15 жовтня 2025 рокусправа № 380/818/25
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Карп'як Оксана Орестівна, розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови, -
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) (далі - Позивач) звернувся в суд з позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті (адреса: вул. Івасюка, 8, с. Малехів, Львівський район, Львівська область, 80383; код ЄДРПОУ - 39816845) (далі - Відповідач) про визнання протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно - господарського штрафу № ПШ 056670 від 07.08.2024 року.
Позов обґрунтований представником позивача тим, що під час проведення перевірки транспортного засобу МАЗ НОМЕР_2 , 2012 року випуску, не здійснював 09.07.2024 року перевезення, не був водієм вказаного вище транспортного засобу, оскільки перебував на стаціонарному лікуванні, перевезення здійснював його син - ОСОБА_2 . Позивач вважає, що оскільки позивач не був автомобільним перевізником, тому правопорушень, передбачених статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», не вчиняв. Тобто, на думку представника позивача, оскаржувана постанова прийнята з порушенням абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а тому є протиправною і підлягає скасуванню, що стало підставою для звернення до суду.
Представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, згідно змісту якого вбачається, що останній заперечує проти позовних вимог у повному обсязі та просить суд відмовити в його задоволенні у зв'язку з його безпідставністю.
Суд відкрив провадження в адміністративній справі за цим позовом та вирішив розглянути таку справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами.
Суд, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.
09.07.2025 посадовими особами Укртрансбезпеки проводилась перевірка транспортного засобу, а зокрема транспортного засобу МАЗ НОМЕР_2 , 2012 року випуску, після проведеної якої складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 045004 від 09.07.2025. Акт не підписаний водієм.
Згідно зі змістом указаного акту під час перевірки виявлено порушення вимог абзацу 3 статті 60 ЗУ «Про автомобільний транспорт». При здійсненні перевезення вантажу, водій відмовився вчиняти законні вимоги посадових осіб Укртрансбезпеки, відмовився пред'явити документ на підставі яких здійснюється дане перевезення , а саме свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, посвідчення водія відповідної категорії, товарно - транспортна накладна.
Листами від 22.07.2024 № 61709/33/24-24, № 61693/33/24-24 відповідачем повідомлено позивача, про розгляд справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, який відбудеться 07.08.2024 о 09:00 год.
Вказаний листи скеровано на поштову адресу позивача вул. Мазепи, 13А, кв. 104, м. Львів та с. Червоне, Золочівський район, Львівська область, 80733.
За результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ056670, якою постановлено: стягнути з ОСОБА_1 штраф у розмірі 17 000, 00 грн.
Представник позивача скористався правом на адміністративне оскарження зазначеної постанови та подав скаргу, проте листом від 10.01.2025 року № 259/3.3/15-25, постанову залишено без змін, а скаргу без задоволення.
Позивач не погодився із правомірністю постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу та звернувся до суду з цим позовом.
При вирішенні спору суд виходить з такого.
За змістом статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За нормами пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра з відновлення України - Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
У відповідності до пункту 5 названого Положення Укртрансбезпека здійснює, зокрема, державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті; здійснює контроль за додержанням перевізниками вимог режиму праці та відпочинку, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-III (Закон № 2344-III).
За визначенням у статті 1 названого Закону:
автомобільний перевізник це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами;
товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов'язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом;
автомобіль вантажний - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів.
Відповідно до положень частини дванадцятої статті 6 Закону № 2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
З метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані:
організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України;
здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху;
забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці;
здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.
Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю. Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством (стаття 18 Закону № 2344-III).
Згідно вимог статті 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник повинен:
виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів;
утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону;
забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут;
забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров'я водіїв;
організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод;
забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства;
забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту;
забезпечувати безпеку дорожнього руху;
забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.
У відповідності до абзацу 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, зокрема, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом встановлено Порядком №1567, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 (Порядок №1567).
Як закріплено у пункті 15 Порядку №1567, під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання водієм режиму праці та відпочинку; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму (пункт 20 Порядку №1567).
У разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3 (пункт 21 Порядку №1567).
За нормами пункту 25 Порядку №1567 справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності) (пункт 26 Порядку №1567).
У разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі. За наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5 (пункт 27 Порядку №1567).
Згідно з абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
На підставі аналізу наведених правових норм і з'ясованих у справі обставини, суд приходить до наступних висновків.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначає, що позивач не перебуває у статусі суб'єкта господарювання та не здійснює будь - якої підприємницької діяльності, а є лише власником автомобіля МАЗ р.н.з. НОМЕР_2 . Крім того, вказують що позивач 09.07.2024 року не здійснював керуванням автомобілем МАЗ р.н.з. НОМЕР_2 , оскільки перебував на стаціонарному лікуванні, за кермом автомобіля був його син - ОСОБА_2 .
Суд звертає увагу, на те, що у досліджуваному випадку, а також що підтверджується відеозаписом з портативного відеореєстратора інспектора, та поясненнями представника відповідача у запереченні на відповідь на відзив. 09.07.2024 року, на автомобільній дорозі М-06 “Київ-Чоп» 540 км., о 18 год., 42 хв., старшим державним інспектором Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області, було подано сигнал про зупинення транспортного засобу за допомогою сигнального диска (жезла), водію транспортного засобу МАЗ, державний номерний знак НОМЕР_2 , однак водій вказаного транспортного засобу не виконав законну вимогу зупинки, посадової особи Укртрансбезпеки та продовжив рух, чим відмовився від надання інспекторам визначених статтями 39 і 48 Закону документів . Відповідно пункту 21, п. 22 Порядку 1567, у разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3. Відсутність Закону усіх необхідних документів, визначених положеннями України «Про автомобільний транспорт», на момент проведення рейдової перевірки, знайшло своє відображення в акті від 09.07.2024 № АР 045004.
Згідно даних баз Національної поліції, посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області було встановлено власника транспортного засобу МАЗ, номерний знак НОМЕР_2 ним виявився ОСОБА_1 . Посадова особа Укртрансбезпеки також повідомила підрозділ Національної поліції України про дану подію.
Судом встановлено, що посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області на момент проведення перевірки не було встановлено власника та водія транспортного засобу, такі дані також зафіксовано в акті перевірки, «водія не встановлено».
Надалі, згідно даних баз Національної поліції, посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області було встановлено власника транспортного засобу МАЗ, номерний знак НОМЕР_2 ним виявився ОСОБА_1 .
Відповідальність перевізників за порушення законодавства про автомобільний транспорт установлена Розділом V Закону України «Про автомобільний транспорт». Зокрема, абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що за перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарський штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Питанням, що суду необхідно вирішити в межах розгляду цієї справи, є правильність застосування частини першої статті 33 Закону України «Про автомобільний транспорт» щодо належного встановлення ознак статусу «автомобільного перевізника».
Так, у постанові від 19.10.2023 (справа №640/27759/21) Верховний Суд указав, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити з того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов'язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов'язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.
В цьому контексті основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.
Такого підходу Верховний Суд дотримувався й у подальшій правозастосовній практиці при розгляді справ, у яких, зокрема, досліджувалося питання правомірності притягнення власника автотранспортного засобу до відповідальності лише з тих підстав, що працівники Укртрансбезпеки дійшли висновку, що він, як власник авто, є автомобільним перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт».
Вирішуючи питання щодо визначення належного суб'єкта, відповідального за порушення законодавства про автомобільний транспорт Верховний Суд у постанові від 22.02.2023 у справі №240/22448/20 зауважив на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися) або зі слів водія.
Аналогічні висновки за подібних обставин справи викладені Верховним Судом у постанові від 12.10.2023 у справі №280/3520/22.
Таким чином, положення статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт (постанова Верховного Суду від 07.12.2023 у справі №620/18215/21).
Отож, на основі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не можливо визначити суб'єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб'єкт (особа порушника), який в розумінні частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону (постанова Верховного Суду від 21.12.2023 у справі №280/2150/23).
У постанові від 23.08.2023 у справі №600/1407/22-а за схожих обставин справи Верховний Суд зауважив на тому, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону України «Про автомобільний транспорт»). Не без того, що надання послуги з перевезення вантажів може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої частиною першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Водночас, саме на органи Укртрансбезпеки покладено обов'язок ретельно перевірити інформацію стосовно особи, яка відповідає за перевезення вантажу на предмет її відповідності вимогам автомобільного перевізника та вжити відповідних заходів, у випадку, якщо наданої водієм інформації недостатньо для визначення особи автомобільного перевізника.
Посадовими особами Укртрансбезпеки не було встановлено приналежність позивача до суб'єкта господарювання, який здійснює їхнє перевезення. Тобто перевірку було проведено без належного з'ясування усіх складових виявленого порушення, що свідчить про необґрунтованість оскарженого рішення.
Тобто перевірку було проведено без належного з'ясування усіх складових виявленого порушення, що свідчить про необґрунтованість оскарженого рішення.
Враховуючи те, що у даній справі судом встановлено, що автомобільного перевізника у цій справі органом контролю було встановлено виключно на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб згідно даних баз Національної поліції, посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області було встановлено власника транспортного засобу МАЗ, номерний знак НОМЕР_2 ним виявився ОСОБА_1 , суд доходить висновку, що оскаржувану постанову прийнято необґрунтовано та без врахування всіх обставин у справі.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 20.03.2025 у справі №380/13118/23.
Згідно із частиною 2 статті 58 Конституції України ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Згідно зі статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналіз норм законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини, та встановлені у справі обставини вказують на те, що відповідач належними та допустимими доказами не довів правомірності прийнятого рішення про накладення штрафу на позивача за порушення норм про автомобільний транспорт, оскаржувана постанова прийнята необ'єктивно (без урахування усіх обставин справи, що мають значення для прийняття рішення), без доведення обставин належними і достатніми доказами, тому є протиправною, підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу, суд керується такими положеннями:
Відповідно до частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. За правилами частини третьої цієї статті, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до пункту 4) статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Нормами статті 30 цього Закону визначено, що формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Як визначено в частині п'ятій статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження підстав, факту понесення та розміру витрат, пов'язаних з розглядом справи, представник позивача надав суду копії таких документів:
1) договір про надання правової допомоги від 21.11.2024, укладений між Адвокатським об'єднанням «Танасишин, Михалевський і Партнери» в особі керуючого партнера Михалевського Юрія Романовича та позивача. Відповідно до пунктів 3.1 та 3.3 договору правова допомога оплачується у розмірі 2000 грн. за 1 год. Роботи. Надання виконавцем послуг та прийняття їх замовником підтверджується актом виконаних робіт;
2) акт виконаних робіт № 06/03/2025 від 06.03.2024 із описом виконаних робіт та наданих послуг: - консультація з приводу оскарження постанови Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно - господарського штрафу № ПШ056670 від 07.08.2024 року 1 год.; - складення позовної заяви 4 год.; аналіз відзиву на позовну заяву та складання відповіді на позовну заяву 2 год.; -
Загальна сума становить 14000 (7 год. х 2000).
Оцінюючи характер наданої адвокатом правової допомоги відповідно до згаданого звіт про надану правничу допомогу суд зауважує, що ця справа відноситься до справ незначної складності, тому розмір витрат, зазначений адвокатом, не є пропорційний до складності справи. Підсумовуючи наведені мотиви, суд ухвалює відшкодувати позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2500 грн.
Враховуючи положення статті 139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір в розмірі 1211, 20 грн. підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) до Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті (адреса: вул. Івасюка, 8, с. Малехів, Львівський район, Львівська область, 80383; код ЄДРПОУ - 39816845) про визнання протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно - господарського штрафу № ПШ 056670 від 07.08.2024 року, - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову від 07.08.2024 № ПШ 056670 про застосування адміністративно - господарського штрафу до ОСОБА_1 в розмірі 17 000,00 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (03150, м. Київ, вул. Антоновича,51; ЄДРПОУ 39816845) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) судові витрати на сплату судового збору в сумі 1211, 20 грн. та 2500 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
СуддяКарп'як Оксана Орестівна