П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
14 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/1030/25
Головуючий в 1 інстанції: Птичкіна В.В.
Час і місце ухвалення: м. Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Лук'янчук О.В.
суддів - Бітова А. І.
- Ступакової І. Г.
при секретарі - Потомському А. Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса адміністративну справу за апеляційною скаргою Фермерського господарства "НОМИРОВСЬКИЙ" на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року у справі за позовом Фермерського господарства " НОМИРОВСЬКИЙ " до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови від 14.11.2024 №ПШ 112114, -
Позивач, Фермерське господарство "НОМИРОВСЬКИЙ" звернулось до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просило скасувати адміністративно-господарський штраф у розмірі 17 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначається про відсутність правопорушення. Також позивач вказав на пункт 1.4. Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 № 340, відповідно до якого, норми цього положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року у задоволенні позовної заяви Фермерського господарства "НОМИРОВСЬКИЙ" до Державної служби України з безпеки на транспорті відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, Фермерське господарство "НОМИРОВСЬКИЙ", подало апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.
В своїй скарзі апелянт зазначає, що водієм автомобіля не було допущено порушення ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а відтак відсутні правові підстави для застосування до Позивача адміністративно-господарського штрафу відповідно до ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Щодо перевезення вантажу в період надзвичайного стану вказує, що Законом України «Про правовий режим надзвичайного стану» підтверджується також, що надзвичайною ситуацією можна вважати російську агресію проти України. В свою чергу зазначає, що с. Павлівка Білопільської міської територіальної громадиміститься в переліку територій, на яких ведуть (велися) бойові дії (територія активних бойових дій) від 06.08.24 по теперішній час.
Отже, посилаючись на вищевикладене зазначає, що перебуваючи під дією надзвичайної обставини (загроза життю), побоючись відновлення масованих обстрілів, перебуваючи в складному емоційному стані викликаному реальною загрозою його життю, в поспіху вставив карту водія не тією стороною до тахографа.
Наведене підтверджується наявним у справі відеодоказом з нагрудної камери державного інспектора, проте оцінка такого доказу судом не була надана.
Також зазначає, що інспектор під час зупинки не висловлював вимоги щодо надання роздруківки з тахографа.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що 02.10.2024 працівники Відділу Державного нагляду (контролю) у Сумській області Державної служби України з безпеки на транспорті провели перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, а саме: належним позивачу транспортним засобом марки MAN державний номер НОМЕР_1 з причепом марки MEGA державний номер НОМЕР_2 . Результати перевірки викладені в Акті проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 02.10.2024 № АР 050821 (далі - Акт).
В Акті зазначено, що під час перевірки виявлено порушення: “… водій ОСОБА_1 не надав роздруківку з цифрового тахографа щодо режиму відпочинку та праці за 02.10.2024, в слоті тахографа відсутня карта водія … чим порушено ст. 48 Закону України “Про автомобільний транспорт».
Поясненнями та підписом в Акті водій ОСОБА_1 відсутність карти водія визнав.
Позивач подав пояснення до Акта, в яких вказав, що під час завантаження відбувся обстріл збройними силами рф, внаслідок чого водій був евакуйований. Під час евакуації водії забрав з собою усі документи, в тому числі й карту водія. Наступного дня водій повернувся за автомобілем та неправильно вставив карту в тахограф. У зв'язку з чим, позивач просив відповідача не застосовувати стягнення.
14.11.2024 в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Миколаївській області Служби виніс постанову № ПШ 112114 про стягнення з Господарства штрафу в сумі 17 000 грн на підставі абзацу третього частини першої статті 60 Закону України від 05.04.2001 № 2344-III “Про автомобільний транспорт» (далі - Закон № 2344-III).
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що Позивач не довів, що перевезення 02.10.2024 вантажу здійснювалось під час надзвичайної ситуації, тому суд визнав безпідставними доводи про необов'язковість дотримання під час цього перевезення вимог Положення № 340 та, відповідно, норм Інструкції № 385.
Колегія суддів надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції з урахуванням доводів апелянта виходить з наступного.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту в Україні визначено Законом України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 № 2344-III.
Так, згідно з ст.18 Закону України "Про автомобільний транспорт" №2344-III (далі - Закон №2344-III) з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.
Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.
Стаття 60 Закону №2344-ІІІ передбачає, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
За приписами статті 48 Закону №2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Разом з тим, передбачений у ст.48 Закону №2344-III перелік документів не є вичерпним. Згідно приписів Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, яка затверджена наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24.06.2010 №385 у разі використання тахографа водій зобов'язаний мати протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, тахокарти, які в контексті ст.48 Закону №2344-III необхідно відносити до категорії "інші документи, передбачені законодавством".
Постановою Кабінету Міністрів України №1567 від 08.11.2006 затверджено Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), який визначає процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт (далі - Порядок №1567).
Згідно з пунктом 2 Порядку №1567 рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Пунктом 16 Порядку №1567 встановлено, що рейдова перевірка (перевірка на дорозі) може проводитися однією посадовою особою Укртрансбезпеки.
Відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), Кодексу законів про працю України та Законів України «Про автомобільний транспорт», «;Про дорожній рух» розроблено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 №340 (далі Положення №340).
Згідно з п.6.1 Положення №340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Згідно з п.7.1 Положення №340, органи, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху проводять перевірку встановленого режиму праці та відпочинку водіїв відповідно до законодавства України.
Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів регулюється Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті затверджену наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24.06.2010 №385 (далі Інструкції 385).
Відповідно до п.1.4 Інструкції №385 контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв; тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.
Згідно із п.3.1 Інструкції №385, виробники транспортних засобів, перевізники, водії та пости сервісного обслуговування тахографів використовують тахографи, тахокарти, картки до цифрових тахографів, тип яких затверджено відповідно до вимог ЄУТР.
У відповідності до п.3.3 Інструкції №385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, зокрема, має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.
Перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР ( 994_016 ) здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку, зокрема, дотримання вимог щодо періодичності проведення перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, а також перевірки тахографа (п.3.6 Інструкції №385).
Аналіз викладених положень норм законодавства свідчить про те, що державний контроль на транспорті здійснюється органами Укртрансбезпеки шляхом проведення, зокрема, рейдових перевірок, в ході яких перевірці підлягає наявність визначених ст.39 і 48 ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом. При цьому вказаний у ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» перелік документів не є вичерпним, тобто законодавцем передбачено можливість доповнити цей перелік іншими визначеними законодавством документами.
Крім того, колегія суддів також звертає увагу, що Інструкцією № 385 передбачено обов'язок водія транспортного засобу мати при собі протокол перевірки та адаптації тахографа. Слід зазначити, що приписи Інструкції № 385 та Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту і зв'язку України №340 від 07.06.2010 (далі - Положення №340), не суперечать один одному, оскільки регулюють різні за змістом правовідносини. При цьому, приписи пункту 1.4 Положення № 340 не відміняють як норми Інструкції № 385 (щодо обов'язку водія мати при собі протокол перевірки та адаптації тахографа і пред'явити його), так і не скасовують відповідальність, що передбачена абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ, за відсутність такого протоколу.
Крім того, відповідно до абзацу третього частини першої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" відповідальність до перевізника настає саме за надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів без оформлення документів, а не за порушення регулювання робочого часу, часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядку його обліку, що врегульовано Положенням № 340.
Як вбачається з матеріалів справи, в Акті зазначено, що під час перевірки виявлено порушення: “… водій ОСОБА_1 не надав роздруківку з цифрового тахографа щодо режиму відпочинку та праці за 02.10.2024, в слоті тахографа відсутня карта водія … чим порушено ст. 48 Закону України “Про автомобільний транспорт».
Апелянт вказує, що у водія була картка водія, відтак роздруківка з тахографу не є обов'язковою, разом з тим інспектор фактично не висував вимогу про необхідність надати роздруківку з тахографа, що підтверджується відеозаписом.
Дослідивши наявний у КПДСС відеофайл (2-2-5489cdc0-f2be-11ef-b89e-899f7a9d76b1) колегія суддів встановила неможливість надання оцінки зазначеному доказу у зв'язку з відсутністю у ньому відтворення звуку (звукова доріжка очищена).
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2025 витребувано у Державної служби України з безпеки на транспорті запис проведеної відеофіксації зупинки автомобіля та складення акту державним інспектором Відділу державного нагляду (контролю) у Сумській області Державної служби України з безпеки на транспорті - Кот Ю.Д. 02.10.2024 року.
15.09.2025 Фермерським господарством «НОМИРОВСЬКИЙ» надано суду відеозапис « 20241002141010MEDIA_ID8.MP4».
На дослідженому відео файлі, долученому до матеріалів справи, вбачається, що інспектор підходить до автомобіля, яким керував ОСОБА_1 та здійснює перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.
Колегія суддів зауважує, що з вказаного доказу не вбачається візуальних ознак підтвердження факту наявності у водія ОСОБА_2 картки водія.
Так на відеозаписі у проміжок часу 01:20 - 01:24 вбачається, як водій дістає предмет схожий на карту та кладе його назад у слот під дахом авто, однак інспектору зазначений предмет не пред'являвся та його неможливо ідентифікувати. (14:11:16-14:11:20)
Апелянт вказує, що з відеозапису вбачається, що в слоті тахографа знаходиться картка водія, яку водій дістав зі слоту і показав інспектору.
Водночас апелянтом не заперечується, що карту водія було вставлено у тахограф, але в поспіху не тією стороною. Тому при зупинці транспортного засобу водій не зміг надати роздруківку за добу.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до вимог чинного законодавства у водія автомобіля обладнаного цифровим тахографом має бути наявна чинна особиста картка водія, вона повинна використовуватися у слоті тахографа кожного дня протягом якого водій керував транспортним засобом та надавати уповноваженій особові відповідну роздруківку даних тахографа.
Слід зазначити, що за приписами вищевказаного законодавства, наявність лише картки водія не може вважатися виконанням обов'язку щодо підтвердження режимів праці та відпочинку водія та не є тотожним наявності роздруківки на паперовому носії інформації про роботу водія за вказаний період.
Нормами чинного законодавства чітко передбачено необхідність використання водіями особистих карток водія та на вимогу посадових осіб контролюючого органу, створити відповідний документ та мати його при собі для можливості подальшого надання вказаного документу для перевірки відповідній посадовій особі.
Тому, водій транспортного засобу повинен бути забезпечений особистою карткою, використовувати її під час роботи.
Відповідно до приписів чинного законодавства, роздруківка на паперовому носії інформації про роботу та відпочинок повинна містити інформацію щодо того водія, який перебуває за кермом, а зазначене можливе тільки за умови використання ним персональної картки водія. Відсутність документу - картки водія автоматично тягне за собою відсутність документу - роздруківки на паперовому носії інформації про його ж роботу та відпочинок, що є порушенням вимог Закону №2344.
Як правильно зауважив суд першої інстанції, сама по собі наявність картки водія без її використання належним чином та, відповідно, відсутність роздруківки про інформацію про роботу та відпочинок водія, свідчить про порушення норм встановлених Положенням 340, а апелянт помилково трактує норми права щодо того, що наявність картки водія, без її належного використання є підставою для звільнення від відповідальності.
Факт відсутності 02.10.2024 у водія ОСОБА_1 тахокарти (наявність якої була обов'язковою в силу норм Положення № 340 та вимог затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24.06.2010 № 385 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті (далі - Інструкція № 385)), позивачем не спростована.
Отже, наявність у водія при собі особистої картки не є тотожним використанню водієм особистої картки. Доказом використання водієм особистої картки є саме роздруківка даних роботи цифрового тахографа. Відсутність роздруківки, попри наявність картки, є підставою для накладення штрафу, оскільки це не доводить виконання вимог щодо контролю режиму праці, а доводи апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Щодо доводів апелянта про перевезення вантажу в період надзвичайного стану, оскільки надзвичайною ситуацією можна вважати російську агресію проти України та те, що с. Павлівка Білопільської міської територіальної громадиміститься в переліку територій, на яких ведуть (велися) бойові дії (територія активних бойових дій) від 06.08.24 по теперішній час, а тому побоючись відновлення масованих обстрілів, перебуваючи в складному емоційному стані викликаному реальною загрозою його життю, в поспіху вставив карту водія не тією стороною до тахографа, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, що затверджене наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 № 340, встановлено особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку.
Відповідно до пункту 6.1 Положення № 340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.
При цьому, пунктом 1.4 Положення № 340 передбачено, що воно не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються: - фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв; - під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій; - транспортними засобами Міністерства внутрішніх справ України (у тому числі Національної гвардії України), Міністерства оборони України, Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Національної поліції України та Державної прикордонної служби України або транспортними засобами, орендованими ними без водія, коли такі перевезення здійснюються з метою виконання завдань, покладених на ці державні органи, та під їх контролем; - сільськогосподарськими підприємствами або підприємствами лісового господарства, якщо ці перевезення виконуються тракторами або іншою технікою, призначеною для місцевих сільськогосподарських робіт чи робіт у галузі лісового господарства, та слугують виключно для цілей експлуатації цих підприємств; - закладами охорони здоров'я незалежно від форми власності; - транспортними засобами спеціального та спеціалізованого призначення суб'єктів господарювання незалежно від форм власності, що здійснюють експлуатаційне утримання, будівництво та поточний ремонт автомобільних доріг загального користування, вулиць у населених пунктах, а також інших об'єктів транспортної інфраструктури в радіусі не більше 150 км від об'єкта будівництва (ремонту), які обладнані спеціальними світловими сигнальними пристроями відповідно до пункту 3.6 розділу 3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, за умови наявності у водія відповідного транспортного засобу первинного документа, що фіксує маршрут руху такого транспортного засобу, а також у разі забезпечення експлуатації дорожніх об'єктів у надзвичайних ситуаціях, за несприятливих погодно-кліматичних умов, у разі деформації та пошкодження елементів дорожніх об'єктів і виникнення інших перешкод у дорожньому русі.
Тобто, пунктом 1.4 Положення № 340 встановлено, що його приписи не застосовуються окрім іншого під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій.
Суд враховує те, що розпорядженням Кабінету Міністрів України "Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації" № 338-р від 25.03.2020 з подальшими змінами, з урахуванням поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, висновків Всесвітньої організації охорони здоров'я щодо визнання розповсюдження COVID-19 у країнах світу пандемію, з метою ліквідації наслідків медико-біологічної надзвичайної ситуації природного характеру державного рівня, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення та відповідно до статті 14 та частини другої статті 78 Кодексу цивільного захисту України установлено для єдиної державної системи цивільного захисту на всій території України режим надзвичайної ситуації до 30.06.2023.
Крім того, згідно з Указом Президента України № 64/2022 з 24.02.2022 із 05 години 30 хвилин в Україні діє воєнний стан у зв'язку із військовою агресією РФ проти України.
Отже, в Україні з 25.03.2020 до 30.06.2023 діяв режим надзвичайної ситуації, а з 24.02.2022 - воєнний стан.
Суд звертає увагу, що згідно з пунктом 24 частини першої статті 2 Кодексу цивільного захисту України (далі - КЦЗ України) надзвичайна ситуація - обстановка на окремій території чи суб'єкті господарювання на ній або водному об'єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров'ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об'єкті, провадження на ній господарської діяльності.
Відповідно до статті 1 Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" (далі - Закон № 389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно з приписами КЦЗ України та Закону № 389-VIII вбачається, що і воєнний стан, і режим надзвичайної ситуації є особливими режимами, що виникли через визначені законом обставини. Такі режими потребують посилення взаємодії органів управління, сил цивільного захисту зі збройними силами та правоохоронними органами за для ліквідації можливих наслідків медико-біологічної надзвичайної ситуації природного характеру державного рівня і забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення, та за для проведення рятувальних та відновлювальних робіт через військову агресію. Саме за для безпечної ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій законодавцем передбачено певні обмеження дії нормативно-правових актів.
З системного аналізу положень пункту 1.4. Положення № 340 вбачається, що дія вказаної норми розповсюджується на перевізників лише у випадках, коли надзвичайна ситуація має безпосередній вплив на здійснення перевезення та унеможливлює або суттєво ускладнює виконання перевізником вимог цього положення.
Водночас, судом не встановлено, що перевізник у даній справі здійснював перевезення з метою запобігання чи ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, або усунення її наслідків, також позивачем не наведено обставин, які б унеможливлювали або перешкоджали виконанню вимог пункту 6.3 Положення № 340.
При цьому суд наголошує, що Законом України "Про автомобільний транспорт" не передбачено жодних виключень в частині дотримання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт щодо обов'язкової наявності у водіїв транспортних засобів на момент проведення рейдових перевірок усіх визначених законодавством документів під час дії режиму надзвичайної ситуації, зокрема, медико-біологічного характеру, та запровадження особливого правового режиму воєнного стану.
Положенням № 340 врегульовано саме особливості регулювання робочого часу, часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку.
Про такі обставини свідчать і назви розділів Положення № 340 ("Робочий час", "Період керування", "Перерви", "Час відпочинку", "Облік робочого часу" "Перевірка дотримання режимів праці та відпочинку водіїв").
Суд враховує те, що Положення № 340 не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються зокрема під час надзвичайних ситуацій, при цьому, таке Положення і не встановлює відповідальності за відсутність протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, а лише врегульовує особливості робочого часу, часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку.
Аналогічний правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 31.07.2024 у справі №440/5873/23.
Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Згідно з вимогами ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Підсумовуючи викладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено здійснення транспортним засобом позивача перевезення вантажу без оформлення необхідних документів, які передбачені законодавством, що є складом правопорушення, за яке, у силу абзацу третього частини першої статті 60 Закону №2344-ІІІ, передбачена відповідальність у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином, суд вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав визначених статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів , -
Апеляційну скаргу Фермерського господарства "НОМИРОВСЬКИЙ" залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає.
Повний текст постанови складено та підписано 14 жовтня 2025 року.
Головуючий суддя: О.В. Лук'янчук
Суддя: А. І. Бітов
Суддя: І. Г. Ступакова