ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"15" жовтня 2025 р. справа №300/6242/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся в суд із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення від 22.08.2025 за №092950018321; зобов'язання зарахувати до страхового стажу період роботи з 01.02.1989 по 01.07.2000 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 14.08.2025, із врахуванням вказаних періодів.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області, за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії, протиправно не зараховано до страхового стажу період його роботи з 01.02.1989 по 01.07.2000 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 з причин відсутності відомостей щодо встановленого та фактично відпрацьованого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, а також з причин наявності відмінностей паспортних даних із архівними довідками, про що зазначено в рішенні про відмову в призначенні пенсії від 22.08.2025 №092950018321. На переконання позивача подані до органу Пенсійного фонду України документи, в тому числі архівні документи про його місце роботи та заробітну плату є документами, що дають підстави для зарахування періоду роботи в колгоспі «Ленінська зірка» до страхового стажу. Тому, спірне рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області підлягає скасуванню з покладенням на територіальний орган Пенсійного фонду України обов'язку зарахування до страхового стажу вказаного періоду роботи та повторного розгляду його заяви про призначення пенсії від 14.08.2025.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.09.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).
Відповідач подав відзив на позовну заяву в якому виклав заперечення проти позову та які обґрунтував тим, що за результатами розгляду документів, поданих із заявою про призначення пенсії, до страхового стажу позивача не зараховано період роботи в колгоспі з 01.02.1989 по 01.07.2003 згідно із записами трудової книжки від 12.11.1983 НОМЕР_2 , оскільки відсутні відомості щодо встановленого та фактично відпрацьованого ним мінімуму трудової участі в громадському господарстві, а також періоди роботи в колгоспі згідно з архівними довідками від 31.01.2024 №04-01/Д-8, №04-01/Д-10 з березня 1989 по червень 2000, оскільки зазначено по батькові « ОСОБА_2 », « ОСОБА_3 », « ОСОБА_4 », що не відповідає паспортним даним « ОСОБА_5 ». Зауважив, що при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Відповідно до пункту 26 Порядку №637 у разі виявлення розбіжностей в написанні прізвища, імені та по батькові в наданих заявником документах, належність цих документів заявникові встановлюється в судовому порядку. Згідно з реєстром застрахованих осіб до страхового стажу позивача зараховані всі періоди трудової діяльності, зокрема з 01.01.1999. Таким чином, підтверджений належними документами, страховий стаж позивача становить 08 років 01 місяць 04 дні. Позивач матиме право на пенсійну виплату при набутті необхідного страхового стажу Як наслідок, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирської області є правомірними та вмотивованими.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача подала пояснення щодо позову, які по суті аргументовані аналогічно відзиву на позовну заяву. Просила відмовити в задоволенні позову.
Згідно з ч. 3 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, встановив наступне.
ОСОБА_1 14.08.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с.52).
Органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області рішенням від 22.08.2025 №092950018321 відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу (а.с.7).
У даному рішенні зазначено, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 01.02.1989 по 01.07.2003 згідно із записами трудової книжки НОМЕР_2 від 12.11.1983, оскільки відсутні відомості щодо встановленого та фактично відпрацьованого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, а також періоди роботи в колгоспі згідно з архівними довідками від 31.01.2024 №04-01/Д-8, №04-01/Д-10 з березня 1989 по червень 2000, оскільки зазначено по батькові « ОСОБА_2 », « ОСОБА_3 », « ОСОБА_4 », що не відповідає паспортним даним « ОСОБА_5 ». При цьому, у рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 8 років 1 місяців 4 дні.
Позивач, вважаючи протиправним вищевказане рішення відповідача, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що склалися в даній адміністративній справі, суд зазначає наступне.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (стаття 46 Конституції України).
Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (частина 1 статті 92 Конституції України).
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 (надалі Закон №1788-ХІІ) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (надалі Закон №1058-IV) (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Закон №1058-IV розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
За змістом ч. 1 ст. 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною 1 статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону №1058-IV).
При цьому, відповідно до частини 4 статті 24 цього Закону періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно зі ст. 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначеної норми Закону постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів у ній (надалі Порядок КМУ №637).
У пунктах 1 та 2 Порядку КМУ №637 зазначено, що за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку КМУ №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок.
З системного аналізу наведених норм слідує, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені або зазначені неточні відомості про роботу працівника у певний період, то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, на підставі яких можна дійти висновку, де і протягом якого періоду працював працівник. Ці документи можуть бути видані роботодавцем (його правонаступником), архівними установами, до яких передано документи з особового складу для зберігання. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості.
Тобто надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пенсійне забезпечення.
Така позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року в справі №234/13910/17, від 07 березня 2018 року в справі №233/2084/17 та від 25 квітня 2019 року в справі №159/4178/16-а.
Відомостями, які містяться в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 12.11.1983, копія якої містяться в матеріалах справи, підтверджено спірні періоди його роботи з 01.02.1989 до 01.07.2000 (включно) в колективному господарстві «Ленінська зірка» (а.с.14-17).
Суд зазначає, що вказана трудова книжка містить записи, які засвідчені роботодавцем та дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази на підставі яких позивач у спірні періоди працював.
Однак, у трудовій книжці позивача відсутні відомості про встановлений мінімум та кількість відпрацьованих людиноднів у колективному господарстві.
Кабінетом Міністрів України 27.04.1993 прийнято постанову за №301 «Про трудові книжки», згідно з пунктом 4 якої відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Суд зазначає, що до 1993 року порядок ведення трудових книжок регулювався постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 16.11.1973 №529 «Про трудові книжки робітників і службовців», яка базувалася на основі постанови Ради Міністрів СРСР і Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців». Цією постановою відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладалася на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несла спеціально уповноважена особа, яка призначалася наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.
З архівних довідок від 31.01.2024 за №04-01/Д-10, №04-01/Д-11 вбачається, що ОСОБА_6 працював у колгоспі «Ленінська зірка», був членом колгоспу, а в архівних довідках за №04-01/Д-8, №04-01/Д-9 містяться відомості про кількість вироблених трудоднів (людиноднів) за період з березня 1989 по червень 2000 років і щомісячний розмір заробітної плати в 1990-1994 роках.
У наведених довідках по-батькові позивача зазначалося як «З», « ОСОБА_2 », « ОСОБА_7 », « ОСОБА_4 », що свідчить про неточності під час складання первинних документів адміністрацією колективних господарств.
Суд вважає безпідставним не зарахування позивачу стажу роботи за спірний період через наявність неточності в архівних довідках (неповне зазначення або зазначення з помилкою по батькові заявника), оскільки на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його документах про трудову діяльність.
З наведеного випливає, що неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки, іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист, зокрема щодо отримання пенсії за віком.
Такі висновки містяться у постановах Верховного Суду по справах №677/277/17 і №687/975/17.
За приписами ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
За встановлених у справі обставин суд дійшов висновку, що наявні правові підстави для зарахування до страхового стажу позивача спірного періоду роботи, а саме з 01.02.1989 по 01.07.2000 роки.
Як наслідок, рішення про відмову у призначенні пенсії від 22.08.2025 №092950018321, яке прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області, підлягає до скасування.
За змістом частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Згідно з частиною 1 статті 44 Закону №1058-ІV звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Вимогами пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-ІV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, встановлено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У даній справі, органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, рішенням якого відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV.
Тож, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Така позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 08.02.2024 по справі №500/1216/23 (провадження №К/990/37966/23).
Враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішення про відмову в призначенні пенсії від 22.08.2025 №092950018321, з метою ефективного захисту порушеного права позивача та враховуючи зміст позовної вимоги, суд вважає необхідним зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи з 01.02.1989 по 01.07.2000 та, як наслідок, повторно розглянути заяву від 14.08.2025 про призначення йому пенсії.
Підсумовуючи наведене вище суд вважає, що позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії підлягає до задоволення.
Враховуючи приписи ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд присуджує за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 22.08.2025 №092950018321 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (код ЄДРПОУ 13559341, вул. О.Ольжича, 7, м. Житомир) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до страхового стажу період роботи з 01.02.1989 по 01.07.2000.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (код ЄДРПОУ 13559341, вул. О.Ольжича, 7, м. Житомир) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) від 14.08.2025 про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні суду.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (код ЄДРПОУ 13559341, вул. О.Ольжича, 7, м. Житомир) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Могила А.Б.