, а також документи, які до неї додаються, визначені у статтях 160 та 161 КАС України.
Даючи оцінку висновкам суду першої інстанції в частині не надання доказів щодо наявної інформації стосовно позивача в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів колегія судді зазначає наступне.
В Ухвалі Чернівецького окружного адміністративного суду у даній справі від 18.03.2025 року, Суд зазначив, що для усунення недоліків позовної заяви Позивачу слід надати належні докази щодо наявної інформації стосовно позивача в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, тобто тої інформації яку позивач просить виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», військовозобов'язаний має право отримувати інформацію про своє включення (невключення) до Реєстру та відомості про себе, внесені до Реєстру, в тому числі через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста.
Згідно ст. 14-1 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», Електронний кабінет - це персональний кабінет (захищений відокремлений веб-сервіс), за допомогою якого призовнику, військовозобов'язаному, резервісту, який пройшов електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації про його персональні та службові дані, а також до послуг. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу.
Згідно п. 1 Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559 (далі по тексту також - Порядок 559) Військово-обліковий документ є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов'язку, який оформляється (створюється) та видається громадянину України, який є призовником, військовозобов'язаним або резервістом, у тому числі, якщо він був виключений з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідно до пунктів 3 і 4 частини шостої статті 37 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» та не отримував такий документ до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559 “Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів і форми такого документа».
Згідно п. 2 Порядку 559 Військово-обліковий документ оформляється (створюється) та видається (замінюється): в електронній формі - засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста та/або Державного веб-порталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони та/або Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія), зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія) (у разі технічної реалізації).\Згідно п.п. 12 п. 8 Порядку 559 військово-обліковий документ містить відомості з Реєстру, зокрема відомості про перебування на військовому обліку (найменування територіального центру комплектування та соціальної підтримки, у якому громадянин перебуває або знятий (виключений) з військового обліку, та підстава зняття (виключення) з військового обліку).
Отже надав Чернівецькому окружному адміністративному суду електронний військово-обліковий документ, позивач надав належний доказ внесення відомостей про нього до Реєстру, зокрема відомостей про зняття з військового обліку, у зв'язку з набуттям статусу військовослужбовця, і тим самим виконав вимогу суду першої інстанції.
Окрім того, Чернівецький окружний адміністративний суд зазначив в оскаржуваній ухвалі, що відомості про ІНФОРМАЦІЯ_5 в ЕВОД відносяться до ТЦК та СП в якому проходився медичний огляд, а не той який проводив мобілізації. Разом, з цим в п.п.12 п. 8 Порядку 559 зазначено, що ЕВОД містить зокрема найменування територіального центру комплектування та соціальної підтримки, у якому громадянин перебуває або знятий (виключений) з військового обліку, а не той в якому військовозобов'язаний проходив медичний огляд. Таким чином, зазначення в ЕВОД відомостей про ІНФОРМАЦІЯ_5 свідчить що саме цей ТЦК та СП знімав позивача з військового обліку у зв'язку з набуттям ним статусу військовослужбовець, тобто фактично мобілізацією.
Щодо записів у військовому квитку Позивача про взяття на облік та зняття з обліку ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Як вірно зазначив ІНФОРМАЦІЯ_7 у своєму листі позивачу, після перевірки документів, позивач був скерований до ІНФОРМАЦІЯ_3 для уточнення військово-облікових даних, після чого у зв'язку з відсутністю, на думку Відповідача та ІНФОРМАЦІЯ_8 був направлений на медичний огляд з метою встановлення ступеню придатності до військової служби, після чого був призначений до складу команди військової частини НОМЕР_1 . Слід зазначити, що у листі ІНФОРМАЦІЯ_8 немає жодних відомостей про направлення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_8 .
Як зазначає позивач, він дійсно ніколи не був у ІНФОРМАЦІЯ_6 та не подавав до нього жодних документів. При цьому, на підставі яких відомостей у військовому квитку позивача зазначено про взяття та зняття з обліку ІНФОРМАЦІЯ_6 , та немає жодного запису про взяття та зняття з обліку ІНФОРМАЦІЯ_9 позивачу невідомо, однак дані відомості суперечать даним в електронному військово-обліковому документі. Така невідповідність сама по собі свідчить про порушення прав позивача, і підстави її виникнення мали б встановлюватись в ході судового розгляду, адже на мій адвокатський запит відповіді надано не було.
Окрім цього колегія суддів звертає увагу, що позивачем до суду першої інстанції надано адвокатський запит зі змісту якого вбачається, що позивач просив не лише довідку ВЛК, а й інформацію про мобілізацію позивача.
Таким чином на переконання колегії суддів позивач вжив усіх заходів щодо отримання документів (інформації) щодо мобілізації позивача.
Згідно ч. 4 ст. 9 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.
Частиною 1 ст. 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ч. 2 ст. 72 КАС України ці дані встановлюються такими засобами, серед іншого, письмовими, речовими і електронними доказами.
Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 75 КАС України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 76 КАС України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (ч. 1 ст. 77 КАС України).
За ч. 4 ст. 77 КАС України докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 80 КАС України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в ч. 2 та 3 ст. 79 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Положення п.6 ч.1 статті 167 КАС України встановлюють імперативний припис щодо поведінки заявника, а саме - норма цієї статті зобов'язує позивача додати до заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Тобто, процесуальний закон зобов'язує позивача надати до заяви лише наявні в нього докази.
В той же час, колегія суддів зазначає, що питання про достатність, належність та допустимість таких доказів вирішується судом вже на стадії розгляду заяви по суті. І тоді суд, який окрім іншого, відповідно до ч.3 ст.77 КАС України наділений повноваженнями збирати докази з власної ініціативи, має можливість під час розгляду заяви за необхідності звернутись до відповідача чи інших осіб, які володіють необхідною для встановлення обставин справи інформацією, щодо витребування оригіналів документів, або належним чином завірених копій останніх.
Верховний Суд у постанові від 18 лютого 2020 року у справі №320/3053/19 звернув увагу, що положення частини третьої статті 77 КАС України надають суду право пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи. Суд не повинен позбавляти особу права доступу до суду у зв'язку з відсутністю у неї певних документів, які можуть слугувати доказами у справі. Тим більше, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, що визначено частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
У статтях 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Так, у рішенні від 4 грудня 1995 року у справі «Bellet v. France» («Беллет проти Франції», Серії A №333B, пункт 36) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - «Конвенція») містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні від 25 січня 2000 року у справі «Miragall Escolano and Othersv. Spain» («Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», заяви №38366/97, №38688/97, №40777/98, №40843/98, №41015/98, №41400/98, №41446/98, №41484/98, №41487/98, №41509/98) і у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Pйrez de Rada Cavaniles v. Spain» («Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії», заява №3256-57) Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.
Отже, суд не повинен тлумачити положення статті 167 КАС України у такий спосіб, щоб створювати штучні перешкоди для доступу до правосуддя в адміністративній справі, а також формально підходити до цих правових норм.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду висловленою у справах №420/45/20, №215/4776/18 та №215/5994/18.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає передчасним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для повернення заяви без розгляду.
За правилами частини першої статті 320 КАС України підставою для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування оскаржуваної ухвали суду та направлення справи для продовження розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 02 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити дії скасувати.
Справу направити до Чернівецького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Біла Л.М. Моніч Б.С.