про відмову у роз'ясненні судового рішення
14 жовтня 2025 року м. Житомир справа № 240/11470/24
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши заяву про роз'яснення судового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
установив:
14 червня 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом, у якому просить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Житомирській області) щодо відмови у проведенні індексації пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,11, у розмірі 1,14, у розмірі 1,197 та у розмірі 1,0796 та зобов'язати здійснити індексацію пенсії та, у зв'язку зі вказаним, провести перерахунок і виплату пенсії 01 березня 2021 року.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 14 грудня 2023 року індексацію пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески у розмірі 7763,17 грн, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,11, 1,14 та 1,197, а з 01 березня 2024 року із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески у розмірі 7763,17 грн, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,0796 та у зв'язку з цим провести перерахунок і виплату пенсії з урахуванням проведених виплат.
ОСОБА_1 подав до суду заяву про роз'яснення судового рішення у справі №240/11470/24.
Суд, дослідивши матеріали справи та поданої заяви, встановив таке.
Відповідно до положень статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до частини 2 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно з вимогами статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено порядок роз'яснення судового рішення.
Відповідно до частин 1, 2 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою учасника справи, державного виконавця суд роз'яснює ухвалене ним судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення, шляхом постановляння ухвали. Подання заяви про роз'яснення судового рішення допускається, якщо воно ще не виконано або не закінчився строк, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання.
Роз'яснення судового рішення є за своєю суттю одним із способів усунення його недоліків, але без виправлення і постановлення додаткового рішення цим же судом, та зумовлено нечіткістю судового рішення за змістом, коли таке є неясним та незрозумілим для осіб, стосовно яких воно ухвалене, так і для тих, що будуть здійснювати його виконання.
Ураховуючи зміст наведеної норми, роз'яснення судового рішення - це засіб виправлення недоліків судового акта, який полягає в усуненні незрозумілості, неясності судового рішення. Тобто йдеться про викладення судового рішення у більш ясній і зрозумілій формі. Необхідність такого роз'яснення випливає з обставин неоднозначного розуміння рішення суду з метою його виконання.
Здійснюючи роз'яснення судового рішення, суд викладає більш повно і зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін до рішення по суті та не торкаючись тих питань, які не були предметом судового розгляду.
Окрім того, роз'яснення полягає в тому, що суд не повинен давати відповідь на нові вимоги або на невирішені вимоги, він лише пояснює положення постановленого ним рішення, які нечітко сформульовані.
Згідно з частиною 2 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України подання заяви про роз'яснення судового рішення допускається, якщо воно ще не виконано або не закінчився строк, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання.
Так, у мотивувальній частині рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року вказано, що при проведенні перерахунку пенсій, призначених у 2020 - 2023 роках згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з щорічною індексацією, збільшенню підлягає показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, як це передбачено частиною 2 статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Застосовуючи наведені вище норми права, з урахуванням зазначених вище висновків Верховного Суду, суд констатував, що Управління, здійснюючи перерахунок пенсії позивачу на підставі частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», встановивши їй щомісячну доплату до пенсії в 2022, 2023 та 2024 році, замість застосування коефіцієнта збільшення 1,14, 1,197 та 1,0796 відповідно до показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії позивачу, діяло не у відповідності до вимог чинного законодавства.
Слід зауважити, що суд урахував, що ГУ ПФУ в Житомирській області листом від 18 травня 2024 року повідомило позивача про відмову в перерахунку пенсії, оскільки показник середньої заробітної плати, який було використано для розрахунку пенсії, становить 7763,17 грн, тому перерахунок пенсії із застосуванням коефіцієнтів збільшення у розмірі 1,11, у розмірі 1,14, у розмірі 1,197 та у розмірі 1,0796 згідно з частиною 2 статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не проводився.
Отже, обставини застосування при обчисленні розміру пенсії позивача «показника заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески» в розмірі 7763,17 грн мають враховані відповідачем при призначені позивачу пенсії за віком, згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а відтак не підлягають оспоренню.
За таких обставин, суд при розгляді заяви про роз'яснення рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року у справі №240/11470/24 приходить до переконання, що таке є чітким і зрозумілим: терміни, вжиті у ньому, відповідають тому змістові, що вони мають згідно з законодавством України; ці терміни чітко співвідносяться із поняттями, які вони означають; текст правової норми, застосованої судом, відтворений без перефразовування та при цьому зрозуміло, де наводиться правова норма, а де суд надає своє тлумачення її змісту з відповідними висновками в контексті аналізу обставин справи. Судове рішення не містить положень, які б суперечили або виключали одне одного, ускладнювали чи унеможливлювали його виконання.
Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення статті 6 Конвенції, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Відтак, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.
Обов'язкове виконання судових рішень забезпечується, в першу чергу, через примусове їх виконання відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»). При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень. Разом з тим, суд зауважує, що в основу ефективності правосуддя покладається також і здійснення судом належного контролю за виконанням судового рішення, оскільки головною метою судового рішення є ефективність у поновленні порушених прав та свобод особи.
Рішення суду, яке набуло законної сили, має бути виконане. Кожний судовий процес повинен завершуватися реалізацією судового рішення у спірних правовідносинах між його сторонами. Тому після вирішення публічно-правового спору і набрання судовим рішенням законної сили, суд продовжує відігравати активну роль у реалізації сторонами прав та законних інтересів, з приводу захисту яких він ухвалив судове рішення.
Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у справі, врегульовані розділом ІV Кодексу адміністративного судочинства України, яким не передбачено можливості вирішення в порядку роз'яснення рішення вимог особи позивача, що випливають з обставин невиконання або неналежного виконання судового рішення відповідачем.
З метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, визначеному статтями 381-1 та 383 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судовий контроль це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню судового рішення та відновленню порушених прав особи-позивача.
Відповідно до частини 1 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, нормами процесуального закону встановлено порядок виконання судових рішень у справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для зобов'язання відповідача належним чином виконати рішення суду. У разі невиконання судового рішення позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу щодо відповідача суб'єкта владних повноважень
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2025 року у справі № 380/7490/24.
З огляду на наведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право звернутися до суду в порядку статті 381-1 чи 383 Кодексу адміністративного судочинства України по справі №240/11470/24.
Ураховуючи зазначене суд уважає, що рішення суду є чітким та зрозумілим, не може бути зміненим по суті, а тому в задоволенні заяви про роз'яснення судового рішення слід відмовити.
Керуючись статтями 243, 248, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про роз'яснення відповідачу судового рішення по справі №240/11470/24 відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дати її постановлення.
Суддя Т.О. Окис