Головуючий І інстанції: Котеньов О.Г.
15 жовтня 2025 р. Справа № 520/13237/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Ральченка І.М.,
Суддів: Катунова В.В. , Подобайло З.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2024, по справі № 520/13237/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовом, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яка полягає у не донарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2022 року та до Дня Незалежності України у 2023 році у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області донарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 5 травня 2022 року та до Дня Незалежності України у 2023 році у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплачених сум допомоги.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2024 позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яка полягає у не донарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2022 року та до Дня Незалежності України у 2023 році у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5,м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) донарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) щорічну разову грошову допомогу до 5 травня 2022 року та до Дня Незалежності України у 2023 році у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням вже виплачених сум.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що Законом України від 20.03.2023 № 2983-ІХ “Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» ч. 5 ст. 14 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» викладено в наступній редакції: "Щороку до Дня Незалежності України учасникам війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.». Отже, законодавцем делеговано Кабінету Міністрів України право визначати порядок та розміри разової грошової допомоги, передбаченої Законом № 3551. Вказує, що головним розпорядником коштів державного бюджету, що виділяються на забезпечення виплат по зазначеній бюджетній програмі, є Міністерство соціальної політики України, розпорядником коштів нижчого рівня - Пенсійний фонд України. Пенсійний фонд України формує заявку на фінансування грошової допомоги і витрат на оплату послуг, пов'язаних з її виплатою та доставкою організаціями, які здійснюють виплату та доставку пенсій і грошової допомоги за місцем фактичного проживання, та подає її Мінсоцполітики до 10 серпня поточного року. Крім того, просить закрити провадження по справі в частині виплати грошової допомоги до 5 травня на користь позивача за 2022 рік.
На підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження, у зв'язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як встановлено судовим розглядом, позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для осіб з інвалідністю 2 групи внаслідок ліквідації наслідків на ЧАЕС, що підтверджується копією посвідчення серія НОМЕР_2 від 19.02.2019 та перебуває на обліку як отримувач щорічної разової грошової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
У 2022 році позивач отримав одноразову грошову допомогу до 5 травня у розмірі 3906,00 грн, а у 2023 році отримав таку допомогу до Дня незалежності України в розмірі 2900,00 грн.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яка полягає у недонарахуванні та невиплаті щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2022 року та до Дня Незалежності України у 2023 році у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач, як особа з інвалідністю 2 групи внаслідок війни, відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII, має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2022 року та до Дня Незалежності України в 2023 році в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни, визначено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (надалі - Закон № 3551-XII), який прийнято з метою створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Відповідно до ст. 1-1 Закону № 3551-XII (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) державна політика у сфері соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України формується та реалізується на принципах соціальної справедливості під час встановлення обсягу пільг та гарантій, комплексності під час формування та реалізації заходів адаптації ветеранів війни до мирного життя, належного фінансового забезпечення передбачених законом пільг та гарантій зазначеній категорії громадян, відкритості та рівного доступу до інформації про державні пільги та гарантії, механізми їх реалізації, доступу до реалізації права на отримання всіх пільг та гарантій, прозорості та підзвітності діяльності органів державної влади, їх посадових осіб у сфері соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України.
Статтею 2 Закону № 3551-XII визначено, що законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України. Права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни. Нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.
Відповідно до ст. 4 Закону № 3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Статтею 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Статтею 13 Закону встановлені пільги особам з інвалідністю внаслідок війни, зокрема щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Така грошова допомога була запроваджена ще з 01.01.1999 шляхом внесення змін до Закону № 3551-ХІІ Законом від 25.12.1998 № 367-XIV та доповненням статті 13 частиною четвертою наступного змісту:
«Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком».
У подальшому ця норма зазнавала неодноразових змін та була предметом судових розглядів як у судах загальної юрисдикції, так і Конституційному Суді України.
Зокрема, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» від 20.03.2023 внесені зміни до ч. 5 статті 13 Закону № 3551-XII виклавши норму в наступній редакції «Щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.».
На виконання вищенаведених норм, Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 21.07.2023 № 754 (далі - Постанова № 754).
Постановою № 754 відповідно до ч. 7 ст. 20 Бюджетного кодексу України, ч. 5 ст. ст. 12-15, ч.1 ст. 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ч. 3 ст. ст. 6-1, 6-4 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», затверджено Порядок здійснення у 2023 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «;Про жертви нацистських переслідувань».
Відповідно до п. 3 Порядку здійснення у 2023 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «;Про жертви нацистських переслідувань», затвердженого Постановою № 754, грошова допомога виплачується до 24 серпня 2023 в такому розмірі:
1) особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 3100 гривень; II групи - 2900 гривень; ІII групи - 2700 гривень.
Колегія суддів звертає увагу, що подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року у справі № 440/14216/23 викладені наступні правові висновки:
«Пункти 105-112 Приписами статті 46 Конституції України встановлено, що такі складові конституційного права громадян на соціальний захист, як забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності (1); втрати годувальника (2); безробіття з незалежних від них обставин (3); старості (4), не можуть бути скасовані законом; водночас інші складові елементи права на соціальний захист, не конкретизовані в частині першій статті 46 Основного Закону України або в інших його статтях, визначає Верховна Рада України шляхом ухвалення законів.
Передбачена частиною п'ятою статті 13 Закону № 3551-XII щорічна разова грошова виплата не є основним грошовим забезпеченням, а є додатковою соціальною пільгою (виплатою), яка має разовий характер, є щорічною та поширюється на певне коло осіб.
Тобто зазначена разова грошова виплата не належить до складових конституційного права громадян на соціальний захист, визначених у пунктах 1-4 частини першої статті 46 Конституції України, які не можуть бути скасовані законом, а тому Верховна Рада України як єдиний законодавчий орган влади в Україні, з огляду на існуючі фінансово-економічні можливості, шляхом ухвалення законів може змінити умови та порядок виплати такої соціальної пільги за умови дотримання конституційних норм та принципів.
З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що передбачена частиною п'ятою статті 13 Закону № 3551-ХІІ щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни є видом державної допомоги в загальній системі соціального захисту населення. Така виплата має допоміжний та стимулюючий характер і надається з метою забезпечення створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, захисту їхніх інтересів відповідно до соціальної політики держави в цій сфері.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки нарахування разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни встановлено законом і конкретно не визначено в Конституції України як складова права на соціальний захист, гарантованого її статтею 46, тому Верховна Рада України має певну свободу дій щодо законодавчого регулювання порядку надання цього виду державної допомоги.
Так, Верховна Рада України може встановлювати, модернізувати або поновлювати зазначений вид державної допомоги, змінювати її розмір, механізми її нарахування та надання, оскільки така допомога не закріплена в Конституції України, а визначається у законах відповідно до соціальної політики держави.»
«Пункт 112 Верховна Рада України у встановленому законом порядку та в межах її власних повноважень внесла зміни до спеціального Закону № 3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме правила частини п'ятої статті 13 Закону № 3551-ХІІ в редакції Закону № 2983-ІХ як спеціального закону, який прийнятий в умовах запровадження в Україні воєнного стану з метою реалізації заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів, недопущення втрат Державного бюджету України, забезпечення соціальної підтримки громадян з огляду на фінансові можливості держави.
«Пункти 133-136 У межах повноважень Верховна Рада України 20 березня 2023 року прийняла Закон України № 2983-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань», який набрав чинності 15 квітня 2023 року, яким частину п'яту статті 13 Закону № 3551-XII викладено в новій редакції такого змісту: «Щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Отже, встановлюючи порядок призначення разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, Верховна Рада України діяла в межах її власних дискреційних повноважень.
Верховна Рада України делегувала Кабінету Міністрів України право встановлювати порядок та визначати розмір разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, яка здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, що узгоджується з повноваженнями уряду України, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України.
У зв'язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає, що втручання держави у право позивача на мирне володіння своїм майном - щорічною разовою грошовою виплатою (шляхом визначення Кабінетом Міністрів України у 2023 році її у меншому розмірі, ніж раніше) відповідає критерію законності.».
У пунктах 142-146 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що в умовах війни пріоритетним є спрямування обмежених фінансових ресурсів держави на фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які безпосередньо беруть участь у бойових діях (членів їхніх сімей), а відповідно, на захист суверенітету і територіальної цілісності України, а не на інші цілі, що може вплинути на збалансованість державного бюджету.
За таких обставин зменшення розміру одноразової грошової виплати, передбаченої частиною п'ятою статті 13 Закону № 3551-XII, викликане об'єктивними причинами, а саме: прагненням збалансувати державний бюджет з метою належного фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які своїми безпосередніми діями здійснюють захист суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України.
З урахуванням наведеного бракує підстав вважати, що держава не дотримала справедливого балансу між суспільними та індивідуальними інтересами в контексті обмеження праві позивача на мирне володіння своїм майном.
Водночас, встановлюючи, чи не змушений був позивач нести надмірний індивідуальний тягар внаслідок такого обмеження, Велика Палата Верховного Суду враховує, що грошова виплата, передбачена частиною п'ятої статті 13 Закону № 3551-XII, не є основним джерелом існування позивача, а є додатковою соціальною гарантією; позивач не довів, що зменшення розміру такої виплати поставило його під загрозу нестачі коштів для існування або що його умови життя погіршилися настільки, що він ризикував опинитися нижче встановленого прожиткового рівня. Отже, позивач не змушений був нести надмірний індивідуальний тягар і втручання у його право на мирне володіння майном не порушило суті його соціальних прав.
Велика Палата Верховного Суду, врахувавши усталену практику ЄСПЛ, яка є обов'язковою для застосування національним судом, дійшла висновку, що в цій справі не встановлено підстав вважати, що дії держави щодо зменшення розміру додаткових гарантії соціального захисту осіб, на яких поширюється дія Закону № 3551-XII, призвели до позбавлення таких осіб свого майна в розумінні статті 1 Протоколу № 1.
У пунктах 158, 161 цієї постанови суду зазначено, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов'язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. Отже, Кабінет Міністрів України може регулювати порядок та розміри соціальних виплат та допомоги на підставі наданого йому Верховною Радою України права встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги.
Велика Палата Верховного Суду у пунктах 175-182 постанови зазначила, що Верховна Рада України у встановленому законом порядку та в межах своїх повноважень внесла зміни до спеціального Закону № 3551-ХІІ, законодавчо врегулювавши порядок надання щорічної разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме правила статті 13 Закону № 3551-ХІІ в редакції Закону № 2983- ІХ як спеціального закону.
Верховний Суд як суд першої інстанції, ухвалюючи рішення в цій справі, зробив помилковий висновок, що пункт 2 частини першої Закону № 2983-ІХ, яким частину п'яту статті 13 Закону № 3551-XII викладено в новій редакції, не підлягає застосуванню під час вирішення цієї справи як такий, що суперечить Конституції України.
Суд першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення не врахував, що в разі викладення норми закону в новій редакції, попередня її редакція втрачає чинність з дня набрання чинності новою редакцією цієї норми.
Тож норма частини п'ятої статті 13 Закону № 3551-ХІІ у редакції Закону № 367-XIV діяла до набрання чинності «новою» нормою частини п'ятої статті 13 Закону № 3551-ХІІ в редакції Закону № 2983-ІХ, а саме до 15 квітня 2023 року - дня, наступного за днем опублікування Закону № 2983-ІХ. Із зазначеної дати змінилося законодавче регулювання спірних правовідносин, зокрема в частині визначення порядку та розміру виплат разової грошової допомоги до Дня Незалежності України. Верховний Суд, не врахувавши положення Закону № 2983-ІХ, які є чинними та не визнані неконституційними, помилково зобов'язав відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату щорічної разової грошової допомоги за 2023 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком відповідно до частини п'ятої статті 13 Закону № 3551-ХІІ у редакції Закону № 367-XIV, яка є нечинною. Тобто суд поклав на відповідача зобов'язання виконувати нечинну норму Закону № 3551-ХІІ, що не ґрунтується на нормах законодавства та порушує принцип юридичної визначеності. Застосовуючи в цій справі приписи частини четвертої статті 7 КАС України, Верховний Суд не врахував, що зазначена процесуальна норма зобов'язує суд застосувати саме норми Конституції України як норми прямої дії, якщо суд вважає, що чинна норма закону суперечить Конституції України.
Верховний Суд, посилаючись на приписи статті 22 Конституції України, застосував приписи частини п'ятої статті 13 Закону № 3551-ХІІ у редакції Закону № 367-XIV, яка не є чинною. Тобто Верховний Суд, вважаючи, що пункт 2 частини першої Закону № 2983-ІХ, яким частину п'яту статті 13 Закону № 3551-XII викладено в новій редакції, суперечить Конституції України, не застосував норму Конституції України, як того вимагає частина четверта статті 7 КАС України, а застосував норму, яка на момент виникнення спірних правовідносин та момент розгляду цієї справи втратила чинність.
Наведене підтверджує порушення судом норм процесуального права, а саме частини четвертої статті 7 КАС України, оскільки наведені норми процесуального права не дозволяють застосовувати норму закону, яка втратила чинність, а так само застосовувати будь-яку іншу норму права, крім припису Конституції України як норми прямої дії.»
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», статті 6 Закону України «Про адміністративну процедуру» та статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням викладеного вище, колегія суддів дійшла висновку про те, здійснивши позивачу грошову виплату в розмірі 2900 грн, ГУ ПФУ застосувало правила частини п'ятої статті 12 Закону № 3551-ХІІ в редакції Закону № 2983-ІХ, яка є чинною як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час вирішення справи, неконституційною не визнавалася, що підтверджує те, що ГУ ПФУ діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначених законом.
Стосовно позовної вимоги про нарахування та виплату грошової допомоги до 5 травня 2022 року, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Право звернення до суду є невід'ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов'язаних з вирішенням спору по суті.
При цьому, реалізація особою права на звернення до суду із позовом чи заявою (клопотанням) повинна здійснюватись з дотримання встановленого законодавством процесуального порядку, зокрема, з дотриманням вимог КАС України.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частинами другою та третьою статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, поняття "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Оскільки початок перебігу строку звернення до суду визначено альтернативно, при визначенні початку цього строку суд має з'ясувати момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
У частинах першій та другій статті 123 КАС України закріплено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Таким чином, чинне законодавство обмежує право позивача на звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, визначено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків пов'язане з необхідністю досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Отже, дотримання строку звернення з позовом є однією з умов реалізації права на подання позову у публічно-правових відносинах.
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
У цій справі спірні правовідносини виникли у зв'язку із нарахуванням та виплатою позивачу разової щорічної допомоги до 5 травня за 2022 рік у меншому розмірі, ніж встановлено статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Відповідно до частин першої, четвертої статті 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин, щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 вказаного Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Таким чином, вказаним законом встановлено термін виплати разової грошової допомоги до 5 травня, який завершується 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Тобто позивач міг очікувати на проведення виплати разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік до 30.09.2022.
В позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що в червні 2022 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області нараховано та виплачено щорічну грошову допомогу до 05 травня у розмірі 3906,00 гривень.
Отже, строк звернення позивача до суду з цим позовом слід обраховувати з червня 2022 року, з моменту, коли позивач отримав відомості про нараховану та виплачену щорічну разову грошову допомогу до 05 травня у меншому розмірі, ніж передбачено статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
До суду першої інстанції адміністративний позов подано засобами поштового зв'язку 02.05.2024 року, тобто з пропуском строку звернення до суду.
Таким чином, суд зазначає, що позивач, звернувшись з позовом до суду 02.05.2024, пропустив шестимісячний строк звернення, встановлений частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, позивач у заяві на виконання ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху надав, зокрема, Довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 31.03.2022 №6113-7000461699, з цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду застосування ч. 1 ст. 121 КАС України, уперше сформульованою у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19. Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Однак, закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
При цьому варто зазначити, що висновки суду щодо обчислення строку звернення до суду відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним в постановах від 06.02.2018 у справі № 607/7919/17, від 24.02.2022 у справі № 300/1673/21, від 30.09.2022 у справі № 140/17038/21, від 07.06.2023у справі № 240/11206/21 та від 04.102024 у справі № 460/4828/24, щодо кінцевого строку, до якого могла бути здійснена виплата вказаної грошової допомоги, і до якого позивач міг очікувати на отримання більшої суми, ніж була йому нарахована.
Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не може бути підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, при цьому такі обставини повинні бути підтверджені належним чином.
Як вбачається з наявної в матерілах справи довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 31.03.2022 №6113-7000461699 позивач з 31.03.2022 перебуває в с. Золотники, Тернопільскої області, тобто премістився до більш безпечнішого регіону України без перетину державного кордону, а отже само по собі оголошення воєнного стану як причини пропуску строку звернення до суду, без посилання на конкретні обставини, що перешкоджали такому зверненню до суду, не може бути визнана судом як поважна.
Зазначені обставини не були враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення про задоволення позовних вимог.
Таким чином, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції про можливість розгляду даної справи по суті в частині визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яка полягає у не донарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2022 року у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області донарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 5 травня 2022 року у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням вже виплачених сумта вважає за необхідне залишити її без розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Пунктом 8 ч. 1 ст. 240 КАС України передбачено, що суд залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції допустив вищенаведені порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даної справи, внаслідок чого його рішення підлягає скасуванню із частковим залишенням позовної заяви без розгляду.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 312, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2024 по справі № 520/13237/24 скасувати.
Прийняте нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яка полягає у не донарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України у 2023 році у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області донарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до Дня Незалежності України у 2023 році у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням вже виплачених сум - відмовити.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яка полягає у не донарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2022 року у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області донарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 5 травня 2022 року у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням вже виплачених сум - залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.М. Ральченко
Судді В.В. Катунов З.Г. Подобайло