15 жовтня 2025 року м. Житомир
справа № 240/3666/25
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Горовенко А.В.,
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Лятошинського Бориса, 5, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про відмову у призначенні пенсії від 21.01.2025 №063350036121;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву від 14.01.2025 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 17.02.1987 по 10.12.1997 - відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного фонду в Житомирській області про призначення пенсії за віком на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яка за принципом екстериторіальності була направлена до Головного управління Пенсійного фонду в Рівненській області, яким прийнято рішення про відмову в призначені пенсії за віком.
Не погоджуючись з таким рішенням, зокрема, в частині неврахування періоду роботи з 17.02.1987 по 10.12.1997, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 18.02.2025 провадження у справі відкрито. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвала про відкриття провадження була направлена позивачу та відповідачу за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, вказана ухвала отримана відповідачами.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, у строк, встановлений ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зазначений в ухвалі про відкриття провадження не надіслало до суду відзив на позовну заяву.
19 березня 2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області через систему "Електронний суд" надіслало відзив на позовну заяву (за вх. №20761/25) в прохальній частині якого, зокрема, просить поновити строк для подання відзиву.
Дослідивши доводи клопотання, суд вважає за можливе поновити відповідачу строк на подання відзиву та приймає такий відзив до розгляду.
У відзиві на позовну заяву відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість.
Зазначає, що за результати розгляду документів, доданих до заяви про призначення пенсії, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області прийнято рішення відповідно до якого до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 17.02.1987 по 10.12.1997 згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 13.01.1987 та довідкою від 23.09.2024 №7, оскільки в записах про звільнення з роботи відсутній номер наказу.
За поданими документами та даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку страховий стаж становить 27 років 02 місяці 28 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.
Вказує, що рішення органу Пенсійного фонду України є правомірним та вмотивованим, а позов є необґрунтованим, тому підлягає залишенню без задоволення.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Суд, розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, зазначає наступне.
Судом встановлено, що згідно з копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .
14 січня 2025 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду в Житомирській області (за місцем проживання) із заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
З урахуванням принципу екстериторіальності, заяву позивача про призначення пенсії розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області та 21 січня 2025 року прийнято рішення №063350036121 про відмову у призначенні пенсії.
В зазначеному рішенні вказано, що стаж ОСОБА_1 становить 27 років 2 місяці 28 днів.
Вказано, що до страхового стажу не зараховано, зокрема, періоди роботи з 17.02.1987 по 10.12.1997, оскільки відсутній номер наказу.
Позивач, вважаючи протиправною відмову відповідачів у призначенні пенсії за віком, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV, Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII, Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Стаття 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058 (далі - Закон України №1058) визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Законом, який відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій є Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон України №1788-XII).
Відповідно до статті 26 Закону України №1058-IV, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Відповідно до ст.48 Кодексу законів про працю України та статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Тобто, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами тільки у випадках відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 №637 (далі - Порядок №637) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Абзацами 1-2 п.20 Порядку №637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5).
У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі №663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі №242/2536/16-а.
Вимоги щодо порядку ведення трудових книжок визначені Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29 липня 1993 року (далі - Інструкція №58), та до таких вимог серед іншого цією Інструкцією віднесено необхідність внесення до трудової книжки: відомостей про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення тощо (пункт 2.2.).
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
До страхового стажу позивача не зараховано, зокрема, період роботи з 17.02.1987 по 10.12.1997, оскільки відсутній номер наказу.
Матеріали справи свідчать, що згідно з записами у трудовій книжці від 13.01.1987 серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 :
- з 17.02.1987 по 10.12.1997 працював у ТОВ РБП "Пігмент" та звільнений з роботи за власним бажанням про що міститься відповідний запис, підпис уповноваженої особи, а також відтиск печатки.
Відповідно до довідки від 23.09.2024 №6, виданої Товариством з обмеженою відповідальністю "Віндзор-Столярний двір" (далі - ТОВ "Віндзор-Столярний двір"), який є правонаступником ТОВ РБП "Пігмент", яке є правонаступником ДКП "Пігмент", яке у свою чергу було правонаступником Житомирського державного комунального підприємства "Пігмент" створеного в 1993 році.
Житомирське ДКП «Пігмент» було правонаступником Орендного госпрозрахункового РБУ Житомирського облуправління торгівлі, яке було створено в 1990 році і, в свою чергу, було правонаступником Житомирської госпрозрахункової будівельно-монтажної дільниці облуправління торгівлі, яка була створена в 1978 році.
На запит Пенсійного фонду України, ТОВ "Віндзор-Столярний двір" надало відповідь від 23.09.2024 №7 відповідно до якої ОСОБА_1 дійсно працював з 17.02.1987 (Наказ №11 "К" від 16.02.1987). В архіві підприємства відсутній кадровий наказ №9 за період 06.12.1997 по 12.12.1997.
Відповідно до відповіді від 10.02.2025 №1, на адвокатський запит, ТОВ "Віндзор-Столярний двір" повідомило, що щодо роботи ОСОБА_1 в архіві підприємства збереглися документи, зокрема, наказ №11/к від 16.02.1987 про прийняття на роботу та книги нарахування заробітної плати за період з 1987 року по 1997 рік.
Суд вважає, що некоректність дати наказу про звільнення ("пр. №10.12.1997"), при одночасній наявності дотримання послідовності записів, не може бути підставою для відмови в зарахуванні до її трудового стажу спірного періоду роботи, оскільки трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірний період, ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу позивача.
Суд наголошує, що досліджені судом записи у трудовій книжці позивача свідчать про послідовність хронології подій періодів роботи та служби позивача.
Вказані записи засвідчені чітким відтиском печатки вказаного підприємства та не містять виправлень/підтирань, які б давали підстави для сумніву у їх правдивості.
Суд вказує, що неналежне заповнення роботодавцем трудової книжки не може бути підставою для позбавлення позивача права зарахування до страхового стажу періодів роботи, зазначених у цій трудовій книжці.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 по справі №677/277/17, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для зазначеної у такій трудовій книжці особи.
Працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
Трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Суд звертає увагу, що розбіжності у трудовій книжці щодо дати наказу про звільнення, які підтверджують страховий стаж позивача виникли не з його вини, та не залежали від волі позивача.
Суд зазначає, що трудова діяльність позивача за період з 17.02.1987 по 10.12.1997 підтверджується безпосередньо записами у трудовій книжці від 13.01.1987 серії НОМЕР_1 , яка в силу положень пенсійного законодавства є основним документом, що підтверджує страховий стаж особи.
Підсумовуючи наведене, наявними в матеріалах справи доказами підтверджено право позивача на зарахування до страхового стажу періоду роботи з 17.02.1987 по 10.12.1997.
З огляду на викладене, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо не зарахування стажу лише через формальні неточності, а саме через відсутність номеру наказу про звільнення від 10.12.1997, є протиправними, а тому рішення від 21.01.2025 №063350036121 про відмову у призначенні пенсії позивачу є протиправним та підлягає скасуванню.
Скасування рішення про відмову в призначенні пенсії з підстав неправомірності неврахування доданих до заяви про призначення пенсії документів є підставою для зобов'язання повторного розгляду цієї заяви.
В спірному випадку заява позивача про призначення пенсії за віком розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області та за результатами її розгляду прийнято рішення від 21.01.2025 №063350036121.
Отже, саме Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області в даному випадку є органом, що здійснює перерахунок пенсії, зокрема, в частині зарахування спірних періодів роботи до страхового стажу.
Таким чином, оскільки відповідальним за прийняття оскаржуваного рішення є орган Пенсійного фонду, що розглядав таку заяву, належним способом захисту порушеного права є зобов'язання саме такого органу Пенсійного фонду повторно розглянути заяву про перерахунок пенсії та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду.
Відтак, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву позивача від 14.01.2025, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 17.02.1987 по 10.12.1997 - відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 13.01.1987.
Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
В силу приписів ч.1 ст.139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, у розмірі 605,60 грн.
Щодо стягнення на користь позивача понесених судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Статтею 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 4 стаття 139 КАС України визначено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Як свідчать матеріали справи, між позивачем і адвокатом Савіцькою Анною Олегівною укладено Договір про надання правничої допомоги від 31.01.2025.
На підтвердження понесених позивачем витрат з правничої допомоги до матеріалів справи надано: договір про надання правової допомоги від 31 січня 2025 року; квитанцію до прибуткового касового ордера №б/н від 12 лютого 2025 прийнятого від ОСОБА_1 у сумі розміром 5000,00 грн; акт виконаних робіт по наданню правової допомоги від 12.02.2025, згідно з яким сторонами погоджено, що вартість наданих адвокатом послуг становить 5000 грн, а саме: консультації (500 грн) і підготовки та подання позовної заяви до суду (4500 грн).
Як уже зазначалося судом, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, суд враховує те, що дана справа є справою незначної складності, за результатами розгляду справи по суті заявлених позовних вимог, у даній категорії справ є усталена судова практика Верховного Суду, розгляд справи проводився у порядку письмового провадження без виклику представників сторін у судове засідання, за результатами розгляду справи по суті заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, що в свою чергу є взаємозалежними підставами для зменшення розміру судових витрат, а тому за критеріями обґрунтованості її розміру та пропорційності до предмета спору, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на користь позивача слід стягнути витрати на правову допомогу в сумі розміром 1000,00 грн, решту витрат повинен нести позивач.
Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 139, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідн. номер НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (ул. Ольжича, 7, м.Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл., 10003, код ЄДРПОУ 13559341) та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, 7, м. Рівне, Рівненський р-н, Рівненська обл., 33028, код ЄДРПОУ 21084076) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №063350036121 від 21.01.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.01.2025 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 17.02.1987 по 10.12.1997 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 13.01.1987.
У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі розміром 605 (шістсот п'ять) грн 60 (шістдесят) коп та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча) грн 00 (нуль) коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено в повному обсязі 15 жовтня 2025 року.
Суддя А.В. Горовенко