Справа № 355/900/25
Провадження № 2/355/695/25
07 жовтня 2025 року Баришівський районній суд Київської області в складі:
головуючого судді Чальцевої Т.В.,
за участю секретаря судового засідання Верби Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з Обмеженою Відповідальністю « Фінансова Компанія « Європейська Агенція з Повернення Боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором ,
13.05.2025 року представник позивача - Товариства з Обмеженою Відповідальністю « Фінансова Компанія « Європейська Агенція з Повернення Боргів» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Заяву мотивував тим, що 2 жовтня 2023р. між Товариством з Обмеженою Відповідальністю « Аванс Кредит» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 28497-10/2023.
Кредитний договір підписано електронним відписом позичальника, що відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, який зазначений у п. 8 Кредитного договору, реквізити та підписи сторін.
Відповідно до п.п. 1.6. п. 1 Кредитного договору, кошти кредиту надаються ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, реквізити якої надані відповідачем первісному кредитору з метою отримання кредиту. Кредит вважається наданим в день перерахування ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» суми кредиту (загального розміру) за реквізитами, згідно п.п. 1.6. п. 1 Кредитного договору.
Підписанням Кредитного договору відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма умовами Правил надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту Товариством з Обмеженою Відповідальністю «Аванс Кредит» ( п.п.7.6 Кредитного договору), які розміщені на веб-сайті Товариства. Приймаючи умови Кредитного Договору, відповідач підтверджує, що він повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватися цих Правил.
Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст. ст. 641. 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін. іншу інформацію, необхідну для укладення договору.
21.10.2024 р. між ТОВ «Аванс Кредит» та Товариством з Обмеженою Відповідальністю «Фінансова Компанія «Європейська Агенція з Повернення Боргів» укладено Договір факторингу № 21102024, у відповідності до умов якого ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належи йому Права Вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» Права Вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі боржників (копія витягу з Договору факторингу).
Згідно п. 1.1. Договору факторингу, фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (на продажу) за плату, в клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконаних зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного, зобов'язання (кредиту), плату за кредитом, пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.
Згідно п. 1.2 Договору факторингу, сторони погодили, що перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників згідно Додатку №2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений печатками Акт прийому-передачі реєстру боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід'ємною частиною цього Договору.
Відповідно до реєстру боржників від 21.10 2024р. до Договору факторингу № 21102024 від 21.10.2024р., ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 100 000,00 грн., з яких
- 10 000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу;
- 90 000,00 грн. - сума заборгованості за процентами;
- 00,00 грн. - сума заборгованості по штрафним санкціям.
Відповідно до п.1.3. Договору факторингу, ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» зобов'язуються протягом 10 (десяти) робочих днів з дати відступлення права вимоги за Кредитним договором ТОВ «ФК «ЄАПБ», повідомити боржників про відступлення права вимоги та про передачу їх персональних даних ТОВ «ФК «ЄАПБ», надати інформацію, передбачену чинним законодавством про ТОВ «ФК «ЄАПБ», у спосіб передбачений договором про споживчий кредит та вимогами чинного законодавства.
Згідно правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015року у справі №6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особи не позбавляться обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. Неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі».
При умові, що відповідач з будь-яких підстав не отримав вищезазначене повідомлення про відступлення права вимоги, має місце той факт, за яким відповідач не мав жодних перешкод для реалізації свого зобов'язання по сплаті існуючої заборгованості на рахунки первісного кредитора, які вказані в Кредитному договорі, і таке виконання було б належним відповідно до вимог ст. 516 ЦК України
Згідно п. 3.9. Договору факторингу, у разі отримання коштів від боржників, органів Державної виконавчої служби в рахунок погашення заборгованості після дати підписання цього Договору, клієнт зобов'язаний перерахувати ці кошти фактору протягом 3 (трьох) банківських днів з дати їх отримання (включно), на рахунок фактора, вказаний в розділі 10 даного Договору. При перерахуванні коштів клієнт зобов'язаний надати розшифровку платежів у вигляді електронного листа, а саме, вказати наступні дані боржників: прізвище, ім'я, по батькові, код номер облікової картки платника податків, номер кредитного договору.
Таким чином, в разі сплати відповідачем коштів на рахунок первісного кредитора вони були 6 перераховані на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ» та зараховані на погашення кредитної заборгованості
Всупереч умовам Кредитного договору, незважаючи на повідомлення, відповідач не виконав свого зобов'язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на рахунки попереднього кредитора.
З моменту отримання права вимоги до відповідача, а саме з 21.10.2024р. позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.
Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» за кредитним договором № 28497-10/2023 в розмірі в розмірі 100 000,00 грн., з яких:
- 10 000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу;
- 90 000,00 грн. - сума заборгованості за процентами;
- 00,00 грн. - сума заборгованості по штрафним санкціям.
Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Враховуючи, що відповідачем у добровільному порядку не вчиняються дії, спрямовані на повернення кредитних коштів та процентів за договором, з метою захисту права й охоронюваних законом інтересів ТОВ « ФК « ЄАПБ», представник позивача звернувся до суду з даною позовною заявою, яку просить задовільнити у повному обсязі.
Ухвалою суду від 16.06.2025р. відкрито провадження у вищевказаній цивільній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.
В судове засідання представник позивача не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, на задоволенні позову наполягав, проти винесення заочного рішення не заперечував.
Відповідач та його представник в судове засідання не з'явились, про день і час розгляду справи повідомлялись відповідно до вимог чинного законодавства, що підтверджується матеріалами справи; надали на адресу суду клопотання про розгляд справи у їх відсутність; також надали письмові пояснення, згідно яких позовні вимоги не визнали у повному обсязі, просили відмовити у задоволенні позову.
У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом за відсутності учасників справи не здійснюється.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги не є обґрунтованими та не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна із сторін зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.263 ч.5 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Ураховуючи наведене та відповідні спеціальні законодавчі акти, які підлягають застосуванню, а саме - Цивільний кодекс України, Закон України «Про захист прав споживачів», та постанова №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», суд приходить до наступного.
За нормою ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважаться укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі, якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка і зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Таким чином, сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, в умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
На вимогу п. 6 ч. 3 ст. 175 ЦПК України та з метою досудового врегулювання спору, у зв'язку з істотними порушеннями відповідачем умов Кредитного договору, позивачем, який набув права грошової вимоги, на адресу відповідача було направлено повідомлення про порядок погашення заборгованості по кредитному договору та персональних даних відповідача до бази персональних даних разом з вимогою про погашення загальної суми боргу.
Відповідно до ст. 1082 ЦК України, передбачено: "Боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошова вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом. Виходячи з вимог ст. ст. 512 - 514, 516 ЦК України, ТОВ «ФК «ЄАПБ» направив, простою кореспонденцією через відділення Укрпошти та за допомогою інших компаній, які займаються адресною доставкою кореспонденції, письмові повідомлення боржникам про відступлення клієнтом прав вимоги заборгованості фактору.
Згідно Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979 цс15 "...боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі".
При умові, що відповідач з будь-яких підстав не отримав вищезазначене повідомлення про відступлення права вимоги, має місце той факт, за яким відповідач не мав жодних перешкод для реалізації свого зобов'язання по сплаті кредитної заборгованості на рахунки Первісних кредиторів, які вказані в кредитних договорах, і таке виконання було б належним відповідно до вимог ст. 516 ЦК України.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з умовами кредитного договору Позичальник зобов'язується вчасно повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом в порядку, визначеному цим Договором. Всупереч умовам кредитного договору, незважаючи на повідомлення, відповідач не виконав свого зобов'язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення кредитної заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на рахунки попереднього кредитора.
Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) йога виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частина 1 ст. 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ст.1050 ЦК України якщо позичальник вчасно не повернув суму боргу, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 ЦК України.
Згідно ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір % не встановлений договором.
Судом встановлено, що звертаючись до суду з вищевказаним позовом, представник позивача вказав, що 21.10.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВАНС КРЕДИТ» та відповідачем укладено кредитний договір №28497-10/2023 (розмір кредиту-10 000,00 грн., строк кредитування 360 днів).
Так, представник позивача просить суд стягнути з відповідача заборгованість за вказаним договором у розмірі 100 000,00 грн., з яких:
заборгованість за тілом кредиту - 10 000, 00 грн.;
заборгованість за відсотками - 90 000,00 грн.
На обґрунтування вказаного позивачем надано копію Договору, який не містить підпису відповідача.
Крім того, в матеріалах справи наявний також не підписані ніким Паспорт споживчого кредиту, який на думку позивача підтверджує існування договірних відносин між сторонами.
21.10.2024р. між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» було укладено договір факторингу №21102024. Відтак, на думку позивача, останній набув право вимоги за вказаний договором.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозицій його укласти (оферти) однією стороною та їй прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозицій в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону, заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозицій укласти такий договір, особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозицій (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, с оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін, електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного підпису, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляд алфавітно-цифрової послідовності, то додаються до інших електронних даних особою, як прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-код, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електрони документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо ) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10 червня 2021 року справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967ce20).
Отже, для укладення електронного кредитного договору необхідно пройти ідентифікацію особи та зробити електронний підпис через смс-повідомлення чи через підтвердження, яке надходить у формі листа до електронної пошти.
Тобто, без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на веб-сайти ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, кредитні договір між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та відповідачем не міг бути укладений.
Матеріали справи не містять доказів надсилання відповідачу одноразових ідентифікаторів для підписання договору. Разом з цим відповідач не отримував листів електронною поштою та смс-повідомлень від ТОВ «АВАНС КРЕДИТ», особистий кабінет не реєстрував, договір не укладав. Про вказане товариство вперше дізнався після отримання вказаної позовної заяви.
Матеріали справи не містять доказів перерахування відповідачу будь-яких грошових коштів за вказаним Договором.
Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутній номер банківського рахунку, на який перераховувалися грошові кошти. Оскільки позивач набув (на його думку) право вимоги за вказаним договором на підставі укладених договорів факторингу, саме на останнього покладено обов'язок з доведення перерахування позичальнику грошових на вказаний ним картковий рахунок.
Частиною 2 статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно правової позиції, яка була висловлена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 у справі № 161/16891-15 (провадження № 61-517ев18), банк зобов'язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та й розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій с первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
В постанові Верховного Суду від 12.12.2024 року у справі № 298/825/15-ц (провадження № 61-998c024) йдеться, зокрема, про таке : « належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідна до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно із зазначеною нормою закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Пунктом 5.6. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, було встановлено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних на день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналогічна норма закріплена у пункті 62. Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором».
Отже, виписка за картковим рахунком може бути належним доказом щодо заборгованості за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20, від 26 жовтня 2022 року у справі № 333/5483/20, від 01 червня 2022 року у справі № 175/35/16-ц, від 04 вересня 2024 року у справі №426/4264/19 та інших.
Суд звертає увагу, що матеріали справи не містить банківської виписки по рахунку відповідача, як і не містить доказів видачі в будь-який спосіб кредитних коштів чи факт використання відповідачем кредитних коштів та доказів зарахування коштів на рахунок, що належить відповідачу.
3 даного приводу Київський апеляційний суд в постанові від 29.11.2024 року № 754/3589/24 зазначив: «ТОВ «ФК «Кредит-Капітал не надало жодних первинних бухгалтерських документів на підтвердження переказу коштів на рахунок ОСОБА 1 на підставі договору про споживчий кредит № 8153843 від 20 жовтня 2022 року, а також документів, які в надавали можливість ідентифікувати належність відповідних рахунків відповідачу».
В свою чергу розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним Документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані в позовній заяві, а отже не є належним доказом існування боргу. Вказані розрахунки боргу не можуть слугувати належними та допустимими доказами, оскільки не підтверджуються первинною банківською документацією (випискою по рахунку) та не містять підписів позичальника та у деяких випадках - кредитодавців.
Так, Верховний Суд у постанові від 09 серпня 2023 року у справі № 266/4900/21 (провадження №№ 61-6798ся23) з даного приводу вказав, що « суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що по своїй суті розрахунок заборгованості не є доказом (зокрема письмовим) з розумінні статей 76, 95 ЦПК України, а є результатом вчинення арифметичних дій стороною, тоді як саме виписки за рахунками позичальника можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором, тобто слугувати підтвердженням правильності проведених стороною в такому розрахунку арифметичних дій».
Отже, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів укладення договору та перерахування коштів відповідачу, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов'язання, за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог (постанова Верховного Суду від 28.07.2021 р. у справі №761/33403/17)
Так, Статтею 512 ЦК України визначені загально підстави та порядок заміни кредитора у зобов'язанні. Так, положеннями статті визначено, що кредитор у зобов'язані може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
Відповідно до статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); 6) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за падання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринкового (дійсного) вартістю тощо, е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
За договором факторингу, фактор передає грошові кошти клієнту, за що отримує право вимоги за грошовим зобов'язанням боржника та плату за надані грошові кошти, а клієнт отримує грошові кошти, за що передає право вимоги до боржника та сплачує плату за отримані кошти. За договорам факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.
Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в й розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу
Згідно з частиною першою статті 1084 ЦК України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
Такі правові висновки щодо кваліфікуючих ознак договору факторингу виклала Велика Палата Верховного Суду в постановах від 11.09.2018 р. у справі № 909/968/16, від 31.10.2018р. у справі № 465/646/11, від 11.10.2019 р. у справі № 910/13731/17 та від 10.11.2020р. у справі № 638/22396/14-ц.
Крім того, належними та допустимими доказами відступлення права вимоги, є докази, які підтверджують належність виконання правонаступником своїх фінансових зобов'язань за договором відступлення прав вимоги, у зв'язку з чим перехід прав та обов'язків до правонаступника можуть підтверджувати відповідні первинні документи щодо повної оплати відступлення права вимоги (така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі №910/16109/14, від 23 лютого 2020 року у справі №755/1869/21 та інших)
В постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 905/306/17 Верховний Суд дійшов висновку, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як і заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, в також докази на підтвердження оплати з договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі №334/6972/17 тощо).
Як вбачається з матеріалів справи, предметом укладеного ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та позивачем договору факторингу є відступлення права вимоги за зобов'язаннями до боржників за плату.
Разом з тим, доказів, які б підтверджували надання новим кредитором за договором від ТОВ «ФК «ЄАПБ» фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору ТОВ «АВНС КРЕДИТ», а саме сплати грошових коштів за передачу права вимоги згідно договору факторингу, матеріали справи не містять.
Окрім того, у відповідності до положення ст. 517 ЦК України, документами (документацією), яку первісний кредитор повинен передати новому кредиторові, є документи, які засвідчують не лише права, що передаються, а й інформація, яка є важливою для їх здійснення.
Як вбачається з договору факторингу, невід'ємною частиною договору є реєстр боржників. Разом з тим, в матеріалах справи наявний лише витяг з Реєстру, який є лише фрагментом (невідомо чи оригінального) документу.
Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі №№905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як і заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, с належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором. Підставою заміни учасника процесуальних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у даному випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах.
Таким чином, підставою заміни учасника процесуальних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у даному випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах. Так, Київський апеляційний суд у постанові від 15.01.2025 року № 755/15537/24 зазначив наступне: письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засміченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Якщо для вирішення спору мас значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього (частини перша та друга статті 95 ЦПК України).
Таким чином, належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
Зазначена позиція викладена в Постанові Верховного Суду во 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17.
Фактично наданий суду витяг не є витягом з оригінального реєстру боржників, оскільки являє собою аркуш паперу, на якому позивачем надрукована певна інформація, яка на його думку відповідає інформації, наявній в реєстрі боржників, що є додатком до договору факторингу. Іншими словами, зазначений документ є лише твердженням позивача, яке підлягає доведенню на загальних підставах.
При цьому, позивач не звернув уваги за суд першої інстанції, не надав належної оцінки тому факту, що поданий в такий спосіб витяг, не є ідентичним поданню стороною письмового доказу в розумінні ст. 95 ЦПК України, та не є копією, як оригіналу документу (реєстру), так і витягу з нього.
У відповідності до вимог ч. 2-5 ст. 95 ЦПК України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копій, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Оскільки оригінальний реєстр боржників є документом, що підписується всіма учасниками правочину, витяг з нього, як його частина, що стосується конкретного боржника, також має бути підписана як «Факторами так і «Клієнтом».
Відсутність підпису «Фактора» на витягу з реєстру боржників не дає суду підстав вважати доведеним факт передачі права вимоги таким фактором «Клієнту», тільки тому, що останній стверджує про таку передачу.
Отже, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів передачі права вимоги від первісного кредитора да позивача за договором № 9468385 від 17 лютого 2023 року, що в свою чергу свідчить про відсутність підстав до задоволення позову про стягнення з відповідача заборгованості за вказаним договором на користь позивача.
На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув, дійшов помилкового висновку про доведеність позивачем наявності в нього права вимоги за вказаним договором та наявності у відповідача заборгованості за цими договором в зазначеній позивачем сумі».
В іншій постанові Київського апеляційного суду від 24.02.2025 року №754/12/22/23 зазначено наступне : «доводи позивача в апеляційній скарзі щодо незгоди із висновками суду першої інстанцій, які на його думку, не відповідають дійсним обставинам справи, колегія суддів відхиляє, оскільки такі жодним чином не спростовують правильних висновки суду. Згідно сталої практики Верховного Суду, доказом, який засвідчує факт набуття права вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстри договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором. Однак, позивачем не надано Реєстру прав вимоги, оформленого та підписаного відповідно до договору факторингу.
У постанові Верховного Суду від 4 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного право nemo plus iuris ad alium transferre potext, quam ipse haberete, який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
Ураховуючи те, що матеріалами справи не підтверджено перехід права вимоги за кредитним договором від ТОВ "Манівео Швидка Фінансова Допомога" до ТОВ "Таліон Плюс" суд першої інстанцій зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову».
Також, відповідно до п. 3.1 договору факторингу, загальна сума прав вимоги, що відступаються за цим договором, ціна продажу та одинична ціна визначаються в день передачі по акту прийому передачі реєстру боржників, який складається та підписується в день укладення даного договору.
Як вбачається з пункту 3.3 договору факторингу, у ньому не відображена ціна продажу за договором, оскільки при виготовленні позивачем фотокопії, ця інформація була ним прихована.
У Акті прийому-передачі Реєстру Боржників, що є додатком до договору факторингу, не відображена одинична ціна відступлення права вимоги за кредитним договором.
Таким чином, позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставину переходу права вимоги за кредитним договором від ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» До ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів».
Статтею 21 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що споживач, який порушив своє зобов'язання щодо повернення кредиту та процентів за ним, має відшкодувати кредитодавцю завдані ним збитки відповідно до закону з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Разом з тим, обґрунтовуючи нараховування заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами, позивач виходив з передбаченої умовами договору процентної ставки, що складає 2,5% в день (тобто в математичному виразі 10 000,00грн. *2.5%-360 = 90 000,00грн).
Згідно зі ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Фінансові установи, користуючись необізнаністю позичальників, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукають у такий спосіб позичальників на укладення договорів позики на вкрай невигідних для них умовах, які останні не можуть оцінити належно.
З огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: « визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №№ 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/СС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і , таким чином, ефективного вибору.
Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 и 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
Також, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду его 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлення договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків) , то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Разом з цим, відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.
Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування», якою передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%, була доповнена частиною п'ятою згідно із Законом №3498-1Х від 22 листопада 2023 року.
Закон України від 22 листопада 2023 року №3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року.
Згідно з частиною 5 статті 94 Конституції України, закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.
Ураховуючи, що самим Законом України від 22 листопада 2023 року №№3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» передбачено те, що він набирає чинності 24.12.2023р., а кредитний договір начебто укладено 21.10.2023 року строком на 360 днів, тобто діяв на час набрання чинності цим Законом, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина п'ята статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».
Також, пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5%, протягом наступних 120 днів - 1,5%
Перехідні положення закону застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов'язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому, перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.
Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу 1 цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Отже, зважаючи на те, що кредитний договір начебто був укладений 21.10.2023р., тобто до набрання чинності Законом №3498-Х1 (24.12.2023 р.), проте діяв на час внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», то умова договору щодо встановлення денної процентної ставки на рівні 2,50% є нікчемною в силу положень частини п'ятої статті 8 та частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Верховний Суд у постанові від 16 серпня 2023 року, у справі № 176/1445/22 (провадження №№ 61-8249623) виснував, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають втлумачитися переважне на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними».
На підставі ст.ст. 625, 1050, 1054 ЦК України, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 247, 263, 264, 280-282 ЦПК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю « Фінансова Компанія « Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Баришівського
районного суду Т. В. Чальцева