14 жовтня 2025 року ЛуцькСправа № 140/7024/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Волдінера Ф.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі - ГУ ПФУ в Хмельницькій області, відповідач-2), відповідно до якого просить суд:
1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 2 червня 2025 року №032550009216 в частині незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 1 серпня 1995 року по 12 травня 1996 року у ВКФ «Приватпродсервіс» (записи №26, 27 трудової книжки НОМЕР_1 );
2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 1 серпня 1995 року по 12 травня 1996 року у ВКФ «Приватпродсервіс» (записи №26, 27 трудової книжки НОМЕР_1 ).
В обґрунтування позову зазначає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області протиправно відмовило їй у зарахуванні до страхового стажу період роботи з 01.08.1995 по 12.05.1996. На думку позивача, основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а обов'язок щодо правильності її заповнення покладено саме на роботодавця.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до частини першої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, заперечуючи проти позовних вимог, подало до суду відзив на позовну заяву, в якому вказало, що до страхового стажу не зараховано період згідно трудової книжки з 01.08.1995 по 12.05.1996, оскільки запис про звільнення не засвідчено підписом відповідальної особи, оскільки в трудовій книжці наявне виправлення в даті прийняття та даті наказу про прийняття на роботу. Оскільки, позивачем при поданні документів про призначення пенсії не надано належних уточнюючих довідок, які б підтверджували спірний період роботи, тому відсутні правові підстави для зарахування вказаних періодів до страхового стажу позивача.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 11.08.2024 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії.
Вказана заява за принципом екстериторіальності спрямована для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
За результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії, 02.06.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області прийнято рішення за №032550009216 про відмову в призначенні пенсії.
Як слідує із оскаржуваного рішення, страховий стаж особи становить 30 років 10 місяців 12 днів. До страхового стажу не зараховано періоди згідно трудової книжки з 01.08.1995 по 12.05.1996, оскільки запис про звільнення не засвідчено підписом відповідальної особи; з 11.07.1996 по 31.07.2001, оскільки в трудовій книжці наявне виправлення в даті прийняття та даті наказу про прийняття на роботу.
У зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, Головне управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області вирішило відмовити позивачу в призначенні пенсії за віком згідно Закону №1058.
Вважаючи відмову в призначенні пенсії за віком за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» протиправною, позивач звернулася до суду з вказаним позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Згідно із частиною першою статті 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (частина третя статті 44 Закону №1058-IV).
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі Порядок №22-1).
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Відповідно до підпункту 2.1 Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), надається у разі відсутності в паспорті громадянина України або свідоцтві про народження інформації про реєстраційний номер облікової картки платника податків; документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок підтвердження наявного стажу роботи). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 №10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 за №785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.08.2018 №8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Приписами статті 56 Закону №1788-XII визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Згідно частини другої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Положеннями статті 62 Закону №1788-XII та пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
В силу вимог абзацу першого пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, зміст наведених норм дає підстави стверджувати, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи.
За загальним правилом відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Водночас, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком.
Із змісту трудової книжки позивача від 18.10.1982 НОМЕР_1 вбачається, що в оскаржуваний період в ній міститься наступний запис:
- №26 01.08.1995 прийнятий на роботу агентом матеріально-технічного забезпечення на ВКФ «Приватпродсервіс», наказ від 01.08.1995;
- №27 12.05.1996 звільнено з роботи згідно зі статтею 38 КЗпП за власним бажанням, наказ №6 від 12.05.1996.
Як слідує з оскаржуваного рішення відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача період згідно трудової книжки від 18.10.1982 НОМЕР_1 з 01.08.1995 по 12.05.1996, оскільки в трудовій книжці наявне виправлення в даті прийняття та даті наказу про прийняття на роботу.
Надаючи оцінку оскаржуваному рішенню, суд зазначає наступне.
Так, згідно записів 26 та 27 трудової книжки позивача слідує, що з 01.08.1995 по 12.05.1996 позивач працював на ВКФ «Приватпродсервіс». Згідно запису №26 трудової книжки позивача підставою для прийняття на роботу є наказ №7 від 01.08.1995, згідно запису №27 трудової книжки позивача підставою звільнення позивача є наказ №6 від 12.05.1996. Вказані записи засвідченні мокрою печаткою ВКФ «Приватпродсервіс».
Таким чином, записами 26 та 27 трудової книжки від 18.10.1982 НОМЕР_1 належним чином підтверджується страховий стаж позивача з 01.08.1995 по 12.05.1996.
А, відтак, суд дійшов висновку, про неправомірність неврахування Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області до страхового стажу позивача період з 01.08.1995 по 12.05.1996, який підтверджені записами в трудовій книжці.
Стосовно твердження відповідача про те, що страховий стаж позивача з 01.08.1995 по 12.05.1996 не підлягає зарахуванню, оскільки має місце виправлення в даті прийняття та даті наказу про прийняття на роботу, то суд зазначає наступне.
Так, в записі №26 трудової книжки позивача дійсно міститься виправлення в даті внесення запису, а саме в даті. Водночас, як встановлено судом, підставою для прийняття на роботу є наказ 7 від 01.08.1995, таким чином досліджуючи весь зміст запису №26 трудової книжки позивача, суд приходить до висновку, що саме 1995 рік, є роком внесення такого запису.
У зв'язку з наведеним, суд дійшов висновку, про неправомірність неврахування Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області до страхового стажу позивача періоду роботи з 01.08.1995 по 12.05.1996.
Отже, суд дійшов висновку, що трудовою книжкою позивача підтверджено спірний період роботи, який зазначено вище.
Суд констатує, що вказані записи в трудовій книжці виконано у чіткій послідовності та відповідності дати, які завірені печатками роботодавця.
Суд зазначає, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.
Таким чином, трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірний період, а саме відомості про підприємство, дату прийняття позивача на посаду, назву цієї посади, дані про реквізити наказів про прийняття на роботу та звільнення з роботи; ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.
Згідно з абзацом першим пункту 1 розділу І Порядку №22-1 заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
Згідно пунктом 4.1 Порядку №22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.
Відповідно до пункту 4.3 Порядку №22-1 рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Згідно пунктом 4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення (перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення виплати тощо) пенсії, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу Пенсійного фонду України в установленому порядку. За наслідками розгляду заяви та доданих до неї документів орган, що призначає (здійснює перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення виплати тощо) пенсії, відповідно до положень статті 44 Закону №1058-IV та положень пунктів 4.3, 4,7 Порядку 22-1 приймає рішення про призначення (перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення виплати тощо) пенсії або про відмову в призначенні (перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший, поновленні виплати тощо) пенсії з зазначенням обґрунтувань такої відмови.
Тобто, відмовляючи особі в призначенні пенсії, орган, що призначає пенсію, має зазначити причини такої відмови, у тому числі обґрунтувати мотиви не зарахування до страхового стажу окремих періодів його роботи.
У свою чергу згідно з вимогами статті 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Отже, правом вимагати додаткові документи від підприємств, організацій і окремих осіб наділені лише органи, що призначають пенсії, а не особи, яким призначається пенсія. У разі сумніву або розбіжностей в документах, які враховуються при обчисленні пенсії, відповідач має вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Під час розгляду справи по суті, відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження звернення до відповідних адресатів, стосовно перевірки належності записів в трудовій книжці позивача для отримання відомостей щодо спірних періодів роботи позивача.
Відповідачем також не надано до суду жодного доказу на підтвердження того, що записи у трудовій книжці позивача є недійсними та недостовірними.
Крім того, Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших офіційних документах.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а.
Таким чином, стаж позивача, що обрахований Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, не в повній мірі відповідає записам трудової книжки щодо періодів трудової діяльності (зайнятості).
З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що після звернення позивача, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області не вчинило жодних дій визначених статтею 101 Закону №1788-XII.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
З огляду на наведене, суд вважає, що оскаржуване рішення про відмову в призначенні пенсії за віком Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №032550009216 від 02.06.2025, прийнято пенсійним органом без урахування всіх обставин по справі, що мають значення для його прийняття та без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовані оскаржувані рішення.
З урахуванням викладеного, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №032550009216 від 02.06.2025.
Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в сумі 968,96 грн, сплачений згідно з квитанцією від 25.06.2025 №9980-2641-3931-1998.
Керуючись статтями 2, 139, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком від 02.06.2025 №032550009216.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01 серпня 1995 року по 12 травня 1996 року у ВКФ «Приватпродсервіс».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (29013, Хмельницька область, місто Хмельницький, вулиця Гната Чекірди, 10, ідентифікаційний код юридичної особи 21318350).
Суддя Ф.А. Волдінер