Справа № 541/4007/25
Номер провадження 2-о/541/181/2025
іменем України
15 жовтня 2025 року м. Миргород
Миргородський міськрайонний суд Полтавської області у складі:
головуючого судді - Городівського О.А.,
за участю секретаря судового засідання - Ніколаєнко М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миргород цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Миргородський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України, -
ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою в якій просить встановити факт смерті його батька ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 та помер на окупованій території с-ща Білокуракине Сватівського району Луганської області ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Свої вимоги заявник обґрунтовує тим, що його батько ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 на тимчасово-окупованій території в с-щі Білокуракине Луганської області, Україна. Територіальну громаду, де помер його батько, віднесено до Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №75 від 25.04.2022 року. Таким чином, надати документи встановленої форми про смерть батька заявник не має можливості, оскільки він помер на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження. Встановлення факту, що має юридичне значення, необхідне для державної реєстрації смерті батька в установленому порядку.
ОСОБА_1 , повідомлений належним чином, в судове засідання не з'явився, в поданій заяві просив суд проводити розгляд справи без його участі (а.с. 4).
Представник заінтересованої особи в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, заперечень проти заяви ОСОБА_1 не має (а.с. 19).
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані письмові докази у сукупності, вважає, що заява підлягає задоволенню на підставі встановлених фактичних обставин справи.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час, у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Вимогами ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» передбачено, що державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Відповідно до п.п. 1 п. 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених Наказом МЮУ 18 жовтня 2000 року №52/5 передбачено, що підставою для державної реєстрації смерті є: 1) лікарське свідоцтво про смерть, форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 серпня 2006 року №545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за №1150/13024; 2) фельдшерська довідка про смерть (форма №106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 серпня 2006 року №545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за №1150/13024; 3) лікарське свідоцтво про пренатальну смерть; 4) рішення суду про оголошення особи померлою; 5) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; 6) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; 7) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
У ході адміністративно-територіальної реформи, проведеної в Україні 17 липня 2020 року (на підставі Постанови Верховної Ради України №807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»), відбулося суттєве укрупнення районів. Білокуракинський район (з адміністративним центром у смт. Білокуракине) було ліквідовано. Його територію включено до новоутвореного Сватівського району.
Наказами Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року №309, від 25 квітня 2022 року №75 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» визнано тимчасово окупованими територіями райони, міста, селища і села Луганської області.
З матеріалів справи суд встановив, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 29 січня 1981 року відносно ОСОБА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 в смт. Білокуракине Білокуракинського району Луганської області помер ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується довідкою про смерть від 08 липня 2025 року серії НОМЕР_2 .
У лікарському свідоцтві про смерть серії 43 №202350114 від 04 липня 2025 року вказано, що причинами смерті стали хронічна серцево-судинна недостатність та атеросклеротичний кардіосклероз.
При розгляді цієї справи суд враховує практику Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до українського законодавства має застосовуватися судами при розгляді справ як джерело права.
Враховуючи, що отримати свідоцтво про смерть батька на бланку українського зразка в с-щі Білокуракине Сватівського району Луганської області, яке є територією, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, заявник не може, застосувати механізми передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту прав, свобод і законних інтересів.
При цьому, в практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки», згідно яких, якщо невизнання документів, виданих окупаційною владою, веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян, такі документи повинні визнаватися.
Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави-члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23 лютого 2016 року) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001 року, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001 року, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23 лютого 2016 року, §142).
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.
Відповідно до роз'яснень п. 18 Постанови Пленуму ВСУ №5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму ВСУ №15 від 25 травня 1998 року) рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.
Таким чином, заявниця не має документу, передбаченого діючим законодавством України, для реєстрації смерті свого діда, що унеможливлює отримання нею свідоцтва про смерть в органах державної реєстрації актів цивільного стану України.
Встановлення факту смерті ОСОБА_2 має для його сина - ОСОБА_1 , юридичне значення, оскільки дозволяє реалізувати свої спадкові права.
За таких обставин, заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню, оскільки він є громадянином України, його відносини з померлим підтверджені документами, які містяться в матеріалах справи.
На підставі вищезазначеного та керуючись Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», ст.ст. 4, 13, 18, 293, 315-319, 352, 354 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Заяву ОСОБА_1 - задовольнити.
Встановити факт смерті громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце народження смт. Білокуракине Білокуракинського району Луганської області, Україна, місце смерті - с-ще Білокуракине Сватівського району Луганської області, Україна, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 , причина смерті - хронічна серцево-судинна недостатність та атеросклеротичний кардіосклероз.
Ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.
Рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути оскаржено в загальному порядку. Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Суддя О. А. Городівський