Справа № 240/34039/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Горовенко Анна Василівна
Суддя-доповідач - Мацький Є.М.
15 жовтня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Мацького Є.М.
суддів: Залімського І. Г. Сушка О.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Коростенська виправна колонія (№71)" про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
Відповідно до рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27.05.2024, позов ОСОБА_1 задоволено:
- визнано протиправною бездіяльність Державної установи "Коростенська виправна колонія (№71)" щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період з 11.03.2022 по 31.05.2022, із розрахунку 30000 грн на місяць.
- зобов'язано Державну установі "Коростенська виправна колонія (№71)" здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період з 11.03.2022 по 31.05.2022, із розрахунку 30000 грн на місяць, з врахуванням фактично виплачених сум.
26 вересня 2025 року представник позивача - Мандрик Владислав Володимирович (діє на підставі ордеру серії ВН №1303369 від 05.12.2023) надіслав до суду заяву (за вх.№72149/25), у якій просить встановити судовий контроль за виконанням рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27.05.2024 у справі №240/34039/23 та зобов'язати відповідача подати звіт про виконання вказаного рішення.
Аргументуючи підстави звернення до суду із вказаною заявою, представник позивача (стягувач) вказує, що 10.09.2024 направив адвокатський запит до відповідача, у якому просив надати інформацію, із документальним підтвердженням, щодо результатів виконання рішення суду у справі №240/34039/23. У відповідь на адвокатський запит відповідач повідомив, що станом на 23.09.2024 на рахунках державної установи «Коростенська виправна колонія (№71)» бюджетні асигнування на виплату даного рішення відсутні, виплата буде можлива при наявності коштів на рахунку установи на відповідні цілі.
Зазначає, що 10.11.2024 представник позивача звернувся із заявою про примусове виконання рішення суду у справі №240/34039/23 до Коростенського відділу державної виконавчої служби у Коростенському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), та відповідно до постанови відкрито виконавче провадження №76736845.
Також вказує, що 20.05.2025 представником позивача повторно направлено адвокатський запит до відповідача з проханням надати інформацію, із документальним підтвердженням, щодо результатів виконання рішення суду у справі №240/34039/23, однак 27.05.2025 від відповідача надійшла відповідь, у якій зазначено, що станом на 27.05.2025 на рахунок державної установи «Коростенська виправна колонія (№71)» бюджетні асигнування на ці виплати не надходили, а тому виплата коштів згідно з рішенням у справі №240/34039/23 від 27.05.2024 буде можлива за їх наявності на рахунку установи.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2025 року у задоволенні заяви представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Коростенська виправна колонія (№71)" про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії, - відмовлено.
Не погоджуючись з відмовою у встановлення судового контролю, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив задовольнити заяву. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.
Частиною 1 статті 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Відповідно до частини 1 статті 372 КАС України у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб'єктів владних повноважень можуть бути покладені обов'язки щодо забезпечення виконання рішення.
З метою належного захисту прав щодо виконання судових рішень законодавцем нормативно врегульовано питання судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах, зокрема, одним із способів судового контролю є порядок зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, регламентований статтею 382 КАС України.
Відповідно до частин першої, другої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання постанови суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф у розмірі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, аналіз положень статті 382 КАС України свідчить про те, що судовий контроль є диспозитивним правом (а не обов'язком), яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин у справі судом, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі та може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які б свідчили про ухиляння відповідача від виконання судового рішення чи/або відсутність у нього наміру його виконувати.
Позивач у заяві зазначає, що відповідач (станом на момент подачі цієї заяви) не виконав рішення суду, саме тому, просить ухвалити рішення, яким зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого його постановлено, у передбачені законодавством строки подати звіт про виконання його виконання.
Як встановлено з матеріалів справи, відповідач подав до суду першої інстанції заперечення щодо заяви про встановлення судового контролю, у якому зазначив, що на виконання рішення суду у справі №240/34039/23 установою було здійснено нарахування недоплаченої частини додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168, та з метою подальшої виплати грошової суми, установою було надіслане звернення до Департаменту щодо виділення додаткового фінансування за КПКВК 3601020.
Наголошує, що по справі відповідач діє в межах свого фінансування, а всі можливі заходи, щодо виділення додаткового фінансування установа виконує. Вказує, що установою щомісяця направляється лист до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань щодо надання додаткового фінансування за програмою 3601020 «Виконання покарань установами і органами Державної кримінально-виконавчої служби України» за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» для сплати коштів за рішенням суду, однак станом на 29.09.2025 кошти на виплату за судовими рішення не надходили.
На підтвердження своїх доказів надає розрахунок проведеного нарахування недоплаченої частини додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168, відповідно до якого ОСОБА_1 , за період з 11 березня по 31 травня 2022 року, нараховано додаткову грошову винагороду (з урахуванням попередньо виплаченої суми) у розмірі 60017,02 грн.
У зв'язку з цим, відповідач зазначає, що при надходженні фінансування дане рішення суду буде погашено.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем вживаються заходи для виконання судового рішення.
Суд зазначає, що невиконання відповідачем судового рішення в частині виплати нарахованої додаткової грошової винагороди за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності таких коштів у відповідача не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Відсутність бюджетного та іншого фінансування та коштів на виплату грошових сум на виконання судового рішення є поважною причиною, яка унеможливлює проведення відповідних виплат.
Даний висновок узгоджується з практикою Верховного Суду, висловленою в постановах від 24.01.2018 у справі № 405/3663/13-а (К/9901/1598/18), від 13.06.2018 у справі № 757/29541/14-а (К/9901/12146/18).
Верховний Суд у постановах від 07.11.2019 у справі № 420/70/19 та від 24.01.2018 у справі № 405/3663/13-а дійшов висновку про те, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатись невиконанням судового рішення без поважних причин.
Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги, що позивачем не наведено аргументів, які б свідчили про те, що відповідач умисно ухиляється від виконання судового рішення, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у період відкриття процедури його примусового виконання органами державної виконавчої служби.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.315,316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Мацький Є.М.
Судді Залімський І. Г. Сушко О.О.