ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"15" жовтня 2025 р. справа № 300/3842/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Главача І.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі, також - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі, також - відповідач 1, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (надалі, також - відповідач 2, ГУ ПФУ в Закарпатській області) в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 25.04.2025 № 0922550008377 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу не зараховані періоди роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 10.08.1980 року та трудової книжки НОМЕР_2 від 24.06.1983 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити з 01.02.2025 пенсію за віком, на підставі статті 26 Закону України № 1058-ІV.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачка звернулася до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком. За принципом екстериторіальності заяву позивачки розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області. За наслідками розгляду заяви, поданої позивачкою, відповідачем прийнято рішення від 25.04.2025 № 0922550008377, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю страхового стажу необхідної тривалості. До страхового стажу не зараховано період роботи з 10.08.1980 по 17.06.1983 р., оскільки дату наказу про звільнення позивачки з роботи було виправлено; та дані роботи відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 , так як по батькові, зазначене в даній трудовій книжці та паспортних даних позивачки не співпадає. Позивачка вважає таку вимогу протиправною з мотивів, що відповідальність за правильність ведення трудової книжки покладається на роботодавця, натомість відповідачем така відповідальність покладена на позивачку. Відтак, просить позов задовольнити (а.с. 1-13).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.06.2025 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с. 15-16).
20.06.2025 на адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від відповідача 2 надійшли матеріали пенсійної справи позивачки, які перебували на розгляді при прийнятті оскаржуваного рішення (а.с. 19-44).
24.06.2025 на адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач вказує, що рішення про відмову у призначенні пенсії було прийнято у зв'язку з відсутністю необхідної тривалості страхового стажу. До страхового стажу не зараховано період роботи з 10.08.1980 по 17.06.1983 р., оскільки дату наказу про звільнення позивачки з роботи було виправлено; та дані роботи відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 , так як по батькові, зазначене в даній трудовій книжці та паспортних даних позивачки не співпадає. Відповідач звертає увагу, що трудова книжка має бути належним чином заповнена для можливості зарахування відомостей у ній до страхового стажу. З огляду на це просить у задоволенні позову відмовити (а.с. 45-49).
Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 07.08.2025 по 22.08.2025 згідно наказу від 25.07.2025 № 213-В, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання (а.с. 51), у зв'язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.
Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 23.08.2025 по 03.09.2025 згідно наказу від 20.08.2025 № 261-В, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання (а.с. 51), у зв'язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.
Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 23.09.2025 по 07.10.2025 згідно наказу від 15.09.2025 № 290-В, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання (а.с. 51), у зв'язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою від 17.04.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (а.с. 23).
За принципом екстериторіальності органом, уповноваженим розглянути заяву позивачки та вирішити порушене в ній питання визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області.
Рішенням ГУ ПФУ в Закарпатській області № 0922550008377 від 25.04.2025 позивачці відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку із відсутністю необхідної тривалості страхового стажу. До страхового стажу не зараховано період роботи з 10.08.1980 по 17.06.1983 р., оскільки дату наказу про звільнення позивачки з роботи було виправлено; та дані роботи відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 , так як по батькові, зазначене в даній трудовій книжці та паспортних даних позивачки не співпадає. Відповідач звертає увагу, що трудова книжка має бути належним чином заповнена для можливості зарахування відомостей у ній до страхового стажу (а.с. 11).
Вважаючи вказану відмову протиправною, з метою зобов'язання зарахування даного періоду роботи до страхового стажу та призначення пенсії, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд встановив таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами частини 1 статті 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Спеціальним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV, який набув чинності з 1 січня 2004 року.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Пунктом 1 статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Положеннями частини 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
До набрання чинності Закону № 1058-IV питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій регулювалися Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (надалі, також - Закон № 1788-XII), відповідно до частини 1 статті 56 якого, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно зі статтею 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України Постановою від 12.08.1993 за № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі, також - Порядок № 637).
Згідно з пунктом 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку № 637).
У пункті 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, з огляду на наведене, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Щодо відмови у зв'язку з виправленням дати наказу про звільнення позивачки з роботи, суд зазначає наступне.
Інструкція № 58 діє лише з 1993 року, в той час коли даний запис було внесено до трудової книжки у 1989 році.
Порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях на час первісного заповнення вказаної трудової книжки визначала Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 № 162 (надалі, також - Інструкція № 162).
Пунктом 1.1 Інструкції № 162 визначено, що трудова книжка являється основним документом про трудову діяльність робітників та службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних та громадських підприємств, установ і організацій, які пропрацювали більше 5 днів, в тому числі па сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пункту 1.2 Інструкції № 162 прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Відповідно до пунктів 2.2, 2.3 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 162 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки робітників та службовців" та цією Інструкцією.
За змістом пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки робітників та службовців" встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови Про трудові книжки робітників та службовців при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 вказано постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Разом з вказаним, як передбачено у пункті 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За відсутності зазначених у згаданому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
При цьому, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючих довідок, наказів, відомостей тощо підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
Відповідно до частини 1 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Судом встановлено, що позивачкою при зверненні до органу Пенсійного фонду України із заявою від 17.04.2025 про призначення пенсії за віком надано також пакет документів, зокрема копію трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10.08.1980 року в якій містяться записи також щодо оспорюваного періоду роботи, який не було зараховано до страхового стажу з 10.08.1980 по 17.06.1983 р. про прийняття на роботу і звільнення з роботи маляром другого розряду (записи № 1-2). (а.с. 10). Дані записи виконані розбірливим почерком, містять підставу їх внесення та прослідковуваний слід печатки суб'єкта господарювання, вказано посаду та підпис уповноваженої особи.
Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивачки, відповідачем суду не надано. При цьому, відповідачем не заперечується їх достовірність.
Щодо аргументів відповідача про виправлення дати наказу про звільнення позивачки, то суд звертає увагу відповідача, що в трудовій книжці в даті наказу про звільнення виправлено тільки останню цифру року такого наказу. При цьому виправлення виконано таким чином, що дає можливість чітко визначити що роком видачі наказу є 1983 рік.
Суд звертає увагу, що саме трудова книжка є основним документом для зарахування того чи іншого періоду роботи до страхового стажу. Незважаючи на наявність чи відсутність додаткових документів, наявності в них розбіжностей чи будь-яких інших недоліків не може слугувати підставою для незарахування до страхового стажу оспорюваного періоду роботи, який належним чином підтверджується трудовою книжкою.
Відповідальність за наявність записів чи відомостей у трудовій книжці, їх правильність та повноту несе безпосередньо суб'єкт господарювання. Натомість відповідачем при вирішенні питання про призначення пенсії позивачці, покладено відповідальність за відсутність такої інформації на позивачку. З огляду на те, що записи у трудовій книжці мають пріоритетне значення при визначенні страхового стажу особи, відмова відповідача у зв'язку з відсутністю тих чи інших відомостей суперечить нормативному регулюванню даних відносин.
Верховний Суд у постановах від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 та від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а зазначив, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання всіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Суд зазначає, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб-підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Таким чином, пенсійний орган має право, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи.
В той же час, відповідачем не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності інформації зазначеної у трудовій книжці позивачки, натомість відмовлено у зарахуванні до страхового стажу спірний період його роботи.
Зважаючи вищезазначене суд вважає протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо незарахування періоду роботи позивачки з 10.08.1980 по 17.06.1983 р. до її страхового стажу, оскільки даний період роботи підтверджено достатніми та належними доказами.
Щодо відмови у зарахуванні до періоду страхового стажу періодів роботи визначених у трудовій книжці серії НОМЕР_2 , суд зазначає наступне.
При зверненні до органу Пенсійного фонду України із заявою від 17.04.2025 про призначення пенсії за віком надано також пакет документів, зокрема копію трудової книжки серії НОМЕР_2 від 24.06.1983 року (а.с. 7-9).
На титульному аркуші даної трудової книжки зазначено:
в рядку "Фамилия" - " ОСОБА_2 " (закреслено) " ОСОБА_3 "
в рядку "Имя" - "Мария"
в рядку "Отчество" - " ОСОБА_4 " (закреслено) " ОСОБА_5 " (а.с. 7).
Інші заповнені дані внесено російською мовою. На обкладинці трудової книжки зазначено, що прізвище " ОСОБА_2 " змінено на " ОСОБА_3 " відповідно до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_3 . Також зазначено, що по батькові " ОСОБА_6 " змінено на " ОСОБА_5 ", згідно з паспортом серії НОМЕР_4 , виданого 20.01.2003 року Тлумацьким РВ УМВС в Івано-Франківській області.
Крім цього, серед документів позивачкою долучено копію паспорта громадянина України серії НОМЕР_4 . На другій сторінці паспорта вказано дані позивачки у перекладі на російську мову. Відповідно до даних паспорта, прізвище позивачки - " ОСОБА_3 ", ім'я - ОСОБА_7 ", по батькові - " ОСОБА_5 ".
Таким чином, оскільки дані паспорта позивачки та трудової книжки в частині вказаних прізвища, імені та по батькові співпадають, то в суду не виникає жодних підстав припускати, що така трудова книжка не належить позивачці.
Таким чином, з огляду на встановлені вище обставини, суд вважає, що підстав для не зарахування періодів роботи позивачки, визначених у трудовій книжці серії НОМЕР_2 немає, оскільки жодних обґрунтованих підстав припускати, що дана трудова книжка не належить позивачці немає, відтак суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 25.04.2025 № 0922550008377 є протиправним та підлягає скасуванню.
Водночас суд зазначає, що дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Суд зауважує, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної норми у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Відтак, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Разом з тим, суд зауважує таке.
У справі, яка розглядається, суд встановив, що структурним підрозділом пенсійного органу, уповноваженого на прийняття рішення щодо поданої позивачкою заяви про призначення пенсії за віком, за принципом екстериторіальності, визначено ГУ ПФУ в Закарпатській області, рішенням якого позивачці відмовлено в призначенні пенсії.
Позивачка заявила суду наступні позовні вимоги: "- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 25.04.2025 № 0922550008377 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу не зараховані періоди роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 10.08.1980 року та трудової книжки НОМЕР_2 від 24.06.1983 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити з 01.02.2025 пенсію за віком, на підставі статті 26 Закону України № 1058-ІV.".
Звернені вимоги позивачки до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не можуть бути задоволені, у зв'язку з тим, що періоди роботи до страхового стажу не було зараховано та у призначенні пенсії було відмовлено Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області, то відповідно зобов'язання зарахувати даний період роботи до страхового стажу буде стосуватися саме Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області.
З приводу вимоги про призначення пенсії позивачки, суд зазначає таке.
При розгляді заяви про призначення пенсії, відповідачем 2 не було зараховано до стажу періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 . Суд звертає увагу позивачки, що у оскаржуваному рішенні та інших матеріалах справи відсутні відомості про аналіз записів трудової книжки відповідачем 2 при прийнятті оскаржуваного рішення. Таким чином, зобов'язання відповідача призначити пенсію буде втручанням в його дискреційні повноваження, які ним не реалізовано в повній мірі.
Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність можливості у відповідача прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, а також враховуючи те, що призначення, перерахунок та виплата пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, суд дійшов висновку, що з метою захисту порушеного права позивачки слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, як орган, який за принципом екстериторіальності уповноважений на вирішення питання щодо призначення пенсії позивачки, зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 10.08.1980 по 17.06.1983, відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 та з врахуванням даних трудової книжки серії НОМЕР_2 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 17.04.2025, з врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про часткове обґрунтування заявлених позовних вимог, тому позов підлягає задоволенню частково.
Суд вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд користується повноваженнями, передбаченими частиною 2 статті 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: самостійно визначає формулювання резолютивної частини рішення суду, з метою її більш ефективного виконання та надання повного захисту правам позивача.
Частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Документально підтвердженими судовими витратами в даній справі є витрати позивачки на сплату судового збору в розмірі 1211,20 грн згідно квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки № 0.0.4390479543.1 від 30.05.2025 (а.с. 12).
Як наслідок, на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області підлягає стягненню частина сплаченого судового збору в розмірі 605,60 грн, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Інші витрати, питання про розподіл яких може бути вирішено судом, відсутні.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області № 0922550008377 від 25.04.2025 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, як орган, який за принципом екстериторіальності уповноважений на вирішення питання щодо призначення пенсії ОСОБА_1 , зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 10.08.1980 по 17.06.1983, відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 та з врахуванням даних трудової книжки серії НОМЕР_2 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 17.04.2025, з врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (код ЄДРПОУ 20453063, пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, 88000) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) частину сплаченого судового збору в розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 (шістдесят) копійок.
Копію цього рішення надіслати учасникам справи.
Відповідачам копію цього рішення надіслати через підсистему "Електронний суд".
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 );
відповідач 1 - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018);
відповідач 2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (код ЄДРПОУ 20453063, пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, 88000).
Суддя Главач І.А.