14 жовтня 2025 року Справа № 160/21743/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калугіної Н.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Павлоградської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивачі звернулися до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просять суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Павлоградської районної державної адміністрації Рижкової Вікторії Василівни від 02.07.2025 №79706997;
- зобов'язати державного реєстратора прав на нерухоме майно Павлоградської районної державної адміністрації здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а саме житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 36,2 кв. м. та загальною площею 66,8 кв. м., на підставі поданих оригіналів документів та з урахуванням висновків суду.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що вона 24.06.2025 звернулася до державного реєстратора прав на нерухоме майно Павлоградської районної державної адміністрації із заявою про державну реєстрацію права власності на будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину №4198 від 18.10.1991 та технічного паспорту від 12.07.1988, зареєстрованого за №116. Однак, на підставі листа-відповіді Волноваської міської адміністрації, державним реєстратором прав на нерухоме майно прийнято рішення про відмову в проведенні державних реєстраційних дій від 02.07.2025 №79706997, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки державним реєстратором під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013 року для проведення такої реєстрації не встановлено факт, що підтверджує інформацію про зареєстровані речові права до 01.01.2013 року. Разом з тим, на думку позивача, така підстава для відмови як відсутність можливості отримати інформацію у КП «Волноваське БТІ» через окупацію територіальної громади, надавати інформацію за запитами про зареєстровані права власності до 01.01.2013, не зазначена серед підстав, визначених ч. 1 ст. 24 Закону № 1952-IV. Відтак, пункт для відмови, на який посилається реєстратор не відповідає фактичним обставинам справи. У спірному рішенні зазначається лише про вчинені державним реєстратором запити до відповідних органів, однак не надається оцінка тим документам, які були подані безпосередньо мною.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за правилами ст. 263 КАС України.
Роз'яснено відповідачу про необхідність подати до суду відзив на позов, а також всі письмові та електронні докази - у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, дотримуючись, вимог ст. 162 КАС України.
13.08.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував та зазначив, що державним реєстратором під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013 року для проведення такої реєстрації не встановлено факт, що підтверджує інформацію про зареєстровані речові права до 01.01.2013 року. Також зазначив, що система державної реєстрації прав запроваджена з 01.01.2013 року, тоді як до цього державна реєстрація права власності та інших речових прав на об'єкти нерухомого майна, які розташовані на земельних ділянках, проводилася реєстраторами бюро технічної інвентаризації у Реєстрі права власності на нерухоме майно на паперових носіях (у реєстрових книгах та реєстраційних справах), які зберігаються у БТІ. Таким чином, до 2013 року державна реєстрація таких об'єктів нерухомого майна проводилася, але реєстр був паперовий і зберігався у архіві відповідного БТІ. Після 2013 року при проведенні будь-яких операцій з такою нерухомістю (купівля-продаж, дарування, спадкування, міна та ін.) необхідно, щоб записи про право власності були спочатку перенесені до Реєстру, який існує в електронному вигляді, причому державний реєстратор при перенесені даних повинен перевірити факт державної реєстрації права власності за наданими документами тим чи іншим органом БТІ. Враховуючи вище викладене, відповідач вважає, що державний реєстратор приймаючи рішення про відмову в проведенні державної реєстрації щодо права власності на житловий будинок, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , житловою площею 36,2 кв.м. та загальною площею 66,8 кв.м. діяла в межах норм чинного законодавства, було направлено відповідний запит та отримано відповідь, яка не дає змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, що є відповідно до пункту 4 частини 1 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підставою для відмови в державній реєстрації прав.
Позивач правом на подання відповіді на відзив не скористалась.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Суд, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
24.06.2025 ОСОБА_1 звернулася до державного реєстратора прав на нерухоме майно Павлоградської районної державної адміністрації із заявою №67601017 про державну реєстрацію права власності на будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
В рамках розгляду вказаної заяви Павлоградською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області в порядку п. 3 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» направлено запит до Волноваської міської військово-цивільної адміністрації про надання інформації про реєстрацію речових прав, які виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013 року на об'єкт нерухомого майна, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , або інформації про наявність чи відсутність реєстрації речових прав до 01 січня 2013 року на вказаний об'єкт нерухомого майна.
Листом Волноваської міської військово-цивільної адміністрації Волноваського району Донецької області від 30.06.2025 за №01-12/459 повідомлено, що державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року щодо об'єктів нерухомого майна у межах села Валер'янівка Волноваського району Донецької області проводило Комунальне підприємство «Волноваське бюро технічної інвентаризації» (правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Волноваське бюро технічної інвентаризації»), що не підпорядковане, не підзвітне та не підконтрольне Волноваській міській військово-цивільній адміністрації. Згідно Наказу Міністерства розвитку громад та території України «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» від 28.02.2025 року № 376 Волноваська міська територіальна громада е тимчасово окупованою територією російською федерацією. Наразі доступ до реєстрових книг та реєстраційних справ, зберігачем яких є Товариство з обмеженою відповідальністю «Волноваське бюро технічної інвентаризації», відсутній. Підприємство та документація не евакуйовані та знаходиться на тимчасово окупованій території.
З урахуванням листа Волноваської міської військово-цивільної адміністрації Волноваського району Донецької області, державним реєстратором Павлоградської районної державної адміністрації Дніпропетровської області прав на нерухоме майно Рижковою В.В. прийнято рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій від 02.07.2025 року №79706997, у зв'язку з чим, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
За приписами статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються, зокрема, Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 р. № 1952-IV ( далі - Закон №1952-IV) (в редакції, діючої на час виникнення правовідносин).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону № 1952-IV - державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно із ч. 3 ст. 3 Закону № 1952-IV, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
В силу ч. 4 ст. 3 Закону № 1952-IV будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом.
За правилом абз. 4 ч. 5 ст. 3 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться за заявами у сфері державної реєстрації прав будь-яким державним реєстратором з урахуванням вимог, встановлених абзацами першим - третім цієї частини, крім випадку, передбаченого статтею 31-2 цього Закону, та автоматичної державної реєстрації прав у випадках, передбачених цим Законом.
Пунктом 2 частини 1 статті 6 Закону № 1952-IV, визначено, що суб'єктами державної реєстрації прав є виконавчі органи сільських, селищних та міських рад (крім міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення) набувають повноважень у сфері державної реєстрації прав відповідно до цього Закону у разі прийняття відповідною радою такого рішення.
Так, частиною 3 статті 10 Закону № 1952-IV врегульовано, що державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; 3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв'язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв'язку з вчиненням такої дії.
Пунктом 1 статті 20 Закону № 1952-IV визначено, що заява на проведення реєстраційних дій подається заявником у паперовій формі, а у випадках, передбачених законодавством, - в електронній формі разом з оригіналами документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, чи їх копіями, засвідченими державними органами, органами місцевого самоврядування (якщо оригінали таких документів відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування).
Згідно із статтею 23 Закону № 1952-IV розгляд заяви про державну реєстрацію прав може бути зупинено державним реєстратором виключно у таких випадках: 1) подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством; 2) неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року.
Державний реєстратор у строк, встановлений для державної реєстрації прав, приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та невідкладно повідомляє про це заявника.
Якщо заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав виконав вимоги державного реєстратора, зазначені у відповідному рішенні, розгляд заяви відновлюється на підставі рішення державного реєстратора про відновлення розгляду заяви.
Згідно з частиною 1 статті 24 Закону №1952 у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; 3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; 4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; 5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості, крім випадків, визначених цим Законом; 6-1) встановлення факту застосування санкцій відповідно до Закону України "Про санкції", які унеможливлюють проведення державної реєстрації прав; 7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього право набувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим право набувачем; 8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав; 9) документи подано до неналежного суб'єкта державної реєстрації прав, нотаріуса; 10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі; 11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав; 12) заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, у тому числі за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці; 13) відсутність згоди заставодержателя (іпотекодержателя) на дострокове припинення дії договору емфітевзису, суперфіцію, оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення щодо державної реєстрації припинення таких прав, що перебувають у заставі (іпотеці); 14) у Державному реєстрі прав відсутня державна реєстрація спеціального майнового права на подільний об'єкт незавершеного будівництва, крім випадків, визначених законом, - у разі державної реєстрації спеціального майнового права на майбутні об'єкти нерухомості; 15) у Державному реєстрі прав відсутня державна реєстрація спеціального майнового права на об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості - у разі державної реєстрації переходу спеціального майнового права, іншого речового права, обтяження на об'єкт незавершеного будівництва (крім об'єктів незавершеного будівництва, на які зареєстровано право власності), майбутній об'єкт нерухомості; 16) заява про первинну державну реєстрацію спеціального майнового права на майбутні об'єкти нерухомості містить відомості не про всі майбутні об'єкти нерухомості у складі подільного об'єкта незавершеного будівництва; 17) не визначено чи визначено не в повному обсязі майбутні об'єкти нерухомості, включені до гарантійної частки, - у разі первинної державної реєстрації спеціального майнового права на майбутні об'єкти нерухомості, які є частинами подільного об'єкта незавершеного будівництва; 18) наявні зареєстровані спеціальні майнові права на майбутні об'єкти нерухомості, що є складовою частиною подільного об'єкта незавершеного будівництва, - у разі державної реєстрації речового права або обтяження на подільний об'єкт незавершеного будівництва, крім зміни замовника будівництва відповідно до закону, обтяження майна іпотекою відповідно до Закону України Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю; 19) у Державному реєстрі прав відсутні відомості про право власності/право користування земельною ділянкою замовника будівництва (крім випадків, якщо відповідно до закону виконання будівельних робіт може здійснюватися за відсутності документа, що засвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою) у разі: державної реєстрації спеціального майнового права на неподільний/подільний об'єкт незавершеного будівництва; первинної державної реєстрації спеціального майнового права на майбутні об'єкти нерухомості; державної реєстрації спеціального майнового права на майбутній об'єкт нерухомості у зв'язку з його першим відчуженням; 20) не дотримано вимоги, визначені статтею 27-2 цього Закону.
Частиною 2 статті 24 Закону №1952 передбачено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття
Також відповідно до пункту 23 Порядку № 1127 за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державний реєстратор приймає відповідне рішення, яке повинне містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття, з відповідним обґрунтуванням їх застосування.
Зазначене також кореспондується з вимогами до оформлення рішень державним реєстраторами прав на нерухоме майно, які затверджені Наказом Міністерства юстиції України від 21.11.2016 за № 3276/5. Відповідно до вказаних вимог, рішення державного реєстратора містить відомості, зокрема, вичерпний та обґрунтований перелік обставин, які стали передумовою для зупинення розгляду заяви, відмови у проведенні реєстраційних дій (у разі прийняття рішення про зупинення розгляду заяви, відмови у проведенні реєстраційних дій).
Згідно із п. 4 ч.1 ст.24 Закону № 1952-IV підстави для відмови в державній реєстрації прав, а саме подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.
Як вбачається з матеріалів справи, державним реєстратором відповідача було прийнято рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій від 02.07.2025 року № 79706997, оскільки не отримано відомостей реєстрів автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 01.01.2013 року.
Зміст наведених вище норм дає підстави дійти висновку, що законодавцем чітко встановлено процедуру розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, яка включає в себе перевірку документів на предмет відповідності таких вимогам законодавства, відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявності підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.
Як вже встановлено, у спірних правовідносинах державний реєстратор відмовив позивачу у проведенні державної реєстрації прав з посиланням на п.4 ч.1 ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
При цьому, до заяви в якості підстави для державної реєстрації права власності на нерухоме майно були подані наступні документи:
- свідоцтво про право на спадщину №4198 від 18.10.1991;
- технічний паспорт від 12.07.1988, зареєстрований за №116.
Разом з тим, у зв'язку зі зміною законодавства, на виконання постанови КМУ від 18.02.1998 року № 192 «Про заходи щодо створення системи реєстрації прав на нерухоме та рухоме майно» прийнято Інструкцію про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, яка затверджена наказом Держбуду України від 09.06.1998 р. № 121, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26.06.1998 за № 399/2839. Інструкція втратила чинність згідно із наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 15.02.2002 № 36 у зв'язку з прийняттям Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 за № 157/6445.
За пунктами 1.5, 1.6 вказаної Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб було передбачено, що Державну реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна здійснюють державні комунальні підприємства-бюро технічної інвентаризації. Державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов'язковою для власників, незалежно від форми власності. За пунктами 2.1, 2.4, 2.5 Інструкції, реєстрація провадиться на підставі право встановлювальних документів (додаток 1) у такому порядку: а) заявник подає до бюро технічної інвентаризації два примірники право встановлювального документа (оригінал та копію); б) відповідальний працівник бюро технічної інвентаризації вивчає законність та повноту документів і на підставі їх робить відповідний запис у реєстрову книгу; в) адреса об'єкта, що реєструється, записується в алфавітний журнал адрес; г) прізвище, ім'я та по батькові фізичних осіб -власників нерухомого майна вноситься в алфавітний журнал або картку картотеки власників; д) на оригіналі право встановлювального документа робиться реєстраційний напис. Якщо на право встановлювальному документі немає місця для реєстраційного напису, то видається реєстраційне посвідчення, яке є невід'ємною частиною такого документа. Після проведення первинної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна бюро технічної інвентаризації повинно здійснювати державну реєстрацію всіх змін у правовому стані цього об'єкта, тобто проводити поточну реєстрацію. Поточна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна - це реєстрація переходу права власності від одних власників до інших. Право встановлювальний документ, що свідчить про перехід права власності на об'єкт нерухомого майна, не може бути зареєстрований в бюро технічної інвентаризації, якщо не проведена первинна реєстрація права власності на цей об'єкт. Відповідно до додатку №1 до Інструкції, до переліку право встановлювальних документів, на підставі яких провадиться державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна вказаною Інструкцією віднесено Договори купівлі продажу, міни, зареєстровані біржою (п.9 Додатку до Інструкції).
Так, у свідоцтві про право на спадщину міститься відмітка про здійснення реєстрації житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 на праві особистої власності за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом. Відмітку проставлено 22.10.1991.
Відтак, позивачем надані достатні докази, що підтверджують факт внесення до попередніх систем обліку, які існували до початку функціонування Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно (Держреєстру прав) права власності на вказане майно, що виникло до 01.01.2013 року.
Крім того слід урахувати, що Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та станом на дату розгляду справи триває.
Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року № 309 (у редакції станом на час розгляду справи), м. Волноваха, що відноситься до Волноваська міська територіальна громада, включено до території активних бойових дій та віднесено до тимчасово окупованої російською федерацією території України.
При цьому, ч.1 ст.321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
З приписів статті 392 ЦК України слідує, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Також, нормами статті 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території право власності охороняється згідно із законодавством України. За державою Україна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, у тому числі територіальною громадою міста Севастополя, державними органами, органами місцевого самоврядування та іншими суб'єктами публічного права зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.
За фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.
Набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України.
Отже, система державної реєстрації прав, яка проводиться відповідно до Закону, запроваджена в Україні з 01.01.2013 року, до цього часу державна реєстрація права власності та інших речових прав на об'єкти нерухомого майна, які розташовані на земельних ділянках, проводилася реєстраторами БТІ в Реєстрі права власності на нерухоме майно та на паперових носіях (реєстрових книгах та реєстраційних справах), які зберігаються в БТІ. При цьому Закон про державну реєстрацію не розмежовує, чи була проведена реєстрація у Державному реєстрі прав, інших електронних реєстрах або на паперових носіях.
Тобто, до 2013 року державна реєстрація таких об'єктів нерухомого майна вже проводилася, але реєстр був паперовий і зберігався в архіві відповідного БТІ.
Таким чином, у випадку позивача документ (свідоцтво про право на спадщину), що посвідчує набуття її права та позначка на ньому, яка свідчить про проведення державної реєстрації до 01.01.2013 року збережений в оригіналі, та був долучений до пакету документів, з яким остання зверталася до державного реєстратора відповідно до норм чинного законодавства, для проведення державної реєстрації речового права на об'єкт нерухомого майна.
При цьому, запитувана державним реєстратором інформація у Волноваської міської військово-цивільної адміністрації, не може бути надана у зв'язку зі знаходженням зберігача реєстрових книг та реєстраційних справ - Товариства з обмеженою відповідальністю «Волноваське бюро технічної інвентаризації» на тимчасово окупованій території. Разом з тим, позивачем подано всі необхідні документи для проведення реєстрації права власності у реєстрі речових прав.
У зв'язку із зазначеним, прийняте рішення державного реєстратора Павлоградської районної державної адміністрації Рижкової Вікторії Василівни від 02.07.2025 №79706997, є таким, що порушує право позивача та підлягає скасуванню.
Що стосується зобов'язальної частини позовних вимог, суд зазначає наступне.
Стосовно дискреційних повноважень, суд зазначає, що такими є повноваження обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде законним.
Натомість, у цій справі, повноваження відповідача не є дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - прийняти рішення. Підставою для відмови у прийнятті такого рішення можуть бути лише визначені законодавством обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд провести реєстраційні дії, або відмовити у їх проведенні, існує лише один правомірний варіант поведінки.
Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї.
Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Разом з тим, у рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява №23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Отже, як вбачається з наведених судових рішень, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
Відповідно до рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців.
Суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави(п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Дана правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові №21-1465а15 від 16.09.2015.
У даному рішенні Верховний Суд України наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалось примусове виконання рішення.
Відповідно до п.4 ч.2 ст. 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Враховуючи підстави для відмови у проведенні реєстраційних дій, а також необхідність застосування принципу ефективності судового захисту порушених прав, суд приходить до висновку про наявність підстав зобов'язати Павлоградську районну державну адміністрацію здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно на об'єкт нерухомості розташований за адресою: Донецька область, Волноваський район, село Валер'янівка, вулиця Центральна, буд. 31, шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що відповідачем не доведено правомірності своїх дій, а тому наявні правові підстави для задоволення позову.
Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивача звільнено від сплати судового збору.
Керуючись ст. 2, 5, 14, 241-246, 255, 263, 295 КАС України суд, -
Адміністративний позов - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Павлоградської районної державної адміністрації Рижкової Вікторії Василівни від 02.07.2025 №79706997.
Зобов'язати Павлоградську районну державну адміністрацію (код ЄДРПОУ 04052330) здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а саме житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі поданих ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) оригіналів документів та з урахуванням висновків суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складено 14 жовтня 2025 року.
Суддя Н.Є. Калугіна