15 жовтня 2025 рокуСправа № 160/28671/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., перевіривши у м. Дніпрі матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
02 жовтня 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), що надійшла в підсистемі «Електронний Суд», про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 160/28671/25 та у зв'язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року позовну заяву залишено без руху. Запропоновано позивачу протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали виконати вимоги, що в ній викладені, та усунути недоліки позовної заяви.
10 жовтня 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від представник позивача надійшла уточнена позовна заява. Позивач уточнює виклад позовних вимог та просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати в повному обсязі ОСОБА_1 після звільнення з військової служби за станом здоров'я: компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учасник бойових дій за 2022-2023 роки; одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік служби; допомоги на оздоровлення за 2023 рік; матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік; грошової компенсації за 40 (сорок) днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік; грошової компенсації за 40 (сорок) днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 : грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учасник бойових дій за 2022-2023 роки; одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 08 (вісім) календарних років служби; допомогу на оздоровлення за 2023 рік в розмірі грошового забезпечення; матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік; грошову компенсацію за 40 (сорок) днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік; грошову компенсацію за 40 днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік; з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми (із врахуванням раніше виплачених сум), розрахунок здійснювати виходячи з розміру грошового забезпечення, що становить 29380,64 (двадцять дев'ять тисяч триста вісімдесят гривень шістдесят чотири копійок) гривень
Позовна заява обґрунтована посиланнями на протиправність бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу усіх належних до сплати коштів.
Суд підкреслює: в ухвалі суду від 07 жовтня 2025 року констатовано 2 недоліки позовної заяви: неконкретність позовних вимог та пропуск строку звернення до суду.
Суд визнає усунутим недолік щодо формулювання позовних вимог.
Водночас, суд констатує, що заява про поновлення строку звернення до суду не надана. Відповідно, цей недолік позовної заяви не усунуто, що є самостійною підставою для повернення позовної заяви.
Також суд вважає за необхідне надати оцінку поясненням позивача в уточненій позовній заяві, які зводяться до твердження про те, що він не обмежений строком звернення до суду з цим позовом.
Першою тезою позивача є посилання на те, що законодавство не обмежує строком звернення до суду військовослужбовців у спорах щодо порушення їх прав. Це твердження не відповідає дійсності, оскільки відповідне обмеження встановлено Кодексом адміністративного судочинства України та, у випадках бланкетного нормативного врегулювання, іншими нормативно-правовими актами (в т.ч. Кодексом законів про працю України, як в даній справі).
Позивач в свою чергу послався на норму права про те, що «ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України» (ст. 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»). Водночас, буквально в цій же нормі права і вказано, що права і свободи визначаються законодавством України, яким є в т.ч. і Кодекс адміністративного судочинства України та Кодекс законів про працю України - саме їх положеннями визначено обсяг права на судовий захист в частині строків звернення до суду. Цей строк не обмежується щодо позивача судом, а навпаки прямо застосовується і констатується, що позивач такий строк пропустив. Також слід зауважити, що позивач наразі не є військовослужбовцем.
Другою тезою позивача є посилання на те, що несвоєчасно виплачене забезпечення виплачується військовослужбовцям за весь відповідний період (п. 14 розділу І Порядку №260). Водночас, при зверненні до суду виникають правовідносини, що врегульовані Кодексом адміністративного судочинства України та які визначають період, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом її прав. Між судом і позивачем не існує правовідносин щодо виплати йому грошового забезпечення, а тому вказана позивачем норма права не врегульовує відповідну ситуацію. Натомість можуть виникнути правовідносини щодо захисту відповідного права, однак такий захист здійснюється згідно встановленої законодавством процедури, визначальним аспектом якої є строк звернення до суду, який позивачем пропущено.
Суд зауважує, що позивач в цілому вирішив не обґрунтовувати поважність причин пропуску строку звернення до суду, в зв'язку з чим суд позбавлений можливості поновити такий строк: позивач не лише не ініціював відповідне питання, а й навіть не навіть аргументів, які могли б уможливити вирішення такого питання. Фактично позиція позивача звелася до заперечення висновків суду, а не до усунення недоліку позовної заяви.
Також суд повторює, що усі спірні правовідносини виникли в період дії нової редакції ст. 233 Кодексу законів про працю України, яка обмежила строк звернення до суду з цим позовом (на противагу не обмеженому раніше строку). Як наслідок, єдиним можливим шляхом розгляду вимог позивача по суті було поновлення пропущеного строку, що, як вже вказав суд, є неможливим з огляду на обраний позивачем варіант поведінки.
Установлення законом строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексу адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2025 року у справі №9901/415/21 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2025 року у справі №990/20/25.
Строки звернення до суду за захистом свого порушеного права мають кілька важливих цілей, а саме: гарантувати правову визначеність шляхом фіксації провадження, захистити потенційних відповідачів від пізніх скарг, які можуть бути важкими для вирішення, та запобігти несправедливості, яка могла б статися, якщо суди були б покликані ухвалювати рішення про події, що мали місце в далекому минулому, на підставі доказів, у які вже не можна було повірити і які були б неповними через те, що минув час (такого змісту висновки були сформульовані в одному з рішень ЄСПЛ, фактичні обставини якого з певними винятками чи особливостями частково можна застосувати до обставин цієї справи. У цьому рішення ЄСПЛ послався на аналогічну прецедентну практику у справі «Стербінс та ін. проти Сполученого Королівства», рішення від 24 вересня 1996 року, Звіти про судові рішення та рішення 1996-IV, pp. 1502-1503, § 51; «Вo проти Франції» [GC], № 53924/00, § 92, ECHR 2004-VIII).
Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. de Rada Cavanilles v. Spain, рішення від 28 жовтня 1998 року, Reports 1998-VIII, с. 3255, § 45, Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine, № 17160/06 та № 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).
Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (Diya 97 v. Ukraine, № 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Якщо строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
Суд зауважує, що положеннями Кодексу адміністративного судочинства України чітко визначено момент, з яким пов'язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2024 року у справі №990/226/24.
Згідно ч.1, ч.2 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до пунктів 1, 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, у разі якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк; у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, суддя дійшов висновку, що позовну заяву належить повернути, оскільки позивач не усунув всі недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Керуючись ст. ст. 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачу.
Копію ухвали про повернення позовної заяви разом з доданими до неї матеріалами надіслати позивачеві.
Роз'яснити, що згідно з ч. 8 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, повернення позовної заяви не позбавляє повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Боженко