15 жовтня 2025 року м. Ужгород№ 260/7514/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаврилка С.Є., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Рахівського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області та Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
29 вересня 2025 року до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом звернулися ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Рахівським РВ УМВС в Закарпатській області від 13 липня 2009 pоку) в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ) до Рахівського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області (90600, Закарпатська область, м. Рахів, вул. Шевченка, 202) та Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Грибоєдова, буд. 12 а, код ЄДРПОУ 37809328), в якому просили суд: "1. Визнати протиправною відмову Рахівського відділу Головного управління Державної міграційної служби у Закарпатській області в оформленні та видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ; 2. Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби у Закарпатській області в особі Рахівського відділу Головного управління Державної міграційної служби у Закарпатській області оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, без надання згоди на збір і обробку його персональних даних."
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року було прийнято дану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній.
Позов обґрунтовує тим, що в інтересах сина звернулася до відповідача із відповідною заявою про оформлення та видачу неповнолітньому сину паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, повідомивши у заяві про відмову за релігійними переконаннями від оформлення і отримання паспорта у формі ID-картки. Вважає, що оскільки чинна редакція Закону України Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус не передбачає альтернативи паспортам з безконтактним електронним носієм дітям з 14 до 16 років і не може забезпечити реалізацію такого права, то це право має реалізовуватися у спосіб, передбачений Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим Постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26.06.1992, шляхом видачі паспорта громадянина України у вигляді книжечки без електронного носія до досягнення дитини 16-річного віку. Вказує, що відповідач, відмовляючи в оформленні паспорта у формі книжечки, порушує його право на особисте та сімейне життя і віросповідання, оскільки чинними нормативно-правовими актами передбачена можливість отримання паспорта громадянина України як у вигляді ID-картки, так і у вигляді паспортної книжечки.
Представник відповідачів, у відповідності до відзиву на позовну заяву, заперечив щодо задоволення позову в повному обсязі, з підстав викладених в письмовому відзиві та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, мотивуючи тим, що на момент звернення заявнику виповнилося тільки 15 років. Листом відповідач проінформував заявника про те, що паспорт громадянина України у формі книжечки, згідно Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою ВРУ від 26.06.1992 №2503-ХІІ видається після досягнення 16-річного віку, тому вважає, що оскаржуваною відмовою не порушено право позивача.
Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши подані сторонами докази (заслухавши представників сторін), всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що неповнолітній ОСОБА_2 та його законний представник (мати) ОСОБА_1 звернулися до Рахівського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області із заявою, відповідно до якої просили оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України виключно у вигляді паспортної книжечки відповідно до чинного Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, без застосування Єдиного державного демографічного реєстру. Крім того просили не передавати персональні дані до Єдиного державного демографічного реєстру і не присвоювати УЕЗР або будь які інші ідентифікатори особи (а.с.а.с. 9, 13).
Рахівським відділом Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області позивача було повідомлено листом, що згідно Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою ВРУ від 26.06.1992 №2503-ХІІ видається після досягнення 16-річного віку, тому вважає, що оскаржуваною відмовою не порушено право позивача (а.с. 8).
Не погоджуючись із відповіддю суб'єкта владних повноважень, позивач звернулася в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до суду, з метою захисту порушеного права.
Відповідно до статті 19 частини 2 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 24 частини 1 та частини 2 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно зі статтею 32 частиною 2 Конституції України, не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи, визначені Законом України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 № 5492-VI (далі - Закон України № 5492-VI).
Згідно статті 13 частини 1 пункту 1 підпункту “а» Закону України № 5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: паспорт громадянина України.
Статтею 13 частиною 3 Закону України № 5492-VI передбачено, що паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій.
Відповідно до статті 14 частин 1, 2, 4 Закону України № 5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом.
За приписами статті 21 частин 1 та 4 Закону України № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України.
Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Паспорт громадянина України оформляється особам, які не досягли вісімнадцятирічного віку, на чотири роки, а особам, які досягли вісімнадцятирічного віку, - на кожні 10 років.
Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Разом з тим, на даний час є чинним Положення про паспорт громадянина України, яке затверджене постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ (далі - Положення № 2503-ХІІ) та прийняте відповідно до статті 5 Закону України “Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-III.
Пунктом 3 Положення № 2503-ХІІ передбачено, що бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно із пунктами 2, 3 Положення № 2503-ХІІ паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України, після досягнення 16-річного віку. Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 18 Положення № 2503-ХІІ для одержання, обміну паспорта і вклеювання до нього нових фотокарток громадянин подає документи і фотокартки не пізніш як через місяць після досягнення відповідного віку або зміни (переміни) прізвища, імені чи по батькові, встановлення розбіжностей у записах або непридатності паспорта для користування.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що Положення № 2503-ХІІ поширюється як на тих осіб, які отримали паспорт у вигляді книжечки до прийняття Закону України № 5492-VI, так і на тих, які отримали його на підставі рішення суду.
25.03.2015 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №302 Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України.
26.10.2016 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 745, якою внесено відповідні зміни до Постанови № 302. Вказана постанова набрала чинності з 01.11.2016, і з цієї ж дати паспорт громадянина України оформляється у формі картки з безконтактним електронним носієм з використанням бланка, затвердженого Постановою № 302.
Згідно з підпунктом 1 пункту 7 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постановою № 302 оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта здійснюються особі, яка досягла 14-річного віку, - на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.
Пунктом 131 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постановою № 302 також передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація, зокрема, як: біометричні дані, параметри особи (від цифрований образ обличчя особи, від цифрований підпис особи, від цифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи. Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить від цифровані персональні данні особи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №398 внесено зміни до пункту 3 Постанови № 302 (далі - Постанова № 398), що Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України “Про затвердження Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України» від 06.06.2019 №456 відповідно до абзацу 5 пункту 3 Постанови № 302, Постанови № 398 затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України.
Згідно з пунктом 1 Порядку №456 цей Тимчасовий порядок, розроблений відповідно до Постанови №302, Постанови №398, Положення №2503-XII, визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року (далі - паспорт) особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (далі - рішення суду), засвідчене в установленому законодавством порядку.
Відповідно до пункту 2 Тимчасового порядку №456, паспорт оформлюється з використанням бланка паспорта громадянина України зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 1994 року № 353 “Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України», дію якого відновлено постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 року №415 Про зупинення дії постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2013 р. № 185.
Пунктом 3 Тимчасового порядку №456 передбачено, що оформлення і видачу паспорта здійснюють територіальні підрозділи Державної міграційної служби України (далі - територіальні підрозділи ДМС), зокрема, особі, яка досягла 16-річного віку, - на підставі заяви про видачу паспорта громадянина України (далі - заява) за зразком, наведеним у додатку 1 до цього Тимчасового порядку, поданої нею особисто.
За приписами пунктів 4, 5 Тимчасового порядку №456, оформлення і видача паспорта здійснюються протягом 30 календарних днів з дня подання особою до територіального підрозділу ДМС заяви та документів для оформлення і видачі паспорта. Заява та документи для оформлення і видачі паспорта (у тому числі для вклеювання фотокартки) подаються заявником до територіального підрозділу ДМС за зареєстрованим місцем проживання особи.
З матеріалів справи вбачається, що предметом спору є видача паспорта у вигляді паспортної книжечки та питання віку, з якого особі-громадянину України має видаватися паспорт у формі книжечки, враховуючи приписи статті 21 Закону України № 5492-VI, якими встановлено обов'язок громадянина України який досяг 14-річного віку отримати паспорт громадянина України, а приписами Положення № 2503-ХІІ передбачено отримання паспорта з 16-річного віку.
У постанові від 19 вересня 2018 року у справі № 806/3265/17 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що норми Закону №5492-VI, на відміну від норм Положення № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин), не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було встановлене законом) не було необхідним у демократичному суспільстві у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції.
На переконання Великої Палати Верховного Суду позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Суд звертає увагу, що погодження людини на оформлення паспорта-картки відповідно до Закону України №5492-VІ є згодою на присвоєння унікального номера запису в Реєстрі, який відповідно до статей 4, 10 цього закону за своєю суттю є довічним незмінним ідентифікатором конкретної людини, складеним із її персональних даних. Будь-яке примушування до оформлення паспорта-картки без згоди на те особи свідчить про порушення принципу невтручання в особисте та сімейне життя суб'єкта, шляхом електронної обробки персональних даних у процесі оформлення паспорту у формі ID-картки.
Так, пункт 131 затвердженого Постановою №302 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України передбачено, що до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті, вноситься, зокрема, така інформація, як біометричні дані, параметри особи (від цифрований образ обличчя особи, від цифрований підпис особи, від цифровані відбитки пальців рук (за згодою особи).
Згідно з частиною першою статті 6 Закону України "Про захист персональних даних" (далі Закон № 2297-VI) мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Статтею 2 Закону №2297-VI встановлено, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Разом з тим, відповідно до статті 6 частин 5, 6 Закону України №2297-VI обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Водночас, законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює порушення конституційних прав такої особи.
При цьому, реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися, як і раніше, у межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. Вказані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу-використання традиційних методів ідентифікації особи.
Як вбачається з матеріалів справи, своє бажання отримати паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки позивач, аргументує тим, що не надає згоду на збір і обробку персональних даних дитини та її батьків, а також передачі таких до Єдиного державного демографічного реєстру, що в свою чергу є необхідною умовою для видачі паспорта у формі ІD-картки.
У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06.07.2010 №2438-VI, зазначено: "Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст.5 і 6 цієї Конвенції; …".
Разом з цим, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України 17.07.1997 №475/97-ВР, передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
З урахуванням наведеного, можна дійти висновку, що норми Закону №5492-VI, на відміну від норм Положення №2503-XII, не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст.22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар.
Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне і сімейне життя, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, встановлені судом обставини справи та системний аналіз наведених законодавчих норм свідчать про належність у позивача права отримати паспорт громадянина у формі книжечки, оскільки таке право прямо передбачено Законом України України №5492-VI, а саме частиною другою статті 14 цього Закону.
При цьому, суд вважає твердження відповідача про те, що на момент звернення позивач не досяг 16-річного віку, а тому у відповідача відсутні правові підстави для видачі позивачу паспорта громадянина України у формі книжечки помилковими, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 21 частини 2 Закону України №5492-VI кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Разом з цим, відповідно до пункту 2 Положення № 2503-ХІІ, паспорт громадянина України (далі - паспорт) видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.
Тимчасовий порядок №456 також визначає шістнадцятирічний вік для оформлення та видачі паспорта.
Статтею 7 частинами 2, 3 КАС України передбачено, що суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про застосування Закону України № 5492-VI, який має вищу юридичну силу, ніж Положення №2503-ХІІ та Тимчасовий порядок №456.
Крім того, Законом № 5492-VI встановлено обов'язок кожного громадянина України, який досяг 14-річного віку отримати паспорт громадянина України, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Таким чином, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу може створювати перешкоди у реалізації особою своїх громадянських прав.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 18.11.2021 у справі №420/4049/20, від 21.12.2022 у справі №420/5353/20, від 17.05.2023 у справі №420/12574/21, 09.11.2023 у справі № 380/16510/22, 20.03.2024 у справі № 560/3366/23.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що відмова відповідача у видачі позивачу паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки є протиправною.
Відповідно до статті 77 частини першої КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач не довів правомірності своєї відмови в оформленні та видачі позивачу паспорта громадянина України у вигляді книжечки.
Таким чином, суд вважає за необхідне визнати протиправною відмову відповідача в оформленні та видачі позивачу паспорта громадянина України у формі книжечки та зобов'язати відповідачів оформити та видати позивачу паспорт громадянина України у формі книжечки.
Керуючись статтями 242-246 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Рахівським РВ УМВС в Закарпатській області від 13 липня 2009 pоку) в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ) до Рахівського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області (90600, Закарпатська область, м. Рахів, вул. Шевченка, 202) та Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Грибоєдова, буд. 12 а, код ЄДРПОУ 37809328)про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправною відмову Рахівського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області в оформленні та видачі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 паспорту громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області в особі Рахівського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяС.Є. Гаврилко