14 жовтня 2025 року м. Дніпросправа № 340/2289/25
Суддя І інстанції - Савонюк М.Я.
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),
суддів: Коршуна А.О., Сафронової С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Міністерства освіти і науки України
на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державне підприємство «Інфоресурс», про визнання рішення протиправним, зобов'язання вчинення певних дій, -
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 було частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 .
Визнано протиправними дії Міністерства освіти і науки України щодо відображення в довідці про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти №621802 від 02.04.2025 інформації про порушення ОСОБА_1 послідовності здобуття вищої освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту».
Зобов'язано Міністерство освіти і науки України вжити заходів щодо внесення змін до Єдиної державної електронної бази з питань освіти інформації про відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 5000 (п'ять тисяч) грн 00 коп.
Не погодившись з даним рішенням суду Міністерства освіти і науки України подало на нього апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що за результатами будь-якого долучення особи до освітнього процесу у формі навчальних занять, самостійної роботи чи практичної підготовки в будь-якому обсязі, у такої особи формуються знання, уміння, навички компетентності на відповідному рівні вищої освіти. Як наслідок, особа яка долучалася до таких заходів, має здобуту освіту на відповідному рівні вищої освіти. Для здобуття освіти на рівні вищому, ніж раніше здобутий, та збереження послідовності здобуття освіти, визначеною частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», відрахована із закладу вищої особи особа має саме продовжити навчання на основі раніше здобутої сукупності знань, умінь, навичок, інших компетентностей на відповідному рівні вищої освіти (поновитися на навчання у визначений законодавством спосіб), а не повторно вступити для здобуття того самого ступеню вищої освіти. Згідно з інформацією, яка міститься в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, здобувач освіти ОСОБА_1 18.08.2023 зарахований на навчання за освітнім рівнем фахового молодшого бакалавра до Кропивницького будівельного фахового коледжу, відрахований 04.09.2023. 13.08.2024 повторно зарахований на навчання за освітнім рівнем фахового молодшого бакалавра до Відокремленого структурного підрозділу «Новокаховський фаховий коледж Таврійського державного агротехнологічного університету імені Дмитра Моторного», що свідчить, про здобуття вищої освіти в непослідовному порядку. Саме тому у довідці, сформованій на підставі даних, що містяться в ЄДЕБО у відповідному полі буде зазначено «Ні, порушує». Звертає увагу, що на МОН покладено організаційні та контролюючі функції ведення ЄДЕБО, а на ДП «Інфоресурс» - технічні функції, відтак відповідачі у спірних правовідносинах не виконували та не можуть виконувати жодних владних управлінських функцій відносно позивача. Функції щодо внесення відомостей щодо здобувачів освіти покладено на суб'єктів освітньої діяльності та їх територіальні відокремлені структурні підрозділи. Також вказує, що стягнута сума витрат на правову допомогу у розмірі 5000 грн. є завищеною та неспівмірною з реальними затратами часу, при цьому звертає увагу, що по вказаній категорії справ є значна кількість усталеної судової практики, що вказує на можливість використання адвокатом раніше напрацьованих матеріалів та шаблонних документів, які застосовуються при розгляді судових справ даної категорії.
Колегія суддів апеляційного адміністративного суду, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що згідно з інформацією, яка міститься в Єдиній державній електронній базі з питань освіти (а.с. 13), ОСОБА_1 у період з 01.09.2014 по 30.06.2017 навчався у Регіональному центрі професійної освіти ім. О.С. Єгорова на денній формі навчання та отримав диплом кваліфікованого робітника №058770 за напрямком підготовки «слюсар з ремонту автомобілів» та «монтувальник шин».
18.08.2023 позивач вступив до Кропивницького будівельного фахового коледжу на денну форму навчання для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня фахового молодшого бакалавра, однак був відрахований з навчального закладу 04.09.2023.
Також, у період з 01.09.2023 по 17.01.2025 навчався у Кропивницькому вищому професійному училищі та отримав диплом кваліфікованого робітника №002687 за напрямком підготовки «радіомеханік з обслуговування та ремонту радіотелевізійної апаратури».
13.08.2024 ОСОБА_1 був зарахований на денну форму навчання до відокремленого структурного підрозділу «Новокаховський фаховий коледж Таврійського державного агротехнічного університету імені Дмитра Моторного» для здобуття освітнього рівня «фаховий молодший бакалавр» за спеціальністю «геодезія та землеустрій» з датою завершення навчання 30.06.2027.
На ім'я позивача сформовано довідку про здобувача освіти за даними ЄДЕБО від 02.04.2025 №621802, у рядку «На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» зазначено: «Ні, порушує» (а.с. 12зв.)
ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується військово-обліковим документом із системи Міністерства оборони України «Резерв+» (а.с. 11).
Не погоджуючись із рішенням Міністерства освіти і науки України щодо внесення в Єдину державну електронну базу з питань освіти відомостей щодо порушення позивачем послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону №2145-VIII, позивач звернувся до суду.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з виходив з того, що обов'язковим є завершеність певного етапу освіти та отримання відповідного документа про освіту. Позивач має диплом кваліфікованого робітника, що вважається професійною (професійно-технічною) освітою, а станом на розгляд справи здобуває рівень освіти фахвого молодшого бакалавра, що є вищою освітою, що відповідає послідовності отримання освіти, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту».
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює та визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (надалі - Закон №3543-XII).
Статтею 23 Закону №3543-XII передбачено відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Відповідно до п.1 ч.3 цієї статті призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 № 560 затверджено «Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» (надалі - Порядок № 560).
Додаток 5 до Порядку №560 містить перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідно до якого, документами, що підтверджують право на відстрочку для здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти, у послідовності, визначеній частиною 2 статті 10 Закону України «Про освіту», а також докторантів та осіб, зарахованих на навчання до інтернатури, є довідка про здобувача освіти, сформована в ЄДЕБО, або довідка закладу освіти про зарахування на навчання до інтернатури та довідка закладу охорони здоров'я про місце роботи на посаді лікаря-інтерна.
Форма довідки про здобувача освіти за даними ЄДЕБО затверджена у Додатку 9 до Порядку № 560.
Аналізуючи наведені норми, слід дійти висновку, що право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації мають здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній ч.2 ст.10 Закону України «Про освіту». При цьому, документом, що підтверджує право на відстрочку для здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти, у послідовності, визначеній ч.2 ст.10 Закону України «Про освіту», є довідка про здобувача освіти, сформована в Єдиній державній електронній базі з питань освіти.
З довідки про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти №621802 від 04.04.2025, вбачається, що в графі «На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою стаття 10 Закону України «Про освіту» зазначено «Ні, порушує».
Спірним питанням у даній справі є послідовність здобуття позивачем освіти, визначеної частиною 2 статті 10 Закону України «Про освіту», у контексті застосування пункту 1 частини 3 статті 23 Закону № 3543-XII, а відтак, коректність відображення інформації при формуванні довідки про здобувача освіти за даними ЄДЕБО.
Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти регламентовані приписами Закону України «Про освіту» (надалі - Закон № 2145-VIII).
Частиною 2 статті 10 Закону № 2145-VIII передбачено такі рівні освіти: дошкільна освіта; початкова освіта; базова середня освіта; профільна середня освіта; перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; фахова передвища освіта; початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень вищої освіти; другий (магістерський) рівень вищої освіти; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти.
Згідно з частиною 7 статті 12 Закону №2145-VIII здобуття профільної середньої освіти передбачає два спрямування:
академічне - профільне навчання на основі поєднання змісту освіти, визначеного стандартом профільної середньої освіти, і поглибленого вивчення окремих предметів з урахуванням здібностей та освітніх потреб здобувачів освіти з орієнтацією на продовження навчання на вищих рівнях освіти;
професійне - орієнтоване на ринок праці профільне навчання на основі поєднання змісту освіти, визначеного стандартом профільної середньої освіти, та професійно орієнтованого підходу до навчання з урахуванням здібностей і потреб учнів.
Частиною 3 статті 15 Закону №2145-VIII визначено, що рівнями професійної (професійно-технічної) освіти є: перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти.
За приписами статті 40 Закону № 2145-VIII після успішного завершення навчання за освітньою програмою здобувачі освіти (крім вихованців дошкільних закладів освіти) отримують відповідний документ про освіту. Документи про освіту видаються закладами освіти та іншими суб'єктами освітньої діяльності. Інформація про видані документи про середню, професійну (професійно-технічну), фахову передвищу та вищу освіту вноситься до Єдиного державного реєстру документів про освіту в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Порядок, умови, форми та особливості здобуття професійної (професійно-технічної) освіти визначаються спеціальним законом (частина 7 цієї статті).
Так, правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи професійної (професійно-технічної) освіти, створення умов для професійної самореалізації особистості та забезпечення потреб суспільства і держави у кваліфікованих робітниках визначає Закон України “Про професійну (професійно-технічну) освіту» від 10.02.1998 №103/98-ВР (далі - Закон №103/98-ВР).
Випускнику закладу професійної (професійно-технічної) освіти, який успішно пройшов кваліфікаційну атестацію, присвоюється освітньо-кваліфікаційний рівень «кваліфікований робітник» з набутої професії відповідного розряду (категорії). Випускнику, який закінчив відповідний курс навчання в акредитованому вищому професійному училищі, центрі професійної (професійно-технічної) освіти певного рівня акредитації, може присвоюватись освітньо-кваліфікаційний рівень «молодший спеціаліст» (ст. 15 Закону №103/98-ВР).
Статтею 16 Закону №103/98-ВР визначено, що випускнику закладу професійної (професійно-технічної) освіти, якому присвоєно освітньо-кваліфікаційний рівень «кваліфікований робітник», видається диплом, зразок якого затверджується Кабінетом Міністрів України.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 30.06.2017 закінчив навчання у Регіональному центрі професійної освіти ім. О.С. Єгорова, здобув кваліфікацію «слюсар з ремонту автомобілів», а також «монтувальник шин» та отримав диплом кваліфікованого робітника серії НОМЕР_1 .
Крім цього 17.01.2025 здобув кваліфікацію «радіомеханік з обслуговування та ремонту радіотелевізійної апаратури» у Кропивницькому вищому професійному училищі, отримавши диплом кваліфікованого робітника серії К25 №002687.
Пунктом 23 частини першої статті 1 Закону №2145-VIII визначено, що рівень освіти завершений етап освіти, що характеризується рівнем складності освітньої програми, сукупністю компетентностей, які визначені, як правило, стандартом освіти та відповідають певному рівню Національної рамки кваліфікацій.
Отже, позивач здобув освіту за рівнем професійної (професійно-технічної) освіти.
Відповідно, наступним (послідовним) рівнем освіти є фахова передвища освіта.
Відповідно до частини другої статті 16 Закону №2145-VIII фахова передвища освіта здобувається на основі повної або базової середньої освіти. Здобуття фахової передвищої освіти на основі базової середньої освіти здійснюється з одночасним здобуттям повної загальної середньої освіти та отриманням відповідного документа про повну загальну середню освіту.
Порядок, умови, форми та особливості здобуття фахової передвищої освіти визначаються спеціальним законом (стаття 7 Закону №2145-VIII).
Порядок, умови, форми та особливості здобуття фахової передвищої освіти та регулює суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері фахової передвищої освіти визначає Закон України «Про фахову передвищу освіту» від 06.06.2019 №2745-VIII (далі - Закон №2745-VIII).
Частинами 2, 3 статті 6 Закону №2745-VIII визначено, що фаховий молодший бакалавр - це освітньо-професійний ступінь, що здобувається на рівні фахової передвищої освіти і присуджується закладом освіти у результаті успішного виконання здобувачем фахової передвищої освіти освітньо-професійної програми.
Особа може здобувати фахову передвищу освіту на основі базової середньої освіти, профільної середньої освіти (незалежно від здобутого профілю), професійної (професійно-технічної) освіти, фахової передвищої освіти або вищої освіти. Особи, які здобувають фахову передвищу освіту на основі базової середньої освіти, зобов'язані одночасно виконати освітню програму профільної середньої освіти професійного спрямування.
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 7 Закону №2745-VIII встановлено, що документ про фахову передвищу освіту - диплом фахового молодшого бакалавра видається особі, яка успішно виконала відповідну освітньо-професійну програму.
Невід'ємною частиною диплома фахового молодшого бакалавра є додаток до диплома, що містить структуровану інформацію про завершене навчання. У додатку до диплома міститься інформація про результати навчання особи, що складається з інформації про назви дисциплін, отримані оцінки і здобуту кількість кредитів ЄКТС, а також відомості про систему фахової передвищої освіти України.
Інформація про видані документи про освіту вноситься закладами фахової передвищої освіти (крім закладів фахової передвищої військової освіти, закладів фахової передвищої спеціалізованої військової освіти) до Єдиної державної електронної бази з питань освіти. Згідно з частиною 1 статті 18 Закону №2745-VIII освітня діяльність у сфері фахової передвищої освіти провадиться закладами фахової передвищої освіти, іншими суб'єктами освітньої діяльності на підставі ліцензій, які видаються центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Отже, фізична особа вважається такою, що здобула певний рівень освіти та набула знань і навичок, які відповідають такому рівню, у разі завершення нею навчання за відповідною освітньо-кваліфікаційною програмою та виконання відповідної освітньої програми необхідного обсягу.
З матеріалів справи вбачається, що 18.08.2023 позивач вступив до Кропивницького будівельного фахового коледжу на денну форму навчання для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня фахового молодшого бакалавра, однак був відрахований з навчального закладу 04.09.2023, тобто навчання не завершив, та відповідний диплом не отримав, а тому у позивача залишився попередній рівень освіти “кваліфікований робітник».
Судом прешої інстанції віно зазначено, що для встановлення факту дотримання послідовності здобуття освіти необхідно враховувати лише раніше здобуті рівні освіти, тобто завершене навчання, яке підтверджено документом державного зразка - дипломом чи свідоцтвом, а тому відсутність у позивача диплома фахового молодшого бакалавра, за наявності дипломів кваліфікованого робітника, не перешкоджає позивачу повторно поступати на навчання для отримання кваліфікаційного рівня «фахового молодшого бакалавра».
На факт незавершеності здобуття позивачем освіти безумовно вказують також відомості з ЄДЕБО (щодо позивача), згідно із якими до цієї бази включено лише два документи про освіту позивача: дипломи кваліфікованого робітника серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 .
Також, 13.08.2024 позивача зараховано на навчання до відокремленого структурного підрозділу «Новокаховський фаховий коледж Таврійського державного агротехнічного університету імені Дмитра Моторного» на денну форму навчання для здобуття освітнього рівня «фаховий молодший бакалавр» за спеціальністю «геодезія та землеустрій» з датою завершення навчання 30.06.2027
Доводи апелянта про те, що повторне зарахування позивача означатиме, що він знову формуватиме такі ж знання, уміння, навички та загальні компетентності, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки факт здобуття знань і навичок за відповідним освітньо-кваліфікаційним рівнем вищої освіти має підтверджуватися відповідним документом про освіту, якого у позивача немає.
Щодо доводів скаржника про те, що питання внесення інформації про здобувача освіти до ЄДЕБО належить до компетенції суб'єктів освітньої діяльності, то колегія суддів зазначає, що статтею 74 Закону №2145-VIII встановлено, що у системі освіти функціонує інтегрована інформаційна система - Єдина державна електронна база з питань освіти (надалі - Електронна база).
Електронна база містить такі складові: Реєстр суб'єктів освітньої діяльності, Реєстр здобувачів освіти, Реєстр документів про освіту, Реєстр сертифікатів зовнішнього незалежного оцінювання, Реєстр студентських (учнівських) квитків, Реєстр педагогічних, науково-педагогічних працівників, Реєстр сертифікатів педагогічних працівників (далі - публічні електронні реєстри у сфері освіти).
Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти та порядок її ведення затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Держателем Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - держатель Електронної бази) є центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, що здійснює організаційні заходи, пов'язані із забезпеченням функціонування Електронної бази та її складових.
Власником Електронної бази є держава в особі центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Адміністратором Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - адміністратор Електронної бази) є визначена Кабінетом Міністрів України юридична особа, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Адміністратор Електронної бази: здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Електронної бази; відповідає за технічне і технологічне забезпечення Електронної бази, збереження та захист інформації (даних), що містяться в Електронній базі; забезпечує надання та анулювання доступу до Електронної бази; проводить навчання для роботи з Електронною базою; здійснює інші заходи, передбачені законом.
Створення, ведення та адміністрування Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти здійснюються відповідно до цього Закону та законів України «Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах», «Про захист персональних даних», «Про авторське право і суміжні права» та «Про публічні електронні реєстри».
Суб'єктами ведення Електронної бази є, зокрема, держатель та адміністратор Електронної бази.
Адміністратором Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - адміністратор Електронної бази) є визначена Кабінетом Міністрів України юридична особа, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки. Адміністратор Електронної бази: здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Електронної бази; відповідає за технічне і технологічне забезпечення Електронної бази, збереження та захист інформації (даних), що містяться в Електронній базі; забезпечує надання та анулювання доступу до Електронної бази; проводить навчання для роботи з Електронною базою; здійснює інші заходи, передбачені законом.
Відповідно до п.1 розділу І Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 08.06.2018 №620 (далі - Положення №620), це Положення розроблено відповідно до статті 74 Закону України «Про освіт» (далі - Закон) з метою визначення порядку функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти (далі - ЄДЕБО) в галузі освіти як автоматизованої системи збирання, оброблення, зберігання та захисту інформації щодо здобувачів освіти, суб'єктів освітньої діяльності, що формується (створюється) та використовується для забезпечення потреб фізичних та юридичних осіб.
Пунктом 5 розділу І Положення №620 передбачено, що власником ЄДЕБО та виключних майнових прав на її програмне забезпечення є держава. Розпорядником ЄДЕБО є Міністерство освіти і науки України, технічним адміністратором - державне підприємство «Інфоресурс», що належить до сфери управління розпорядника ЄДЕБО.
Основні функції уповноважених суб'єктів у ЄДЕБО визначені розділом ІV Положення №620. Так, розпорядник ЄДЕБО, зокрема, вживає організаційних заходів, пов'язаних із забезпеченням функціонування ЄДЕБО; використовує інформацію, що міститься в ЄДЕБО, у тому числі персональні дані, з метою прийняття управлінських рішень та виконання повноважень, визначених законодавством; вносить до ЄДЕБО іншу інформацію, визначену законодавством; забезпечує верифікацію в ЄДЕБО інформації, визначеної підпунктами 1, 2 пункту 8, абзацами п'ятим - сьомим підпункту 1 та підпунктом 4 пункту 9 розділу III цього Положення, що підтверджується накладенням кваліфікованого електронного підпису.
Технічний адміністратор ЄДЕБО забезпечує: функціонування ЄДЕБО у порядку, визначеному розпорядником ЄДЕБО; здійснення заходів із технічного і технологічного забезпечення ЄДЕБО, створення, модернізації і супроводження її програмного забезпечення та веб-сайту з інформаційно-пошуковою системою доступу до відкритих даних, що містяться в ЄДЕБО; структурну систематизацію даних, що містяться в ЄДЕБО, відповідно до державних та/або галузевих класифікаторів; взаємодію ЄДЕБО з іншими автоматизованими системами, інформаційними ресурсами та державними реєстрами у випадках та у порядку, визначених законодавством; оброблення, ведення обліку та зберігання в ЄДЕБО замовлень, поданих суб'єктами освітньої діяльності в електронній формі, на формування інформації, що відтворюється в документах про освіту, студентських (учнівських) квитках державного зразка, в порядку, визначеному розпорядником ЄДЕБО; оброблення в ЄДЕБО інформації про прийом, відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої та освіти дорослих, в тому числі післядипломної освіти; внесення та верифікацію в ЄДЕБО інформації, визначена відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО; виконання інших заходів із забезпечення функціонування ЄДЕБО у порядку та обсягах, передбачених відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО.
Колегія суддів вважає, що саме Міністерство освіти і науки України та Технічний адміністратор Єдиної державної електронної бази з питань освіти - Державне підприємство «Інфоресурс» мають повноваження щодо внесення змін до ЄДЕБО про наявність чи відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної ч.2 ст.10 Закону України «Про освіту» щодо позивача.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.
Апеляційний суд при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»(заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №303-A, п. 29).
Щодо витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини другої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За змістом частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
З метою отримання професійної правничої допомоги позивачем було укладено з адвокатом Ковальчук Іриною Миколаївною договір - про надання правової допомоги від 05.04.2025.
Відповідно до пунктів 1.1-1.2 Договору про надання правової допомоги адвокат бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а замовник зобов'язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами.
Адвокат відповідно до узгоджених сторонами доручень, зокрема надає замовнику консультаційні та юридичні послуги щодо захисту інтересів останнього у справі щодо оскарження рішення Міністерства освіти України, викладеного у довідці про здобувача освіти за даними ЄДБО перед фізичними особами, в органах державної влади, органах прокуратури, МВС та СБУ, державної виконавчої служби, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також в загальних, адміністративних та господарських судах України усіх інстанцій, зокрема у цивільних, господарських та адміністративних справах, у справах про адміністративні правопорушення, у справах окремого та наказного провадження, в кримінальному провадженні, в тому числі оскарження дій та бездіяльності службових та посадових осіб.
За правову допомогу, передбачену в пункті 1.2. Договору замовник сплачує адвокату попередньо обумовлену винагороду під час підписання Договору в сумі 10 000,00 грн (п. 3.1. Договору).
Пунктом 2.1. Договору визначено, що договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до виконання Сторонами своїх зобов'язань
Згідно детального опису витрат адвоката за надану правову допомогу до Договору про надання правової допомоги від 05.04.2025 були надані такі послуги: зустріч, консультація клієнта, узгодження правової позиції (1 година витраченого часу) - 2000,00 грн; підготовка позовної заяви та пакету документів (4 години витраченого часу) - 8000,00 грн. Загальна вартість наданих юридичних послуг становить 10000,00 грн.
Вказана сума була перерахована представнику ОСОБА_2 05.04.2025, що підтверджується квитанцією №-2370649127.
Задовольняючи частково вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд першої інстанції виходив з того, що дана справа відноситься до незначної складності; матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження яких необхідний значний час, позов носить немайновий характер.
Такі послуги як консультація клієнта, узгодження правової позиції, фактично є складовою послуги із підготовки та складання позовної заяви, а тому окремо не підлягають врахуванню до витрат на правничу допомогу.
При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу суд апеляційної інстанції надає оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме те, що ця справа за складом учасників, підставами виникнення спору, позовними вимогами та законодавством, яке регулює спірні правовідносини, підлягає вирішенню за правилами письмового позовного провадження, тобто є справою незначної складності.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, вважає, що співмірною сумою до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є 5000 грн., при цьому доводи апеляційної скарги з приводу завищеного розміру гонорару на правничу допомогу та часу витраченого адвокатом жодним чином не обґрунтовані, в зв'язку з чим є незрозумілим саме який їх розмір повинен бути визначений.
Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки висновків зроблених судом першої інстанції.
За наведених обставин колегія суддів вважає, що при розгляді справи суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, вірно встановив фактичні обставини справи та дав їм правову оцінку, доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки висновків зроблених судом першої інстанції, що не може бути підставою для скасування судового рішення.
Керуючись п.1 ч. 1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Міністерства освіти і науки України - залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення в повному обсязі.
В повному обсязі постанова складена 14 жовтня 2025 року.
Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов
суддя А.О. Коршун
суддя С.В. Сафронова