з питань забезпечення позову
15 жовтня 2025 року м. Рівне №ЗД/460/20/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Н.В. Друзенко, розглянувши заяву з питань забезпечення майбутнього адміністративного позову
ОСОБА_1
доВійськової частини НОМЕР_1
14.10.2025 представник ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подав заяву про вжиття заходів забезпечення позову до подачі позовної заяви, шляхом негайної, тимчасової заборони переміщення позивача у зону бойових дій та його залучення до виконання бойових завдань до моменту ухвалення рішення у справі.
В обґрунтування заяви зазначив, що 05.09.2025 ОСОБА_1 подав рапорт командиру військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992, а саме, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи, яка за висновком лікарсько- консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд. 09.10.2025 отримано відповідь про розгляд вказаного рапорту, де зазначено, що згідно Акту перевірки сімейного стану військовослужбовця від 02.09.2025, затвердженого ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , у матері ОСОБА_1 , окрім нього, наявні інші члени сім'ї першого ступеня споріднення - донька ОСОБА_2 , 1980 р.н., якій не визначена потреба в постійному сторонньому догляді згідно висновку медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько- консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. На таких підставах у звільненні з військової служби відмовлено. Зазначену відмову ОСОБА_1 вважає протиправною, позаяк його сестра ОСОБА_2 за висновком ЛКК має медичні протипоказання та не може здійснювати догляд. Доводить, що ОСОБА_1 є єдиною працездатною особою у родині, яка здатна здійснювати необхідний догляд за обома батьками. Будь-яке переміщення або залучення його до виконання бойових завдань створює реальну і безпосередню загрозу його життю та здоров'ю. Ігнорування цього факту з боку військової частини не просто порушує закон, а ставить ОСОБА_1 у смертельно небезпечну ситуацію, позбавляючи його права на захист та реалізацію законного права на звільнення.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Рівненського окружного адміністративного суду від 14.10.2025 - 11:35 год, заяві про забезпечення позову присвоєно єдиний унікальний номер ЗД/460/20/25 і визначено для її розгляду суддю Друзенко Н.В.
За правилами частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Розглянувши у вказаний строк заяву про забезпечення майбутнього позову, та докази, подані на підтвердження такої необхідності, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
В силу вимог частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Відповідно до частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Аналіз вказаних норм дозволяє зробити висновок, що заходи забезпечення позову повинні бути нерозривно пов'язані з предметом позову і правами, про судовий захист яких іде мова, та заява, подана в порядку вказаних статей Кодексу адміністративного судочинства України, повинна містити відповідні належні обґрунтування необхідності застосування таких процесуальних повноважень з поданням на їх підтвердження належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів.
Заходи забезпечення позову застосовуються задля гарантування реального виконання в майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача. Водночас, для виконання таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у частині другій статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
В постанові від 07.04.2020 у справі №826/13413/18 Верховний Суд зазначив, що вищезазначені підстави забезпечення позову є оціночними, а тому містять небезпеку застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до негативних правових наслідків для позивача та/чи відповідача, а також інших осіб, що не є сторонами провадження. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до вирішення спору по суті, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом. Підстави для забезпечення позову повинні бути доведені відповідними доказами.
Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними і співмірними з позовними вимогами, а також застосовані у дозволений законодавством спосіб.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, дотримання дозволеного законодавством способу забезпечення позову.
Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.
Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
Так, у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №826/16509/18 щодо «очевидності» ознак протиправності дій та порушення прав позивача зазначено, що попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваних рішень (дій) поза обґрунтованим сумнівом. Сама ж лише незгода позивача із діями та/або рішеннями суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з відповідним позовом про їх протиправність ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
З аналізу змісту поданої заяви про забезпечення майбутнього позову суд приходить до висновку про ненаведення заявником обґрунтованих та переконливих доводів й, відповідно, ненадання належних доказів, які б у своїй сукупності могли свідчити про те, що невжиття заходів, про які просить позивач, може істотно ускладнити чи унеможливити:
1) виконання рішення суду, прийнятого за результатом розгляду адміністративної справи;
2) ефективний захист порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся;
3) поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Також суд зазначає, що застосування заходу забезпечення позову буде необґрунтованим, оскільки такі обставини та підстави для застосування заходів забезпечення позову, про які просить заявник, без з'ясування фактичних обставин справи означатиме надання судом передчасних правових оцінок по суті того позову, який буде пред'явлено.
Більше того, заборона переміщення позивача у зону бойових дій та його залучення до виконання бойових завдань, по своїй суті означатиме заборону командиру військової частини приймати накази чи розпорядження з даного приводу стосовно військовослужбовця ОСОБА_1 , що є неприпустимим відповідно до вимог процесуального закону, а саме пункту 10 частини третьої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також за правилами пункту 5 цієї частини, не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.
Крім того, суд зазначає, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.02.2019 у справі №826/13306/18.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що заява про вжиття заходів забезпечення майбутнього адміністративного позову є необґрунтованою і задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 150-158, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Заяву представника ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення майбутнього позову до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій щодо відмови у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби за сімейними обставинами та зобов'язання звільнити з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання.
Ухвала може бути оскаржена.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення в повному обсязі. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст ухвали складений 15 жовтня 2025 року.
Суддя Н.В. Друзенко