Справа № 500/4275/25
15 жовтня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:
головуючої судді Дерех Н.В.
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (надалі, позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (надалі, відповідач), в якому просить скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 19.06.2025 № 4124-4093/К-02/8-1900/25, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до стажу, який дає право на виплату одноразової грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню у розмірі десяти місячних пенсій згідно п.7-1 ч. І Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне державне страхування» ОСОБА_1 період роботи на посаді старшого піонервожатого у Залісцівському закладі загальної середньої освіти по сумісництву з 11.01.1990 року по 31.08.1990 року, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 06.06.2025 ОСОБА_1 було подано заяву до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо виплати одноразової грошової допомоги в розмірі десяти пенсій відповідно до пункту 7- 1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Однак, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області своїм рішенням, що оформлене листом №4124-4093/К-02/8-1900/25 від 19.06.2025 відмовило ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги у розмірі десяти пенсій відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивач, серед іншого, просить врахувати, що у період з 11.01.1990 по 31.08.1990 працював за сумісництвом на педагогічній посаді, а тому, на думку позивача, даний період слід зарахувати до спеціального стажу, який дає право позивачу на призначення пенсії за вислугу років.
Ухвалою суду від 22.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Заперечуючи проти позовних вимог, представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову повністю. Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області не вбачає у своїх діях будь-яких ознак порушення прав позивача на соціальне забезпечення. Просить врахувати, що у позивача стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, недостатньо для виплати одноразової грошової допомоги.
Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області та отримує пенсію за віком, обчислену відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-ІУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з 01.05.2025.
Позивач звернувся до відповідача із заявою, яка зареєстрована 06.06.2025 за вх.№4093/К-1900-25 щодо виплати одноразової грошової допомоги.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 19.06.2025 №4124-4093/К-02/8-1900/25 позивача повідомлено, що стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років недостатньо для виплати одноразової грошової допомоги. В даному рішенні, що оформлене листом, відповідач зазначив, що до спеціального стажу позивача не зараховано період роботи в Залісцівській середній школі з 11.01.1990 по 31.08.1990 на посаді старшого піонервожатого по сумісництву, оскільки за основним місцем роботи позивач займав посаду лаборанта у вищевказаній школі, а ця посада, Переліком №909, не передбачена. Також, зазначено, що надана позивачем довідка від 01.05.2025 №01-22/367 про періоди перебування у відпустці без збереження заробітної плати містить розбіжності з трудовою книжкою від 03.01.1986 серії НОМЕР_1 щодо позивачем посади з 01.09.1992 та дати звільнення з 30.08.1995.
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
За змістом частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту е) статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788), передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років.
Пунктом 7-1 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України від 09 липня 2003 року №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Кабінет Міністрів України постановою від 23 листопада 2011 року № 1191 затвердив Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Порядок № 1191).
Відповідно до пункту 2 Порядку №1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону №1788 - ХІІ, що передбачені, зокрема, переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року № 909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років" (далі - Перелік № 909).
Із системного аналізу наведених вище норм вбачається, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується із наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах і вихід на пенсію саме з цих посад у закладах та установах державної і комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV будь-якого іншого виду пенсії.
Переліком № 909 визначено, що робота в загальноосвітніх навчальних закладах дає право на отримання пенсії за вислугу років та в загальноосвітніх навчальних закладах, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних і художніх школах передбачені посади: учителі, логопеди, вчителі-логопеди, вчителі-дефектологи, викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачі філіями, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.
Разом з тим, відповідно до Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 №963, до посад педагогічних працівників відносяться, зокрема, вчителі, викладачі всіх спеціальностей, асистент вчителя, асистент вчителя - реабілітолога, старший викладач вищого навчального закладу I і II рівня акредитації, майстер виробничого навчання, педагог професійного навчання, старший вихователь, вихователь, асистент вихователя, соціальний педагог по роботі з дітьми з інвалідністю, логопед закладу охорони здоров'я та соціального забезпечення, методист, педагог-організатор, практичний психолог, соціальний педагог, керівник гуртка, секції, студії, інших форм гурткової роботи; концертмейстер, художній керівник, культорганізатор, акомпаніатор, екскурсовод, інструктор з туризму закладів освіти; старший вожатий, вожатий, вихователь-методист, музичний керівник, інструктор з фізкультури, інструктор з праці, інструктор слухового кабінету, фахівець (консультант) інклюзивно-ресурсного центру, старший керівник та керівник туристських груп (походу, екскурсії, експедиції) у позашкільних закладах; старший майстер у професійно-технічному навчальному закладі, перекладач - дактилолог; помічник директора з режиму, старший черговий з режиму, черговий з режиму у закладах освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги і реабілітації.
З аналізу наведених норм законодавства можна зробити висновок, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" будь-якого іншого виду пенсії.
На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку, що посада педагогічного працівника з врахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 та положень постанови Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 №963 поширюється і на посаду «лаборанта» в закладі освіти державної або комунальної форми власності.
Як слідує з матеріалів справи, позивач працював у період з 11.01.1990 року по 31.08.1990 року на посаді старшого піонервожатого по сумісництву (0,5 ставки), за основним місцем роботи займав посаду лаборанта школи. Вказане підтверджується відомостями трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 03.01.1986, наказами Відділу освіти, молоді та спорту Шумської районної державної адміністрації Тернопільської області №16-К від 10.01.1990, №392-к від 01.09.1992, №328-к від 01.09.1990.
Вирішуючи спір по суті, суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 442/456/17 звернула увагу, що сумісництвом є виконання працівником, крім основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації.
Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу (пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.1993 № 245). Тобто, працівник може працювати за сумісництвом не більше, ніж на 0,5 ставки.
Як вже було зазначено вище, у спірний період позивач працював за сумісництвом на посаді старшого піонервожатого на 0,5 ставки, основним місцем роботи позивача в цей період була посада лаборанта в Залісцівській середній школи.
Таким чином, на думку суду, період роботи позивача на посаді старшого піонервожатого за сумісництвом з 11.01.1990 по 31.08.1990 підлягає зарахуванню як робота, що передбачена у Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.
Стосовно доводів відповідача з приводу того, що надана позивачем довідка від 01.05.2025 01-22/367 про періоди перебування у відпустці без збереження заробітної плати містить розбіжності з трудовою книжкою від 03.01.1986 серії НОМЕР_1 щодо займаної посади з 01.09.1992 та дати звільнення з 30.08.1995, суд зазначає, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17.
Статтею 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію і практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ у п. 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Проте, Головне управління Пенсійного фонду України Тернопільській області при розгляді заяви позивача віддало перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства України, у зв'язку з чим дійшло помилкового висновку про відсутність підстав для зарахування спірного періоду роботи в Залісцівській середній школі з 11.01.1990 по 31.08.1990 на посаді піонервожатого по сумісництву до пільгового стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно п. «е» ст. 55 Закону №1788-ХІІ та відсутності підстав для нарахування та виплати передбаченої п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» грошової допомоги.
Щодо вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити передбачену п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» грошову допомогу, у розмірі 10 місячних пенсій, суд зазначає, що належним способом захисту порушених прав у межах спірних правовідносин є необхідність зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 06.06.2025 про виплату йому грошової допомоги, прийнявши відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, оскільки підрахунок страхового стажу, призначення та виплата грошової допомоги є виключною компетенцією органів Пенсійного фонду.
Позов підлягає до часткового задоволення.
Розподіл судовий витрат здійснюється у відповідності до ст. 139 КАС України.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, що оформлене листом 4124-4093/К-02/8-1900/25 від 19.06.2025 щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.06.2025, прийнявши відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп. сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено та підписано 15 жовтня 2025 року.
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Реквізити учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ),
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001 код ЄДРПОУ:14035769).
Головуюча суддя Дерех Н.В.