Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
15 жовтня 2025 р. Справа № 520/23224/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 204950026644 від 24.07.2025 про відмову в призначенні та виплаті грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити і виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу в розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років передбачених пунктами «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період роботи з 26.08.1986 по 29.06.2025 (день призначення пенсії за віком) викладачем та заступником директора з навчально-виховної роботи в Дитячій школі мистецтв (з урахуванням подальшої реорганізації та перейменування закладу).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 204950026644 від 24.07.2025 прийнято протиправне рішення про відмову в призначенні та виплаті їй грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій. Позивач вважає, що має право на виплату їй грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у зв'язку з чим звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою від 16.09.2025 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження доставлена відповідачам до їх електронних кабінетів через систему "Електронний суд", що підтверджується довідками про доставку електронних листів.
Позивачу копія ухвали про відкриття провадження надіслана засобами поштового зв'язку за адресою, зазначеною в позовній заяві, та копія такої ухвали отримана позивачем 25.09.2025, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Перший відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, подав до суду відзив на позовну заяву, згідно якого виклав свої заперечення проти позову, зазначивши, що згідно трудової книжки позивач з 01.09.1986 по 02.09.2007 працювала на посаді викладача з основ театральної гри в Дитячій школі мистецтв, яка не відноситься до установ освіти, а належить до відділу культури та мистецтв, що не дає право на призначення 10 пенсій. Просить відмовити в задоволенні позову.
Другий відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, правом надати відзив на позов не скористався, у встановлений судом строк документи до суду не надходили.
Згідно з ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України), суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.
Позивач 17.07.2025 звернулася до пенсійного органу з заявою про призначення їй грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій згідно п. 7-1 прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №204950026644 від 24.07.2025 позивачу відмовлено в призначенні грошової допомоги. У рішенні зазначено, що згідно трудової книжки позивач з 01.09.1986 по 02.09.2007 працювала на посаді викладача з основ театральної гри з лялькою в Дитячій школі мистецтв, яка не відноситься до установ освіти, а належить до відділу культури та мистецтв, що не дає право на призначення 10 пенсій.
Позивач вважає протиправним рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області №204950026644 від 24.07.2025 про відмову у виплаті грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій, тому звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - також Закон №1058-VI).
Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058-VI, особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Отже, грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій, передбачена пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058-VI, виплачується за таких умов:
- особам, які на день досягнення пенсійного віку, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності;
- на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення";
- мають страховий стаж на таких посадах для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років;
- до цього не отримували будь-яку пенсію.
Оцінюючи доводи відповідача, викладені в оскаржуваному рішенні щодо підстав для відмови у виплаті позивачу спірної грошової допомоги, суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 р. № 1191 затверджений Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати (далі Порядок №1191).
Цей Порядок визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" 1058-15 та механізм її виплати.
Пунктом 2 Порядку №1191 передбачено, що до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що передбачені:
- переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. № 909 909-93-п "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років";
- переліком посад артистів театрально-концертних та інших видовищних закладів, підприємств і колективів, які мають право на пенсію за вислугу років незалежно від віку, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 р. № 583 583-92-п "Про затвердження нормативних актів з питань пенсійного забезпечення".
Згідно пункту 4 Порядку №1191, страховий стаж, передбачений пунктами 2 і 3 цього Порядку, враховується в календарному обчисленні. При цьому допускається підсумовування страхового стажу за періоди роботи, які дають право на призначення пенсії відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. №909 затверджений Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (далі Перелік №909).
Розділом 1 «Освіта» в пункті «Загальноосвітні навчальні заклади, військові загальноосвітні навчальні заклади, музичні і художні школи» передбачена посада «викладач».
Розділом 1 «Освіта» в пункті «Дошкільні навчальні заклади всіх типів» передбачені посади: директори (завідуючі), вихователі-методисти, вихователі, асистенти вихователів дошкільних навчальних закладів в інклюзивних групах, музичні керівники, вчителі-дефектологи, вчителі-логопеди, практичні психологи.
Розділом 1 «Освіта» в пункті "Позашкільні навчальні заклади" передбачені посади: директори, їх заступники з навчально-виховної, навчальної, виховної роботи, завідуючі відділами (лабораторіями, кабінетами), художні керівники, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.
Як встановлено судом, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08.09.1982:
- з 26.08.1986 - позивач прийнята на роботу викладачем з основ театральної гри з лялькою до Дитячої школи мистецтв;
- 07.08.1990 - школу мистецтв реорганізовано в ліцей мистецтв;
- 22.07.1997 - ліцей мистецтв реорганізовано в Ліцей мистецтв № 133;
- 03.07.2002 - ліцей мистецтв № 133 перейменовано в середній загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів № 133 ліцей мистецтв;
- 01.03.2005 - СЗНЗ І-ІІІ ступенів № 133 ліцей мистецтв перейменовано в Харківський ліцей мистецтв № 133 Харківської міської ради Харківської області;
- 03.09.2007 - позивач призначена на посаду заступника директора з навчально-виховної роботи театрального відділення;
- 18.07.2011 - Харківський ліцей мистецтв № 133 Харківської міської ради Харківської області перейменовано на комунальний заклад "Харківська спеціалізована школа з поглибленим вивченням окремих предметів № 133 "Ліцей мистецтв" Харківської міської ради Харківської області;
- 31.08.2011 - переведена на посаду заступника директора з навчально-виховної роботи.
На дату призначення пенсії позивач продовжувала працювати на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи театрального відділення комунального закладу "Харківська спеціалізована школа з поглибленим вивченням окремих предметів № 133 "Ліцей мистецтв" Харківської міської ради Харківської області, що не заперечується відповідачем.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про освіту», невід'ємними складниками системи освіти є: дошкільна освіта; повна загальна середня освіта; позашкільна освіта; спеціалізована освіта; професійна (професійно-технічна) освіта; фахова передвища освіта; вища освіта; освіта дорослих, у тому числі післядипломна освіта.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про освіту», метою позашкільної освіти є розвиток здібностей дітей та молоді у сфері освіти, науки, культури, фізичної культури і спорту, технічної та іншої творчості, здобуття ними первинних професійних знань, вмінь і навичок, необхідних для їх соціалізації, подальшої самореалізації та/або професійної діяльності.
Позашкільна освіта може здобуватися одночасно із здобуттям дошкільної, повної загальної середньої, професійної (професійно-технічної) та фахової передвищої освіти. Компетентності, здобуті за програмами позашкільної освіти, можуть враховуватися та визнаватися на відповідному рівні освіти.
Здобуття позашкільної освіти забезпечується закладами позашкільної освіти різних типів, форм власності та підпорядкування, іншими закладами освіти, сім'єю, громадськими об'єднаннями, підприємствами, установами, організаціями та іншими юридичними і фізичними особами.
Державні заклади позашкільної освіти утворюються центральними органами виконавчої влади та фінансуються за кошти державного бюджету. Інші заклади позашкільної освіти утворюються органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, у тому числі релігійними організаціями, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку, іншими юридичними і фізичними особами, за наявності необхідної матеріально-технічної та науково-методичної бази, педагогічних та інших працівників.
Отже, структура освіти включає, поряд з іншими видами, також позашкільну освіту.
Згідно ст. 1 Закону України «Про позашкільну освіту», заклад позашкільної освіти - складова системи позашкільної освіти, яка надає знання, формуючи вміння та навички за інтересами, забезпечує потреби особистості у творчій самореалізації та інтелектуальний, духовний і фізичний розвиток, підготовку до активної професійної та громадської діяльності, створює умови для соціального захисту та організації змістовного дозвілля відповідно до здібностей, обдарувань та стану здоров'я вихованців, учнів і слухачів.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про позашкільну освіту» та постанови КМУ від 6 травня 2001 р. № 433 «Про затвердження переліку типів позашкільних навчальних закладів і Положення про позашкільний навчальний заклад» до позашкільних навчальних закладів відносяться початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання: музичні, художні, хореографічні, театральні, хорові, мистецтв та інші).
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про позашкільну освіту», право на пенсію за вислугою років мають педагогічні працівники позашкільних навчальних закладів за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.
У постанові від 13 лютого 2019 року по справі № 233/4308/17 Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що викладачі позашкільних навчальних закладів, які входять до структури освіти України, мають право на отримання пенсії за вислугу років. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що викладач позашкільного навчального закладу є педагогічним працівником цього позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти. Стаж роботи викладачем повинен зараховуватись до пільгового стажу осіб у розумінні статті 55 пункту «е» Закону України «Про пенсійне забезпечення» при розгляді територіальними органами Пенсійного фонду України відповідних заяв про призначення пенсії навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком №909.
Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 30.01.2019 у справі № 876/5312/17 та у постанові від 13.02.2019 у справі № 233/4308/17, який в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом при вирішенні спірних правовідносин.
Виходячи з наведеного, викладач школи мистецт, дитячої школи мистецтв, є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти, отже стаж роботи викладачем у перелічених вище закладах, підлягає зарахуванню до стажу у розумінні п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
З аналізу наведених норм законодавства можна зробити висновок, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах і вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» будь-якого іншого виду пенсії.
Аналогічна правова позиція, викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 462/5636/16-а, від 19 березня 2019 року у справі № 466/5637/17.
Відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення вищевказаних обставин не було враховано.
З огляду на вказане суд дійшов висновку про необґрунтованість висновків пенсійного органу про відсутність підстав для зарахування періоду роботи позивача на посаді викладача в Дитячій школі мистецтв, що дає право на пенсію за вислугу років, передбачених пунктами «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та щодо відсутності підстав для виплати грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій.
На підставі викладеного суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 204950026644 від 24.07.2025 про відмову позивачу в призначенні та виплаті грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячний пенсій станом на день призначення пенсії відповідно до п. 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Щодо позовної вимоги про призначення та виплату позивачу грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення, відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
Так, прийняття рішення про призначення та виплату грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" також належить до компетенції Пенсійного фонду.
Відповідно до Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням варто розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Pedersen and Baadsgaard проти Данії» від 17.12.2004, № 49017/99 зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, що їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї.
Під дискреційним повноваженням варто розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення у межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Твердження відповідача про відсутність підстав для зарахування періоду роботи позивача на посаді викладача в Дитячій школі мистецтв, що дає право на пенсію за вислугу років, передбачених пунктами «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та щодо відсутності підстав для виплати грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій спростоване висновками суду, тому оскаржуване рішення відповідача підлягає скасуванню. Інших підстав для відмови в призначенні позивачу вищевказаної виплати в рішенні не зазначено.
Отже, з метою належного захисту прав позивача в даній частині позовних вимог, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, зобов'язавши Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.07.2025 щодо виплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячний пенсій станом на день призначення пенсії відповідно до п. 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та додані до неї документи, з урахуванням висновків суду.
При цьому, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог до ГУ ПФУ в Харківській області, до якого звернута позовна вимога про призначення та виплату спірної грошової допомоги, оскільки ГУ ПФУ в Харківській області в спірних правовідносинах не приймало жодних управлінських рішень відносно позивача, на відміну від ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, що було визначено за принципом екстериторіальності для розгляду заяви позивача про призначення спірної грошової допомоги, тому саме ГУ ПФУ в Дніпропетровській області має здійснювати повторний розгляд заяви позивача та вирішувати питання щодо призначення та виплати позивачу спірної грошової допомоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, ЄДРПОУ 14099344), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094, ЄДРПОУ 21910427) про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 204950026644 від 24.07.2025 про відмову в призначенні та виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, в розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.07.2025 щодо виплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячний пенсій станом на день призначення пенсії відповідно до п. 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та додані до неї документи, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1 211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Дмитро ВОЛОШИН