Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
15 жовтня 2025 року справа №520/18556/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої Ольги Вікторівни розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФ України в Харківській області), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неврахування до мого страхового стажу додатково 97 днів;
- зобов'язати відповідача вчинити дії: - зарахувати до мого страхового стажу 97 днів, та здійснити перерахунок та виплату розміру пенсії за віком з 02.01.2024 з врахуванням збільшення розміру страхового стажу на 97 днів;
- здійснити перерахунок та виплату пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком з 21.10.2023 по 01.01.2024 з врахуванням збільшення тривалості стажу на 1 рік 8 місяців 14 днів додатково до 40 р 11 міс 9 днів (всього має складати 42 роки 10 місяців 12 днів);
- визнати протиправною бездіяльність відповідача у підвищенні позивачу розміру пенсії за віком, та зобов'язати останнього вчинити дії - здійснити перерахунок розміру пенсії за віком, нарахувати та виплатити мені пенсію з 02.01.2024 (дати подання заяви про призначення пенсії за віком) в розмірі збільшеному на 1,5 % (по 0,5% за кожний повний місяць страхового стажу: серпень, вересень, жовтень 2023), відповідно до частини першої статті 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем, на думку позивача вчинено протиправні дії щодо незарахування до страхового стажу періоду роботи з 09.07.2023 до 20.10.2023 та щодо незастосування при розрахунку пенсії за віком позивача положень частини першої статті 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Ніколаєвій Ользі Вікторівні.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Цією ж ухвалою відповідачу запропоновано у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання ухвали про відкриття спрощеного провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву разом з усіма доказами, що обґрунтовують доводи, які в ньому наведені або заяву про визнання позову та надати суду докази надіслання (подання) копії відзиву іншим учасникам справи.
Відповідач через канцелярію суду 16.10.2024 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства.
Розглянувши надані сторонами документи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.
Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФ України в Харківській області і отримує пенсію по інвалідності з 03.03.1994.
Оскільки позивач 09.07.2023 досягла пенсійного віку 60 років та мала страховий стаж більше 30 років, то вона набула право на призначення пенсії за віком.
З 02.01.2024 отримує пенсію за віком.
Вказані обставини підтверджуються листом відповідача від 20.03.2024 №8295-7236/В-03/8-2000/24, а також матеріалами пенсійної справи.
Однак, при призначенні позивачу пенсії за віком відповідачем, на думку позивача, не було враховано та реалізовано його право на збільшення розміру пенсії на 1,5 відсотка (0,5 % за кожний місяць) у зв'язку з виходом на пенсію за віком з більш пізнього часу.
Не погоджуючись із таким розрахунком пенсії, позивач звернулася до суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 24 Закону України №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Частиною четвертою статті 24 Закону України №1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон України №1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При цьому, у відповідності до статті 62 Закону України №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Трудова книжка позивача містить записи, з яких вбачається, що в спірний період, з 09.07.2023 до 20.10.2023, який не зарахований у страховий стаж, позивач працювала інженером відділу аналізу графіка руху поїздів служби статистики у Акціонерному товаристві "Укрзалізниця".
Як вбачається з матеріалів справи та з відзиву, наданого відповідачем, в березні 2024 позивачу проведено допризначення пенсії з 02.01.2024 у зв'язку з надходженням інформації про сплату страхових внесків (жовтень 2023 року). Розмір пенсії з 02.01.2024 приведено у відповідність.
Пенсію обчислено від середньомісячної заробітної плати 28 980,12 грн за період роботи з 01.07.2000 по 31.10.2023 при загальному страховому стажі 42 роки 7 місяців 9 днів (стаж зараховано по 20.10.2023).
Згідно з частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (частина перша статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з вимогами частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Виходячи з системного тлумачення зазначених положень законодавства вбачається, що особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
Тобто, в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним за встановленням судом факту їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.
Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Відсутність у заявника прав чи обов'язків у зв'язку із вчиненням оскаржуваних дій та рішень не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постановах Верховного Суду від 16.07.2024 у справі № 640/27731/21, від 08.05.2024 у справі №400/4562/19, від 27.02.2024 у справі №1740/2487/18.
Таким чином, під час вирішення питання про розрахунок розміру стажу позивача, судом встановлено відсутність порушеного права позивача, оскільки пенсійна справа приведена у відповідність та зарахований період з 09.07.2023 до 20.10.2023 до страхового стажу позивача.
Відповідно до статті 26 Закону України №1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.
Статтею 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058 від 09.07.2003 встановлено, що особі, яка набула право на пенсію за віком відповідно до цього Закону, але після досягнення пенсійного віку, передбаченого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону, виявила бажання працювати і одержувати пенсію з більш пізнього віку, пенсія за віком призначається з урахуванням страхового стажу на день звернення за призначенням пенсії з підвищенням розміру пенсії за віком, обчисленого відповідно до статті 27 цього Закону, на такий відсоток:
на 0,5 % - за кожний повний місяць страхового стажу після досягнення пенсійного віку у разі відстрочення виходу на пенсію на строк до 60 місяців;
на 0,75 % - за кожний повний місяць страхового стажу після досягнення пенсійного віку у разі відстрочення виходу на пенсію на строк понад 60 місяців.
Таким чином, вищевказане підвищення до пенсії є засобом заохочення особи до продовження суспільно корисної праці після досягнення пенсійного віку та якомога пізнішого виходу на пенсію.
Страховим стажем за визначенням Закону України №1058 є період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Підсумовуючи вказані норми чинного законодавства суд вважає, що умовами для нарахування підвищення до пенсії у відповідності до положень статті 29 Закону України №1058 є у сукупності: настання пенсійного віку, наявність страхового стажу після досягнення пенсійного віку та звернення за пенсією з більш пізнього віку, ніж встановлений чинним законодавством.
При цьому статтею 29 Закону України №1058 не вказано, що умовою для нарахування підвищення є бажання особи одержувати з більш пізнього віку пенсію, яка призначена саме за цим Законом, тож суд погоджується з твердженнями відповідача про те, що право на підвищення пенсії виникає у особи, яка виявила бажання з більш пізнього віку отримувати будь-яку пенсію, яка призначається у відповідності до норм усіх Законів України, зокрема і Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Водночас позивач з 03.03.1994 скористався своїм правом на отримання пенсії по інвалідності та отримував таку пенсію до 2023.
Враховуючи викладене, суд не вбачає законних підстав для задоволення позову, оскільки позивач до досягнення пенсійного віку та після цього отримував пенсію по інвалідності.
Подібні правовідносини були предметом розгляду у Верховному Суді у постановах від 25.09.2018 у справі №686/10709/17 та від 11.12.2018 у справі №752/13469/16-а, Верховний Суд дійшов висновку про те, що для підвищення пенсії на підставі статті 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» необхідна сукупність умов, а саме: звернення за призначенням пенсії за віком з більш пізнього віку, ніж передбачено абзацом першим частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; не одержання жодного виду пенсії після досягнення пенсійного віку; наявність страхового стажу після досягнення пенсійного віку, передбаченого абзацом першим частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Суд не знаходить правових підстав для відступу від цього правового висновку у справі, що розглядається.
Відтак, враховуючи сформовану практику Верховного Суду, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивач реалізував право виходу на пенсію у 1994 році, оформивши пенсію по інвалідності, то його звернення із заявою про призначення пенсії за віком у 2023 році у віці 60 років не може вважатись відстроченням виходу на пенсію за віком, оскільки з 1994 року по 2023 рік позивач отримувала пенсію за вислугою років.
За приписами частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України. Оскільки позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню, питання про його розподіл суд не вирішує.
Керуючись статтями 4-10, 19, 77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 236, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, місто Харків, 61002, код ЄДРПОУ: 14099344) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення виготовлено 15.10.2025.
Суддя Ольга НІКОЛАЄВА