з питань закриття провадження у справі
15 жовтня 2025 рокусправа № 380/9579/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костецького Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження питання про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, у якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України у відношенні до позивача ОСОБА_1 щодо невірного перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 10 березня 2022 року по 20 травня 2023 року;
- зобов'язати відповідача військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь позивача ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 10 березня 2022 року по 20 травня 2023 року у сумі 98058,30 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в період з 10 березня 2022 року до 23 жовтня 2024 року проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України.
Вказує, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2025 року у справі №380/1382/25, визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо застосування з 10 березня 2022 року по 20 травня 2023 року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення, а також зобов'язано військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України перерахувати ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 10 березня 2022 року по 20 травня 2023 року, грошову допомогу на оздоровлення за 2022-2023 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України станом на 01.01.2022 та 01.01.2023 та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно пунктом 4 постанови Кабінет Міністрів Україні «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, та здійснити виплату, з урахуванням виплачених сум.
Надалі, 29 квітня 2025 року, військова частина НОМЕР_2 виконала рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2025 року та виплатила ОСОБА_1 кошти у сумі 1397,43 грн.
Позивач вважає, що військова частина НОМЕР_2 при здійсненні перерахунку на виконання рішення суду зменшила розмір премії, внаслідок чого нарахована та виплачена сума грошового забезпечення є істотно нижчою, аніж повинна бути, що стало підставою для звернення із даним позовом до суду.
Ухвалою суду від 16.05.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач щодо задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зазначає, що спір виник у зв'язку з виконанням відповідачем рішення суду, яке набрало законної сили. З аналізу норм законодавства слідує, що не можна зобов'язувати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється у рамках виконавчого провадження з виконання виконавчого листа.
Вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
Отже вважає, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому, в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення в іншій справі, суд не може зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.
Подібна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 р. у справі № 816/2016/17 (К/9901/50946/18), від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а (№ 11-1193апп18) та постановах Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі №520/11829/17, від 21 серпня 2019 року у справі №295/13613/16-а, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховується судом при вирішенні спірних правовідносин.
Просить відмовити у задоволенні позову повністю.
При постановленні ухвали, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Частинами другою та четвертою статті 372 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом.
Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частина перша статті 18 Закону № 1404-VIII визначає, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а на підставі аналізу положень Закону № 1404-VIII зробила висновок, що не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII.
Згідно ч. 1 ст. 382 КАС України Суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 382-1 КАС України суд розглядає заяву про зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п'ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.
За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до ч.ч. 1-4, 11 ст. 382-3 КАС України за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п'ятої статті 382-1 цього Кодексу. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб'єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення. Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 382-2 цього Кодексу.
У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб'єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
Половина суми штрафу стягується на користь заявника, інша половина - до Державного бюджету України.
Якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але суб'єктом владних повноважень відповідне судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу.
Крім цього, відповідно до вимог ст. 383 КАС України особа-позивач на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Суд звертає увагу, що вищезазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Тобто, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 3 квітня, 9 липня 2019 року (справи №№ 820/4261/18, 826/17587/18, відповідно).
Суд встановив, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19.03.2025 у справі №380/1382/25, яке набрало законної сили, визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо застосування з 10.03.2022 по 20.05.2023 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення; зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України перерахувати ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 10.03.2022 по 20.05.2023, грошову допомогу на оздоровлення за 2022-2023 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України станом на 01.01.2022 та 01.01.2023 та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно пунктом 4 постанови Кабінет Міністрів Україні «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, та здійснити виплату, з урахуванням виплачених сум.
На виконання вказаного рішення суду 29.04.2025 року військова частина НОМЕР_2 виплатила ОСОБА_1 кошти в сумі 1397,43 грн., що не заперечується позивачем, однак позивач вважає, що розмір грошового забезпечення визначений невірно.
Сторона позивача, за допомогою математичних розрахунків, керуючись положеннями Постанови №704, вирахувала, що загальна сума недоплаченого грошового забезпечення ОСОБА_1 становить 99455,73 грн., а не 1397,43 грн., як це нарахувала військова частина.
Як вказано позивачем під час проведення розрахунків, військова частина занижувала розмір премії ОСОБА_1 , а саме:
з березня 2022 року по січень 2023 року включно, військова частина знизила відсотковий розмір премії з 260% до 145%;
з лютого 2023 року по травень 2023 року, військова частина зменшила розмір премії з 550% до 246%.
Вважає, що таке зменшення військовою частиною НОМЕР_2 відсоткового розміру премії призвело до одержання ним істотно меншого грошового забезпечення, аніж він повинен був отримати.
Також в позовній заяві позивач звертає увагу суду на те, що суми премії 260% та 550%, розраховані із первинних розмірів премії і саме такі розміри премій військова частина НОМЕР_2 повинна була брати за основу з метою виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2025 року і вказує, що саме неналежне виконання військовою частиною НОМЕР_2 рішення суду (здійснення невірних розрахунків суми грошового забезпечення) мало своїм наслідком подання нового позову до суду.
Отже зі змісту наведених у позовній заяві доводів вбачається, що спір у цій справі фактично спрямований на виконання іншого судового рішення, а саме рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.03.2025 у справі №380/1382/25.
Суд також враховує, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення, прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 129-1 Конституції України.
Враховуючи викладене, суд робить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.
При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання судового рішення у іншій справі, суд не може зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження являє собою завершальну стадію судового провадження.
Отже, у спірних відносинах наявні обставини, з якими ст. 383 КАС України пов'язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушено його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку ст. 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов.
Таким чином, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення в окремому судовому провадженні не розглядаються.
У разі порушення зазначеного порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень на виконання рішення суду - провадження у справі належить закривати з посиланням на те, що спір вирішений судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Аналогічні правові висновки зробили Велика Палата Верховного Суду в рішеннях від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а, від 06.02.2019 у справі № 816/2016/17 та Верховний Суд у постанові від 14.05.2025 у справі № 380/14971/23.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Із врахуванням наведених обставин та норм права, суд робить висновок про закриття провадження у даній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України.
Оскільки позивачем судовий збір не сплачувався відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 139, 238, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
постановив:
провадження у справі №380/9579/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - закрити.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Роз'яснити сторонам, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Копію ухвали направити учасникам справи.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала суду може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги у п'ятнадцятиденний строк з дати складання ухвали.
Повний текст ухвали складено 13.10.2025 року.
СуддяКостецький Назар Володимирович