14 жовтня 2025 року Справа № 280/6443/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Максименко Л.Я., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 18 листопада 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсація невикористаної щорічної основної відпустки, додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 18 листопада 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсація невикористаної щорічної основної відпустки, додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. Вказує, що відповідач протиправно, починаючи з 18.11.2020 року, розраховував грошове забезпечення позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року. Вказує, що представник позивача звернувся до відповідача із заявою, якою просила відповідача нарахувати та виплатити позивачу, починаючи з 18 листопада 2020 року по 20 травня 2023 року грошове забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званням у 2020, 2021, 2022, 2023 роках шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум та з адвокатським запитом. Проте, листом від 17.06.2025 року відповідач повідомив, при розрахунку грошового забезпечення позивача було використано прожитковий мінімум для працездатних встановленого осіб встановлений законом на 01 січня 2018 року у розмірі 1762,00 грн. Такі дії відповідача вважає протиправними. Просить задовольнити позов.
Відповідач позовні вимоги не визнав, у письмовому відзиві від 14.08.2025 вх.№41161 посилається на те, що позивач не надав належного розрахунку недоотриманих сум: відсутні розрахункові таблиці; не вказані тарифні коефіцієнти та фактичні розміри окладів у кожний рік; не обґрунтовано загальний розмір різниці. Вважає, що відсутність належного помісячного розрахунку є підставою для відмови у задоволенні позову та визнання його необґрунтованим. Зазначає також, що доводи позивача щодо необхідності застосування при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням такої розрахункової величини як мінімальна заробітна плата, обґрунтовані посиланням на текст приміток до Додатків 1 та 14 до постанови КМУ № 704, неможливо застосовувати, оскільки ці примітки не містять норм права та суперечать пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VIII та пункту 4 Постанови № 704, які натомість такі норми права містять. Вказує, що Військова частина, як владний суб'єкт у спірних правовідносинах забезпечила дотримання ч.2 ст.19 Конституції України, тому факт наявності неповного розрахунку відсутній. Вважає, що відсутність порушеного суб'єктивного права (ущемленого охоронюваного законом інтересу) є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові. Також вказує, що одноразові додаткові види грошового забезпечення не розраховуються та не залежать від розміру посадового окладу військовослужбовця Національної гвардії України, тому відсутні протиправні дії та вимога перерахувати та виплатити додаткові одноразові види грошового забезпечення є безпідставними. Просить відмовити у позові.
У додаткових поясненнях вх. № 51042 від 13.10.2025 вказав, що Військова частина НОМЕР_1 керується відповідними інструкціями та наказами, виданими МВС України та Національною гвардією України, які є обов'язковими для виконання, та які відповідають чинному законодавству України. Зазначає, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 13.05.2021 № 116 ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення. Тобто фактично він проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 з 13.05.2021, що суперечить позовним вимогами про переахунок і виплату грошового забезпечення з 18.11.2020 та військова частина НОМЕР_1 не володіє інформацією щодо нарахування та виплати грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік. Просить відмовити у позові.
Ухвалою суду від 29.07.2025 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/6443/25.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Представник позивача звернувся до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із заявою, якою просив відповідача нарахувати та виплатити позивачу, починаючи з 18 листопада 2020 року по 20 травня 2023 року грошове забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званням у 2020, 2021, 2022, 2023 роках шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум та з адвокатським запитом.
Згідно довідки від 12.05.2025 № 162 Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України повідомила, що "...розмір прожиткового мінімуму при розрахунку грошового забезпечення та інших постійних або одноразових складових грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по день звільнення, відповідно до приписів Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року №1774-VIII та постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 (далі - ПКМУ 704), як розрахункова величина для визначення розміру посадового окладу та інших складових грошового забезпечення, дорівнював прожитковому мінімуму для працездатних осіб, встановлений відповідним законом на 01 січня 2018 року. Згідно ПКМУ № 704, грошове забезпечення військовослужбовців складається з посадового окладу, оклад за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби та премії. За період з 01.01.2020 по теперішній час розмір посадового окладу стрільця відповідно до 5 тарифного розряду становить 2 820,00 грн.. Надбавка за особливості проходження служби становить до 50%. Розмір окладу за військове звання та надбавка за вислугу років встановлюється індивідуально в кожному окремому випадку.".
Покликаючись на те, що відповідачем у період з 18 листопада 2020 року по 20 травня 2023 року грошове забезпечення виплачувалось у заниженому розмірі, а саме: при встановленні посадового окладу та окладу за військовим званням було застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року, вважаючи протиправними дії відповідача та з вимогою зобов'язати відповідача вчинити певні дії, позивач звернувся із вказаною позовною заявою до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між Державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII.
Згідно з частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон України №2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону України №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
За приписами частини першої статті 9 Закону України №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно частин другої, третьої статті 9 Закону України №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
З 01.01.2008 розміри грошового забезпечення військовослужбовців були установлені Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294.
У подальшому, Кабінетом Міністрів України 30.08.2017 з питання визначення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців прийнято постановою “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704.
Згідно пункту 10 Постанови №704 згадане нормативне рішення набирало чинності з 01.01.2018.
Згідно пункту 4 Постанови №704 (у первинній редакції на дату прийняття) установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Таким чином, Урядом України було запроваджено дві розрахункові величини обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 №1052 до пункту 10 Постанови №704 були внесені зміни у частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього нормативного акту було перенесено з 01.01.2018 на 01.01.2019.
Таким чином, станом на 01.01.2018 Постанова №704 не діяла, а питання розмірів грошового забезпечення військовослужбовців було регламентовано постановою Кабінету Міністрів України №1294.
При цьому, пунктом 4 Постанови №704 у редакції Постанови Кабінету Міністрів України №103 було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 01.03.2018 Урядом України запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладом за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Пункт 4 Постанови №704 у редакції постанови Кабінету Міністрів України №103 діяв до моменту скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України №103 у межах справи №826/6453/18 (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020), тобто до 29.01.2020.
З 29.01.2020 відновлена юридична дія пункту 4 Постанови №704 у первісній редакції, де передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Відтак, з 29.01.2020 знов почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Проте, згідно пункту 3 розділу ІІ Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а.
Відтак, під час розв'язання колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону України №1774-VІІІ та пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704, у редакції до внесення змін Постановою Кабінету Міністрів України №103, перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.
Водночас, з 29.01.2020 була відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладом за військовим званням, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладом за військовим званням як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом станом на 01.01.2018.
З вказаного слідує, що 29.01.2020 настала подія підвищення розміру винагороди за службу діючого військовослужбовця за складовими: оклад за посадою та оклад за військовим званням за рахунок виникнення у суб'єкта владних повноважень органу фінансового забезпечення обов'язку обраховувати ці показники із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, тобто станом на 01.01.2020, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
З 01.10.2020 набула чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 №1038, яка також внесла зміни до порядку обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.
Також, Верховний Суд дійшов висновку, що відповідач, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача з 01.01.2020 такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, діяв протиправно.
Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом у постановах від 02.08.2022 по справі №440/6017/21, від 12.09.2022 по справі №500/1813/21, від 22.03.2023 по справі №340/10333/21.
Таким чином, суд зазначає, що базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Наведене свідчить про те, що позивач має право на перерахунок грошового забезпечення та додаткових виплат виходячи із посадового окладу та окладу за військовим званням, які розраховані, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, 01.01.2021 01.01.2022 та 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» у 2020 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2020 року - 2102 гривні.
Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» у 2021 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2021 року - 2270 гривень.
Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» у 2022 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2022 року - 2481 гривня.
Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» у 2023 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2023 року - 2684 гривня.
Отже, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, виникли підстави для нарахування грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704 у відповідності до вимог статті 9 Закону № 2011-ХІІ, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Тож, грошове забезпечення позивача у період з 18 листопада 2020 року має бути перераховане в сторону збільшення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021 01.01.2022 та 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт.
Під час вирішення питання щодо кінцевої дати періоду, за який грошове забезпечення позивача має бути перераховане виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року, суд зазначає таке.
Постановою від 12.05.2023 № 481 “Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (далі - Постанова № 481), яка набрала чинності з 20.05.2023, Кабінет Міністрів України абзац перший пункту 4 Постанови № 704 виклав в такій редакції: Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, Постановою № 481 визначено, що обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб здійснюється виходячи з розміру 1762 гривні, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Вказана Постанова Кабінету Міністрів України № 481 набула чинності 20 травня 2023 року.
Отже, у зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови від 12.05.2023 №481, яка набрала чинності з 20.05.2023, наявні підстави для перерахунку грошового забезпечення позивача за період до 19.05.2023 включно із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня календарного року.
Дійсно, в подальшому рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 неправомірними. Визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Однак, внесені Постановою № 481 зміни до пункту 4 Постанови № 704 не дозволяють застосовувати попередню редакцію пункту 4 Постанови № 704 у вказаному періоді.
Такого ефекту не може бути досягнуто в індивідуальному спорі про визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень, який діяв у відповідності до чинного нормативно-правового акту.
Аналогічного висновку при вирішення подібних правовідносин дійшов Верховний Суд у постановах від 26.06.2025 у справі № 480/7154/24, від 30.06.2025 у справі №280/8083/24, від 30.06.2025 у справі № 460/3942/24, від 02.07.2025 у справі № 240/29489/23, від 03.07.2025 у справі № 360/152/24.
В указаних постановах Верховний Суд звернув увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 та від 11.09.2024 у справі № 554/154/22, наголошувала на тому, що Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб'єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).
Окремо варто зауважити, що відповідно до частини другої статті 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
У постанові від 08.02.2022 у справі № 1540/3828/18 Верховний Суд також вказав, що відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.
Так, рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24 набрало законної сили після прийняття постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 за наслідками перегляду вказаного рішення суду, отже Постанова № 481 вважається такою що втратила чинність саме з цієї дати.
Як наслідок, визнання у судовому порядку пункту 2 Постанови № 481 нечинним не породжує для позивача юридичних наслідків, оскільки в межах спірного періоду відповідні положення зазначеної постанови були чинними.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.06.2025 у справі № 280/8605/24.
Відтак, грошове забезпечення позивача має бути перераховане з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний рік до 19.05.2023 включно.
Крім того, порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України (далі - військовослужбовці), які обіймають посади в Головному управлінні Національної гвардії України, територіальних управліннях, з'єднаннях, військових частинах (підрозділах), вищих військових навчальних закладах, навчальних військових частинах (центрах), базах, закладах охорони здоров'я та установах Національної гвардії України (далі - військові частини) визначено Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України15.03.2018 № 200 (далі - Інструкція).
Згідно п.п.1, 4 Розділу ХІХ Інструкції, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) (у тому числі слухачам, ад'юнктам і курсантам вищих військових навчальних закладів Національної гвардії України із числа військовослужбовців, що проходять військову службу за контрактом), які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Розмір допомоги для оздоровлення визначається з урахуванням посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, на які військовослужбовець має право за обійманою ним штатною посадою згідно із чинним законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги
Також, відповідно п. 1 Розділу ХХ Інструкції, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) за рішенням командира військової частини надається в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі військової частини, один раз на рік матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, на яке військовослужбовець має право згідно із чинним законодавством України на день звернення.
Розмір матеріальної допомоги визначається комісією на підставі інформації, наданої фінансовим відділенням (службою) військової частини про затверджений фонд грошового забезпечення та можливість проведення виплати. Склад комісії затверджується наказом командира військової частини.
Згідно п. 1 Розділу XXXІІ Інструкції, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) що звільняються зі служби, виплачується одноразова грошова допомога в розмірах, визначених статтею 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Приписами ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначається, що одноразова грошова допомога розраховується у відсотках від місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Таким чином, слід врахувати, що неправильне обчислення посадового окладу та окладу за військове звання призвело до неправильного нарахування виплачених за вказаний період, згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 НГУ від 11.10.2025 № 363, грошової допомоги для оздоровлення (за 2021-2023 роки), матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань (за 2022-2023 роки), компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, додаткової відпустки, премії у зв'язку з чим останні підлягають перерахунку.
Водночас, згідно довідки військової частини, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік позивачу не була виплачена, тому відсутні підстави для її перерахунку.
Щодо доводів відповідача про те, що фактично позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 з 13.05.2021, що суперечить позовним вимогами про перерахунок і виплату грошового забезпечення з 18.11.2020 та військова частина НОМЕР_1 не володіє інформацією щодо нарахування та виплати грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, суд зазначає наступне.
Так, згідно відмітки у військовому квитку позивача, останній військову службу проходив саме з 18.11.2020 у Військовій частині НОМЕР_1 . Крім того, у наданій на запит представника позивача довідці Військова частина НОМЕР_1 НГУ зазначала про те, що «…Розмір прожиткового мінімуму при розрахунку грошового забезпечення та інших постійних або одноразових складових грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по день звільнення, відповідно до приписів Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року №1774-VIII та постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017, як розрахункова величина для визначення розміру посадового окладу та інших складових грошового забезпечення, дорівнював прожитковому мінімуму для працездатних осіб, встановлений відповідним законом на 01 січня 2018 року…».
Тобто, відповідачем не було зазначено, про те, що службу позивач проходить з 13.05.2021. Тому, такі доводи відповідача суд відхиляє.
Крім того, оскільки позивач просить здійснити перерахунок грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в тому числі і за 2020 рік, а відповідачем не надано доказів невиплати таких сум, суд виходить з того, що останні були виплачені позивачу та також підлягають перерахунку.
Щодо вимог про перерахунок одноразової грошової допомоги при звільненні, суд зазначає, що згідно п. 1 Розділу XXXІІ Інструкції, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) які у разі звільнення з військової служби мають право на отримання одноразової грошової допомоги, до їх місячного грошового забезпечення, з якого нараховується ця одноразова грошова допомога, включаються:
для військовослужбовців, що звільняються з посад, на які вони були призначені, - оклад за штатною посадою, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і додаткові види грошового забезпечення (щомісячні надбавки, доплати, премія);
для військовослужбовців, які на день звільнення з військової служби перебували в розпорядженні відповідних начальників (командирів), - посадовий оклад, оклад за військовим званням на день звільнення з військової служби, надбавка за вислугу років, додаткові види грошового забезпечення (щомісячні надбавки, доплати, премія), що отримували військовослужбовці за останніми штатними посадами відповідно до чинного законодавства.
Тож, оскільки позивача звільнено з 08.04.2025, а перерахунок його грошового забезпечення, згідно висновків суду у даному рішенні, має бути здійснено 18.11.2020 по 19 травня 2023 року, то такий перерахунок грошового забезпечення не впливає на розмір одноразової грошової допомоги, виплаченої при звільнення з 08.04.2025. Тому, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача про нарахування та виплату грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України “Про податок з доходів фізичних осіб».
Пункти 4 та 5 Порядку № 44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
З наведеного слідує, що належні до виплати позивачу суми грошового забезпечення та його видів відноситься до виплат, право на які позивач набув у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, тому вищенаведений Порядок в спірному випадку підлягає застосуванню.
Така позиція відповідає висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 812/1048/17, згідно з якими механізм щомісячної грошової компенсації сум ПДФО, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми ПДФО за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу спірні види грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004.
Згідно з частиною 1 та 2 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
У зв'язку із тим, що позивач звільнений від сплати судового збору за даним позовом, розподіл судових витрат на підставі ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, які полягають у нарахуванні грошового забезпечення ОСОБА_1 за період 18 листопада 2020 року по 19 травня 2023 року, а також грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2022-2023 роки, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки та додаткової відпустки, премії без врахування розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт.
Зобов'язати Військову частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) грошового забезпечення за період 18 листопада 2020 року по 19 травня 2023 року, а також, виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2022-2023 роки, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки та додаткової відпустки, премії виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно на відповідний тарифний коефіцієнт із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 з урахуванням виплачених сум.
В іншій частині вимог, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 14 жовтня 2025 року.
Суддя Л.Я. Максименко