14 жовтня 2025 року Справа № 280/6857/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 11.06.2025 № 914210160867, про відмову в перерахунку пенсії позивачу;
- зобов'язати відповідача здійснити призначення та виплату позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, починаючи з 03.06.2025 року на підставі пункту «б» статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, та із зарахуванням до страхового стажу та до пільгового стажу за Списком № 2 та із врахуванням при обчисленні розміру пенсії періодів роботи з 27.09.1995 по 16.02.1997, з 21.03.1997 по 31.01.2011, з 26.03.2015 по 30.04.2015, з 05.05.2015 по 31.10.2019, з 18.11.2019 по 31.03.2020, з 23.02.2023 по 02.06.2025 у подвійному розмірі;
- стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, а саме судовий збір за подачу адміністративного позову в розмірі 1 211,20 грн.
В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначає, що вона працювала на посадах, робота на яких дає право виходу на пенсію зі зниженням пенсійного віку, передбачених Списком № 2. Згідно довідки до акту огляду МСЕК серії АВ № 0914979 від 10.01.2019, позивачу встановлено третю групу інвалідності безстроково, починаючи з 01.11.2018. Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Після призначення пенсії позивач продовжила працювати. Позивач працювала на наступних посадах: в період з 27.09.1995 по 16.02.1997, з 21.03.1997 по 21.05.2002 - на посаді медсестри палатної в психоневрологічній лікарні м. Дзержинськ (на теперішній час - КНП «Обласна клінічна психіатрична лікарня м. Слов'янськ»); в період з 22.05.2002 по 30.09.2009 - на посаді старшої медсестри відділення КНП «Обласна клінічна психіатрична лікарня м. Слов'янськ»; в період з 01.10.2009 по 31.03.2010 - на посаді медсестри денного стаціонару на 0,5 ставки та маніпуляційної медсестри денного стаціонару на 0,5 ставки КНП «Обласна клінічна психіатрична лікарня м. Слов'янськ»; в період з 01.04.2010 по 31.12.2010 - на посаді маніпуляційної медсестри денного стаціонару на 1,0 ставки КНП «Обласна клінічна психіатрична лікарня м. Слов'янськ»; в період з 01.01.2011 по 31.01.2011 - на посаді маніпуляційної медсестри денного стаціонару на 0,5 ставки та медсестри соцдопомоги диспансерного відділення на 0,5 ставки КНП «Обласна клінічна психіатрична лікарня м. Слов'янськ»; в період з 26.03.2015 по 30.04.2015 - на посаді сестри медичної старшої диспансерного відділення № 3 м. Дзержинська в Комунальній лікувальній профілактичній установі «Міський наркологічний диспансер м. Слов'янська»; в період з 05.05.2015 по 01.05.2019 - на посаді сестри медичної старшої у диспансерному наркологічному відділенні м. Торецька відокремленого структурного підрозділу комунальної лікувально-профілактичної установи «Міський наркологічний диспансер м. Краматорська» у м. Костянтинівка; в період з 02.05.2019 по 31.10.2019 - на посаді сестри медичної (процедурної) у диспансерному наркологічному відділенні м. Торецька відокремленого структурного підрозділу комунальної лікувально-профілактичної установи «Міський наркологічний диспансер м. Краматорська» у м. Костянтинівка; в період з 18.11.2019 по 31.03.2020 - на посаді сестри медичної стаціонару (палатної) наркологічного відділення № 2 в Комунальній установі «Обласний клінічний наркологічний диспансер» Запорізької обласної ради; в період з 23.02.2023 по теперішній час - на посаді сестри медичної стаціонару у 4-му психіатричному жіночому відділенні в Комунальному некомерційному підприємстві «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» Запорізької обласної ради. В зазначені періоди роботи Позивач перебувала у відпустці без збереження заробітної плати в період з 22.07.2001 по 04.08.2001. У відпустках по догляду за дитиною до трьох та до шести років у зазначені періоди Позивач не перебувала. Зазначені періоди роботи Позивача підтверджуються відповідними записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 27.09.1995 та уточнюючими довідками лікувальних закладів. 03.06.2025 Позивач звернулася до сервісного центру Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою встановленої форми зразка про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Зазначену заяву було передано на розгляд Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області. Рішенням про відмову в перерахунку пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 11.06.2025 № 914210160867 Позивачу відмовлено в переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за віком згідно заяви від 03.06.2025 № 3416, оскільки на день подання заяви (03.06.2025) заявниці не виповнилось 55 років. Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач звернулася до суду із даним адміністративним позовом. Просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 12.08.2025 відкрито провадження в адміністративній справі, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання. Встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву. Встановлено позивачу п'ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання суду відповіді на відзив. Встановлено відповідачу п'ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання суду заперечення. Запропоновано учасникам справи надати до суду: докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, додаткові докази або пояснення; всі наявні в них документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі; довіреності на представників; документи про правовий статус сторін, належним чином засвідчені копії документів у справу.
Відповідач позовну заяву не визнав, надав до суду відзив, в якому зазначає, що відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058 пенсія за віком на пільгових умовах призначається працівникам зайнятим повний робочий день на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу роботи не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених посадах. Страховий стаж Позивача становить 31 рік 11 місяців 23 дні; пільговий стаж роботи Позивача відповідно до частини 2 статті 114 Закону № 1058 становить 10 років 00 місяці 15 днів. Вік Позивача на дату звернення становить 51 рік. З огляду на вищевикладене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення № 914210160867 від 11.06.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком у зв'язку з недосягненням пенсійного віку у 55 років. Відповідач стверджує, що Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, яке покладено в основу обґрунтувань позову, не відновлює дію Закону № 1788 і не змінює правове регулювання спірних у цій справі правовідносин. Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 впливає на право призначення пенсії на пільгових умовах, яке виникло до 11.10.2017. Тобто, досягти віку, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення», для призначення пільгової пенсії з урахуванням рішення Конституційного Суду України особі необхідно було до 11.10.2017. Оскільки позивачем не було досягнуто 50-річного віку станом на 11.10.2017, відповідно умови призначення їй пільгової пенсії мають визначатися на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а не на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Таким чином, оскільки позивач звернулася із заявою про призначення пенсії 03.06.2025 під час призначення пенсії застосовуються норми законодавства, які є чинними на час виникнення права на отримання пенсійних виплат, а саме на дату подання заяви. На думку відповідача, обраний Позивачем спосіб захисту порушує дискрецію органів Фонду на визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні. Будь-яке порушення прав позивачки на пенсійне забезпечення з боку Головного управління відсутнє. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивачу.
Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини п'ятої ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь - якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Згідно з частиною четвертою статті 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Суд, оцінивши повідомлені позивачем обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , працювала на посадах, робота на яких дає право виходу на пенсію зі зниженням пенсійного віку, передбачених Списком № 2.
Згідно довідки до акту огляду МСЕК серії АВ № 0914979 від 10.01.2019, позивачу встановлено третю групу інвалідності безстроково, починаючи з 01.11.2018.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Після призначення пенсії Позивач продовжила працювати.
Позивач є внутрішньо переміщеною особою згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 12.11.2019 № 2311-5000228526. Зареєстроване місце проживання Позивача: АДРЕСА_1 . Адреса фактичного проживання: АДРЕСА_2 .
Позивач працювала на наступних посадах:
в період з 27.09.1995 по 16.02.1997, з 21.03.1997 по 21.05.2002 - на посаді медсестри палатної в психоневрологічній лікарні м. Дзержинськ (на теперішній час - КНП «Обласна клінічна психіатрична лікарня м. Слов'янськ»);
в період з 22.05.2002 по 30.09.2009 - на посаді старшої медсестри відділення КНП «Обласна клінічна психіатрична лікарня м. Слов'янськ»;
в період з 01.10.2009 по 31.03.2010 - на посаді медсестри денного стаціонару на 0,5 ставки та маніпуляційної медсестри денного стаціонару на 0,5 ставки КНП «Обласна клінічна психіатрична лікарня м. Слов'янськ»;
в період з 01.04.2010 по 31.12.2010 - на посаді маніпуляційної медсестри денного стаціонару на 1,0 ставки КНП «Обласна клінічна психіатрична лікарня м. Слов'янськ»;
в період з 01.01.2011 по 31.01.2011 - на посаді маніпуляційної медсестри денного стаціонару на 0,5 ставки та медсестри соцдопомоги диспансерного відділення на 0,5 ставки КНП «Обласна клінічна психіатрична лікарня м. Слов'янськ»;
в період з 26.03.2015 по 30.04.2015 - на посаді сестри медичної старшої диспансерного відділення № 3 м. Дзержинська в Комунальній лікувальній профілактичній установі «Міський наркологічний диспансер м. Слов'янська»;
в період з 05.05.2015 по 01.05.2019 - на посаді сестри медичної старшої у диспансерному наркологічному відділенні м. Торецька відокремленого структурного підрозділу комунальної лікувально-профілактичної установи «Міський наркологічний диспансер м. Краматорська» у м. Костянтинівка;
в період з 02.05.2019 по 31.10.2019 - на посаді сестри медичної (процедурної) у диспансерному наркологічному відділенні м. Торецька відокремленого структурного підрозділу комунальної лікувально-профілактичної установи «Міський наркологічний диспансер м. Краматорська» у м. Костянтинівка;
в період з 18.11.2019 по 31.03.2020 - на посаді сестри медичної стаціонару (палатної) наркологічного відділення № 2 в Комунальній установі «Обласний клінічний наркологічний диспансер» Запорізької обласної ради;
в період з 23.02.2023 по теперішній час - на посаді сестри медичної стаціонару у 4-му психіатричному жіночому відділенні в Комунальному некомерційному підприємстві «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» Запорізької обласної ради.
В зазначені періоди роботи позивач перебувала у відпустці без збереження заробітної плати в період з 22.07.2001 по 04.08.2001. У відпустках по догляду за дитиною до трьох та до шести років у зазначені періоди Позивач не перебувала.
Зазначені періоди роботи Позивача підтверджуються відповідними записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 27.09.1995 та уточнюючими довідками лікувальних закладів (копії додані до позову).
03.06.2025 позивач звернулася до сервісного центру Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою встановленої форми зразка про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Зазначену заяву було передано на розгляд Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Листом відділу обслуговування громадян № 6 (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 12.06.2025 № 0800-0209-8/58129 надіслано на адресу позивача копію рішення про відмову в перерахунку пенсії від 11.06.2025 № 914210160867.
Рішенням про відмову в перерахунку пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 11.06.2025 № 914210160867 позивачу відмовлено в переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за віком згідно заяви від 03.06.2025 № 3416, оскільки на день подання заяви (03.06.2025) заявниці не виповнилось 55 років.
Відмовляючи позивачу в призначенні пенсії за віком за Списком № 2, відповідач зазначає, що згідно наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу, страховий стаж на дату звернення становить 31 рік 11 місяців 23 дні, а також стаж роботи, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - 10 років 15 днів.
Не погоджуючись з рішенням відповідача від 11.06.2025 № 914210160867, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з наступного.
За приписами статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов'язком держави.
На підставі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як слідує зі ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
За приписами п. 6 ч. 1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Частиною першою статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 (далі Закон № 1788-XIІ), у редакції чинній до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII від 02.03.2015 на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015 віковий ценз для жінок збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII від 03.10.2017, текст Закону № 1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно із п. 2 ч. 2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Вказана норма набула чинності з 01.10.2017.
Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком № 2 почали регламентуватись одночасно двома абсолютно ідентичними законами, а саме: пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII у редакції Закону № 213-VIII від 02.03.2015 та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV від 09.07.2003 у редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII.
Пунктом першим резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ від 05.11.1991 зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII від 02.03.2015.
Пунктом 3 цього рішення вирішено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону № 1788-XII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаній нормі, в наступній редакції: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
Отже, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV від 09.07.2003 в редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017.
Відносно Позивача, правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, та 55 років за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV.
Виходячи із засад розумності та справедливості та в силу ст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» Позивач вважає, що мають враховуватись висновки Конституційного Суду України викладені у рішенні № 1-р/2020 від 23.01.2020.
У пункті 3.2. Конституційний Суд України наголошує на принципі правової визначеності, як одному із елементів верховенства права, згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми.
У пункті 4.4. Конституційний Суд України визначив, що у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у статті 13, Закону № 1788-XII у редакції до внесення змін Законом № 213, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.
Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13 зі змінами, внесеними Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Застосування відповідачем до спірних правовідносин норми статті 114 Закону № 1058-IV не відповідають принципу верховенства права, а також суперечать нормам ч. 2 ст. 19, ч. 3 ст. 22 Конституції України, згідно із якими, органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та при прийнятті нових нормативно-правових актів або внесенні змін у діючі не допускається зменшення змісту й обсягу існуючих прав і свобод.
Слід зазначити, що норми статті 114 Закону України № 1058-IV абсолютно ідентичні нормам статті 13 Закону № 1788-XII, зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, які були визнанні неконституційними, як такі, що порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
З огляду на наведену ідентичність цих норм, очевидною є невідповідність положень статті 114 Закону 1058-IV принципу верховенства права, для осіб які працювали із шкідливими умовами праці до підвищення пенсійного віку Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII та статтею 14 Закону №1058.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20 дійшла висновку, що на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-XII з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-IV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України"). Велика Палата Верховного Суду зазначає, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-XII з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-IV.
Згідно із ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i№ dubioprotributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.
Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Слід зазначити, що обрані відповідачем у даному спорі мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб'єкта - приватної особи, тобто на користь позивача.
Так, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, відповідач 1 віддав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії, оскільки рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії, прийнято не на підставі Конституції та діючого законодавства України, а відтак є незаконним та протиправним.
Щодо зарахування періодів роботи Позивача до її страхового стажу в подвійному розмірі зазначаємо наступне.
01.01.2004 набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV (далі - Закон № 1058).
Відповідно до його Преамбули, Закон № 1058, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом абзацу першого частини 2 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
За правилами частини 4 статті 24 Закону № 1058, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Крім того, за правилами пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058 до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Таке правове регулювання вказує на те, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення», в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах (в т. ч. щодо пільг по обчисленню стажу), станом на час звернення позивача за перерахунком пенсії діяли і підлягали застосуванню відповідними суб'єктами під час виконання покладених на них функцій.
Відповідно до ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у психіатричних закладах охорони здоров'я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Таке право на зарахування стажу в подвійному розмірі, передбачене статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», не пов'язано із набранням чинності Закону № 1058. При цьому, для зарахування медичному працівнику стажу у подвійному розмірі необхідно враховувати саме специфіку місця роботи працівника, а не посади, що він обіймав.
Як зазначалося вище, в період з 27.09.1995 по 16.02.1997, з 21.03.1997 по 31.01.2011, з 26.03.2015 по 30.04.2015, з 05.05.2015 по 31.10.2019, з 18.11.2019 по 31.03.2020, з 23.02.2023 по теперішній час Позивач працювала в психіатричних закладах охорони здоров'я на посадах медичних працівників.
Статтею 1 Закону України "Про психіатричну допомогу" психіатричний заклад - це психоневрологічний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад, центр, відділення, тощо всіх форм власності, діяльність яких пов'язана з наданням психіатричної допомоги.
Психіатрична допомога - це комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров'я осіб на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд та медико-соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади.
Відповідно до пунктом 2 Інструкції "Про проведення обов'язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів", затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17 січня 2002 року № 12, що обов'язковий попередній та періодичний психіатричні огляди проводяться лікарем-психіатром у державних та комунальних психіатричних закладах, закладах охорони здоров'я, що мають у своєму складі спеціалізовані психоневрологічні центри, відділення, кабінети (далі психоневрологічні заклади), та надають психіатричну допомогу за місцем проживання громадян.
Згідно спільного листа Міністерства праці і соціальної політики України, Міністерства охорони здоров'я України та Пенсійного фонду України від 29 грудня 2005 року № 625/0/15-05/039; № 10.01.09/2606; № 16918/02-20, психіатричні кабінети відносяться до таких, час роботи в яких зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі.
Тобто, періоди роботи позивача з 27.09.1995 по 16.02.1997, з 21.03.1997 по 31.01.2011, з 26.03.2015 по 30.04.2015, з 05.05.2015 по 31.10.2019, з 18.11.2019 по 31.03.2020, з 23.02.2023 по 02.06.2025 є роботою у закладі надання психіатричної допомоги, тому зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Суд вважає, що відповідачем не дотримано принципу «правомірних або законних очікувань» та захисту прав людини через призму цього принципу.
В рішенні від 26.06.2014 в справі «Суханов та Ільченко проти України» ЄСПЛ наголосив, що зменшення розміру або припинення виплати установленої соціальної допомоги може становити втручання в право власності (пункт 52).
Чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні (рішення ЄСПЛ у справі «Броньовський проти Польщі» від 22.06.2004). Якість закону вимагає, щоб він був доступний для даної особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. Це означає, що в національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. Закон має містити досить зрозумілі й чіткі формулювання, які давали б громадянам належне уявлення стосовно обставин та умов, за якими державні органи уповноважені вдаватися до втручання в право (рішення ЄСПЛ у справі «Аманн проти Швейцарії» від 16.02.2000).
Таким чином, дії відповідача 1 щодо відмови у призначенні пенсії за віком позивачу та щодо відмови у зарахуванні спірних періодів роботи до страхового стажу, суперечать нормам чинного законодавства України та становлять втручання в право власності позивача в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд вважає, що відповідач допустився надмірного формалізму під час винесення рішення від 11.06.2025 № 914210160867 про відмову у призначенні пенсії позивачу.
Поняття надмірного формалізму (суворого трактування державними органами національного законодавства) сформульовано в рішеннях Європейського суду з прав людини. Так, Судом визначено, що право на доступ до суду має "застосовуватися на практиці і бути ефективним" (рішення у справі Bellet v. France від 4 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа "повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права" (рішення у справах "Bellet v. France" та "Nunes Dias v. Portugal").
При цьому Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний же формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Лелас проти Хорватії», «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини», «Беєлер проти Італії»).
Іншими словами, ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення ЄСПЛ у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» та у справах «Ґаші проти Хорватії», «Трґо проти Хорватії»).
Обираючи ефективний спосіб правового захисту у спірних правовідносинах, суд виходить з наступного.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 15.11.1996 у справі «Chahal проти Об'єднаного королівства» (заява № 22414/93) зазначив, що ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект (рішення ЄСПЛ від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України»).
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення ЄСПЛ у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав (рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії»).
Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України в постанові у справі № 21-1465а15 (826/4418/14) від 16 вересня 2015 року.
У вказаному рішенні Верховний Суд України наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалось примусове виконання рішення (рішення ЄСПЛ від 17.07.2008 у справі «Каліч та інші проти Хорватії»).
На виконання постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрованої в Міністерстві юстиції 16.03.2021 за № 339/35961 (далі - Постанова № 25-1) внесено зміни до Порядку № 22-1.
З урахуванням внесених змін, заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Таким чином, органи Пенсійного фонду України застосовують екстериторіальний принцип призначення та перерахунку пенсій.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах позивачу та зобов'язання відповідача призначити пенсію за віком на пільгових умовах позивачу, із зарахуванням до страхового стажу відповідних періодів роботи та навчання позивача.
Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст. 139 КАС України.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1 211,20 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 139, 243, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька обл., Краматорський р-н, м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3, код ЄДРПОУ 13486010), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 11.06.2025 № 914210160867, про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, починаючи з 03.06.2025 на підставі пункту «б» статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, та із зарахуванням до страхового стажу та до пільгового стажу за Списком № 2 та із врахуванням при обчисленні розміру пенсії періодів роботи з 27.09.1995 по 16.02.1997, з 21.03.1997 по 31.01.2011, з 26.03.2015 по 30.04.2015, з 05.05.2015 по 31.10.2019, з 18.11.2019 по 31.03.2020, з 23.02.2023 по 02.06.2025 у подвійному розмірі.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) судові витрати, а саме судовий збір за подачу адміністративного позову в розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 коп.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Рішення у повному обсязі виготовлено та підписане суддею 14 жовтня 2025 року.
Суддя Р.В. Сацький