14 жовтня 2025 рокуСправа №160/16793/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
09.06.2025 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення № 262140014800 від 13.01.2025 року Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити пенсію за віком з 06.01.2025 року та зарахувати період роботи відповідно трудової книжки НОМЕР_1 з 24.11.1982 року по 31.05.1983 року, з 15.08.1992 року по 22.10.1993 року, з 19.08.1999 року по 31.10.2000 року, з 12.11.2001 року по 18.11.2005 року, ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначила, що відмова відповідача у призначенні пенсії за віком є протиправною та такою , що суперечить нормам чинного законодавства, що порушує її конституційні права на соціальне забезпечення та позбавляє її права на отримання пенсії, гарантоване Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Ухвалою суду від 11.06.2025 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
19.06.2025 року представником Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області долучено до матеріалів справи витребувані судом документи ухвалою від 11.06.2025 року.
01.07.2025 року представником Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві подано відзив на позовну заяву, яким заперечує проти задоволення позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
06.01.2024 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до положень ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 13.01.2025 року № 262140014800 позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного страхованого стажу.
Також в рішенні зазначено, що до страхового стажу не враховано періоди: з 24.11.1982 року по 31.05.1983 року, оскільки наявне виправлення в даті при прийнятті на роботу; з 15.08.1992 року по 22.10.1993 року, оскільки відсутня назва підприємства при працевлаштуванні; з 19.08.1999 року по 31.10.2000 року, з 12.11.2001 року по 18.11.2005 року згідно записів трудової книжки потребує перевірки, оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб.
Не погодившись з діями відповідача щодо не призначення пенсії, позивач звернулась з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за період до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховуються до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.
Згідно з ст. 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України
Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 року затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Крім того, у п. 3 Порядку №637 зазначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктом 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Отже, трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, і лише у разі відсутності в ній відповідних записів та наявності неточностей, особа, що звертається за призначенням пенсії, на підтвердження стажу роботи, повинна надати інші документи.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 року по справі №235/805/17, від 06.12.2019 року по справі №663/686/16-а, від 06.12.2019 року по справі №242/2536/16-а, від 12.09.2022 року у справі №569/16691/16-а, 01.01.2022 року по справі №620/1178/19 та інших.
Як зазначено відповідачем, періоди роботи з 14.11.1982 року по 31.05.1983 року, з 15.08.1992 року по 22.10.1993 року не зараховані до страхового стажу позивача, оскільки трудова книжка містить недоліки її заповнення.
Так, на момент заповнення та внесення перших записів у трудову книжку позивача серії НОМЕР_2 була чинна Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Госкомтруда СРСР від 20.06.1974 року №162 (далі - Інструкція №162), а з 29.07.1993 року була чинна Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58).
Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Згідно із абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Абзацом 1 пункту 2.11 Інструкції №162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Згідно із пунктом 2.12 Інструкції №162 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей.
Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу і нагороди, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58.
Щодо доводів пенсійного органу, суд зазначає, що такі обставини не є достатньою підставою для висновку про не зарахування оскаржуваних періодів роботи позивача до страхового стажу, оскільки підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) та від 04.09.2018 року у справі №423/1881/17 (провадження №К/9901/22172/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Поряд із тим, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.
Тобто, законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Такий правовий висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 року у справі №677/277/17.
Разом із тим, суд додатково зазначає, що на працівника не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку) за формальні недоліки, які містить трудова книжка, позаяк такі недоліки не пов'язані із виною позивача.
Крім того, Верховний Суд у іншій постанові від 21.02.2018 року в справі №687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.
Відтак, підсумовуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що відповідачем не надано жодного доказу в обґрунтування того, що відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу позивача оскаржуваних періодів роботи він діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно, тобто з забезпеченням усіх прав особи. Рішення не є пропорційним з огляду на те що воно порушує баланс між несприятливими наслідками для реалізації конституційного права позивача на соціальний захист (ст. 46 Конституції України) і цілями на які, врешті, спрямоване це рішення.
Щодо не зарахування періодів роботи позивачки з 19.08.1999 року по 31.10.2000 року, з 12.11.2001 року по 18.11.2005 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
Згідно ч. 2 ст. 20 Закону №1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Як передбачено ч. ч. 4-6, 9, 10 ст. 20 вказаного Закону, сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Згідно із положеннями ч. 10 ст. 20 Закону №1058-IV якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (ч. 12 ст. 20 Закону №1058-IV).
Крім того, згідно ч. 6 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VІ, за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.
Системний аналіз вказаних вище нормативно-правових актів дає підстави дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески. При цьому, на думку суду, виходячи із змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків (у зв'язку із чим утворилася заборгованість зі сплати таких внесків) тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте, не з вини застрахованої особи сплачені страхові внески зараховувалися в рахунок сплати заборгованих страхувальником сум недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.
За приписами ст. 113 Закону №1058-IV держава створює умови для функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.
Відповідно до ст. 106 Закону №1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Тобто, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом вищезазначених норм, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено саме на роботодавця, який здійснює нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.
Суд звертає увагу на те, що Верховним Судом сформована усталена правова позиція, відповідно до якої особа, яка звернулась за призначенням пенсії, не має відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи (зокрема, постанови від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 01.11.2018 у справі №199/1852/15-а, від 12.09.2019 у справі №489/2283/16-а, від 01.03.2021 у справі № 423/757/17, від 27.05.2021 у справі №343/659/17).
Таким чином, періоди роботи з 19.08.1999 року по 31.10.2000 року, з 12.11.2001 року по 18.11.2005 року, підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.
Стосовно вимог позивача про зобов'язання відповідача призначити пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає наступне.
Статтею 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати.
Відтак, виключно до компетенції Пенсійного фонду відноситься призначення пенсії, позаяк суд не може своїм рішенням втручатись в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень щодо прийняття ним рішень.
Відповідно до ч.2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, з урахуванням положень ч.2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 06.01.2024 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні
Суд наголошує, що при повторному розгляді заяви позивача відповідач не може прийняти рішення, яке по суті повторює рішення, що визнане судом протиправним, і повинен вирішити заяву позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій справі.
Висновки суду, викладені в мотивувальній частині його рішення є в однаковій мірі обов'язковими для врахування суб'єктом владних повноважень при здійсненні своїх повноважень на виконання рішення суду, як і висновки, визначені в резолютивній частині рішення. Суд зауважує, що при визначенні меж встановлених зобов'язань необхідно враховувати як резолютивну, так і мотивувальну частини судового рішення.
Одночасно, суд вказує, що в даному випадку заява позивача про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, за результатом якої прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії, яке оскаржується в рамках даної справи.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві не приймалось рішення по суті заяви позивача про призначення пенсії на пільгових умовах, відтак відповідальним за опрацювання заяви позивача та прийняття відповідного рішення є, в даному випадку, визначений у встановленому порядку територіальний орган Пенсійного фонду - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області і саме його рішення оскаржується в судовому порядку, відтак на останнього має бути покладено й обов'язок відновлення порушених прав позивача.
Означене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у справі №500/1216/23 від 08.02.2024 року.
Відтак цей адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. 241-246, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення № 262140014800 від 13.01.2025 року Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати період роботи відповідно трудової книжки НОМЕР_1 з 24.11.1982 року по 31.05.1983 року, з 15.08.1992 року по 22.10.1993 року, з 19.08.1999 року по 31.10.2000 року, з 12.11.2001 року по 18.11.2005 року, ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у сумі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко