14 жовтня 2025 р. № 400/6142/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Брагар В. С. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Миколаївського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі позивачка) із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач) та просить суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення ОСОБА_1 нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку 14.05.2025 року по виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січня 2008 року;
- зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за весь час затримки по день фактичного розрахунку 14.05.2025 року по виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січня 2008 року.
В обґрунтування позову вказує, що їй не було виплачено середній заробіток за час несвоєчасної виплати по день фактичного розрахунку 14.05.2025 року по виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січня 2008 року, як це передбачено ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України).
Ухвалою від 18.06.2025 року суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову та зазначає, що оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України відсутні. Також, зазначив, що з надходженням відповідного фінансування, на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 року у адміністративній справі №400/12488/23, відповідно до платіжної інструкції №615 від 12.05.2025 року позивачці нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення в сумі 82 370,85 грн. Крім того, на думку відповідача, на військовослужбовців, які проходять військову службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, норми статей 116 і 117 КЗпП України та постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 Про затвердження “Порядку обчислення середньої заробітної плати» не поширюються.
Від позивачки до суду надійшла відповідь на відзив, в якій заперечує проти обґрунтувань відповідача та повністю підтримує позовні вимоги.
Від відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив позивачки, в яких відповідач повторно наголошує, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, норми статей 116 і 117 КЗпП України та постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 Про затвердження “Порядку обчислення середньої заробітної плати» не поширюються. Крім того, відповідач зазначає, що положення Закону № 2011-ХІІ не передбачають такого виду відповідальності військової частини як виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про право військовослужбовця щодо отримання такої компенсації. У задоовленні позову просить відмовити.
Дослідивши докази, суд, -
Позивачка проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у період з 04.12.1997 року по 31.08.2023 року 31.08.2023 року.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по строковій службі) від 31.08.2023 року № 224 позивачка з 31.08.2023 року виключена зі списків військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення.
Відповідач на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 року у адміністративній справі №400/12488/23, нарахував та виплатив позивачці індексацію грошового забезпечення в сумі 82 370,85 грн.
16.05.2025 року позивачка звернулася до відповідача з заявою про виплату їй середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку 14.05.2025 року.
Листом від 26.05.2025 відповідач відмовив позивачці у задоволенні її заяви.
Вважаючи протиправною відмову відповідача, позивачка звернулась до суду з даним позовом.
Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Однією із встановлених Державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений КЗпП України обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі Закон №2011-XII).
Колегія суддів констатує, що Законом №2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116 - 117 КЗпП України.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 01 березня 2018 року у справах №806/1899/17, №806/1551/17, від 19 квітня 2018 року у справі №806/1183/16, від 31 травня 2018 року у справі №823/1023/16, від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 14 березня 2019 року у справі №820/660/17, від 26 червня 2019 року у справі №826/15235/16, від 28 січня 2021 року у справі №240/11214/19, від 21 квітня 2021 року у справі №120/3857/19-а, від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19.
Згідно статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно ч.1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною 2 ст. 117 КЗпП України визначено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно ст. 116 КЗпП України (в редакції, чинній з 19 липня 2022 року) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно ч.1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Згідно ч.2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 висловила правову позицію, яка підтримана Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13 травня 2020 року в справі №810/451/17, та у якій зазначено: ст. 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені ст. 117 КЗпП України, а саме: в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі №821/1226/16, день звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня.
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків особового складу) на підставі ст. 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі належні йому суми.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем при звільненні позивачки з військової служби не проведено з нею повного розрахунку, зокрема не була у повному обсязі виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, що свідчить про недотримання відповідачем вимог ст. 116 КЗпП України та має наслідком застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
Так, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по строковій службі) від 31.08.2023 року № 224 позивачка з 31.08.2023 року виключена зі списків військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення. При цьому, остаточний розрахунок на виконання судового рішення проведено лише 14.05.2025 року (дата надходження коштів на банківський рахунок позивача).
Тому бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні з позивачем за вказаний період є протиправною.
У відповідності до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Наведені вище норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша ст. 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 р. у справі № 810/451/17.
При цьому, період до 19 липня 2022 р. (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19 липня 2022 р. регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 р. у справі № 761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок висловлено у постанові від 28 червня 2023 р. у справі № 560/11489/22 Верховного Суду і суд вважає його застосовним до спірних правовідносин.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у даному випадку період затримки остаточного розрахунку з позивачем (з 01.09.2023 року (наступний день після звільнення) по 14.05.2025 року (день проведення остаточного розрахунку) регулюється приписами чинної редакції статті 117 КЗпП України (з 19.07.2022 року), яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Надаючи правову оцінку розміру середнього заробітку, який належить виплатити позивачу за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд враховує таке.
Згідно зі ст. 27 Закону України "Про оплату праці", порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - порядок №100).
За змістом абз.1 п.2 розділу ІІ порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Відповідно до абз. 3 п. 2 розділу ІІ порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Підпунктом "б" п.4 розділу ІІІ порядку №100 регламентовано, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
За правилами п. 8 розділу IV порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідачем надано до суду довідку від 20.05.205 року № 350/174/308/990/3, з якої вбачається, що середньоденне грошове забезпечення позивачки становить 821,98 грн ((25 070,55 грн+25070,55) грн/(30+31)=50141,10/61=821,98 грн).
Період затримки складає 183 дні (з 01.09.2023 року по 01.03.2024 року - не більше 6 місяців).
З урахуванням викладеного, середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні з позивачем становить 150 422,34 грн (821,98 грн *183 дні).
Суд наголошує, що в незалежності від того, коли з позивачем відбувся остаточний розрахунок при звільненні після 19 липня 2022 року, тобто під час дії нової редакції ст.117 КЗпП України, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не може бути більшою, аніж за 06 місяців.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінивши докази, які є у справі, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, позовні вимоги належить задовольнити частково.
Судові витрати у справі відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 19, 242 - 246, 257-262 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) щодо відмови ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку по виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січня 2008 року, за період з 01.09.2023 року по 01.03.2024 року в сумі 150 422,34 грн.
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку по виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січня 2008 року, за період з 01.09.2023 року по 01.03.2024 року в сумі 150 422,34 грн.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя В. С. Брагар