Справа № 161/4499/24
Провадження № 1-кп/161/221/25
м. Луцьк 15 жовтня 2025 року
Луцький міськрайонний суд Волинської області в колегіальною складі суді:
під головуванням судді- ОСОБА_1
суддів - ОСОБА_2 та ОСОБА_3
за участю секретаря - ОСОБА_4
прокурора - ОСОБА_5
захисника - ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку, в порядку спеціального судового провадження, кримінальне провадження № 62024140130000102 від 31.01.2024 про обвинувачення ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Маріуполь Донецької області, українки, громадянки України, працює інспектором відділу режиму і охорони ДУ «Маріупольський слідчий ізолятор», зареєстрованої АДРЕСА_1 , раніше не судимої, -
-за ст.111 ч.2 КК України, -
ОСОБА_7 , обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, а саме у державній зраді, тобто в умисному вчиненні в умовах воєнного стану громадянином України діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України у формі переходу на бік ворога в період збройного конфлікту, надання іноземній державі або її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
Так, обвинувачена ОСОБА_7 , в період з 01.04.2022 по 10.04.2022, тобто після повної окупації міста Маріуполь Донецької області військовослужбовцями збройних сил російської федерації, молодший інспектор відділу режиму і охорони Державної установи «Маріупольський слідчий ізолятор», обвинувачена ОСОБА_7 , діючи умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності України, державній, економічній та інформаційній безпеці, достовірно усвідомлюючи, що військовослужбовці збройних сил російської федерації шляхом збройної агресії, із застосуванням зброї незаконно вторглися на територію України через державні кордони України в Автономній Республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській та інших областях та здійснили напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське та оборонне значення, житлові масиви та інші цивільні об'єкти, з метою окупації України, маючи проросійську позицію, добровільно вчинила в умовах воєнного стану перехід на бік ворога в період збройного конфлікту і надала представникам окупаційних військ збройних сил російської федерації та їх представникам допомогу в проведенні підривної діяльності проти України.
Зокрема, на виконання свого злочинного умислу, спрямованого на перехід на бік ворога, з метою завдання шкоди обороноздатності та державній безпеці України, будучи громадянкою України, обвинувачена ОСОБА_7 , в період з 01.04.2022 по 10.04.2022, точніший час органом досудового розслідування не встановлено, перебуваючи на території Державної установи «Маріупольський слідчий ізолятор» за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Кам'янська, 52, перейшла на бік ворога в період збройного конфлікту в умовах воєнного стану, що виразилось у добровільному поступленні на службу до незаконного органу держави-агресора - Государственное бюджетное учреждение «Мариупольский следственный изолятор Государственной служби исполнения наказаний Министерства юстиции Донецкой Народной Республики».
Крім того, на виконання свого злочинного умислу, спрямованого на надання допомоги окупаційним військам збройних сил російської федерації та її представникам на території м. Маріуполь Донецької області допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, з метою завдання шкоди обороноздатності та державній безпеці України, просуваючи ідеї проросійської спрямованості, з метою дискредитації дій української влади, а також для подальшого встановлення у м. Маріуполь Донецької області окупаційної влади, з першої декади квітня 2022 року, обвинувачена ОСОБА_7 систематично відвідувала та несла службу у незаконно створеному органі держави-агресора - ГБУ «Мариупольский следственный изолятор ГСИН МЮ ДНР», при цьому носила формений одяг із розпізнавальними знаками та символікою російської федерації, тим самим, використовуючи своє попереднє становище представника правоохоронного органу та відповідно підтримуючи в такий спосіб факт окупації, як безповоротне встановлення окупаційної влади, створювала у місцевого мирного населення хибне уявлення легітимності такої псевдо влади.
Обвинувачена ОСОБА_7 , будучи обізнаною, що стосовно неї розпочато кримінальне провадження, винесено повідомлення про підозру, у судові засідання не з'явилася. На судові повістки (оголошення), надані до газети «Урядовий кур'єр» не прибула, без поважної причини, з метою ухилення від кримінальної відповідальності.
Враховуючи неявку обвинуваченої у судові засідання, ухвалою колегії суддів Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04.11.2024 клопотання прокурора про здійснення спеціального судового провадження було задоволено та кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, призначено до судового розгляду в порядку спеціального судового провадження, у тому ж складі суду, у відкритому судовому засіданні.
Дане кримінальне провадження здійснювалось за участю захисника - адвоката ОСОБА_6 , який був забезпечений державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правничої допомоги.
Аналіз наявних в матеріалах справи численних документів на підтвердження завчасних належних викликів ОСОБА_7 до слідчого (прокурора), направлених їй повідомлень з приводу її прав та обов'язків, оголошеної підозри, висунутого обвинувачення та руху спеціального судового провадження свідчить про те, що вона мала підстави усвідомлювати, що проти неї розпочато кримінальне провадження, вона отримала чи мала би отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред'явлене обвинувачення, мала можливість бути обізнаною із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачена мала право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленим мовою, яку вона розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самостійно захисника; в) бути судженою в її присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного нею захисника, бути повідомленою про це право і мати призначеного їй захисника безоплатно. Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов'язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Натомість, ОСОБА_7 скористалася своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України та з боку останньої.
Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (справа «Колоцца проти Італії» від 12 лютого 1985 року, «Шомоді проти Італії» від 18 травня 2004 року), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов'язаний обґрунтувати чи були здійснені всі можливі, передбачені законом заходи, щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.
Суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_7 , яка повинна знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння, вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої над собою не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про її наміри ухилитися від зустрічі з правосуддям держави Україна. Ухилення обвинуваченої від правосуддя, суд оцінює як реалізацію останньою її невід'ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження, суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, вважає, що дане кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) відповідає загальним засадам кримінального провадження, з урахуванням особливостей, встановлених законом. Стороною обвинувачення та судом використані всі передбачені законом можливості для дотримання прав обвинуваченої, зокрема, право на захист, на доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя.
Захисник обвинуваченої у судовому засіданні зазначив, що не мав можливості зв'язатися з обвинуваченою і з'ясувати у неї правову позицію щодо пред'явленого обвинувачення. Водночас, захисник належним чином приймав участь у реалізації права на захист обвинуваченої ОСОБА_7 під час судового розгляду та висловив свою позицію з приводу недоведеності вини останньої у даному кримінальному провадженні та просив виправдати його підзахисну.
Колегія суддів дійшла до переконання, що вина обвинуваченої ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення повністю доведена та підтверджується зібраними в справі доказами, а саме:
-показами даними в судовому засіданні свідком ОСОБА_8 (в режимі відеоконференцзв'язку), який показав, що він станом на лютий 2022 року працював в певному підрозділі «Циклон». 28.02.2022 року він потрапив на територію ДУ «Маріупольський слідчий ізолятор» і в даному слідчому ізоляторі ще працювало багато співробітників, в тому числі й ОСОБА_7 07.03.2022 на територію ДУ «Маріупольський слідчий ізолятор» зайшли російські війська та окупували дану державну установу. Свідок пробув в слідчому ізоляторі до 23 квітня 2022 року, а з початку квітня, так як на території СІЗО не були військові дії, то колишні співробітники ДУ «Маріупольський слідчий ізолятор» почали повертатись і влаштовуватись назад на роботу, тобто співпрацювати з окупаційною владою, і в тому числі працівників була обвинувачена ОСОБА_9 . Нові керівники ДУ «Маріупольський слідчий ізолятор», які були поставлені окупаційною владою пропонували добровільно працівникам, які працювали в СІЗО при Україні, або звільнятись з посади або добровільно повернутись працювати на посаду в СІЗО (Міністерство юстиції днр). Разом з тим, свідок ствердив, що після 17.04.2022 в ДУ «Маріупольський слідчий ізолятор» ставили нові прапори разом з окупаційним керівництвом, то ОСОБА_7 безпосередньо була присутня та в подальшому працювала в ДУ «Маріупольський слідчий ізолятор». Свідок ОСОБА_8 зазначив, що під час проведення стабілізаційних дій на території СІЗО, він познайомився з ОСОБА_7 та вони спілкувались, поки російські війська не заблокували (оточили) ДУ «Маріупольський слідчий ізолятор»;
-протоколом огляду речей і документів від 25.01.2024, яким підтверджується законне повідомлення про підозру та повістка про виклик ОСОБА_7 до органу досудового розслідування;
-постановою про оголошення розшуку підозрюваної ОСОБА_7 від 01.02.2024;
-протоколом огляду речей і документів від 21.02.2024;
-протоколом огляду речей і документів від 19.02.2024;
-протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 11.01.2024, відповідно до якого свідок ОСОБА_10 , вказав на особу під №3 ( ОСОБА_7 ), яка залишилась працювати на ТОТ в співпраці з окупаційною владою;
-довідкою до протоколу пред'явлення фотознімків для впізнання від 11.01.2024;
-протоколом огляду від 11.01.2024, відповідно до якого свідок ОСОБА_10 вказав на особу на відео під №5, що в даному відео працює в ДУ «Маріупольський слідчий ізолятор» ОСОБА_7 , яка співпрацює з окупаційною владою на ТОТ;
-протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 12.01.2024 з довідкою до протоколу, відповідно до якого свідок ОСОБА_8 вказав на особу під №3 ( ОСОБА_7 ), яка залишилась працювати на ТОТ в співпраці з окупаційною владою;
-протоколом огляду від 12.01.2024, відповідно до якого свідок ОСОБА_11 вказав на особу на відео під №5, що в даному відео працює в ДУ «Маріупольський слідчий ізолятор» ОСОБА_7 , яка співпрацює з окупаційною владою на ТОТ;
-протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 12.01.2024, відповідно до якого свідок ОСОБА_12 , вказав на особу під №3 ( ОСОБА_7 ), яка залишилась працювати на ТОТ в співпраці з окупаційною владою;
-протоколом огляду від 12.01.2024, відповідно до якого свідок ОСОБА_12 вказав на особу на відео під №5, що в даному відео працює в ДУ «Маріупольський слідчий ізолятор» ОСОБА_7 , яка співпрацює з окупаційною владою на ТОТ;
-протоколом огляду від 09.01.2024, відповідно до якого встановлено, що ДУ «Маріупольський слідчий ізолятор» є ТОТ окупаційною владою;
-копією наказу № 892/5 від 11.03.2020, згідно якого зобов'язано начальника ДУ «Маріупольський слідчий ізолятор» подати документи для державної реєстрації змін відомостей про юридичну особу;
-копією Положення про ДУ «Маріупольський слідчий ізолятор»;
-інформацією з ДРФО - ПП.
Колегія суддів вважає безпосередньо досліджені докази належними, допустимими, достовірними, і в сукупності достатніми для належної правової оцінки дій обвинуваченої та визнання її винуватості.
Неможливість проведення допиту обвинуваченої жодним чином не впливає на повноту судового розгляду і на переконання суду щодо доведеності «поза розумним сумнівом» винуватості обвинуваченої ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, оскільки сукупність безпосередньо досліджених в судовому засіданні доказів прямо і опосередковано свідчить про вчинення нею інкримінованого кримінального правопорушення.
Всі докази, досліджені безпосередньо судом, у своїй сукупності дають обґрунтовані підстави вважати, що ОСОБА_7 усвідомлювала характер своїх суспільно небезпечних дій і бажала настання суспільно небезпечних наслідків.
Вважаючи достатньо забезпеченими в ході судового розгляду процесуальні права сторони захисту та сторони обвинувачення на надання ними доказів на підтвердження та спростування висунутого обвинувачення, суд виходить із принципів реалізації права особи на справедливий суд, яке закріплено в ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за яким винуватість особи у вчиненні злочину має бути доведена поза розумним сумнівом.
Суд також враховує, що дане кримінальне провадження розглядалось в порядку спеціального судового провадження, згідно вимог ст. 323 КПК України, за відсутності обвинуваченої (in absentia), що відповідає загальним засадам кримінального провадження, з урахуванням особливостей, встановлених законом.
Відповідно до вимог ст. 374 КПК України, суд переконався, що стороною обвинувачення, під час здійснення спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження (in absentia) були використані всі передбачені законом можливості для дотримання прав обвинуваченої. Також, суд пересвідчився, що існували процесуальні підстави для здійснення спеціального досудового розслідування та судового провадження, про що є відповідні рішення судів, в яких наведені належні мотиви і достатні обґрунтування.
Також, судом забезпечено публікацію повісток про виклик обвинуваченої в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, а копії процесуальних документів, що підлягають врученню обвинуваченій були вручені її захиснику. З урахуванням чого суд та сторона обвинувачення дотрималась усіх гарантій, встановлених КПК України для забезпечення правосуддя у межах розгляду даного кримінального провадження.
Так, відповідно до вимог закону, обвинувачена ОСОБА_7 про час та дату всіх судових засідань повідомлялася у передбачений законом спосіб, через опублікування викликів у газеті Кабінету Міністрів України «Урядовий кур'єр». Інтереси ОСОБА_7 захищав адвокат, як на досудовому слідстві так і в суді, що свідчить про те, що права обвинуваченої в ході досудового слідства, а також у судовому засіданні порушені не були.
Стороною обвинувачення використані всі передбачені законом можливості для дотримання прав обвинуваченої, зокрема, права на захист, на доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя.
Будь яких істотних порушень КПК України, під час досудового слідства, які б вплинули на кваліфікацію дій обвинуваченої та поставили б під сумнів зібрані по справі докази, судом не встановлено.
Наведеними та проаналізованими судом доказами у їх сукупності спростовуються твердження сторони захисту щодо недоведеності винуватості ОСОБА_7 .. Доводи захисника про те, що докази є недопустимими, носять загальний характер та є необґрунтованими.
Зважаючи на положення, закріплені у ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», судом враховується позиція Європейського суду з прав людини, відображені у п. 175 рішення від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якої «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Отже, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими у процесі судового розгляду й оціненими судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, вислухавши пояснення свідків, оцінивши вищезазначені дослідженні у судовому засіданні докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд дійшов висновку, що події злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 мали місце, вина обвинуваченої в інкримінованому кримінальному правопорушенні, знайшла своє повне підтвердження під час судового розгляду і кваліфікує її дії за ст.111 ч.2 КК України, за кваліфікуючою ознакою: дії, які виразились у в державній зраді, тобто в умисному вчиненні в умовах воєнного стану громадянином України діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України у формі переходу на бік ворога в період збройного конфлікту, надання іноземній державі або її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
Згідно ст. 65 КК України та роз'яснень, що містяться у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
У пункті 3 зазначеної постанови Пленуму ВСУ вказано, що визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо). Досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї, його матеріальний стан, тощо.
При призначенні ОСОБА_7 певного виду та конкретної міри покарання в межах, встановлених у санкції ст.111 ч.2 КК України Особливої частини КК України, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, суд враховує характер і ступінь суспільної небезпеки, ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України віднесено до особливо тяжкого, обставини його вчинення, дані про особу обвинуваченої та спричинені наслідки.
Обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання обвинуваченій ОСОБА_7 , відповідно до ст. 66 та 67 КК України, судом не встановлено.
Призначаючи обвинуваченій ОСОБА_7 покарання слід ураховувати, що покарання, як захід державного реагування на осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення.
Згідно з правовими орієнтирами, визначеними у ст. ст. 50, 65 КК України метою покарання є як кара, так і виправлення засуджених та запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень, іншими особами у тому числі.
Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації, визначених у ч.1 ст.1 КК України завдань закону про кримінальну відповідальність, - правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.
Призначене покарання має відповідати характеру протиправного діяння, його небезпечності, даним, що всебічно характеризують особу винного й відображають його пост кримінальну поведінку як прояв ставлення до скоєного. Адже така співмірність є критерієм справедливості кримінальної відповідальності.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Враховуючи підвищену суспільну небезпечність вчиненого обвинуваченою злочину проти основ національної безпеки України в умовах воєнного стану, яка посягає на захист життєво важливих інтересів громадян, суспільства та держави, на її суверенітет, територіальну цілісність, недоторканість та обороноздатність, а також на суспільні відносини, які забезпечують саме існування України як суверенної, незалежної, демократичної і правової держави та дані про особу винної, відсутність обставин, що пом'якшують покарання, натомість існування обставин, що обтяжують покарання і те, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, а також роль кари як мети покарання, колегія суддів дійшла висновку, що конкретні обставини кримінального провадження та наведені вище дані про особу обвинуваченої, її ставлення до скоєного нею дають підстави застосувати до ОСОБА_7 покарання у вигляді 15 років позбавлення волі, що відповідає меті покарання за ст. 50, 65 КК України.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 72, 100, 349, 367-368, 370-371, 373-376, 395, 532, 615 КПК України, суд -
ОСОБА_7 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111 ч.2 КК України та призначити їй покарання у вигляді позбавлення волі строком на 15 (п'ятнадцять) років, з конфіскацією всього майна, що належить їй на праві приватної власності.
Запобіжний захід ОСОБА_7 залишити попередній - тримання під вартою.
Строк відбуття покарання обвинуваченій ОСОБА_7 , рахувати з моменту приведення вироку до виконання, тобто з моменту фактичного її затримання.
Відповідно до ст. 54 КК України позбавити ОСОБА_7 спеціального звання сержанта внутрішньої служби.
На підставі ст. 55 КК України , позбавити ОСОБА_7 права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування , органах державного управління та контролю, правоохоронних органах, підприємствах, установах та організаціях державної та комунальної власності на строк 3 (три) роки .
Вирок може бути оскаржений до Волинського апеляційного суду через Луцький міськрайонний суд Волинської області, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 15 ст. 615 КПК України колегія суддів обмежилася проголошенням резолютивної частини вироку з врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.