14 жовтня 2025 року Справа № 280/5636/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
01 липня 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 , які полягають у застосуванні з 25 серпня 2020 року по 24 січня 2025 року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року та фіксованої суми 1762 гривень, при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 , з 25 серпня 2020 року по 24 січня 2025 року грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб визначеного на 01 січня відповідного календарного року відповідно до Законів України: "Про Державний бюджет України на 2020 рік", "Про Державний бюджет України на 2021 рік", "Про Державний бюджет України на 2022 рік", "Про Державний бюджет України на 2023 рік", "Про Державний бюджет України на 2024 рік", "Про Державний бюджет України на 2025 рік", шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум, та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 25 серпня 2020 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно, за весь час затримки виплати.
Суддею встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 та пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що він у період з 25 серпня 2020 року по 24 січня 2025 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 . Вказує, що за час проходження служби отримувала грошове забезпечення в меншому розмірі, ніж це встановлено. Як зауважує позивач, у період з 25 серпня 2020 року по 24 січня 2025 року його грошове забезпечення та інші додаткові виплати мали обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року. Вважаючи у зв'язку із цим свої конституційні права та гарантії на належний соціальний захист порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернувся до суду з даним позовом. Просить позов задовольнити.
Ухвалою від 07 липня 2025 року суддя визнано поважними причини пропуску строку звернення ОСОБА_1 до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом в адміністративній справі № 280/5636/25, поновити йому такий строк, відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Також, вказаною ухвалою судді від відповідача витребувано інформацію про розмір посадового окладу та окладу за військовим званням, військовослужбовця ОСОБА_1 за період 2020, 2021, 2022, 2023, 2024, 2025 років служби у Військовій частині НОМЕР_2 .
21 липня 2025 року представником відповідача до суду через особистий кабінет в підсистемі «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву, який містить заперечення проти задоволення позову та в обґрунтування кого вказано, що в межах асигнувань, що виділялися на утримання Збройних Сил України у 2020-2023 роках, Міністром оборони були встановлені: оклади за військовим званням та посадові оклади (далі ПО та ОВЗ) за відповідними посадами, які визначені з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року у розмірі 1762 грн. і станом на сьогодні не змінювались. Вказує, що за відповідними посадами осіб, які проходять військову службу, станом на 01 січня 2020 року- 01 січня 2025 року у Збройних Силах України, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, в тому числі премії та надбавка за особливості проходження служби обчислювалися з ПО та ОВЗ, які визначені з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року. Одночасно повідомляє, що до пункту 4 постанови № 704 (постанова Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 набула чинності 20 травня 2023 року) внесені зміни, а саме: Установити що розміри посадових окладів, оклади за військовим (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13 і 14. Просить відмовити у позові.
22 липня 2025 року представником позивача до суду подано відповідь на відзив, у якій останній не погоджується із доводами відповідача, викладеними у відзиві на позов.
24 липня 2025 року від представника відповідача на адресу суду надійшли витребувані ухвалою судді від 07 липня 2025 року докази.
У період з 06 серпня 2025 року по 07 вересня 2025 року суддя перебував у щорічній оплачуваній відпустці.
На підставі наданих сторонами письмових доказів судом встановлено такі обставини.
ОСОБА_1 у період з 25 серпня 2020 року по 24 січня 2025 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується витягами з наказів Військової частини НОМЕР_2 та записами у військовому квитку серії НОМЕР_4 , виданому позивачу 09 вересня 2020 року ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 25 серпня 2020 року №189 був прийнятий на військову службу за контрактом і призначений на посаду водія-електрика батареї безпілотних авіаційних комплексів дивізіону артилерійської розвідки військової частини НОМЕР_2 .
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 24 січня 2025 року №25 молодший сержант ОСОБА_1 , командир відділення збору та обробки інформації безпілотних авіаційних комплексів батареї безпілотних авіаційних комплексів дивізіону артилерійської розвідки військової частини, згідно розпорядження начальника Генерального Штабу Збройних Сил України від 31 грудня 2024 року № 17 вибув для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_5 до АДРЕСА_3 , та з 24 січня 2025 року виключений зі списків особового складу військової частини.
У період з 25 серпня 2025 року по 24 січня 2025 року нарахування та виплата позивачу грошового забезпечення, а також усіх виплат, пов'язаних із його застосуванням, проводилось без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
16 липня 2025 року представником позивача у відповідь на адвокатський запит отримано довідку про розмір нарахованого та виплаченого позивачу грошового забезпечення від 13 червня 2025 року №4373 за період служби у Військовій частині НОМЕР_2 , зі змісту якої вбачається, що нарахування та виплата позивачу грошового забезпечення проводилась виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року у розмірі 1762 грн.
19 серпня 2025 року представником позивача до суду надано докази понесення позивачем витрат на правничу допомогу.
Позивач звернувся до відповідача із заявою (вимогою) про усунення порушень законодавства, щодо нарахування йому грошового забезпечення, однак станом на час звернення до суду з даним позовом перерахунок та виплата грошового забезпечення позивача за спірний період відповідачем здійснено не було.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо неповноти нарахування у та виплати усіх сум грошового забезпечення у спірний період, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами, суд виходить з наступного.
Щодо здійснення відповідачами перерахунку грошового забезпечення, включаючи всі складові такого грошового забезпечення (основні та додаткові) та одноразові види виплат за період з 25 серпня 2020 року до 20 травня 2023 року із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено на 01 січня відповідного календарного року.
Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами частини 4 статтею 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Так, Постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704 (далі - Постанова № 704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови №704 в редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1 та 14 до Постанови №704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. Зокрема, у цих примітках наведена інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.
Згідно з приміткою 1 Додатку 1 до Постанови №704, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
У подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова №103) до Постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 було викладено у новій редакції, а саме: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Проте, зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови №704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови.
Згідно з Постановою №704, в редакції Постанови №103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким було внесено зміни до пункту 4 Постанови №704.
Отже, з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка була чинною до зазначених змін.
При цьому, порядок дій, який повинні вчинити, зокрема, відповідач, у зв'язку із втратою чинності положеннями пункту 6 Постанови №103 та змін до пункту 4 Постанови №704, не змінився.
Наведена позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у рішенні від 17 грудня 2019 року за результатами розгляду зразкової адміністративної справи №160/8324/19.
Отже, з 29 січня 2020 року - дати набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
До 29 січня 2020 року пункт 6 Постанови №103, яким було внесено зміни до пункту 4 Постанови №704, був чинним.
Разом з цим, слід зазначити, що з 30 січня 2020 року знов почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Проте, згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року по справі №240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18 лютого 2021 року у справі №200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі №200/3757/20-а.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» встановлено, що станом на 01 січня 2020 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2102,00 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено, що станом на 01 січня 2021 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2270, 00 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено, що станом на 01 січня 2022 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2481, 00 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено, що станом на 01 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2684, 00 грн.
Приписами частини 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, не регулює питань щодо можливості застосування нормативно-правових актів, визнаних судом протиправними. Предметом її регулювання є встановлення моменту втрати чинності нормативно-правовим актом, визнаним судом нечинним.
Суд наголошує на неможливості виконання положення нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним та таким, що прийнятий поза межами повноважень, не в порядку та спосіб, що передбачені законом.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов виснову про те, що у період з 25 серпня 2020 року до 19 травня 2023 року включно грошове забезпечення позивача мало обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року за Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», станом на 01 січня 2021 року за Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», станом на 01 січня 2022 року за Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», станом на 01 січня 2023 року за Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».
Отже, підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача в частині застосування у період проходження служби з 25 серпня 2020 року по 24 січня 2025 року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року та фіксованої суми 1762,00 гривень, при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення.
Також, порушені права позивача підлягають захисту шляхом зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення позивача з 25 серпня 2020 року до 19 травня 2023 року.
Щодо здійснення перерахунку грошового забезпечення (щомісячних та одноразових) та інших додаткових видів грошового забезпечення за період з 20 травня 2023 року по 24 січня 2025 із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановлено на 01 січня 2023 року, 01 січня 2024 року та 01 січня 2025 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481 (далі - постанова №481), яка набрала чинності з 20 травня 2023 року, змінено пункт 4 постанови №704, в зв'язку з чим з цієї дати норма права має наступну редакцію: установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, постановою №481 визначено обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови від 12 травня 2023 року №481, яка набрала чинності з 20 травня 2023 року, відсутні підстави для перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 20 травня 2023 року до 24 січня 2025 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня 2023 року, 01 січня 2024 року та 01 січня 2025 року.
В подальшому рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року, визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481 неправомірними. Визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зазначене рішення набрало законної сили 18 червня 2025 року, відтак, саме з цієї дати виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року.
В спірний період з 20 травня 2023 року до 24 січня 2025 пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481 був чинним.
Відтак, у Військової частини НОМЕР_2 не було підстав для обрахунку грошового забезпечення позивача з 20 травня 2023 року до 24 січня 2025 виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2023 року, на 01 січня 2024 року та на 01 січня 2025 року.
Відтак, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог про компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає таке.
Згідно із пунктом 1 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 (далі - Порядок №44), цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Відповідно до пунктів 2-5 Порядку №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Аналіз наведених вище норм Порядку №44 дає підстави дійти висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Відтак, в цій частині позовні вимоги підлягають також задоволенню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 25 серпня 2020 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно, за весь час затримки виплати, суд вказує наступне.
Предметом спору в межах адміністративної справи № 280/5636/25 є правомірність дій відповідача в частині застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб під час обрахунку грошового забезпечення позивача за період з 25 серпня 2020 року по 24 січня 2025 року.
Питання виплати позивачу індексації грошового забезпечення, чи її несвоєчасна виплата судом в межах даної адміністративної справи не вирішувалось.
Відтак, вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів саме на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 25 серпня 2020 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно задоволенню не підлягають.
Що ж стосується наявності підстав для нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати за період з 25 серпня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення включно то суд зазначає таке.
Статтею 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (далі - Закон №2050-III) установлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 Закону № 2050-ІІІ визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (абзац п'ятий частини другої статті 2 Закону № 2050-III у редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Своєю чергою, індексація грошового забезпечення, зокрема, є компенсаторною складовою заробітної плати (грошового забезпечення), на чому наголошував Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013.
Аналіз наведених норм Закону № 2050-ІІІ дає підстави вважати, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Відповідно до статті 3 Закону України № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону України № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Суд зазначає, що використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Тобто зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Такий підхід до розуміння зазначених норм права сформульовано Верховним Судом у постановах від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20 та підтримано й натепер, зокрема, у постанові від 28 жовтня 2024 року у справі № 420/2598/24, від 22 травня 2025 року у справі № 160/19149/23, висновки у яких є релевантними у цій справі.
Враховуючи вищевикладене, з огляду на дату, з якої на думку суду має бути здійснений перерахунок грошового забезпечення позивача, позовні вимоги у частині вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрат доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 25 серпня 2020 року по день його фактичної виплати, - відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-111 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам підлягають задоволенню.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінюючи зібрані у справі докази в сукупності та мотиви суду щодо кожної з позовних вимог, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, і доказів понесення ним інших судових витрат до суду не подано, тому виходячи з положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 9, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд -
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 , які полягають у застосуванні з 25 серпня 2020 року по 19 травня 2023 року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року та фіксованої суми 1762 гривень, при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення ОСОБА_1 .
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 , з 25 серпня 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб визначеного на 01 січня відповідного календарного року відповідно до Законів України: "Про Державний бюджет України на 2020 рік", "Про Державний бюджет України на 2021 рік", "Про Державний бюджет України на 2022 рік", "Про Державний бюджет України на 2023 рік", шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум, та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 25 серпня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення.
В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 14 жовтня 2025 року.
Суддя Д.В. Татаринов