15 жовтня 2025 року Справа №640/15303/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І. І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування вимоги,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві , в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 № Ф-67070-17;
- визнати протиправним та скасувати рішення ДФС України від 01.02.2019 № 29962/6/99-99-11-05-02-15.
В обґрунтування позову позивач вказує, що спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 11.05.2019 № Ф-67070-17, відповідно до якої у позивача було виявлено заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування, є протиправною, оскільки він є пенсіонером за віком та особою, яка отримала свідоцтво про зайняття адвокатською діяльністю, однак не стала самозайнятою особою, оскільки адвокатської діяльності не проводила.
Крім того, позивач наголошує, що він не веде підприємницької діяльності і не отримує прибутки.
На думку позивача, всі інші висновки та доводи відповідача будуються виключно на суб'єктивних припущеннях посадових осіб контролюючого органу, що призвели до протиправних дій, внаслідок чого було сформовано спірну вимогу, у зв'язку з чим просить суд визнати її протиправною.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 серпня 2019 року позовну заяву залишено без руху як таку, що подана без додержання вимог, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України, та встановлено строк для їх усунення.
В межах встановленого судом строку недоліки позовної заяви позивачем усунуто.
16 вересня 2019 року ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.
В справі зареєстровано: 27.11.2019 відзив від відповідача, 05.12.2019 відповідь на відзив від позивача.
Відповідно до Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13.12.2022 №2825-ІХ ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва; утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві; визначено територіальну юрисдикцію Київського міського окружного адміністративного суду, яка поширюється на місто Київ.
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, дана справа надіслана до Київського окружного адміністративного суду за належністю.
16.02.2024 вказані матеріали адміністративного позову отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 16.02.2024 справа розподілена судді Войтович І.І.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.02.2024 прийнято до провадження адміністративну справу та визначено здійснювати розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
21.03.2024 до суду надійшли додаткові пояснення від позивача, в яких останній наполягав на протиправності спірної податкової вимоги.
Відповідач проти позову заперечує з тих підстав, що пільг для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність та є пенсіонерами за вислугою років або особами з інвалідністю, щодо обов?язку нараховувати та сплачувати єдиний внесок Законом №2464 не передбачено.
На переконання контролюючого органу, оскільки на сьогодні законодавством не передбачено пільг щодо виконання зобов?язань платниками єдиного внеску, які провадять незалежну професійну діяльність та є пенсіонерами за вислугою років або особами з інвалідністю, тому нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок та подавати звітність до органу доходів і зборів за основним місцем обліку ОСОБА_1 як самозайнята особа повинен на загальних підставах.
З урахуванням встановлених контролюючим органом обставин, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Встановивши правові позиції сторін по справі та їх обґрунтування, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані до матеріалів справи, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на податковому обліку в ДПІ в Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю - адвокат, дата встановлення ознаки незалежної професійної діяльності - 25.10.1996, дата зняття ознаки незалежної професійної діяльності - відсутня.
На підставі внесених записів до Реєстру адвокатів України, самозайнята особа ОСОБА_1 обліковується в Раді адвокатів м. Києва з 25.10.1996, форма адвокатської діяльності - індивідуальна.
Відповідно до інформаційних баз даних органів ДФС, в інтегрованій картці платника по рахунку зі сплати єдиного внеску за кодом бюджетної класифікації 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність (22%)) ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в автоматичному режимі нараховано як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність у розмірі мінімального страхового внеску за місяць, які підлягають сплаті на загальних підставах:
- за січень - грудень 2017 рік одноразово, в сумі 8448,00 грн. (термін нарахування - 02.05.2018);
- за січень - грудень 2018 року в автоматичному режимі щоквартально нараховано єдиного внеску на загальну суму 9828,72 грн. (терміни нарахування - 19.04.2018, 19.07.2018, 19.10.2018 та 21.01.2019);
- за січень - червень 2019 року в автоматичному режимі нараховано поквартально єдиного внеску на загальну суму 5508,36 грн. (терміни нарахування 19.04.2019, 19.07.2019).
При цьому, відповідно до інформаційних баз даних органів ДФС, за період з 01.01.2018 по 03.10.2019 в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відсутня сплата єдиного внеску за кодом платежу 71040000.
Таким чином, станом на 03.10.2019 в ІКП ОСОБА_1 за кодом платежу 71040000 наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 23785,08 гривень.
20 травня 2019 року від ГУ ДФС у м. Києві на адресу позивача надійшла спірна вимога від 11 травня 2019 року № Ф - 67070 про сплату боргу - ЄСВ як особою, що здійснює незалежну професійну діяльність.
Станом на 30 квітня 2019 року, включаючи 2017 рік, борг позивача визначено у сумі: 21030,90 грн.
Вважаючи спірну вимогу неправомірною, позивач звернувся зі скаргою до Державної фіскальної служби України з проханням скасувати її, однак рішенням ДФСУ від 01.07.2019 р. № 29962/6/99-99-11-05-02-15 скаргу позивача залишено без задоволення.
Не погоджуючись із обґрунтованістю вищезазначених доводів контролюючого органу та, як наслідок, правомірністю вимоги від 11 травня 2019 року № Ф - 67070 про сплату боргу, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зокрема, в силу ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; 5) обов'язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.
За ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 826/15741/18, з метою безумовного дотримання конституційного принципу, визначеного у статті 129 Конституції України, в частині третій статті 2 та статті 9 КАС України закріплено, що до основних засад (принципів) адміністративного судочинства належить, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Загалом принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.
Принцип змагальності судового провадження охоплює собою право особи, крім можливості подавати власні докази, знати про існування всіх представлених доказів та пояснень іншими учасниками справи, оскільки вони можуть вплинути на рішення суду, мати можливість знайомитись з матеріалами справи та робити з них копії, а також володіти відповідними знаннями (залучати професійного представника) та змогу коментувати представлені докази та пояснення у належній формі та у встановлений час.
Таким чином, принцип змагальності спільно з принципом рівності є одним з основних елементів поняття "право на справедливий суд", що гарантоване Конвенцією.
Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 КАС України).
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вказана норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
«На підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.
«У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Вирішуючи даний спір суд зазначає наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (Закон №2464-VI).
Стаття 1 цього Закону визначає єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) як консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Поряд із цим, за приписами частини четвертої цієї статті особи, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Аналогічні за змістом положення відображені у п. 4 Розділу ІІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.04.2015, та у п. 3 Розділу ІІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №435 від 14.04.2015.
Із зазначеного слідує, що необхідними умовами для застосування положень частини 4 статті 4 Закону № 2464-VI є отримання особою статусу пенсіонера чи встановлення такій особі інвалідності, а також отримання нею відповідно до закону пенсії або соціальної допомоги. При цьому єдиною підставою, за наявності якої вказані положення не підлягають застосуванню, - це добровільна згода особи на участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особи, які досягли 16-річного віку та не належать до кола осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню відповідно до статті 11 цього Закону, у тому числі іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють на території України, громадяни України, які постійно проживають або працюють за межами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, мають право на добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Зазначені особи можуть брати добровільну участь у солідарній системі або в накопичувальній системі пенсійного страхування, або одночасно в обох системах відповідно до укладеного договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь) згідно із Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування"
Відповідно до ч. 1 ст. 10 із Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками, які мають право на добровільну сплату єдиного внеску, є, зокрема, особи, які досягли 16-річного віку та не перебувають у трудових відносинах з роботодавцями, визначеними пунктом 1 частини першої статті 4, та не належать до платників єдиного внеску, визначених пунктами 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, у тому числі іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють в Україні, громадяни України, які працюють або постійно проживають за межами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Згідно з положеннями ч.ч. 2, 3 статті 10 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" особи, зазначені в частині першій цієї статті, беруть добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування протягом строку, визначеного в договорі про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, але не менше одного року (крім договорів про одноразову сплату).
Особи, зазначені в частині першій цієї статті, подають до органу доходів і зборів за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Орган доходів і зборів, що отримав заяву про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, має право перевіряти викладені в заяві відомості та вимагати від особи, яка подала заяву, документи, що підтверджують зазначені відомості.
З особою, яка подала заяву про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, органом доходів і зборів в строк не пізніше ніж 30 календарних днів з дня отримання заяви укладається договір про добровільну участь відповідно до типового договору, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, особи, які не підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню можуть брати добровільну участь у солідарній системі або в накопичувальній системі пенсійного страхування, або одночасно в обох системах. У такому разі вони подають до органу доходів та зборів за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Крім того, ч. 3 Розділу III Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №435 від 14.04.2015, передбачено, що Звіт зазначеними особами не подається.
У разі самостійного визначення бази нарахування єдиного внеску ФО - підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування та які є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію за віком або соціальну допомогу, формують та подають до органів доходів і зборів Звіт самі за себе один раз на рік до 10 лютого року, що настає за звітним періодом.
В даному випадку, враховуючи, що позивач є пенсіонером, що власне й не заперечувалось відповідачем, суд приходить висновку, що позивач на підставі положень частини 4 статті 4 Закону №2464-VI звільнений від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Суд також зауважує, що матеріали справи не містять жодних доказів того, що позивач укладав договір про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Разом з тим, надаючи оцінку запереченням відповідача, суд вказує наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно пп.14.1.226 п.14.1 ст.14 ПК України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Відповідно до пункту 65.1 статті 65 ПК України, взяття на облік фізичних осіб - підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".
Згідно пункту 65.2 статті 65 ПК України, облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.
При цьому відповідно до пп. 65.4.4 п.65.4 ст.65 ПК України, контролюючий орган відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.
Таким чином, податковим законодавством виключена можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.
Відповідно до пунктів 178.1, 178.2 статті 178 ПК України, особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов'язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом167.1 статті 167 цього Кодексу.
Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
З аналізу зазначених положень законодавства вбачається, що адвокатська діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється статтею 178 ПК України, лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.
Суд зазначає, що законодавець розмежовує фізичних осіб-підприємців, та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, при цьому порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності Законом №2464 не передбачений.
Облік платників єдиного внеску здійснюється відповідно до ст. 5 Закону №2464, зокрема відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону №2464 взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1 до Порядку обліку платників єдиного внеску на
загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 116 від 24.11.2014.
Суд зауважує, що відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що до позивача можуть застосовуватись положення ч. 3 ст. 5 Закону № 2464.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності як самозайнята особа та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності. Аналогічного змісту позиція наведена в постанові Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 820/6324/17 (адміністративне провадження №К/9901/51065/18, №К/9901/50934/18).
Таким чином, враховуючи усе вищевикладене, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо формування вимог про сплату боргу (недоїмки) ОСОБА_1 є протиправними.
За таких обставин, оскільки у відповідача були відсутні підстави для прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 № Ф-67070-17, то вона підлягає скасуванню.
Разом з тим, позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення ДФС України від 01.02.2019 № 29962/6/99-99-11-05-02-15 не підлягає задоволенню, оскільки рішення ДПС центрального рівня, прийняте за результатами розгляду скарги позивача, не є таким, що прийняте у зв'язку з реалізацією управлінських повноважень, а є актом вирішення спору в досудовому порядку, не створює юридичного наслідку для позивача, а тому визнання цього рішення протиправним та його скасування не призведе до відновлення порушеного права.
Вказана позиція суду узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 07.02.2020 у справі № 826/11086/18.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем частково доведено правомірність пред'явленого позову, а відповідачем доводи позовної заяви не були спростовані, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання стосовно розподілу судових витрат, суд враховує наступне.
Враховуючи звільнення позивача від сплати судового збору, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Інших витрат до розподілу до суду не заявлено.
Керуючись статтями 2, 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 № Ф-67070-17.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Войтович І. І.