15.10.2025 Справа № 363/3875/25
15 жовтня 2025 року м. Вишгород
Вишгородський районний суд Київської області у складі: головуючої судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вишгорода кримінальне провадження за №1202511615000053 від 02.03.2025 року за обвинувальним актом відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Старі Петрівці, Вишгородського району, Київської області, українця, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, одруженого, військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, -
1. Так, ОСОБА_4 , в порушення вимог ст. 15 ЗУ «Про дорожній рух» від 30.06.1993 року, яка визначає основні положення щодо допуску до керування транспортними засобами, а також постанови КМУ за №340 від 08.05.1993 року «Про затвердження положення про порядок видачі посвідчення водія та допуск громадян до керування транспортним засобом», а саме п. 16, згідно якого - посвідчення водія на право керування транспортним засобом однієї з категорій видається особі, що пройшла медичний огляд в порядку встановленому МОЗ, а також підготовку або перепідготовку відповідно до встановлених планів та програм та склала теоретичний і практичний іспит в сервісному центрі МВС, у невстановлений досудовим розслідуванням час, не пізніше 2022 року, діючи умисно, протиправно, з метою подальшого використання підробленого документу - посвідчення водія, вступив в змову з невстановленою особою та, усвідомлюючи протиправність своїх дій щодо вчинення підробки офіційного документу (посвідчення водія), надав невстановленій досудовим слідством особі свої анкетні дані, фотокартку та зразок свого підпису для подальшого внесення до підробленого документу та надав невстановленій особі грошові кошти - 25 000 грн.
В подальшому, вказана особа, діючи умисно, за попередньою змовою з обвинуваченим, діючи відповідно до розподілених ролей, в невстановленому місці, використовуючи надані ОСОБА_4 анкетні дані, фотокартку та зразок підпису, виготовила підроблений документ - посвідчення водія, яке надає право керувати транспортним засобом та видається в установленому Законом порядку, з дотриманням певної процедури, а саме бланк посвідчення водія серії НОМЕР_2 категорії «В» та «С» від 15.07.2022 року, в яке внесла анкетні дані, підпис та фотокартку ОСОБА_4 .
Згідно висновку експерта від 06.03.2025 року - наданий на дослідження бланк посвідчення водія серії НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_4 , видане ТСЦ 8044 від 15.07.2022 року, не відповідає за способом друку та спеціальними елементами захисту аналогічним бланкам документів, що знаходяться в офіційному обігу на території України.
Зазначені дії ОСОБА_4 кваліфіковані за ч. 3 ст. 358 КК України, як підроблення посвідчення, яке видається та посвідчується установою, яка має право видавати а посвідчувати такий документ і який надає право або звільняє від обов'язків з метою його використання, за попередньою змовою, групою осіб.
2. ОСОБА_4 01.03.2025 року близько 22 год. 34 хв., перебуваючи за адресою: Київська область, Вишгородський район, м. Вишгород, вул. Ягідна, неподалік будинку за №5, керуючи транспортним засобом, автомобілем марки «Hyndai sonata», д/н НОМЕР_3 , був зупинений працівниками ВРПП Вишгородського РУП ГУНП в Київській області та під час перевірки документів, виконуючи законну вимогу працівника поліції, достовірно знаючи, що посвідчення водія серії НОМЕР_2 від 15.07.2022 року є підробленим, усвідомлюючи свої протиправні дії, з метою уникнення встановленої законом відповідальності за керування транспортним засобом без передбаченого дозволу, пред'явив для перевірки працівнику поліції завідомо підроблений документ, а саме - посвідчення водія серії НОМЕР_2 від 15.07.2022 року та у такий спосіб використав його.
Зазначені дії ОСОБА_4 кваліфіковані за ч. 4 ст. 358 КК України, як використання завідомо підробленого документа.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358 та ч. 4 ст. 358 КК України, визнав повністю, щиро покаявся, підтвердив обставини вчинення ним кримінальних правопорушень, зазначивши час, місце та спосіб їх вчинення.
Враховуючи те, що обвинувачений та інші учасники судового провадження не оспорюють обставини справи і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності їхньої позиції. Заслухавши думку учасників судового провадження та роз'яснивши їм положення ч. 3 ст. 349 КПК України, суд при визначенні обсягу доказів, що підлягають дослідженню, обмежився показаннями обвинуваченого, дослідженням матеріалів кримінального провадження, що характеризують його особу, визначивши відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
Отже, суд, допитавши обвинуваченого, дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують його особу, приходить до висновку, що вина обвинуваченого, яка виразилась у підробленні посвідчення, яке видається та посвідчується установою, яка має право видавати а посвідчувати такий документ і який надає право або звільняє від обов'язків з метою його використання, за попередньою змовою, групою осіб, дії обвинуваченого підлягають кваліфікації за ч. 3 ст. 358 КК України за першим епізодом та у використанні завідомо підробленого документа, дії обвинуваченого підлягають кваліфікації за ч. 4 ст. 358 КК України за другим епізодом.
Згідно ст. 65 КК України - особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. При цьому враховуються ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особа винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень ст. 66, ст. 67 КК України.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
У відповідності до ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Пленум Верховного Суду України за №7 від 24.10.2003 року роз'яснює, що при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Враховуючи вищевикладене, під урахуванням особи винного повинно передбачатись врахування судом позитивних і негативних характеристик особи, які мають кримінально-правове значення.
Відповідно до ст. 66 КК України обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого є щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Відповідно до розуміння правової природи та значення поняття щирого каяття, як обставини, що впливає на призначення покарання, передбаченої ст. 66 КК України, правових позицій, викладених у п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України за №12 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире каяття є сукупністю невід'ємних одне від одного складових, що характеризують об'єктивне ставлення винуватої особи до вчиненого злочину і полягають у повному визнанні своєї провини у вчиненні злочину, висловлюванні жалю з цього приводу та бажання виправити ситуацію, що склалася, а так саме й готовність нести відповідальність. Тобто, всі ці фактори правової поведінки обвинуваченого є невід'ємними складовими щирого каяття.
Крім того, як зазначив Верховний суд у Постанові від 15.11.2021 року у справі за №199/6365/19, що розкаяння передбачає, окрім визнання факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження. У зв'язку з наведеним можна зробити висновок, що щире каяття це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, і це об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.
Системний аналіз кримінального закону свідчить про те, що щире каяття особи можливе на будь-якій стадії кримінального процесу, в тому числі й під час розгляду справи у суді. Для визнання щирого каяття обставиною, яка пом'якшує покарання, не має значення, на якій стадії воно відбулося, головне встановити фактори, які б свідчили про справжність, щирість каяття.
Про щире каяття обвинуваченого свідчить його поведінка, як під час досудового розслідування так і під час судового розгляду, де останній добровільно надав покази, повністю визнав вину у вчинених кримінальних правопорушеннях, засудив свою поведінку, пообіцяв в майбутньому не вчиняти кримінальних правопорушень.
Відповідно до ст. 67 КК України обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.
При призначенні покарання ОСОБА_4 суд, згідно з вимогами ст. 65 КК України, враховує характер та ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, які згідно зі ст. 12 КК України є проступком та нетяжким злочином, обставини, що пом'якшують покарання та відсутність обставин, які обтяжують покарання, дані про особу обвинуваченого, а саме те, що він на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, раніше не судимий, є військовослужбовцем, за місцем служби характеризується з позитивної сторони, має посвідчення учасника бойових дій, тому вважає за необхідне призначити йому покарання в межах санкції ст. 358 ч. 3 та ст. 358 ч. 4 КК України, з урахуванням вимог ст. 70 КК України.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене ст. ст. 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання зокрема у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Загальною підставою для звільнення від відбування покарання з випробуванням є результат об'єктивної можливості досягнення мети покарання без його реального виконання. Наявність цієї підстави підтверджується сукупністю обставин кримінального провадження, що передусім характеризують вчинене кримінальне правопорушення і особу винного.
Ознаками, які характеризують особу винного та впливають на визначення загальної підстави звільнення від відбування покарання з випробуванням, є: вік; соціальний та професійний статус, робота або навчання; сімейний стан, діти; стан здоров'я, зловживання алкогольними напоями; щире каяття у вчиненому кримінальному правопорушенні, визнання вини; поведінка у побуті і на роботі чи за місцем навчання; відносини винного із потерпілим, також до вказаних обставин провадження, що зумовлюють рішення суду про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання, належить: примирення з потерпілим, відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди, тощо.
Враховує суд і думку сторони обвинувачення - прокурора, який теж вважав можливим звільнити обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, про що повідомив суд під час судових дебатів. Отже з урахуванням вищенаведеної мети покарання, врахувавши тяжкість кримінальних правопорушень, наслідки вчиненого, особу винного, його відношення до скоєного та інші обставини зазначені вище, суд дійшов висновку про можливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за ними контролю при звільненні від відбування покарання з випробуванням.
А відтак, на підставі викладеного суд приходить до висновку, що покарання обвинуваченому потрібно призначити у виді позбавлення волі, але із застосуванням ст. 75 ч. 1 КК України, зі звільненням від відбування покарання з випробуванням, одночасно поклавши на нього обов'язки, передбачені ст. 76 КК України, які будуть сприяти його виправленню, на думку суду саме таке покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Призначення такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинувачених і є дотриманням судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини та нормам кримінального законодавства України.
У відповідно до ч. 4 ст. 76 КК України та ч. 1 ст. 163 КВК України, нагляд за особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням, здійснюється уповноваженим органом з питань пробації за місцем проживання, роботи або навчання засудженого, а щодо засуджених військовослужбовців - командирами військових частин.
Згідно п.1 розділу ІІІ наказу Міністерства оборони України «Про затвердження Порядку здійснення командирами (начальниками) військових частин (установ) контролю за поведінкою військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випробуванням» від 17.09.2020 року за №337, командир (начальник) військової частини (установи) є відповідальним за здійснення організації контролю за поведінкою військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випробуванням.
Відповідно до п. 4 розділу ІV наказу Міністерства оборони України «Про затвердження Порядку здійснення командирами (начальниками) військових частин (установ) контролю за поведінкою військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випробуванням» від 17.09.2020 року за №337, у разі звільнення військовослужбовця, звільненого від відбування покарання з випробуванням, з військової служби до закінчення іспитового строку командир (начальник) військової частини (установи) через національного оператора поштового зв'язку України надсилає до уповноваженого органу з питань пробації, який територіально знаходиться за місцем постановки військовослужбовця на військовий облік, наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби та його особову справу для здійснення подальшого нагляду. Уповноважений орган з питань пробації, у триденний строк після отримання особової справи військовослужбовця, звільненого від відбування покарання з випробуванням, надсилає письмове повідомлення про її отримання та поставлення військовослужбовця на облік.
Ураховуючи, що суд дійшов висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування основного покарання із встановленням іспитового строку, відповідно до ст. 75 КК України, та покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України, та приймаючи до уваги, що обвинувачений є військовослужбовцем, проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 , суд уважає за необхідне контроль за його поведінкою у період іспитового строку покласти на командира (начальника) військової частини (установи), в якій обвинувачений проходить або у подальшому проходитиме військову службу, а у разі його звільнення з військової служби до спливу іспитового строку нагляд за його поведінкою протягом іспитового строку має бути покладений на уповноважений орган з питань пробації за місцем проживання засудженого.
Згідно ч. 4 ст. 174 КПК України, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Крім того, відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання в тому числі і про те, що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт.
Так, судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Вишгородського районного суду Київської області від 05.03.2025 року було накладено арешт на документ, схожий на посвідчення водія на ім'я ОСОБА_4 серії НОМЕР_2 , видане ТСЦ 8044 від 15.07.2022 року, власником (користувачем) якого є ОСОБА_4 . Зі змісту вказаної ухвали слідує, що арешт накладений з метою забезпечення збереження речових доказів. Суд вважає за необхідне скасувати накладений під час досудового розслідування вказаного провадження арешт на зазначене майно, оскільки в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба.
Що стосується питання речових доказів, суд вважає необхідним вирішити їх долю відповідно до ст. 100 КПК України.
Запобіжний захід відносно обвинуваченого не обирався.
Відповідно до ст. 124 КПК України, ст. 368 КПК України, суд вважає за необхідне стягнути процесуальні витрати за проведення у кримінальному провадженні експертизи з обвинуваченого на користь держави.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 100, 368-371, 373, 374, 376 КПК України, суд, -
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України та призначити йому покарання:
- за ч. 3 ст. 358 КК України - у виді одного року позбавлення волі;
- за ч. 4 ст. 358 КК України - у виді одного року обмеження волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк один рік.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання, якщо він впродовж іспитового строку 1 (один) рік не скоїть нового кримінального правопорушення, та виконає покладені на нього, відповідно до ст. 76 КК України обов'язки, а саме: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Відповідно до ч. 4 ст. 76 КК України, ч. 1 ст. 163 КВК України та наказу Міністерства оборони України «Про затвердження Порядку здійснення командирами (начальниками) військових частин (установ) контролю за поведінкою військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випробуванням» від 17.09.2020 року за №337 - контроль за поведінкою ОСОБА_4 у період іспитового строку покласти на командира (начальника) військової частини (установи), в якій останній проходить/проходитиме військову службу.
У разі звільнення ОСОБА_4 з військової служби до спливу іспитового строку нагляд за його поведінкою протягом іспитового строку покласти на уповноважений орган з питань пробації за місцем проживання засудженого.
Відповідно до вимог ст. 165 КВК України - іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку.
Скасувати, накладений ухвалою слідчого судді Вишгородського районного суду Київської області від 21.03.2025 року, арешт на документ, схожий на посвідчення водія на ім'я ОСОБА_4 серії НОМЕР_2 , видане ТСЦ 8044 від 15.07.2022 року, власником (користувачем) якого є ОСОБА_4 .
Речовий доказ по справі, а саме: бланк посвідчення водія серії ВКХ за № НОМЕР_4 на ім'я ОСОБА_4 , що зберігається в матеріалах провадження - залишити в матеріалах кримінального провадження.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати на проведення судової експертизи за №СЕ-19/111-25/13709-ДД від 06.03.2025 року, в сумі - 1 591,80 грн.
На вирок може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Копію вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні.
Головуюча суддя ОСОБА_1