15 жовтня 2025 рокуСправа №160/10668/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
29.03.2025р. через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 та заявив 14 позовних вимог в одному позові.
Ухвалою суду від 11.04.2025р. наведені у позові позовні вимоги були роз'єднані в окремі провадження у відповідності до вимог ст.172 Кодексу адміністративного судочинства України.
За змістом зазначеної ухвали суду у провадженні цієї адміністративної справи - №160/10668/25 залишені наступні позовні вимоги позивача, у яких останній просить, а саме:
- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачеві щомісячного грошового забезпечення у зменшеному розмірі за серпень, вересень та жовтень 2024 року;
- зобов'язати нарахувати та виплатити позивачеві щомісячне грошове забезпечення відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, у розмірі, визначеному рішенням МОУ від 16.01.2024 №183/уд, за серпень, вересень та жовтень 2024 року, з урахуванням вже виплачених сум.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 16.05.2024р. він був переведений та проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді стрільця стрілецького взводу 1 стрілецької роти НОМЕР_3 окремого стрілецького батальйону, у військовому званні - сержант. Позивач зазначив, що відповідно до ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядку №260 до складових його посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (НОПС та премії), розмір його щомісячного грошового забезпечення у серпні - жовтні 2024 року до нарахування складав - 22091,10 грн., а до виплати - 21 759,73 грн. Однак, згідно відомостей з карткового рахунку про отримані ним суми грошового забезпечення, протягом вказаного періоду відповідачем не було нараховано та виплачено належні йому суми місячного грошового забезпечення протиправно. Також позивач вказав і на те, що він перед звільненням з військової служби звертався до відповідача з рапортом щодо виплати належних йому сум, зокрема, грошового забезпечення, проте, відповідач залишив цей рапорт без розгляду та реагування. У додаткових поясненнях від 29.04.2025р. та у відповіді на відзив від 02.05.2025р. представник позивача послався на ті ж самі обставини та підстави, які були наведені і у позові, додатково, представник позивача зазначив, що матеріали службового розслідування, яке проводилося за наказом від 31.07.2024р. у період з 31.07.2024р. до 30.10.2024р., які б доводили вину позивача, відповідачем до справи не надані, тому аргументи про те, що у військової частини були певні підстави для не нарахування та не виплати йому грошового забезпечення за вказаний вище спірний період у повному обсязі вважає безпідставними, оскільки не доведені належними та достатніми доказами.
Ухвалою суду від 14.04.2025р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано, зокрема, відповідача протягом 15 днів з дня отримання цієї ухвали суду надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази відсутності протиправної поведінки (дій) відповідача у спірних правовідносинах, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зазначена ухвала суду разом із адміністративним позовом та доданими до нього документами було отримана відповідачем у його електронному кабінеті 11.04.2025р. (адміністративний позов), 14.04.2025р. (ухала суду), що є належним повідомленням відповідача про дату, час та місце судового розгляду даної справи у відповідності до вимог ст.18 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними у справі.
На виконання вимог ухвали суду, 27.04.2025р. відповідачем через систему «Електронний суд» було подано відзив на позов, у яких представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі посилаючись на те, що згідно наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 31.07.2024р. №494 позивача було усунуто від виконання службових обов'язків з 31.07.2024р. на час проведення службового розслідування, яке було розпочато на підставі наказу про призначення службового розслідування від 31.07.2024р. №493 за фактом відмови виконання бойового наказу командира військової частини НОМЕР_1 позивачем. На час усунення від виконання службових обов'язків грошове забезпечення виплачувалось позивачеві виходячи з розміру його посадового окладу за останньою займаною посадою, окладу за військовим званням і надбавки за вислугу років у відповідності до п.1 розділу ХХІХ Порядку №260. Надалі, наказом від 30.10.2024р. №674 позивача було повернуто до виконання службових обов'язків з 30.10.2024р. Відтак, позивач, у зв'язку із усуненням не виконував службові обов'язки з 31.07.2024р. по 30.10.2024р., а відповідно, отримував грошове забезпечення за вказаний період виходячи з розміру посадового окладу за останньою займаною посадою, окладу за військовим званням і надбавки за вислугу років із дня, наступного після дня усунення від виконання службових обов'язків (відсторонення від виконання службових повноважень або від посади), і до дня повернення до виконання службових обов'язків за посадою. Згідно довідки про нарахування та утримання грошового забезпечення з 01.08.2024р. по 31.10.2024р. позивачу було нараховано за серпень 2024р. - 4580,20 грн., за вересень 2024р. - 4580,20 грн., за жовтень 2024р. - 5623,18 грн., разом 14783,58 грн. За викладеного, представник відповідача вважає, що оскільки відповідні накази та результати службового розслідування позивачем не оскаржувались, позовні вимоги щодо нарахування та виплати позивачеві щомісячного грошового забезпечення у зменшеному розмірі за серпень, вересень та жовтень 2024 р. є необґрунтованими та безпідставними у зв'язку з чим задоволенню не підлягають.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
У зв'язку із великим навантаженням, перебуванням судді Конєвої С.О. у щорічній відпустці, що об'єктивно унеможливлювало судовий розгляд справ у згаданий період, ухвалою суду від 15.10.2025р. судовий розгляд даної справи на підставі ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України було продовжено до 15.10.2025р.
Враховуючи викладене, рішення у даній справі приймається судом 15.10.2025р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до приписів ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
Громадянин України ОСОБА_1 був призваний до лав Збройних Сил України за мобілізацією 26.02.2022р. та у період з 16.05.2024р. по 30.12.2024р. проходив військову службу на посаді стрільця 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти НОМЕР_3 окремого стрілецького батальйону у військовому званні - сержант, що підтверджується копією паспорта позивача серії НОМЕР_4 виданого Нікопольським МВ УМВС України у Дніпропетровській області від 17.11.1999р., копією військового квитка серії НОМЕР_5 від 27.04.1990р. від 20.05.2015р. та копіями Витягів із наказу від 16.05.2024р. №143, від 30.12.2024р. №374, наявних у справі.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 31.07.2024р. за фактом відмови від виконання бойового наказу командира військової частини НОМЕР_1 військовослужбовцями за мобілізацією, зокрема, і ОСОБА_1 (позивачем у справі) було призначене службове розслідування за наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 31.07.2024р. №493, про що свідчить копія цього наказу, наявна у справі.
Також цього ж дня, 31.07.2024р. на час проведення службового розслідування за фактом відмови виконати бойовий наказ командира в/ч, позивача було усунуто від виконання службових обов'язків з 31.07.2024р., що підтверджується змістом копії Витягу з наказу від 31.07.2024р. №494, копія якого наявна у справі.
30.10.2024р. згідно наказу з основної діяльності №274 від 21.10.2024р. про підсумки службового розслідування за фактом відмови виконання бойового наказу командира військової частини НОМЕР_1 позивача було повернуто до виконання службових обов'язків з 30.10.2024р. про що свідчить зміст Витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №674.
Згідно змісту копії Довідки про нарахування та утримання грошового забезпечення від 25.04.2025р. №1393 позивачеві було нараховано та виплачено грошове забезпечення за серпень 2024р. - 4580,20 грн. (посадовий оклад - 2820,00; оклад за військовим званням - 740,00; надбавка за вислугу років - 890,00; індексація - 130,20), за вересень 2024р. - 4580,20 грн. (посадовий оклад - 2820,00; оклад за військовим званням - 740,00; надбавка за вислугу років - 890,00; індексація - 130,20), за жовтень 2024р. - 5623,18 грн. (посадовий оклад - 2820,00; оклад за військовим званням - 740,00; надбавка за вислугу років - 890,00; НОПС - 186,61; премія - 856,37; індексація - 130,20), про що свідчить копія наведеної довідки, наявної у справі.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати йому щомісячного грошового забезпечення у зменшеному розмірі за серпень, вересень та жовтень 2024 року, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих підстав для задоволення даного позову, виходячи з наступного.
Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII визначено основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлено єдину систему їх соціального захисту, гарантовано військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та врегульовано відносини у цій галузі.
Відповідно до частини 1 статті 1-2 Закону №2011-XII передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (частина друга статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджено наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі - Порядок №260).
Згідно з пунктом 2 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
У відповідності до пункту 1 розділу ХХІХ Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовцям, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України усунені від виконання службових обов'язків, відсторонені від виконання службових повноважень або відсторонені від посад, виплачується виходячи з розміру посадового окладу за останньою займаною посадою, окладу за військовим званням і надбавки за вислугу років із дня, наступного після усунення від виконання службових обов'язків (відсторонення від виконання службових повноважень або від посади), і до дня повернення до виконання службових обов'язків за посадою.
Отже, із аналізу наведених вище чинних приписів слідує, що підставами для виплати військовослужбовцю грошового забезпечення у зменшеному розмірі (посадового окладу за останньою займаною посадою, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років) є факт усунення такого військовослужбовця від виконання службових обов'язків з наступного дня після усунення і до дня повернення до виконання таких службових обов'язків за посадою.
Так, як встановлено судом із наявних в матеріалах справи копій документів, у спірний період (серпень, вересень та жовтень 2024р.) позивач службових обов'язків за посадою не виконував, оскільки за фактом його відмови від виконання бойового наказу командира військової частини військовослужбовців, у тому числі і позивача було призначене службове розслідування та позивача усунуто від їх виконання з 31.07.2024р., що підтверджено змістом копії Витягу з наказу від 31.07.2024р. №494.
А повернуто позивача до виконання службових обов'язків було 30.10.2024р. згідно інформації, яка міститься у копії Витягу з наказу від 30.10.2024р. №674.
Тобто, із наведених встановлених обставин слідує, що у спірний період - серпень, вересень та жовтень 2024р. мало місце усунення позивача від виконання ним службових обов'язків.
Вказані накази командира в/ч НОМЕР_1 від 31.07.2024р. №493 (про призначення службового розслідування) від 31.07.2024р. №494 (про усунення від виконання службових обов'язків) позивачем у встановленому законодавством порядку не оскаржувались та не скасовані (таких доказів матеріали справи не містять).
Отже, наведені накази командира в/ч НОМЕР_1 на момент розгляду цієї справи є чинними.
А згідно змісту копії Довідки про нарахування та утримання грошового забезпечення від 25.04.2025р. №1393 вбачається, що відповідачем позивачеві було нараховано та виплачено грошове забезпечення за серпень 2024р. - 4580,20 грн. (посадовий оклад - 2820,00; оклад за військовим званням - 740,00; надбавка за вислугу років - 890,00; індексація - 130,20), за вересень 2024р. - 4580,20 грн. (посадовий оклад - 2820,00; оклад за військовим званням - 740,00; надбавка за вислугу років - 890,00; індексація - 130,20), за жовтень 2024р. - 5623,18 грн. (посадовий оклад - 2820,00; оклад за військовим званням - 740,00; надбавка за вислугу років - 890,00; НОПС - 186,61; премія - 856,37; індексація - 130,20).
Відтак, враховуючи те, що у спірний період - серпень, вересень, жовтень 2024р. позивач не виконував службових обов'язків через усунення його від виконання службових обов'язків за наказом від 31.07.2024р. №494, який є чинним та не скасований у встановленому законодавством порядку, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачеві грошового забезпечення у зменшеному розмірі (посадового окладу за останньою займаною посадою, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років), що підтверджено змістом Довідки відповідача від 25.04.2025р. №1393, відповідають вимогам пункту 1 розділу ХХІХ Порядку №260, тому є правомірними та законними.
У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
В той же час, ч.1 ст.77 наведеного Кодексу, покладає обов'язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.
Однак, у ході судового розгляду даної справи протиправність дій відповідача, що є предметом спору у даних правовідносинах, з урахуванням встановлених судом обставин у даній справі та аналізу вищенаведених норм чинного законодавства, позивачем належними, достатніми та допустимими доказами не доведена.
Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення, тому відхиляються судом, доводи представника позивача, викладені у додаткових поясненнях та у відповіді на відзив з приводу того, що матеріалами службового розслідування, яке проводилось у період з 31.07.2024р. про 30.10.2024р. за результатами його розгляду вина позивача відповідачем не доведена, з огляду на таке.
По-перше, як уже зазначалося вище, за приписами п.1 розділу ХХІХ Порядку №260 передбачено, що грошове зобов'язання у зменшеному розмірі військовослужбовцю, усуненому від виконання службових обов'язків, виплачується із дня наступного після дня усунення від виконання службових обов'язків і до дня повернення до їх виконання.
Тобто, нарахування та виплати грошового забезпечення позивачеві у спірний період залежала не від результатів службового розслідування та визнання чи не визнання його вини, а за наявності факту усунення його від виконання службових обов'язків, який мав місце 31.07.2024р. за наказом відповідача №494.
Вказаний наказ від 31.07.2024р. №494 позивачем у встановленому законом порядку не оскаржений та не скасований на момент розгляду даної справи (такі відомості у матеріалах справи відсутні).
А відтак, враховуючи, що позивача було усунуто від виконання службових обов'язків з 31.07.2024р. (наказ №494 від 31.07.2024р.) та повернуто до виконання службових обов'язків 30.10.2024р. (наказ від 30.10.2024р. №674), нарахування та виплата відповідачем грошового забезпечення у зменшеному розмірі (посадового окладу за останньою займаною посадою, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років) за серпень, вересень та жовтень 2024р., що підтверджено відомостями, які містяться у Довідці відповідача від 25.04.2025р. №1393, відповідає вищенаведеним вимогам пункту 1 розділу ХХІХ Порядку №260.
Також є безпідставними та необґрунтованими аргументи представника позивача з приводу того, що жодних відмов від виконання ним бойового наказу командира в/ч не висловлював, про вказане службове розслідування він не мав інформації, жодних пояснень, рапортів, відповідей щодо службового розслідування він не надавав та позивачу не відомі причини відкриття та закриття службового розслідування, з огляду на те, що наведені обставини не є ні підставами, ні предметом цього позову, тому цим обставинам призначення, проведення, результатам службового розслідування стосовно позивача правова оцінка у межах предмету спору у цій справі судом не надається.
Окрім того, доводи позивача про перебування його на обстеженні і лікуванні у закладах охорони здоров'я у спірний період з 31.07.2024р. по 27.11.2024р. обставини, викладені у наказі від 31.07.2024р. №494 що були підставами для усунення позивача від виконання службових обов'язків, не спростовують.
Усі інші аргументи позивача та його представника вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Приймаючи до уваги все вищевикладене та перевіривши правомірність дій відповідача у спірних правовідносинах, за критеріями, визначеними у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що при виконанні ними своїх повноважень по відношенню до прав та інтересів позивача відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Враховуючи наведене та те, що судом не встановлено протиправності дій відповідача у даних правовідносинах, а позивачем таких доказів суду не надано, тому суд приходить до висновку про відсутність жодних правових підстав для задоволення даного адміністративного позову у наведеній частині.
А оскільки суд не знайшов жодних правових підстав для задоволення основних позовних вимог позивача (визнання протиправними дій), то і позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача вчинити певні дії (зобов'язання нарахувати та виплатити позивачеві грошове забезпечення відповідно до Порядку №260, у розмірі, визначеному рішенням МОУ від 16.01.2024р. №183/уд, за серпень, вересень та жовтень 2024р.), як похідні позовні вимоги, також задоволенню не підлягають.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Статтями 6,7 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України.
За викладеного, суд приходить до висновку про відсутність будь-яких обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, а тому у його задоволенні позивачеві слід відмовити повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України лише при задоволенні позову судові витрати покладаються на суб'єкта владних повноважень.
За викладених обставин та враховуючи те, що суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення даного позову, з урахуванням того, що позивач є звільненим від сплати судового збору згідно п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», суд не вбачає підстав для розподілу судових витрат у порядку, встановленому ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва