15 жовтня 2025 року м. Рівне №460/7587/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді В.В. Щербакова, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доВійськової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 ,
про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови щодо звільнення позивача з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку з перебуванням на утриманні трьох дітей віком до 18 років та зобов'язання відповідача звільнити позивача з військової служби.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що за наявності підстав для відстрочки від призову на військову службу його було мобілізовано та наразі він проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Вказує, що він є батьком та на його утриманні перебувають троє дітей віком до 18 років. Тому, 21.03.2025 було подано рапорт з проханням звільнити його з військової служби за сімейними обставинами, а саме на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 4 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Однак, у рапорт залишено без задоволення. Вважаючи відмову протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом та просив його задовольнити.
Ухвалою суду від 29.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі; розгляд справи вирішено провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву в якому заперечено щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування заперечень зазначає, що в контексті положень п.12 Положення про проходження військової служби у Збройних Силах України, вирішення питання про припинення військової служби не віднесене до компетенції ВЧ НОМЕР_1 .
По суті рапорту зазначає, що Військова частина НОМЕР_1 скерувала рапорт позивача в порядку підпорядкування з клопотанням про звільнення позивача з військової служби. 13.04.2025 засобами зв'язку СЕДО Військова частина НОМЕР_2 повідомила відповідача про відмову у погодженні рапорту позивача про звільнення. За наведених обставин представник Військової частини НОМЕР_1 зауважує, що в їх діях відсутня будь-яка протиправність дій, а вимоги до них є безпідставними.
22.05.2025 представник позивача подано клопотання про залучення до участі у справі в якості співвідповідача - Військову частину НОМЕР_2 .
Ухвалою суду від 26.05.2025 заяву повернуто заявнику.
06.06.2025 представником позивача повторно подано клопотання про залучення до участі у справі в якості співвідповідача - Військову частину НОМЕР_2
14.08.2025 представником позивача повторно подано клопотання про залучення до участі у справі в якості співвідповідача - Військову частину НОМЕР_2
та уточнено зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.
Зокрема, позовні вимоги викладено у наступному вигляді:
- визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_2 щодо звільнення позивача з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку з перебуванням на утриманні трьох дітей віком до 18 років та зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 звільнити позивача з військової служби.
Ухвалою суду від 26.08.2025 клопотання про залучення співвідповідача у справі №460/7587/25 задоволено. Залучено до участі у справі №460/7587/25 в якості співвідповідача - Військову частину НОМЕР_2 . Розпочато спочатку розгляд адміністративної справи №460/7587/25
Відповідач - Військова НОМЕР_3 , належним чином повідомлений про розгляд справи, у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не подав, причини неможливості подання відзиву суду не повідомив. Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
ОСОБА_1 проходить службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Вказані обставини сторонами не заперечуються.
Позивач є батьком трьох неповнолітніх дітей, а саме:
ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 ;
ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 ;
ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 .
Матір'ю ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є ОСОБА_5 , з якою позивач перебував в зареєстрованому шлюбі.
Рішенням Острозького районного суду Рівненської області у справі №567/1057/19 від 18.11.2019, що набрало законної сили, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 розірвано.
Рішенням Острозького районного суду Рівненської області у справі №567/1252/19 від 03.03.2020 позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Острозька районна державна адміністрація Рівненської області про визначення місця проживання малолітніх дітей задоволено частково, зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Острозька районна державна адміністрація Рівненської області, про визначення місця проживання малолітніх дітей задоволено повністю.
Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_2 з матір'ю ОСОБА_5 за адресою постійного проживання матері.
Визначено місце проживання малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з батьком ОСОБА_1 за адресою постійного проживання батька.
Згідно довідки Острозького відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції №6362 від 13.03.2025 підтверджено, що станом на 13.03.2025 у відділі відсутні будь-які виконавчі документи про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості зі сплати аліментів.
19.09.2025 позивачем засобами поштового зв'язку надіслано командиру Військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 4 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», оскільки на утриманні перебувають троє дітей віком до 18 років.
До рапорту було додано такі документи:
1. Нотаріально посвідчена копія паспорту та РНОКПП ОСОБА_1 .
2. Копія військового квитка ОСОБА_1 .
3.Витяг з територіальної громади ОСОБА_1 .
4. Копія посвідчення водія.
5. Копія рішення від 18.11.2019 року по справі №567/1057/19.
6.Копія рішення від 03.03.2020 року по справі №567/1252/19
7. Нотаріально посвідчена копія свідоцтва про народження ОСОБА_4 .
8. Витяг з територіальної громади ОСОБА_4 .
9. Нотаріально посвідчена копія свідоцтва про народження ОСОБА_3 .
10. Витяг з територіальної громади ОСОБА_3 .
11. Нотаріально посвідчена копія свідоцтва про народження ОСОБА_2 .
12. Витяг з територіальної громади ОСОБА_2 .
13. Оригінал довідки від 13.03.2025 року №6362.
14. Оригінал довідки від 11.03.2025 року №115/07.18-12.
15. Оригінал характеристики ОСОБА_3 .
16. Оригінал характеристики ОСОБА_4 .
Вказане підтверджується описом вкладення цінного поштового відправлення від 21.03.2025.
Як вбачається з матеріалів справи, 08.04.2025 командуванням військової частини НОМЕР_1 за вих.№1964/1369 скеровано клопотання до командира Військової частини НОМЕР_2 щодо звільнення з військової служби у запас солдата ОСОБА_1 . Клопотання направлене засобами СЕДО.
13.04.2025 командиром військової частини НОМЕР_2 засобами СЕДО повідомлено командира Військоої частини НОМЕР_1 , що клопотання про звільнення з військової служби у запас солдата ОСОБА_1 не погоджено юридичною службою Військової частини НОМЕР_2 .
Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Зміст спірних правовідносин полягає у перевірці наявності у позивача підстав для звільнення з військової служби в умовах воєнного стану за поданими документами.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу (далі - Закон №2232-ХІІ).
Згідно з частинами першою та другою статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до частини 6 статті 2 Закону №2232-XII одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 6 грудня 1991 року №1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (далі - Закон №389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, було введено воєнний стан. Строк дії Указу в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України та діє на даний час.
Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України від 12 травня 2015 року № 389-VIII.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
З огляду на введення в Україні військового стану та зважаючи на вид військової служби, яку проходить позивач, підстави звільнення його з військової служби визначені ст.26 Закону №2232-ХІІ.
Відповідно до підпункту «г» п.2 ч.4 цієї статті, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, зокрема, під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Так, у редакції чинній на момент подання позивачем рапорту, пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII передбачено, що під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, зокрема: перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці (абзац 4).
Отже, необхідною умовою звільнення позивача з військової служби є наявність на утриманні 3 і більше дітей у віці до 18 років та відсутність заборгованості по сплаті аліментів.
Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону №2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008).
Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Таким чином, законодавець передбачив механізм реалізації відповідного права шляхом подання військовослужбовцем рапорту на звільнення зі служби з відповідних підстав.
Суд звертає увагу, що подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання, і так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення військовослужбовця зі служби.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 (далі - Інструкція №170).
Підпунктом 13 пункту 5 Додатку 19 Інструкції №170 визначено перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме у разі перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці (під час дії воєнного стану):
копія свідоцтва про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства (материнства) особи;
один з документів: копія свідоцтва про реєстрацію шлюбу з матір'ю (батьком) дітей (трьох і більше) або копія рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір'ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з одним з батьків, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти, та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дітей на утриманні військовослужбовця відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину;
довідка про наявність (відсутність) заборгованості зі сплати аліментів, видану органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем у порядку, встановленому законодавством.
Отже, відповідно до абзацу 4 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII, необхідною умовою для звільнення з військової служби є наявність у військовослужбовця на утриманні дітей у віці до 18 років та відсутність заборгованості по сплаті аліментів.
Підтвердженням батьківства є свідоцтво про народження кожної дитини із зазначенням батьківства військовослужбовця.
При цьому, звільнитись з військової служби можуть військовослужбовці, які проживають з дітьми однією сім'єю, так і ті хто не проживає з дітьми, але здійснює їхнє матеріальне утримання та забезпечення.
У випадку, якщо батьки розлучені, а діти фактично проживають з матір'ю, військовослужбовцю для звільнення необхідно довести факт відсутності заборгованості по сплаті аліментів (не перевищення суми платежів за три місяці).
Суд зауважує, що Законом №2232-ХІІ не визначено поняття «утримання дітей», проте такі правовідносини є предметом регулювання Сімейного кодексу України.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
В свою чергу, частиною п'ятою статті 157 Сімейного кодексу України передбачено, що той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, крім того з батьків, до якого застосовуються заходи примусового виконання рішення про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк, що не перевищує одного місяця, з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей, та у разі, якщо йому відомо місце проживання іншого з батьків, який не ухиляється та належно виконує батьківські обов'язки, інформує його шляхом надсилання рекомендованого листа про тимчасовий виїзд дитини за межі України, мету виїзду, державу прямування та відповідний часовий проміжок перебування у цій державі.
Той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк до одного місяця та більше з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей, у разі:
1) наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, підтвердженої довідкою про наявність заборгованості зі сплати аліментів;
2) наявності заборгованості зі сплати аліментів, підтвердженої довідкою про наявність заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три місяці, якщо аліменти сплачуються на утримання дитини з інвалідністю, дитини, яка хворіє на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, або на утримання дитини, яка отримала тяжкі травми, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією лікувально-профілактичного закладу в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, який не ухиляється та належно виконує батьківські обов'язки, не має заборгованості зі сплати аліментів, звертається рекомендованим листом із повідомленням про вручення до того з батьків, з яким проживає дитина, за наданням згоди на виїзд дитини за межі України з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі в складі організованої групи дітей.
У разі ненадання тим із батьків, з яким проживає дитина, нотаріально посвідченої згоди на виїзд дитини за кордон із зазначеною метою, у десятиденний строк з моменту повідомлення про вручення рекомендованого листа, той із батьків, хто проживає окремо від дитини та у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів, має право звернутися до суду із заявою про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди другого з батьків.
Довідка про наявність заборгованості зі сплати аліментів видається органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем у порядку, встановленому законом.
Судом не встановлено щодо позивача вищенаведених випадків, передбачених частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Статтею 180 Сімейного кодексу України встановлено обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Тобто, обов'язок батьків утримувати своїх дітей виникає з моменту їх народження та зберігається до досягнення дітьми повноліття. Обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька, причому, обов'язком особистим, індивідуальним, а не солідарним. Батьки зобов'язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні, або чи розірвано їх шлюб.
У випадку невиконання батьками обов'язку утримувати неповнолітню дитину добровільно, аліменти можуть стягуватися за рішенням суду. При злісному ухиленні батьків від сплати аліментів вони підлягають притягненню до кримінальної відповідальності, відповідно до статті 164 Кримінального кодексу України.
Отже, у батьків дитини зберігається обов'язок утримання своєї дитини з моменту її народження до досягнення нею повноліття, при чому такий обов'язок не залежить від факту зареєстрованого шлюбу між батьками, факту спільного проживання, визнання батьків недієздатними, тощо, а припиняється лише фактом смерті батьків.
Частинами першою-третьою статті 181 Сімейного кодексу України встановлено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Таким чином, на позивача як батька дітей, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , згідно з чинним законодавством покладено обов'язок утримувати своїх дітей.
Отже, матеріалами справи підтверджується, що позивач є батьком трьох дітей до 18 років та утримує їх, заборгованість зі сплати аліментів відсутня.
Відповідно до частини другої статті 188 Сімейного кодексу України батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину тільки за рішенням суду. Якщо дитина перестала отримувати дохід або її дохід зменшився, заінтересована особа має право звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів.
За даними ЄДРСР, судом встановлено, що відсутнє рішення суду, згідно з яким позивача звільнено від обов'язку утримувати своїх дітей.
З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що обставини перебування на утриманні позивача трьох дітей віком до 18 років та відсутність заборгованості зі сплати аліментів знайшли своє підтвердження під час розгляду справи.
Отже, станом на дату подання рапорту позивач мав право на звільнення з військової служби. Подаючи рапорт про звільнення з військової служби позивач мав легітимні очікування на застосування щодо нього правової норми визначеної пунктом 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII.
Як встановлено судом, позивачем до рапорту було долучено копії таких документів:
1. Нотаріально посвідчена копія паспорту та РНОКПП ОСОБА_1 .
2. Копія військового квитка ОСОБА_1 .
3.Витяг з територіальної громади ОСОБА_1 .
4. Копія посвідчення водія.
5. Копія рішення від 18.11.2019 року по справі №567/1057/19.
6.Копія рішення від 03.03.2020 року по справі №567/1252/19
7. Нотаріально посвідчена копія свідоцтва про народження ОСОБА_4 .
8. Витяг з територіальної громади ОСОБА_4 .
9. Нотаріально посвідчена копія свідоцтва про народження ОСОБА_3 .
10. Витяг з територіальної громади ОСОБА_3 .
11. Нотаріально посвідчена копія свідоцтва про народження ОСОБА_2 .
12. Витяг з територіальної громади ОСОБА_2 .
13. Оригінал довідки від 13.03.2025 року №6362.
14. Оригінал довідки від 11.03.2025 року №115/07.18-12.
15. Оригінал характеристики ОСОБА_3 .
16. Оригінал характеристики ОСОБА_4
08.08.2024 набрав чинності Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затверджений Наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 №531 (далі - Порядок №531), який визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту (пункт 1 розділу І).
Пунктом 2 розділу І Порядку №531 встановлено, що з питань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання, - до наступного прямого командира (начальника).
Згідно з пунктами 1-2 розділу ІІ Порядку №531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації. Усні рапорти розглядаються негайно, але не пізніше ніж у строки, для розгляду рапортів у паперовій формі, визначені пунктом 9 розділу III цього Порядку.
Так, пунктом 9 розділу III Порядку №531 передбачено, що розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:
1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов'язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров'я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;
2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.
Пунктами 2-3 розділу ІІІ Порядку №531 передбачено, що командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку. Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку. Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.
Суд повторює, що згідно з пунктом 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
Відповідно до пункту 241 Положення №1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Згідно з правовими нормами пункту 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
За наведеного слідує, що право позивача на звільнення з військової служби у зв'язку із перебуванням на його утриманні трьох дітей віком до 18 років кореспондується із обов'язком відповідача №2 звільнити останнього з військової служби за вказаною підставою за наявності документів, які підтверджують це право.
Тобто, наслідком написання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи мотивована відмова у задоволенні рапорту.
Судом встановлено, що позивачем разом з рапортом було подано всі необхідні документи, які підтверджують його право на звільнення з військової служби на підставі абзацу 4 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Отже, станом на дату подання рапорту позивач беззаперечно мав право на звільнення з військової служби за вказаною у рапорті підставою.
Враховуючи зазначені висновки суду, рішення Військової частини НОМЕР_2 від 13.04.2025 про відмову у погодженні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про звільнення позивача з військової служби на підставі абзацу 4 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» є протиправним та підлягає скасуванню.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Стосовно дискреційних повноважень відповідача, слід вказати, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. При цьому, дискреція не є довільною, оскільки завжди здійснюється відповідно до закону (права).
В свою чергу, згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, відповідно до цієї статті, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява №38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Відтак, оскільки позивач у визначений законодавством спосіб реалізував своє право на звільнення з військової служби, подавши відповідний рапорт командиру військової частини разом із документами, що підтверджують сімейні обставини та підстави для звільнення з військової служби відповідно до абзацу 4 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у відповідача відсутні альтернативні варіанти, окрім як за наслідками розгляду рапорту військовослужбовця прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби.
За наведеного, виходячи з обставин справи та норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини, повноваження військової частини стосовно вирішення питання про звільнення позивача з військової служби не є дискреційними. Цей висновок підтримується тим, що підстави для звільнення з військової служби за сімейними обставинами визначаються нормативно і підтверджені позивачем документально.
Обраний позивачем спосіб захисту своїх прав є ефективним та не суперечить закону.
Як наслідок, з огляду на встановленні під час розгляду цієї справи обставини, суд дійшов висновку, що з метою поновлення порушених прав позивача, відповідача належить зобов'язати військову частину НОМЕР_2 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за абзацом 4 підпункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із перебуванням на його утриманні трьох дітей віком до 18 років.
Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги (з врахуванням заяви представника позивача від 14.08.2025) є такими, що підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 КАС України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_2 від 13.04.2025 про відмову у погодженні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 4 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із перебуванням на його утриманні трьох дітей віком до 18 років.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 15 жовтня 2025 року.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_7 )
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 )
Відповідач: Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_9 ).
Суддя В.В. Щербаков