Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
15 жовтня 2025 року № 520/10336/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мороко А.С. розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (майдан Свободи, буд. 5, Держпром. 1 під., оф. 16, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61022, код ЄДРПОУ 14070760) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-партнер 2013" (вул. Павлоградська, буд. 80, м. Лозова, Лозівський район, Харківська область, 64602, код ЄДРПОУ 38970898) про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-
Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернувсь до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-партнер 2013" (код ЄДРПОУ 38970898) на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 1 під., 6 поверх, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14070760, отримувач: ГУК Харків обл/МТГ Харків/50070000, код: 37874947, р/р IBAN: UA658999980313171230000020649, Банк отримувача: Казначейство України) адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 112800,72 грн. (сто дванадцять тисяч вісімсот грн. 72 коп.).
В обґрунтування позову представник позивач зазначив, що розрахунок адміністративно-господарських санкцій виконується в автоматичному режимі без втручання працівників фонду, на підставі даних податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників-фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, що надана роботодавцем до контролюючих органів за основним місцем обліку. При цьому, ст. 20 Закону № 875-XII на роботодавця покладено імперативний обов'язок щодо самостійного розрахування та сплати адміністративно-господарських санкцій у строк до 15 квітня року наступного, за роком у якому відбулось порушення, та не залежить від дати отримання відповідачем розрахунку Фонду. Звертає увагу суду, що відповідач не виконав норматив робочих місць для осіб з інвалідністю, а тому останньому з огляду на положення ст.ст. 18, 19 Закону № 875-XII правомірно нараховано адміністративно-господарські санкції.
Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана відповідачу через систему "Електронний суд" та надійшла в електронний кабінет користувача, що підтверджується електронною роздруківкою.
Представником відповідача надіслано до суду відзив на позов, в якому він заперечував проти задоволення позовних вимог зазначивши, що Відповідач мав у наявності в 2024 році 1 спеціально створене додаткове вакантне робоче місце для працевлаштування на ньому особи з інвалідністю. Зокрема, про створене та наявне у Відповідача вакантне робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю належним чином щомісячно був сповіщений Харківський обласний центр зайнятості (Лозівська філія), що підтверджується його відмітками про прийняття Звітності про наявність вакансії (форма № 3-ПН) за січень-грудень 2024 року. Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно вжило необхідних заходів по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю. Відповідач вважає, що обов'язок суб'єкта господарювання зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не є тотожним пошуку осіб з інвалідністю для працевлаштування. Отже, з урахуванням наведених доводів та доказів відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення суми адміністративного господарських санкцій.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ч. 1, 2 ст. 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні (далі - Закон № 875-XII) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Частиною 1 статті 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Так, відповідно до ч.1, 2 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Зі змісту ч.2 ст.218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).
Отже, суб'єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.
Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067 Про зайнятість населення (далі - Закон № 5067) роботодавці зобов'язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання не пізніше ніж за два місяці до вивільнення (не пізніше ніж за 30 календарних днів до вивільнення у разі звільнення державних службовців відповідно до пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу"). Інформація щодо вивільнення працівників відповідно до пункту 6 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України подається не пізніш як за 10 календарних днів до вивільнення.
Наказом Міністерства економіки України 12 квітня 2022 року № 827-22 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) на роботодавців покладено обов'язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії).
Суд звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов'язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26 червня 2018 року справа № 806/1368/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17, від 22 жовтня 2020 року у справі № 1.380.2019.003187, від 15 червня 2022 року по справі №520/2875/2020.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно зі ст.20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.
Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.
До обов'язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів в силу приписів частини 3 статті 17, частини 1 статті 18, частин 2, 3 та 5 статті 19 Закону № 875-ХІІ фактично віднесено укладання трудового договору з осіб з інвалідністю, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (в силу статті 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов'язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов'язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці).
Системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю інформацію; у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
В свою чергу, закон не покладає обов'язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - осіб з інвалідністю.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 червня 2018 року у справі № 819/639/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17, від 03 грудня 2020 року у справі № 812/1189/18 та від 19 серпня 2021 року по справі №812/1131/18.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому, Законом № 875-ХІІ також визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такої особи з інвалідністю.
З огляду на викладене, обов'язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 липня 2020 року у справі №804/4097/18 та від 24 березня 2021 року по справі №440/2371/19.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно листа Лозівської філії Харківського обласного центру зайнятості №510/1603/15 від 25.03.2025 протягом 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-партнер 2013" (код ЄДРПОУ 38970898) до Лозівської філії Харківського обласного центру зайнятості надавало Інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою 3-ПН (з позначкою «особи з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Таким чином, відповідачем у 2024 році надавались звіти за формою № 3-ПН.
Тобто, центр зайнятості був проінформований про наявність вакансій для інвалідів у відповідача та мав можливість у 2024 році направляти відповідних осіб для подальшого працевлаштування.
Крім того, судовим розглядом не встановлено, а позивачем не доведено наявності доказів безпідставної відмови інвалідам, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування.
Викладене свідчить про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів встановлених ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на його підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.
Згідно ч. 1 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для пропущення господарського правопорушення.
Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Суд зазначає, що з урахуванням вищевикладеного адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані за порушення правил, встановлених законодавчими актами.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-партнер 2013" адміністративно - господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, у розмірі112800,72 грн. (сто дванадцять тисяч вісімсот грн. 72 коп.)є необґрунтованими, а тому вони не підлягають задоволенню.
Крім того, відповідач просив стягнути у повному обсязі з позивача на користь відповідача судові витрати, пов'язані з наданням відповідачу професійної правничої допомоги адвокатом за цією справою у розмірі 5035(п'ять тисяч тридцять п'ять) грн. 00 коп.
Позивач просив зменшити витрати на професійну правничу допомогу до 500 грн.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно зі ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст.134 КАС України).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАС України).
Відповідно до ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесених витрат у справі до суду надано копію договору про надання правничої допомоги від 25.07.2023 року укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-партнер 2013" (Клієнт) та адвокатом Михайловином Дмитром Васильовичем (Адвокат). Крім того, до суду надано копію акту наданих робіт від 15.05.2025 до договору про надання правничої допомоги від 25.07.2023 року, згідно якого вартість послуг склала 5035,00 грн.
Положеннями ч.5 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Враховуючи співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд дійшов висновку, що понесені судові витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню на користь відповідача у розмірі 1000,00 грн.
Судовий збір підлягає розподілу відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 243, ст. 246, ст.255, ст. 293, ст. 295, ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Стягнути з Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (ЄДРПОУ 14070760, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 1 під., 6 поверх, м. Харків, 61022) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-партнер 2013" (вул. Павлоградська, буд. 80,м.Лозова,Лозівський район, Харківська область,64602, код ЄДРПОУ38970898) понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1000 (одну тисячу) грн. 00 коп.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Мороко А.С.