15 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/7448/24
Перша інстанція: суддя Лісовська Н. В.,
повний текст судового рішення
складено 16.10.2024, м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Димерлія О.О.,
суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.10.2024 у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії
07.08.2024 ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із позовною заявою, у якій просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 в частині ненадання відповідного часу для відпочинку у кількості 225 днів пропорційно дням виконання службових обов'язків у вихідні, святкові та неробочі дні під час безпосередньої участі у проведенні Антитерористичної операції, забезпеченні її проведення і захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення Антитерористичної операції, забезпеченні її проведення і захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції у період з 15.10.2016 по 05.11.2016, з 13.12.2016 по 20.02.2017, з13.04.2018 по 30.04.2018 та пропорційно дням виконання службових обов'язків у вихідні, святкові та неробочі дні під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення у період з 30.04.2018 по 24.06.2018, з 30.07.2018 по 22.10.2018, з 01.06.2 року по 01.08.2019, з 09.09.2019 по 26.11.2019, з 05.07.2020 по 27.09.2020, з 22.10.2020 по 25.01.2021, з 11.02.2021 по 29.03.2021, з 08.12.2021 по 24.01.2022, з 07.02.2022 по 24.02.2022 та пропорційно дням виконання службових обов'язків під час участі у заходах з забезпечення оборони України у місті Маріуполь у період з 24.02.2022 до моменту потрапляння в полон збройних формувань російської федерації 12.04.2022;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за ненадання відповідного часу для відпочинку у кількості 225 днів пропорційно дням виконання службових обов'язків у вихідні, святкові та неробочі дні під час безпосередньої участі у проведенні Антитерористичної операції, забезпеченні її проведення і захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення Антитерористичної операції, забезпеченні її проведення і захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції у період з 15.10.2016 по 05.11.2016, з 13.12.2016 по 20.02.2017, з 13.04.2018 по 30.04.2018 та пропорційно дням виконання службових обов'язків у вихідні, святкові та неробочі дні під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення у період з 30.04.2018 по 24.06.2018, з 30.07.2018 по 22.10.2018, з 01.06.2019 по 01.08.2019, з 09.09.2019 по 26.11.2019, з 05.07.2020 по 27.09.2020, з 22.10.2020 по 25.01.2021, з 11.02.2021 по 29.03.2021, з 08.12.2021 по 24.01.2022, з 07.02.2022 по 24.02.2022 та пропорційно дням виконання службових обов'язків під час участі у заходах з забезпечення оборони України у місті Маріуполь у період з 24.02.2022 до моменту потрапляння в полон збройних формувань російської федерації 12.04.2022 у розмірі грошового забезпечення станом на момент виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 (12.07.2024).
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що в період з 15.07.2016 по 12.07.2024 він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 ОСОБА_1 неодноразово направлявся у відрядження для безпосередньої участі у проведенні Антитерористичної операції, забезпеченні її проведення і захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення Антитерористичної операції, забезпеченні її проведення і захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції та у відрядження для участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення. Під час вказаних відряджень позивач виконував службові обов'язки у вихідні, святкові та неробочі дні. Однак, після прибуття з відрядження відповідний час для відпочинку військовою частиною НОМЕР_1 позивачу не надавався.
Відповідач - військова частина НОМЕР_1 з позовними вимогами не погоджується та вважає їх необґрунтованими з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, вказуючи, що в спірних правовідносинах грошове забезпечення ОСОБА_1 виплачено в повному обсязі. Також, відповідач вказує, що в особливий період права військовослужбовців піддаються певним обмеженням, зокрема, щодо виплати грошового забезпечення за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та не робочі дні.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.10.2024 у справі №400/7448/24 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції вказав, що за виконання службових обов'язків понад установлений службовий час, у вихідні, святкові та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу в якій, з посиланням на порушення окружним адміністративним судом норм процесуального права, викладено прохання скасувати оскаржуваний судовий акт із прийнттям нового судового рішення про задоволення позових вимог у повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 він неодноразово направлявся у відрядження, де виконував службові обов'язки у вихідні, святкові та неробочі дні. На думку скаржника, у зв'язку з тим, що за такі дні йому не надано часу для відпочинку, він має право на отримання грошової компенсації.
В силу приписів пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв'язку з положеннями чинного, на момент виникнення спірних правовідносин, законодавства, колегія суддів зазначає таке.
Зокрема, колегією суддів установлено, що ОСОБА_1 військову службу в період з 15.07.2016 по 12.07.2024 проходив у військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно фактичних обставин справи, під час проходження військової служби ОСОБА_1 неодноразово направлявся у відрядження та виконував службові обов'язки у вихідні, святкові та неробочі дні.
Однак, за виконання таких обов'язків відповідний час для відпочинку ОСОБА_1 не надано, у зв'язку з чим останній звернувся до суду з даним позовом.
Здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах доводів апеляційних скарг колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначено Законом України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно із ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Приписами ст. 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ч.ч.1, 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Згідно із ч. 4, ч. 6 ст. 10 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" для військовослужбовців встановлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями.
Вихідні, святкові та неробочі дні є днями відпочинку для всього особового складу, крім військовослужбовців, залучених до виконання службових обов'язків. Ці дні згідно з планами, а також вільний від занять час відводяться для відпочинку, проведення культурно-освітньої роботи, спортивних заходів та ігор. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів, які виконували службові обов'язки у вихідні, святкові та неробочі дні, відповідний час для відпочинку надається командиром (начальником), як правило, протягом наступного тижня. Військовослужбовцям строкової військової служби, курсантам (слухачам) вищих військових навчальних закладів при виконанні обов'язків військової служби у зазначені дні час відпочинку встановлюється відповідним командиром (начальником).
Отже, основним законом, що регулює відносини військовослужбовців під час проходження служби у Збройних Силах України є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ. Цим нормативно-правовим актом не передбачено виплати компенсації за невикористані дні за виконання службових обов'язків у вихідні, святкові та неробочі дні.
Згідно із п.1.5 розділу І наказу Міністерства оборони України "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам" від 11.06.2008 №260 (чинного на час виникнення спірних правовідносин) за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується.
Означений підзаконний нормативно-правий акт втратив чинність 20.07.2018.
07.06.2018 Міністерством оборони України видано наказ №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам».
Пуктом 7 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, передбачено, що за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується.
Отже, як наказом Міністерства оборони України від 11.06.2008 №260, так і наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 грошової компенсації за вихідні, святкові та неробочі дні, які не використано під час виконання завдань у зоні проведення Антитерористичної операції не передбачено.
Розділом XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, визначено складові грошового забезпечення, яке виплачується військовослужбовцю у разі його звільнення з військової служби.
За наслідком дослідження їх переліку колегією суддів з'ясовано, що вказаними нормами також не передбачено виплату військовослужбовцю компенсації невикористаних днів відпочинку за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні.
Крім того, слід врахувати, що згідно із положеннями пункту 3 розділу II Інструкції про організацію у Збройних Силах України соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та членів їхніх сімей, працівників Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 19.01.2016 №27, в умовах особливого періоду на військові частини додатково покладаються, зокрема, завдання із надання військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів, які виконували службові обов'язки у вихідні, святкові та неробочі дні поза пунктами постійної дислокації військової частини, відповідного часу (іншого дня) для відпочинку, у тому числі з можливістю виїзду до місця проживання сім'ї.
Відповідно до п.2 Інструкції про відрядження військовослужбовців Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 20.02.2017 №105, відрядження - направлення військовослужбовців Збройних Сил України (далі - військовослужбовці) за наказом командира (начальника, керівника) на певний строк в інший населений пункт для виконання службових завдань поза місцем постійної (тимчасової) дислокації військової частини (підрозділу).
Пунктом 8 Інструкції про відрядження військовослужбовців Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 20.02.2017 №105, передбачено, що на військовослужбовця, який перебуває у відрядженні, поширюється розпорядок дня (режим робочого часу) того органу військового управління, військової частини, установи, організації, підприємства, до якого він відряджений. Замість днів відпочинку, не використаних за час відрядження, інші дні відпочинку після повернення з відрядження не надаються.
До набрання чинності Інструкції про відрядження військовослужбовців Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 20.02.2017 №105, діяла Інструкція про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил України витрат на службові відрядження в межах України, затверджена наказом Міністерства оборони України № 530 від 29.08.2011.
Пунктом 1.14 Інструкції про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил України витрат на службові відрядження в межах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України №530 від 29.08.2011, передбачено аналогічні положення.
Отже, системний аналіз вказаних приписів законодавства дає підстави для висновку, що військовослужбовцям, які виконують службові обов'язки у вихідні, святкові та неробочі дні у межах пункту дислокації військової частини, відповідний час для відпочинку надається командиром (начальником), як правило, протягом наступного тижня, а у випадку виконання ним службових обов'язків у вихідні, святкові та неробочі дні поза пунктами постійної дислокації військової частини, військовослужбовцю надається відповідний час (інший день) для відпочинку, у тому числі з можливістю виїзду до місця проживання сім'ї.
При цьому, наведеними нормами не передбачено виплату військовослужбовцям грошової компенсації за невикористані вихідні, святкові та не робочі дні, у які той чи інший військовослужбовець виконував обов'язки військової служби.
Таким чином, ані Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ані іншим нормативно-правовим актом не передбачено грошової компенсації за вихідні, святкові та неробочі дні, які не використані під час виконання завдань у зоні проведення Антитерористичної операції, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення Національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях.
Між тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що норми Кодексу законів про працю України на спірні правовідносини не розповсюджуються, оскільки питання оплати праці врегульовано спеціальними нормами, які не передбачають компенсації за виконання військових обов'язків понад встановлений службовий час. Норми Кодексу законів про працю могли б бути застосовані, як субсидіарні, в разі не врегулювання спірного питання спеціальними нормами.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 803/1755/16.
Відтак, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
При цьому, суд апеляційної інстанції уважає безпідставним посилання скаржника на те, що розгляд даної справи необхідно здійснювати через призму порушеного права ОСОБА_1 на відпочинок, адже даний спір стосується саме отримання компенсації, а не днів відпочинку.
Не є юридично спроможним також ототожнення позивачем понять «днів відпочинку» із «відпусткою», оскільки умови за яких військовослужбовець набуває права на отримання дня відпочинку та/або відпустки є різними.
Установлені в межах розгляду даної справи фактичні обставини у повному обсязі спростовують наведені позивачем в апеляційній скарзі доводи.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а викладені позивачем в апеляційній скарзі доводи не свідчать про порушення окружним адміністративним судом норм матеріального чи процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи.
Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому підстав для його скасування немає.
З підстав визначених статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.10.2024 у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення.
Суддя-доповідач О.О. Димерлій
Судді Г.В. Семенюк О.І. Шляхтицький