15 жовтня 2025 року м. РівнеСправа №460/2781/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом:
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - ГУ ПФУ в Харківській області, відповідач), у якому просить:
визнати протиправним рішення № 1726500110095 від 22.01.2025 про відмову у призначенні пенсії у відповідності до вимог статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
зобов'язати відповідача зарахувати до загального страхового стажу позивача періоди його роботи на території російської федерації з 10.05.1990 по 18.10.1990 згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 24.07.1985;
зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію у відповідності до вимог статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зі зниженням пенсійного віку з дня подання мною заяви про призначення пенсії, а саме: з 15.01.2025.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, проживає в населеному пункті, який відноситься до зони гарантованого добровільного відселення (3 категорія). 15.01.2025 позивач звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення йому пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Проте органом Пенсійного фонду відмовлено в призначенні пенсії, при цьому відповідач своє рішення мотивував тим, що згідно з поданими документами тривалість роботи або проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 2 роки 10 місяців 10 днів. До періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, відображеного у довідці від 14.01.2024 № 03-27/60, виданої центром надання адміністративних послуг Сарненської міської ради Рівненської області, не зараховано: період з 10.05.1990 по 18.10.1990 згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 24.07.1985 - робота на території російської федерації; період з 20.11.1990 по 12.02.1991 - робота у Київській області. Крім цього, згідно з вищезазначеним рішенням відповідач не зарахував позивачу до загального страхового стажу період роботи на території російської федерації з 10.05.1990 по 18.10.1990. Позивач зазначив, що після демобілізації з військової служби в період з 01.08.1989 по 02.04.1990 він працював в Ремонтно-будівельному управлінні «Автодорсервісремонт» виробничого об'єднання «Укравтодорсервіс» м. Києва вахтовим методом, а саме по 14 днів роботи в місяць, а 14 днів перебував у будинку своїх батьків в с. Цепцевичі Сарненського району Рівненської області, де весь цей період проживав постійно. Після цього в період з 10.05.1990 по 18.10.1990 позивач працював в Івнянському підприємстві будівельних матеріалів Білгородської області російської федерації також вахтовим методом, але постійно проживав у будинку своїх батьків. В період з 20.11.1990 по 12.02.1991 працював в Київському територіальному виробничому об'єднанні автомобільного транспорту Київській області, де також працював вахтовим методом, постійно проживаючи в с. Цепцевичі Сарненського району Рівненської області. З 22.02.1991 позивач продовжив свою трудову діяльність в колгоспі «Горинь» с. Тутовичі Сарненського району Рівненської області, але і в цей період також постійно проживав в с. Цепцевичі Сарненського району Рівненської області. Відповідно до довідки Центру надання адміністративних послуг Сарненської міської ради Рівненської області № 03-27/60 від 14.01.2024, місце проживання позивача в с. Цепцевичі Сарненського району Рівненської області зареєстроване з 20.06.1989 по даний час. Враховуючи те, що в період з 20.06.1989 по даний час, позивач прожив у зоні гарантованого добровільного відселення повних 35 років, то він набув право на зниження віку виходу на пенсію на повних шість років. А зважаючи на те, що на день звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії йому виповнилося 57 років, то він має право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку. За наведених обставин, вважає, що відповідач протиправно відмовив в призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, внаслідок чого порушив гарантоване державою право на пенсійне забезпечення.
Ухвалою від 20.02.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлено строк для подання відповідачем відзиву.
Відповідач подав відзив, у якому заперечив проти позовних вимог. Зазначив, що відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років. Необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону №1058, з урахуванням положень ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 01.01.2021 по 31.12.2021, становить для потерпілих 3 категорії - не менше 22 роки. За наданими документами, згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 24.07.1985, до страхового стажу позивача не враховано період роботи з 10.05.1990 по 18.10.1990, оскільки статтею 24-1 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», передбачено, що періоди трудової діяльності до 01.01.1992 за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії. Стаж роботи або проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - 02 роки 10 місяців 10 днів. До періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, відображеного у довідці від 14.01.2024 № 03-27/60, виданій центром надання адміністративних послуг Сарненської міської ради Рівненської області, не зараховано: період з 10.05.1990 по 18.10.1990, оскільки згідно запису трудової книжки серії НОМЕР_2 від 24.07.1985, - робота на території російської федерації; період з 20.11.1990 по 12.02.1991 - робота у Київській області. Вік позивача на день звернення - 57 років. Страховий стаж становить 15 років 07 місяців 03 дні. Право на пенсію позивач набуде з 12.07.2032 відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» або до набуття необхідного періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення. Відповідач вважає, що при прийнятті оспорюваного рішення діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
З'ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, перевіривши їх дослідженими доказами, оцінивши їх у сукупності на підставі чинного законодавства, суд встановив та врахував таке.
ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Малі Цепцевичі Сарненського району Рівненської області.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 , виданого 01.10.1993 Рівненською обласною державною адміністрацією, ОСОБА_1 є громадянином, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).
Згідно з довідкою від 14.01.2024 №03-27/60, виданою Центром надання адміністративних послуг Сарненської міської ради Рівненської області, ОСОБА_1 зареєстрований та постійно проживає у с. Цепцевичі Сарненського району Рівненської області з 20.06.1989 по даний час.
15.01.2025 позивач звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Вказану заяву відповідно до вимог п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846, після реєстрації та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності передано для розгляду ГУ ПФУ в Харківській області.
22.01.2025 ГУ ПФУ в Харківській області прийнято рішення №1726500110095, яким відмовлено у призначенні позивачу пенсії з підстав відсутності необхідного періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 та відсутністю заяви про отримання пенсійного забезпечення від органів Пенсійного фонду російської федерації. Необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону №1058, з урахуванням положень ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 01.01.2021 по 31.12.2021, становить для потерпілих 3 категорії - не менше 22 роки. За наданими документами, згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_2 від 24.07.1985, до страхового стажу позивача не враховано період роботи з 10.05.1990 по 18.10.1990, оскільки статтею 24-1 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», передбачено, що періоди трудової діяльності до 01.01.1992 за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії. Стаж роботи або проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - 02 роки 10 місяців 10 днів. До періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, відображеного у довідці від 14.01.2024 № 03-27/60, виданій центром надання адміністративних послуг Сарненської міської ради Рівненської області, не зараховано: період з 10.05.1990 по 18.10.1990, оскільки згідно запису трудової книжки серії НОМЕР_2 від 24.07.1985, - робота на території російської федерації; період з 20.11.1990 по 12.02.1991 - робота у Київській області. Вік позивача на день звернення - 57 років. Страховий стаж становить 15 років 07 місяців 03 дні. Право на пенсію позивач набуде з 12.07.2032 відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» або до набуття необхідного періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення.
Вважаючи вказане рішення органу Пенсійного фонду протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII).
Відповідно до абз. 5 п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років - на 3 роки, та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
В примітці до п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII зазначено, що початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року (ч. 2 ст. 55 Закону №796-XII).
Таким чином, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше 3 років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. При цьому постійне проживання такої особи або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 3 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні 2 повні роки (з 26.04.1986 по 01.01.1993) проживання або роботи на такій території, але не більше 6 років. Тобто, максимальна величина зменшення пенсійного віку для особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії не може перевищувати 6 років.
Оцінюючи обґрунтованість тверджень позивача щодо наявності у нього права на призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, суд враховує, що згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1), документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи:
для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;
для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування;
для осіб, які евакуйовані із зони відчуження у 1986 році, додаються документи, видані Житомирською або Київською облдержадміністраціями;
посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Для підтвердження інформації про місце проживання особа може надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» (п. 2.22 розділу ІІ Порядку №22-1).
Статтею 65 Закону №796-ХІІ визначено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України (ч. 1). Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій (ч. 4).
Позивачем до позовної заяви додано посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_3 , видане 01.10.1993 Рівненською обласною державною адміністрацією, відповідно до якого пред'явник посвідчення має право на пільги і компенсації, встановлені Законом №796-ХІІ.
Згідно з п. 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551 (далі - Порядок №551), посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадян, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих, дружин (чоловіків) померлих громадян з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (потерпілих), смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою або з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, а також опікунам дітей (на час опікунства) померлих громадян, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, і надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон), іншими актами законодавства.
Викладене кореспондується зі змістом частини третьої статті 65 Закону №796-ХІІ, згідно з якою посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Таким чином, Законом №796-ХІІ та Порядком №551 чітко визначено, що саме посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.10.2019 у справі №212/12245/13-а (№К/9901/1087/18), які є обов'язковими для врахування судами в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.
Відтак, надаючи особі посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» держава визнає за нею право на пільги, встановленні чинним законодавством для власників такого посвідчення.
Велика Палата Верховна Суду у постанові від 27.03.2019 у справі №569/7589/17 зазначила, що: “…право на пенсію відповідно до Закону № 796-XII мають лише ті особи, які отримали посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і (або) потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Враховуючи досліджені у справі докази, суд дійшов висновку, що видача позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) надає позивачу право користуватися пільгою на зниження пенсійного віку при призначенні пенсії за віком, передбаченою ст. 55 Закону №796-XII, за умови проживання станом на 01.01.1993 на території зони гарантованого добровільного відселення не менше трьох років (абз. 5 п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII).
Разом з тим, вищевказане посвідчення не підтверджує факт проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення не менше трьох років, оскільки відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 15 Закону №796-ХІІ підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Тобто, факт проживання особи на території зони гарантованого добровільного відселення засвідчує довідка органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.
Така позиція суду ґрунтується на висновках Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 27.03.2019 у справі №569/7589/17, від 10.04.2019 у справі №162/760/17 та постановах Верховного Суду від 06.05.2020 у справі №381/3359/17, від 26.07.2023 у справі №460/2589/20.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що наявність у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_3 дає йому право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, в тому числі і на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до абз. 5 п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII, однак не підтверджує факту постійного проживання, постійного працевлаштування чи постійного навчання у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років з моменту аварії на ЧАЕС та станом на 1 січня 1993 року.
Аналізуючи положення абзацу 2 підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1, Верховний Суд, зокрема, у постанові від 28.05.2025 у справі № 460/658/24 виснував, що підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи). Наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абзацу п'ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII. Відтак, вагомим у цьому випадку є встановлення факту фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або роботою на цій території.
У справі, що розглядається, суд встановив, що згідно з довідкою від 14.01.2024 №03-27/60 позивач проживав 20.06.1989 по 14.01.2024 (дата видачі довідки) в с. Цепцевичі Сарненського району Рівненської області.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 с. Цепцевичі Сарненського району Рівненської області відноситься до 3 зони гарантованого добровільного відселення.
Однак, дослідженням записів в трудовій книжці серії НОМЕР_2 (дата заповнення 24.07.1985) суд встановив, що позивач здійснював трудову діяльність, зокрема, у період з 10.05.1990 по 18.10.1990 (5 місяців 9 днів) на Івнянському підприємстві будівельних матеріалів Білгородської області РРФСР, а у період з 20.11.1990 по 12.02.1991 (2 місяці 24 дні) в Київському територіальному виробничому об'єднанні автомобільного транспорту Київській області УРСР.
Крім того, позивач у позовній заяві самостійно зазначає про те, що у період з 01.08.1989 по 02.04.1990 (8 місяців 2 дні) працював в Ремонтно-будівельному управлінні «Автодорсервісремонт» виробничого об'єднання «Укравтодорсервіс» м. Києва, що підтверджується записами №4 та №5 трудової книжки серії НОМЕР_2 (дата заповнення 24.07.1985).
Суд вважає, що віддаленість місця роботи позивача від його зареєстрованого місця проживання виключає можливість фактичного проживання позивача у спірні періоди в зоні гарантованого добровільного відселення - в с. Цепцевичі Сарненського району Рівненської області.
У постанові від 18.03.2025 у справі №460/27065/23 Верховний Суд вказав, що наявність у позивача посвідчення особи, яка постійно проживала на території зони гарантованого добровільного відселення (3 категорія) не є безумовною підставою, яка автоматично підтверджує право позивача на зменшення його пенсійного віку та призначення пенсії за пунктом 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII, позаяк положенням цієї норми чітко встановлені підстави, за яких пенсійний вік зменшується, а пенсія призначається зі зменшенням пенсійного віку, а зокрема “якщо особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку - 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років».
Отже, період перебування особи (навчання, роботи) на території, яка не віднесена до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, не може бути зарахований до періоду проживання (навчання та період роботи) на території зони посиленого радіоекологічного контролю.
Таким чином, періоди проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення в Цепцевичі Сарненського району Рівненської області у періоди з 01.08.1989 по 02.04.1990, з 10.05.1990 по 18.10.1990 та з 20.11.1990 по 12.02.1991, зазначені в довідці органу місцевого самоврядування від 14.01.2024 №03-27/60, не узгоджуються з матеріалами судової справи щодо періодів роботи позивача, а тому не підлягають врахуванню для призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, оскільки вони об'єктивно не підтверджують факту проживання позивача на території радіоактивного забруднення.
При цьому, твердження позивача про його роботу вахтовим методом та перебування 14 днів на місяць у будинку своїх батьків в с. Цепцевичі Сарненського району Рівненської області, де весь цей період проживав постійно, суд вважає необґрунтованим, оскільки такі обставини не підтверджені жодним доказом.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено факт проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС 20.06.1989 по 31.07.1989 - 1 місяць 12 днів; з 03.04.1990 по 09.05.1990 - 1 місяць 7 днів; з 19.10.1990 по 19.11.1990 - 1 місяць 1 день; з 13.02.1991 по 14.01.2024 - 32 роки 11 місяців 2 дні, що в сукупності становить 33 роки 2 місяці 22 дні, з яких 2 роки 2 місяці 10 днів проживання - станом на 01.01.1993.
Оскільки станом на 01.01.1993 позивач не проживав, і не працював у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, то правових підстав для зменшення пенсійного віку позивача та призначення пенсії за абз. 5 п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII він не набув.
Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом в постанові від 18.03.2025 у справі №460/27065/23, який враховано судом при вирішенні цієї справи.
Крім того, частиною третьою статті 55 Закону №796-XII визначено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
При цьому, частиною першою статті 55 Закону №796-ХІІ обумовлено, що особам, з числа постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-ІV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії (абз. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №1058-ІV).
За змістом оспорюваного рішення страховий стаж позивача складає 15 років 7 місяців 3 дні, що є недостатнім для призначення позивачу пенсії за віком навіть за умови зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до ст. 55 Закону №796-XII.
Вирішуючи спір щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача зарахувати до загального страхового стажу позивача періоди його роботи на території російської федерації з 10.05.1990 по 18.10.1990 згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 24.07.1985, суд виходить з такого.
Згідно із ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною другою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом спірного рішення від 22.01.2025 №1726500110095 органом Пенсійного фонду до страхового стажу позивача не зараховано період його роботи з 10.05.1990 по 18.10.1990, оскільки статтею 24-1 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності до 01.01.1992 за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Суд враховує, що до набрання чинності Законом №1058-IV питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій, регулювалися Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), відповідно до статті 56 якого до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв, при цьому зараховується робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Згідно зі статтею 62 Закону України №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Згідно з п. 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З аналізу наведених правових норм слідує, що документами, які підтверджують періоди роботи особи для зарахування до її страхового стажу, є трудова книжка із записом про характер виконуваної роботи, а у разі відсутності в трудовій книжці таких відомостей або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи - довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Враховуючи викладене, суд вважає, що необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
Для визначення страхового стажу позивачем при зверненні до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії від 15.01.2025 було надано трудову книжку серії НОМЕР_2 (дата заповнення 24.07.1985), зі змісту якої суд встановив, що позивач:
- 10.05.1990 прийнятий на роботу в Івнянське підприємство будівельних матеріалів (Івнянський район Білгородської області РРФСР) в якості робітника на цегляний завод. Підстава: наказ №4 від 10.05.1990 (запис №6);
- 18.10.199 звільнений за власним бажанням. Підстава: наказ №25 від 18.10.1990 (запис №7).
Будь-яких виправлень чи неточностей вказані записи трудової книжки не містять.
При цьому, цей період трудової діяльності позивача припадає на період до початку дії Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на висновки Верховного Суду, висловлені у постанові від 17.09.2024 у справі №580/3576/22, де Суд у пунктах 33-34 зазначив, що “…не зважаючи на вихід України з Угоди, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають (ст. 13 Угоди).
Отже, положення відповідного міжнародного договору розповсюджується на питання пов'язані із призначенням пенсії, зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу тощо».
Як передбачено частиною третьою статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Верховним Судом у постановах від 21.11.2018 у справі №672/914/16-а та від 11.07.2019 у справі №127/1849/17 викладено висновки, що перевірка достовірності виданих документів покладається на Пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі або відсутність можливості їх перевірити самі по собі не можуть бути підставою для відмови у призначенні чи перерахунку пенсії.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що поведінка відповідача щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду його трудової діяльності з 10.05.1990 по 18.10.1990 є непропорційною заявленій легітимній меті, тому її не можна вважати такою, яка вчинена обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
Спірний період роботи позивача відображений в трудовій книжці, яка в силу приписів чинного законодавства України є основним документом, що підтверджує стаж роботи. Доказів визнання недостовірними записів №6 - №7 у трудовій книжці позивача відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги при розгляді заяви позивача про призначення пенсії за віком.
При цьому, суд зауважує, що питання зарахування стажу роботи особи до її страхового стажу безпосередньо пов'язане із її правом на призначення пенсії, адже страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог Закону №1058-IV за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку та на підставі документів, наданих особою для призначення пенсії.
Відтак, оскільки на момент звернення до органу Пенсійного фонду (15.01.2025) позивач не набув права на призначення пенсії за віком, то сам по собі факт неврахування відповідного періоду роботи позивача з 10.05.1990 по 18.10.1990 (5 місяців 9 днів) до його загального страхового стажу не призвів до протиправної відмови в призначенні пенсії.
Таким чином, суд дійшов переконання, що відповідач правомірно відмовив позивачу в призначенні пенсії за віком.
Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону №1058-ІV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.
Згідно з ч. 3 ст. 26 Закону №1058-ІV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу, зокрема: починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років.
Враховуючи вимоги Закону №1058-ІV та наявність у позивача страхового стажу 15 років 7 місяців 3 дні, право на призначення пенсії за віком за документами, наданими до заяви про її призначення від 15.01.2025, позивач набуде в 65 років (ч. 3 ст. 26 Закону №1058-ІV).
Суд зазначає, що в розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Встановлені судом фактичні обставини справи свідчать на користь висновку, що на час виникнення спірних правовідносин позивач не набув права на призначення пенсії за віком, отже його права та законні інтереси не були порушені відповідачем внаслідок прийняття рішення про відмову в призначенні пенсії.
Таким чином, передумовою для можливості задоволення позовних вимог щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити дії (похідна вимога) повинна бути наявність факту порушення прав особи, яка звернулася до суду за захистом порушених прав, тобто вчинення таким суб'єктом протиправних дій, бездіяльності чи прийняття протиправного рішення (основна вимога), які у даному випадку відсутні.
З огляду на викладене, позов задоволенню не підлягає.
Враховуючи результати судового розгляду справи, судові витрати відповідно до статті 139 КАС України не розподіляються.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинення певних дій відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, Держпром, 3, під.2, м. Харків, Харківська обл., 61022. ЄДРПОУ/РНОКПП 14099344)
Повний текст рішення складений 15 жовтня 2025 року.
Суддя Н.О. Дорошенко