15 жовтня 2025 рокусправа № 380/1728/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої - судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ у Львівській області), в якій просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея,10) щодо виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги за 2024 рік як учаснику бойових дій у меншому розмірі, ніж п'ять мінімальних пенсій за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016 м. Львів вул. Митрополита Андрея 10; код за ЄДРПОУ 13814885) здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щорічної разової грошової допомоги за 2024 рік як учаснику бойових дій відповідно до ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що він є учасником бойових дій та у відповідності до ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право на отримання одноразової грошової допомоги до 05 травня. У серпні 2024 року позивачу здійснена виплата вказаної допомоги у розмірі 1000 грн. 14.12.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування і виплату згаданої допомоги у 2024 році в розмірі 5-ми мінімальних пенсій за віком з посиланням на ст. 12 Закону У країни «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» але відповідач вчинив протиправну відмову у призначенні та проведенні цієї виплати. Позивач вважає, такі дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області протиправними, тому звернувся до суду із даним позовом.
Ухвалою суду від 03.02.2025 було залишено позовну заяву ОСОБА_1 без руху.
24.02.2025 позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою від 03.03.2025 суддя відкрила провадження в адміністративній справі та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.
20.03.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №47044), в якому представник відповідача пояснив, що постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2024 № 369 “Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і “Про жертви нацистських переслідувань», у 2024 році» установлено розміри разової грошової виплати до Дня Незалежності України. Згідно із Постановою № 369 грошова виплата до 24 серпня 2024 року проводиться, зокрема, учасникам бойових дій в розмірі 1000,00 грн. Відповідно 05.08.2024 ОСОБА_1 було здійснено виплату у розмірі 1000,00 грн. Інше чинним законодавством не передбачено. Оскільки, органи Пенсійного фонду України не можуть вчиняти дій, що суперечать вищенаведеним законодавчим актам або не відповідають їм, тому просить суд відмовити у задоволенні позову.
Відповідно до ч. 5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області.
Позивач відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 27.07.2016, є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені статтею 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, в тому числі і на отримання щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік.
Однак позивачу, разову грошову допомогу за 2024 рік було нараховано та виплачено у розмірі меншому, ніж це передбачено чинним законодавством, зокрема статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
На думку позивача, йому повинно було нараховано та виплачено, як учаснику бойових дій до 24 серпня (раніше до 5 травня) разову грошову допомогу за 2024 рік в розмірі 11805,00 грн (2361 х 5), натомість її було виплачена в розмірі 1000 грн.
14.12.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування і виплату згаданої допомоги у 2024 році в розмірі 5-ми мінімальних пенсій за віком з посиланням на ст. 12 Закону У країни «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту».
Відповідач листом від 17.12.2024 за №30627/Л-1300-24 повідомив, що 5 серпня 2024 року позивачу було здійснено виплату у розмірі 1000,00 грн. Інше чинним законодавством не передбачено.
Не погодившись з такими діями пенсійного органу, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне врахувати наступні обставини та положення законодавства.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон № 3551-XII) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України № 3551-ХІІ (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-XIV) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Підпунктом «б» п.п. 1 п. 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 № 107-VI ч. 5 ст. 12 Закону України № 3551-XII викладено у такій редакції: «щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення п.п. «б» п.п. 1 п. розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону № 107-VI.
За змістом п. 5 вказаного рішення Конституційного Суду України, положення Закону № 107-VI, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, що відповідає приписам ч. 2 ст. 152 Конституції України.
Таким чином, на момент нарахування і виплати позивачу одноразової грошової допомоги за 2024 рік діяла ст. 12 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 367- XIV, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для учасників бойових дій - 5 мінімальних пенсій за віком.
Паралельно правовідносини щодо нарахування, виплати та розмірів одноразової грошової допомоги до 5 травня з 01.01.2015 було врегульовано п. 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.
Відповідно до п. 26 розділу VI Бюджетного кодексу України норми і положення ст. ст. 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На реалізацію приписів цієї норми, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Деякі питання виплати у 2021 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» від 08.04.2021 року № 325, п. 5 якої передбачено, що бюджетні кошти розподіляються Мінсоцполітики в межах бюджетних призначень і спрямовуються регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між місцевими органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Департаменту соціальної політики Київської міської державної адміністрації, що перераховують кошти за місцем отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання через відділення організації, що здійснює виплату і доставку пенсій та грошової допомоги за місцем фактичного проживання, або на поточні рахунки уповноваженого банку (особам, які не є пенсіонерами, за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у розмірах згідно з додатком до цього Порядку. Право на отримання грошової допомоги мають громадяни таких категорій (далі отримувачі грошової допомоги) у таких розмірах: учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, 1491 гривня.
Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 року у справі №1-247/2018 (3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст. ст. 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом п. 2 вказаного рішення Конституційного Суду України, положення п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, що відповідає приписам ч. 2 ст. 152 Конституції України.
Таким чином, з 27.02.2020 позивач набув право на виплату разової грошової допомоги у розмірі, визначеному ст. 12 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 367- XIV, яка передбачає розмір допомоги до 5 травня учасникам бойових дій п'ять мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено, що у 2024 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2024 року становить 2361,00 грн.
Отже, розмір разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій у 2024 році становить 11805,00 грн (2361,00 грн х 5).
Відтак, виплата позивачу в 2024 році разової грошової допомоги в розмірі 1000,00 грн. не відповідає ст. 12 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 367-XIV та свідчить про порушення його прав на отримання такої допомоги у належному розмірі.
Суд наголошує, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанов Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, не можуть змінювати приписів Закону №3551-ХІІ.
У рішенні від 27.11.2008 у справі № 1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.
Відповідно до ст. ст. 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (ст. 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абз. абз. 2, 3 п.п. 3.3 п. 3 мотивувальної частини рішення 27.11.2008 у справі № 1-37/2008).
Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов'язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.
Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).
Така правова позиція підтримана і Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Частиною 2 ст. 6 КАС України визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст. ст. 1, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Відповідно до рішень ЄСПЛ «Кечко проти України» (заява № 63134/00, п. п. 23, 26) та «Ромашов проти України» (заява № 67534/01, п. 43), реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
Зокрема, у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішеннях ЄСПЛ у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (заява № 70297/01) та у справі «Бакалов проти України» (заява № 14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (п. п. 48 та 40 цих рішень відповідно).
Суд зауважує, що вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України. У випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
При розгляді даної справи суд також враховує правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду від 29.09.2020 року у справі №440/2722/20, залишеному без змін постановою Великої Плати Верховного Суду від 13.01.2021 року.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Враховуючи викладене, суд робить висновок, що ненарахування та невиплата у повному обсязі відповідачем позивачу разової грошової допомоги до 05 травня за 2024 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком є протиправною бездіяльністю відповідача.
Належним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу разову грошову допомогу до 05 травня за 2024 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримано, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.
Згідно з вимогами ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд робить висновок про наявність підстав для задоволення позову повністю.
Щодо судового збору, суд зазначає, що оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 2, 6-9, 19-20, 22, 25-26, 72, 77, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, п.п. 15.5 п.15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд
адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея,10) щодо виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги за 2024 рік як учаснику бойових дій у меншому розмірі, ніж п'ять мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (Код ЄДРПОУ 13814885, адреса місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) разову грошову допомогу до 05 травня за 2024 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 15.10.2025.
СуддяПотабенко Варвара Анатоліївна