Справа № 169/833/25
Провадження № 2/169/495/25
15 жовтня 2025 року селище Турійськ
Турійський районний суд Волинської області в складі
головуючого Тітівалова Р. К.,
з участю
секретаря судового засідання Веремчук Л. Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
16 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позов мотивований тим, що 25 травня 2025 року позивач надав відповідачу в позику 23 571 гривню, які останній зобов'язувався повернути протягом червня 2025 року, а в разі прострочення повернення позики у визначений строк - сплатити пеню в розмірі 10% від залишкової суми. Вказуючи, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором позики та прострочив виконання зобов'язання, просив стягнути з нього кошти в сумі 23 571 гривня, 7 071.30 гривень пені за період прострочення з липня по вересень 2025 року та судові витрати.
У судове засідання позивач та його представник не з'явилися, хоча належним чином про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені.
15 жовтня 2025 року представник позивача подав до суду заяву, в якій вказав, що позовні вимоги підтримує повністю, не заперечує проти заочного розгляду справи, просить справу розглядати без його участі та за відсутності позивача (а. с. 40).
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи в контексті положень частини одинадцятої статті 128 ЦПК України був належним чином повідомлений (а. с. 27, 30), про причини неявки суд не повідомляв, відзив на позов не подавав.
Враховуючи, що в судове засідання учасники судового розгляду не з'явилися, то відповідно до вимог частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Ухвалою суду від 15 жовтня 2025 року постановлено проводити заочний розгляд справи.
Дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов такого висновку.
За змістом статей 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства та у встановлений в зобов'язанні строк (термін) його виконання.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник, зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець, стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Встановлено, що 25 травня 2025 року позивач ОСОБА_1 надав у позику відповідачу ОСОБА_2 23 571 гривню, які останній зобов'язувався повернути протягом червня 2025 року (а. с. 12).
На підтвердження отримання коштів у позику відповідач власноручно написав відповідну розписку, що відповідає вимогам частини другої статті 1047 ЦК України (а. с. 12).
Розписка від 25 травня 2025 року підтверджує як факт укладення договору позики, так і факт отримання відповідачем від позивача обумовленої у розписці грошової суми.
Наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора) свідчить про те, що боргове зобов'язання відповідачем не виконане і позика не повернута. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 02 вересня 2020 року (справа № 569/24347/18), від 26 вересня 2018 року (справа № 483/1953/16-ц), від 31 жовтня 2018 року (справа № 707/2606/16-ц).
Наведені обставини свідчать про те, що між сторонами у цій справі виникли договірні зобов'язання, які випливають із договору позики, цей договір є укладеним відповідно до вимог статті 1046 ЦК України, оскільки передача грошей відбулася, і підтверджує досягнення сторонами договору позики згоди відносно всіх його істотних умов.
Відповідач ОСОБА_2 взяті на себе за договором позики зобов'язання відповідно до вимог статей 526, 629 ЦК України належним чином не виконав, що виразилося у неповерненні ним позикодавцю отриманої суми позики в обумовлений строк.
За таких обставин справи, які підтверджуються належними і допустимими доказами, та відповідно до зазначених норм матеріального права, суд дійшов висновку про наявність у розглядуваному випадку передбачених законом підстав для стягнення з відповідача неповернутої суми боргу в розмірі 23 571 гривень, оскільки відповідач порушив умови укладеного із позивачем договору позики та не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання щодо повернення боргу.
Будь-яких належних, допустимих і беззаперечних доказів на спростування вищевказаного в матеріалах справи немає і відповідач суду не надав.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 7 071.30 гривень пені за період прострочення з липня по вересень 2025 року, суд дійшов такого висновку.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Встановлено, що у розписці від 25 травня 2025 року відповідач ОСОБА_2 зобов'язувався в разі прострочення повернення позики у визначений строк - протягом червня 2025 року сплатити пеню у розмірі 10% від залишкової суми (а. с. 12).
Відповідно до розрахунку позивача, що наведений у позовній заяві, пеня за період прострочення з липня по вересень 2025 року становить 7 071.30 гривень.
Проте, відповідно до пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, в подальшому його дія неодноразово продовжувалася і він діє на час ухвалення цього рішення.
Враховуючи вищевикладене, нараховані позивачем відповідно до умов укладеного договору позики 10 % пені за порушення строку повернення грошових коштів за період з липня по вересень 2025 року на підставі пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
З огляду на вказане в позові на суму 7 071.30 гривня пені за порушення строку повернення грошових коштів слід відмовити.
Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог (76.92%) слід стягнути 931.66 гривень (1 211.20 грн * 76.92% = 931.66 грн) судового збору.
Звертаючись до суду із цим позовом позивач просив стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 7800 гривень, проте у позовній заяві вказав, що докази на підтвердження розміру таких витрат подасть відповідно до вимог частини восьмої статті 141 ЦПК України, у зв'язку з чим під час ухвалення цього рішення суд позбавлений можливості вирішити питання про розподіл судових витрат в частині витрат на правничу допомогу.
На підставі викладеного, статей 526, 530, 629, 1046, 1047, 1049 Цивільного кодексу України, пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, та керуючись статтями 13, 141, 263, 264, 265, 268, 273, 280, 282, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 23 571 (двадцять три тисячі п'ятсот сімдесят одну) гривню боргу за договором позики.
У решті позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 931 (дев'ятсот тридцять одна) гривня 66 (шістдесят шість) копійок.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених Цивільним процесуальним кодексом України строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Представник позивача: ОСОБА_3 , адреса місця знаходження: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Повне рішення складене 15 жовтня 2025 року.
Головуючий