15 жовтня 2025 року м. Київ № 320/27507/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Одеській області; Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
провизнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (позивач) звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вдповідач-2), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у призначенні пенсії за віком №262140012306 від 16.02.2024 відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з дати звернення, тобто з 09.02.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що позиція Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області суперечить принципу верховенства права, оскільки витребування пенсійної справи або інформації про припинення виплати пенсії позивача з органу Пенсійного фонду за попереднім місцем її проживання (реєстрації) згідно з пункту 4.12 Порядку затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 "Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" покладається саме на орган, що призначає пенсію, а позбавлення управління можливості направлення відповідного запиту про витребування пенсійної справи не може слугувати підставою для відмови у призначенні пенсії за віком відповідно Закону № 1058-ІУ, а згідно поданих документів позивач має право на отримання пенсії за віком. Відсутність паперової пенсійної справи та довідки-атестату про дату припинення виплати пенсії на попередньому місці проживання не є підставою для відмови у пенсії.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.06.2024 відкрито провадження у справі, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими ст. ст. 257-262 КАС України без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідач-1 проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав їх необґрунтованості, зазначає, Головним управлінням Пенсійного Фонду України в Одеській області прийнято рішення №262140012306 від 16.02.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону у зв'язку з відсутністю інформації, що підтверджує припинення виплати пенсії. Поновлення виплати пенсії відбувається на підставі вже сформованих пенсійних справ, натомість пенсійна справа позивача на момент окупації перебувала на території АР Крим.
Наразі Головному управлінню не відомо чи збережено пенсійну справу позивача, оскільки відомі факти знищення окупаційною владою Криму документів та архівів органів державної влади України. Позивачу роз'яснено щодо ситуації з пенсійним забезпеченням, яка виникла у зв'язку з початком повномаштабної війни між Україною та російською федерацією, та тимчасовою не можливістю здійснити виплату/поновлення.
Крім того, як вказує відповідач-1, для вирішення спірного питання, яке виникло між позивачем та відповідачем по справі обов'язково потребує встановленню факт припинення виплати пенсії на території відповідного органу Пенсійного фонду, який здійснює безпосередню виплату пенсії. Встановлення таких фактів покликане на виконання норм ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Порядку №22-1, також у зв'язку з введенням воєнного стану в Україні та до його закінчення листування з країною-терористом російською федерацією, в тому числі і на запити пенсійних справ для виплати пенсій за новим місцем проживання призупинено.
У відповіді на відзив позивач позовні вимоги підтримав, просив задовольнити у повному обсязі.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Судом встановлено, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Красногвардійським РВГУ МВС України в Криму.
ОСОБА_1 09.02.2024 звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком.
Вік заявниці 65 років 3 місяці.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку №22-1, розгляд документів, наданих до заяви для призначення пенсії ОСОБА_1 провадився за принципом «екстериторіальності» Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області.
Рішенням від 16.02.2024 №262140012306 Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області відмовило у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю інформації, що підтверджує припинення виплати пенсії
Вважаючи таке рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд приходить до наступних висновків.
Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях України визначає Закон України від 15.04.2014 №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII).
Згідно ч. 2 ст. 1 вищевказаного Закону, Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими російською федерацією з 20 лютого 2014 року.
Частинами 1-2 статті 4 Закону № 1207-VII передбачено, що на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину адміністративної межі та лінії зіткнення між тимчасово окупованою територією та іншою територією України, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
У відповідності до ч. 1 ст. 17 Закону № 1207-VII у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.
Статтею 18 Закону № 1207-VII закріплено, що громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Приписами ст. 5 Закону №1058-IV встановлено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Таким чином, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Частиною 1 статті 47 Закону №1058-IV передбачено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Частиною першою статті 49 Закону №1058-IV передбачено випадки, коли виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється, а саме: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Верховний Суд у постанові від 22.03.2018 (справа №243/6391/17) дійшов висновку, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З огляду на матеріали справи, судом встановлено, що спірне рішення не містить посилань про наявність підстав, визначених статтею 49 Закону № 1058 для припинення позивачу виплати пенсії.
Щодо посилань на відсутність підстав для поновлення виплати пенсії позивача за відсутності документа про те, що позивач не перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення російської федерації як одержувач пенсії, то суд зазначає наступне.
Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №805/402/18 та в постанові Верховного Суду від 16.04.2020 у справі № 212/4165/17.
У відповідності до п.14-4 Розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування громадян України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримали громадянства російської федерації та не одержують пенсії та соціальні послуги від органів пенсійного забезпечення російської федерації, мають право на отримання виплат згідно з цим Законом у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №234 «Про затвердження порядку виплати пенсії та надання соціальних послуг» (далі - Порядок №234) визначено механізм виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії та соціальні послуги від пенсійного фонду російської федерації або інших міністерств та відомств, що здійснюють пенсійне забезпечення у російській федерації.
Згідно пункту 3 Порядку №234, особи подають територіальному органу заяву про отримання пенсії відповідно до законодавства України із зазначенням місця проживання (реєстрації) та паспорт громадянина України.
Відповідно до пункту 4 Порядку №234, територіальний орган на підставі поданих документів надсилає запит щодо витребування пенсійної справи до органів російської федерації, зазначених в пункті 1 цього Порядку. Виплата пенсії після надходження пенсійної справи разом з документами про припинення виплати пенсії поновлюється з дати припинення виплати за місцем попереднього отримання пенсії.
За правилами пункту 5 Поряду №234, порядок звернення осіб за призначенням, перерахунком, поновленням виплати пенсії особам, переведенням з одного виду пенсійна інший, наданням соціальних послуг, а також підтвердження факту неодержання пенсії та соціальних послуг від органів російської федерації, зазначених в пункті 1 цього Порядку, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням з Мінсоцполітики.
Таким чином, при надходженні відповідної заяви про отримання пенсії саме державний орган, відповідач у справі, зобов'язаний витребувати пенсійну справу шляхом звернення із запитом до органів російської федерації, а не перекладати цей обов'язок на громадянина, усвідомлюючи і достовірно знаючи, що в умовах воєнного стану це зробити неможливо.
При цьому, порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
У силу вимог підпункту 9 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для признання, перерахунку пенсій, затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-2, до заяви про призначення пенсії за віком додається заява в довільній формі про відсутність громадянства держави окупанта (для призначення пенсій громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м.Севастополя і не отримують пенсію від органів пенсійного забезпечення російської федерації). Орган, що призначає пенсію, додає одержаний на запит документ про те, що особа не перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення російської федерації.
Згідно пункту 4.12 Порядку №22-1, при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви про переведення виплати пенсії за новим місцем проживання надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем фактичного проживання пенсіонера. Пенсійна справа не пізніше п'яти робочих днів з дня одержання запиту пересилається (електронна пенсійна справа передається) органу, що призначає пенсію, за новим місцем фактичного проживання.
Відповідно до підпункту 8 пункту 2.1 Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, заява в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта (для призначення пенсій громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації). Орган, що призначає пенсію, додає одержаний на запит документ про те, що особа не перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення російської федерації як одержувач пенсії.
Отже, подання заяви про відсутність громадянства держави-окупанта стосується осіб, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя та саме на орган, що призначає пенсію, покладено обов'язок надсилання запиту до органів пенсійного забезпечення російської федерації щодо надання відомостей про те, чи особа перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення російської федерації як одержувач пенсії чи ні.
Разом з цим, суд зазначає, що у матеріалах справи наявні докази, які підтверджують, що позивач з 01.06.2023 зареєстрований та проживає у м Києві.
Відтак, пенсійний орган при розгляді заяви позивача дійшов до помилкового висновку про необхідність останнім надання до пенсійного органу заяви в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта, так як позивач не проживає на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.
Щодо посилань про відсутність інформації щодо отримання пенсії позивачем та строків її виплати, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відсутність інформації щодо отримання позивачем пенсії та строків її виплати не є підставою для відмови у призначенні (поновленні) виплати пенсії, яка була раніше призначена з 2010 року, виплата якої була припинена з 2014 року, та враховуючи подану позивачем заяву від 22.01.2024, пенсійний орган зобов'язаний здійснити їх перевірку та винести обґрунтоване рішення відповідно до норм діючого законодавства.
Вказані висновки суду відповідають висновкам Верховного Суду викладені у постанові від 22.09.2021 по справі № 308/3864/17, відповідно до якої відсутність паперової пенсійної справи не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, оскільки позивач не може нести негативних наслідків у зв'язку із відсутністю його пенсійної справи, а протилежне позбавляє його права на її відновлення.
Також, слід зазначити, що Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова частина права на соціальний захист, є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Враховуючи вищевказане, суд вважає, що позивач має право на призначення та виплату пенсії за віком, відповідно до положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із дати звернення із заявою (09.02.2024).
За таких обставин суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 16.02.2024 №262140012306 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 не відповідає критеріям законності, обґрунтованості та пропорційності, визначеним статтею 2 КАС України, що є підставою для визнання такого рішення протиправним та його скасування.
Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд зазначає, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об'єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).
Так, відповідач не заперечує, прямо вказує у рішенні від 16.02.2024 №262140012306 пенсійний вік позивача визначений статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування " та становить 57 років 6 місяців. Необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону становить 15 років. Страховий стаж Позивача становить 37 років 5 місяців 15 днів. За доданими документами до страхового стажу зараховані всі періоди роботи.
Таким чином, зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 09 лютого 2024 року.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За подання даного адміністративного позову до суду позивачем було сплачено за реквізитами Київського окружного адміністративного суду судовий збір в розмірі 1211,20 грн згідно з інформацією, наявною в комп'ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду» зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджено.
Отже, в силу приписів статті 139 КАС України сплачений судовий збір в розмірі 1211,20 грн підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 16.02.2024 №262140012306 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 09 лютого 2024 року.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жукова Є.О.