ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"15" жовтня 2025 р. справа № 300/4556/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гомельчука С.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання до вчинення дій,-
ОСОБА_1 (позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (відповідач) в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про відмову в призначенні пенсії від 21.04.2025 №091630022501;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до загального трудового стажу згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 29.07.1983 період роботи з 01.08.1995 по 28.12.2004, поновити виплату пенсії по інвалідності, призначеної з 27.09.2024, з дати припинення її виплати;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити виплату ОСОБА_1 пенсії по інвалідності, призначеної з 27.09.2024, з дати поновлення її виплати, із урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що йому було призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Однак, в ході повторного розгляду заяви позивача про призначення пенсії по інвалідності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області прийнято рішення від 21.04.2025 №091630022501 про відмову в призначенні пенсії. Рішенням мотивоване тим, що періоди роботи з 01.08.1995 по 28.12.2004 не підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України. Також вказано, що згідно з актом проведення перевірки №0900-0902-1/1158 від 13.02.2025 за юридичною адресою ПАТ «Ремонтно-будівельне підприємство відсутнє. На думку позивача таке рішення є протиправним, адже основним документом, що підтверджує стаж, є трудова книжка. Звертає увагу, що відповідно до записів трудової книжки в період з 29.12.1986 по 28.12.2004 він безперервно працював токарем фактично на одному робочому місці в межах одного підприємства. Вважає, що записи про спірний період роботи внесені належним чином до трудової книжки, яка є основним документом працівника, тому необхідність надавати пенсійному органу додаткові уточнюючі довідки на підтвердження роботи в такий період не було, оскільки такі довідки надаються у разі відсутності записів про роботу в трудовій книжці. Крім того зазначає, що неможливість проведення контрольного заходу з перевірки довідки про стаж роботи на підприємстві, не може слугувати причиною для не зарахування до стажу роботи такого періоду.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.07.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні)
На адресу суду 23.07.2025 від Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник проти задоволення позову заперечив. Вказав, що позивачу відповідно до поданої заяви від 30.12.2024 було призначено пенсію по інвалідності (ІІІ група) відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». В довідці №15 від 30.12.2024 виданій ПАТ «Ремонтно-будівельне управління» про стаж роботи з 01.08.1995 по 28.12.2004 відсутня підстава видачі довідки та одночасно в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані з 01.01.1998 по 28.12.2004 про сплату страхових внесків по страхувальнику ПАТ «Ремонтно-будівельне управління». Вказана довідка була врахована для призначення пенсії по інвалідності. Згідно акту проведення перевірки №0900-0902-1/1158 від 13.02.2025 за юридичною адресою ПАТ «Ремонтно-будівельне підприємство відсутнє, тому стаж з 01.08.1995 по 28.12.2004 вилучено та страховий стаж приведено у відповідність. Стаж обчислено 12 років 8 місяців 24 дні, що є недостатнім для призначення пенсії по інвалідності. Виплата пенсії була припинена та прийнято рішення про відмову у призначені пенсії по інвалідності від 21.04.2025 №091630022501. Звернено увагу, що доказів сплати страхових внесків за позивача в період роботи з 01.08.1995 по 28.12.2004 нема, тому підстави для врахування даного періоду до страхового стажу позивача відсутні.
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив таке.
ОСОБА_1 з 27.09.2024 отримував пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується матеріалами справи.
Надалі, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснено перегляд заяви позивача про призначення пенсії по інвалідності внаслідок якого було прийнято рішення від 21.04.2025 №091630022501 про відмову у призначенні пенсії. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 29.07.1983 не зараховано періоди роботи з 01.08.1995 по 28.12.2004, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України. Звернено увагу, що згідно акту проведення перевірки №0900-0902-1/1158 від 13.02.2025 за юридичною адресою ПАТ «Ремонтно-будівельне підприємство відсутнє (а.с.25).
Позивач, не погоджуючись з таким рішенням відповідача, звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із положеннями статті 32 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон України №1058-IV) особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією:для осіб з інвалідністю II та III груп: від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років.
Положеннями частин 1, 2 та 4 статті 24 Закону України № 1058-IV визначено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог Закону України № 1058-IV за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених Законом України № 1058-IV.
Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній" (далі - Порядок №637).
У пунктах 1 та 2 Порядку №637 зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Суд зазначає, у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 29.07.1983 міститься запис №11 про те, що 01.08.1995 позивача прийнято на роботу по переводу з Кооператива «Будівльник-1» на посаду токаря, на підставі наказу №46а від 01.08.1995, запис №12 від 30.05.1997 про перетворення Державного ремонтно-будівельного підприємства в ПАТ «Ремонтно-будівельне підприємство» та запис №13 від 28.12.2004 про звільнення з роботи за згодою сторін (а.с.12-14).
При цьому слід наголосити, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах. Наведене цілком узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, висновки якого мають враховувати суди відповідно до положень частини п'ятої статті 242 КАС України. Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Судом з'ясовано, що підставою для не зарахування періоду роботи з 01.08.1995 по 28.12.2004 до страхового стажу позивача є відсутність відомостей про сплату страхових внесків за такі періоди, з цього приводу суд зазначає про таке.
Право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг регламентовано положеннями статті 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Статтею 1 вказаного Закону встановлено, що страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
За змістом частин 1 - 3, 10, 12 статті 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (п.1 ч.2 ст.6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування").
Згідно з частиною 11, 12 статті 9 вказаного Закону у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Отже, обов'язок щодо сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника - роботодавця, оскільки він здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи - працівника.
Застрахована особа не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства за страховими внесками не може бути підставою для незарахування до страхового стажу такої особи періодів її роботи.
Як зазначено судом вище, відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник. Внаслідок невиконання страхувальником обов'язку по сплаті внесків позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Верховний Суд у постановах від 17 липня 2019 року (справа № 144/669/17) та від 20 березня 2019 року (справа № 688/947/17) зробив висновок, згідно з яким, несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу періодів роботи на підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку сплати страхових внесків.
Відтак, оскільки періоди роботи позивача з 01.08.1995 по 28.12.2004 підтверджені його трудовою книжкою, то повинні бути зараховані до страхового стажу ОСОБА_1 . Отже, суд вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 21.04.2025 за №091630022501 про відмову в призначенні пенсії по інвалідності слід визнати протиправним та скасувати.
Щодо вимоги про зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії по інвалідності, призначеної з 27.09.2024, з дати припинення її виплати та здійснити виплату пенсії по інвалідності, призначеної з 27.09.2024, з дати поновлення її виплати, із урахуванням раніше виплачених сум, варто звернути увагу на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Суд також зазначає, що згідно з пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 45 Закону № 1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: 1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Як вбачається з матеріалів справи, пенсія позивачу призначена з 27.09.2024, проте виплату пенсії було припинено у зв'язку із прийняттям відповідачем рішення від 21.04.2025 №091630022501.
Зважаючи на це та з урахуванням вищевикладених обставин справи, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача поновити ОСОБА_1 виплату пенсії по інвалідності, призначеної з 27.09.2024, з дати припинення її виплати, здійснити виплату пенсії по інвалідності, призначеної з 27.09.2024, з дати поновлення її виплати, із врахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Беручи до уваги приписи зазначених норм, оцінюючи наявні в матеріалах докази в їх сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити.
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, до стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, за рахунок бюджетних асигнувань, на користь ОСОБА_1 належать судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн, понесення яких підтверджується квитанцією від 27.06.2025, яка міститься серед матеріалів справи.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про відмову в призначенні пенсії від 21.04.2025 №091630022501.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до загального трудового стажу згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 29.07.1983 період роботи з 01.08.1995 по 28.12.2004, поновити виплату пенсії по інвалідності, призначеної з 27.09.2024, з дати припинення її виплати.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) здійснити виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) пенсії по інвалідності, призначеної з 27.09.2024, з дати поновлення її виплати, із урахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ,76018) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 гривень (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Гомельчук С.В.