Справа 688/2967/25
№ 2/688/1297/25
Рішення
Іменем України
15 жовтня 2025 року м. Шепетівка
Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області
у складі головуючої - судді Цідик А.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Кілікевич І.П.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача Люблінського О.Ф.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань у м. Шепетівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди,
встановив:
1. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що маючи медичну освіту, з 15 жовтня 2016 року проходить військову службу у Збройних Силах України. Військову службу проходила в складі НОМЕР_1 окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала ОСОБА_2 , роти радіоелектронної боротьби, з 04 квітня 2019 року на посаді старшого бойового медика у військовому званні сержанта.
У період з 15.10.2016 по 02.12.2016 безпосередньо брала участь в АТО, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення АТО. У періоди з: 18.09.2018 по 22.10.2018; 03.05.2019 по 12.08.2019; 18.09.2020 по 27.11.2020; 15.01.2022 по 24.02.2022 брала участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій, Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів м. Маріуполь Донецької області.
У період з 24.02.2022 по 12.04.2022 брала участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України в м. Маріуполь Донецької області.
12.04.2022 під час прориву з оточення у м. Маріуполь, внаслідок ворожого обстрілу з боку противника і безпосереднього вогневого контакту з ним, вона отримала акубаротравму та потрапила в полон.
Після чого її вивезли на гауптвахту в м. Донецьк, потім у селище Оленівка Донецької області, де тримали в колонії для засуджених. У жовтні 2022 року позивача було вивезено на територію РФ, де вона перебувала у м. Борисоглібськ та у СІЗО м. Таганрог, де вона перебувала до свого звільнення з полону - 17.10.2022.
Тривалий час вона вважалася зниклою безвісти, про що 23.06.2022 був сповіщений її батько.
Під час перебування у полоні, як у с. Оленівка Донецької області, так і на території РФ, до позивача регулярно застосовувалися тортури, засоби фізичного та психологічного впливу. Так, під час перебування у полоні позивача били працівники адміністрації колонії та СІЗО, роздягали догола в присутності чоловіків та фотографували, утримували в антисанітарних умовах, обмежували у доступі в туалет, відмовляли у медичній допомозі, надавали неякісне харчування та технічну воду. Позивач пережила жорстоке транспортування з одного місця ув'язнення до іншого, їй зв'язували руки та ноги скотчем, закривали очі скотчем. Принижували та били під час прибуття до нового місця утримання, тривалий час перебувала без засобів гігієни, без доступу до світла, без прогулянок, її регулярно позбавляли сну і відпочинку, обмежували у воді, ліках, примушували до праці, залякували електрошокером та собаками. Постійно погрожували розстрілом та вбивством, довічним ув'язненням. Вона відчувала повну ізоляцію та безпорадність, оскільки про події на території України нічого не було відомо. Перебувала у постійному психологічному виснаженні, страху. Її катували під час допитів, намагалися завербувати, схиляли до зради, позбавляли сну, забороняли сидіти, змушували говорити російською, вчити вірші, гімн Росії. Постійно контролювали через відеоспостереження. Увесь час чула крики та стогін українців. До моменту її визволення перебувала в ізоляції та невідомості. Голод, страх, шум, відсутність відпочинку та сну призводили до стану напівсвідомості.
З полону вона повернулася фізично і психологічно виснаженою, проходила тривале лікування та реабілітацію і до теперішнього часу повністю не змогла відновити свій попередній стан. Зокрема, у неї виявлено ряд хвороб: хронічний ерозивний гастродуедоніт на фазі загострення, вузловий зоб 1 стадії, ветреброгенну люмбалгію з помірно вираженим больовим синдромом, розширення судинної сітки капілярів правої та лівої гомілки, синдром сухого ока, хронічний блефарит обох очей, хронічний андексит в стадії ремісії, розлад адаптації у вигляді порушення емоцій і поведінки: помірно виражений тривожно-інсомнічний синдром з виходом у нестійку компенсацію. Згідно висновку ВЛК її хвороби були визнані такими, що пов'язані з проходженням військової служби, а сама вона придатна до військової служби.
Позивачка переконана, шо Російська Федерація країна - агресор назавжди поламала їй життя та підірвала здоров'я і має за це понести юридичну відповідальність у вигляді хоча б компенсації за нанесену моральну шкоду, яку вона оцінює у сорок мільйонів гривень. Вона вважає, що все вищеописане і дійсно пережите нею від початку її військової служби в ЗСУ під час війни, перебування в полоні можна віднести до фізичних, моральних і душевних тортур, які їй заподіяла саме країна-агресор.
Внаслідок пережитих подій позивачу було спричинено моральну шкоду, відтак просила стягнути з Російської Федерації на її користь моральну шкоду в розмірі 40 мільйонів гривень.
Позивач та її представник у судовому засіданні позов підтримали з підстав, зазначених у позові.
Відповідач у судове засідання не з'явився, повідомлений про розгляд справи належним чином шляхом опублікування оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
Як роз'яснив Верховний Суд у постанові від 08.06.2022 у справі №490/9551/19, після початку війни в Україні, а саме: з 2014 року, суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено Російську Федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої особі в результаті збройної агресії Російської Федерацією, за позовом, поданим саме до цієї країни.
Відповідно до положень статті 32 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року та статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» МЗС було розроблено алгоритм дій з питання отримання згоди російської сторони на відмову від судового імунітету держави у зв'язку із розглядом судами України цивільних справ за позовами проти Російської Федерації, у т.ч. в особі Посольства Російської Федерації в Україні, за яким МЗС доручало Посольству України в Російській Федерації передати до Міністерства закордонних справ Російської Федерації ноту МЗС з питання отримання згоди Російської Федерації на відмову від судового імунітету під час розгляду судовими органами України справ за позовами проти Російської Федерації.
Разом із тим, у зв'язку з порушенням Російською Федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряду інших документів ОБСЄ, у зв'язку із широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справ України 24.02.2022 нотифікувало МЗС Російської Федерації про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з Росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією від 14.02.1992.
Відтак діяльність дипломатичних представництв України в Росії та Росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинені відповідно до Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року. Комунікація МЗС з органами влади Російської Федерації також не здійснюється.
Отже, подальше застосування зазначеного вище алгоритму з отримання згоди Російської Федерації на відмову від судового імунітету, а також подача будь-яких судових документів у даній категорії справ до російської сторони дипломатичними каналами унеможливлюється.
У зв'язку із чим, інформацію про дату, час та місце розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції про відшкодування моральної шкоди було повідомлено відповідачу через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке було розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
2. Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 01.07.2025 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання на 01.09.2025. Ухвалою від 01.09.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 13.10.2025.
3. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв'язку правом позивача на відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України і проживає в м. Шепетівка Хмельницької області як внутрішньо переміщена особа, що підтверджується копією паспорта громадянина України та копією довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 30.10.2024 №6824-5003509393.
З 2014 року Російська Федерація здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН) від 14 грудня 1974 року, як акт збройної агресії.
Згідно із заявою Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VІІІ, збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії).
Друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення так званих «Донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).
Третя фаза збройної агресії Російської Федерації розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів збройних сил Російської Федерації.
24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії Російської Федерації проти України, повномасштабне вторгнення збройних сил Російської Федерації на суверенну територію України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дія якого триває до тепер.
Як слідує з військового квитка серії НОМЕР_2 від 22.02.2023, з 15 жовтня 2016 року ОСОБА_1 проходить військову службу у Збройних Силах України. Військову службу проходила в складі НОМЕР_1 окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала ОСОБА_2 , роти радіоелектронної боротьби, з 04 квітня 2019 року на посаді старшого бойового медика у військовому званні сержанта.
Відповідно до довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України від 29.06.2023, у період з 15.10.2016 по 02.12.2016 ОСОБА_1 безпосередньо брала участь в АТО, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення АТО. У періоди з: 18.09.2018 по 22.10.2018; 03.05.2019 по 12.08.2019; 18.09.2020 по 27.11.2020; 15.01.2022 по 24.02.2022 брала участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій, Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів м. Маріуполь Донецької області.
У період з 24.02.2022 по 12.04.2022 брала участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України м. Маріуполь Донецької області.
Позивач є учасником бойових дій та особою, яка постраждала від торгівлі людьми, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_3 від 28.02.2023, копією довідки Шепетівської районної військової адміністрації від 21.05.2024.
Як слідує з копії довідки військової частини НОМЕР_4 від 13.07.2023, ОСОБА_1 12 квітня 2022 року отримала акубаротравму за обставин: 12.04.2022 під час прориву з оточення м. Маріуполь в результаті ворожого обстрілу з боку противника. Вважати травмування, що отримано сержантом ОСОБА_1 таким, що отримане під час виконання обов'язків військової служби, а саме виконання бойового завдання під час забезпечення здійснення заходів з національної безпеки та оборони Батьківщини та територіальної цілісності, відсічі і стримування збройної агресії з боку Збройних Сил Російської Федерації у результаті обстрілу з боку противника.
З 12.04.2022 по 17.10.2022 позивач перебувала у полоні - в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України, що підтверджується копією довідки ДП «Український національний центр розбудови миру» № 6031-22 від 20.10.2022, копією довідки Служби безпеки України від 25.04.2024, копією довідки військової частини НОМЕР_4 від 27.05.2024.
З 12.04.2022 ОСОБА_1 вважалася зниклою безвісти, про що 23.06.2022 був сповіщений її батько ОСОБА_3
18.04.2022 зареєстровано кримінальне провадження №12022244000000330 за ч. 3 ст. 110 КК України, за фактом зникнення військовослужбовця ЗСУ ОСОБА_1 , що підтверджується копією витягу з ЄРДР від 18.04.2022.
Допитана позивач як свідок, в порядку ст. 92 ЦПК України, пояснила, що 11.04.2022 під час прориву з оточення в м. Маріуполь, автомобіль, в якому вона перебувала разом з побратимами потрапив під ворожий обстріл і був сильно пошкоджений. Далі вони рухалися пішки до своїх. Поки тривав їхній прорив, ворог постійно обстрілював завод з різного озброєння. Вони рухалися чагарниками і посадками. В одній з посадок їх оточили російські солдати і під загрозою знищення примусили скласти зброю. Потім всіх вивели у поле, поклали обличчям до землі і обшукали. У неї забрали документи і телефон. Так вона потрапила в полон. Її побратимів пов'язали та повкидали в кузов військового автомобіля, а її ще довго водили польовими дорогами. Потім посадили в якийсь автомобіль і повезли, як згодом виявилося, у військову комендатуру, що знаходилася у селищі Мангуш Донецької області. Потім перевезли в м. Донецьк на гауптвахту, де вона перебувала з 12.04.2022 по 18.04.2022. Їхали дуже довго різними дорогами, при цьому, ні разу не зупинившись, щоб сходити в туалет, не давали ні їжі, ні води, руки і ноги були зв'язані стяжками.
Під час їх «прийомки» у донецькій гауптвахті наказали дістати все з кишень і роздягнутися догола. Огляд проводили чоловіки. Вікно в камері було заґратоване, а із зовні забите металевим листом з маленьким отвором зверху. В камері стояв шалений сморід. Щоб попроситися до туалету або за питною водою потрібно було довго стукати у двері. Харчування було жахливе, хоча годували 3 рази на день. За весь час її перебування на гауптвахті жодного разу її не водили помитися.
В ОСОБА_4 , як і в інших колоніях, у них без їхньої згоди брали всілякі аналізи. Спали на голих дошках, на підлозі. В камері постійно горіло світло. Абсолютна відсутність гігієни, навіть не було туалетного паперу. Багато чого залежало від зміни охоронців, яка мінялася раз на тиждень. Саме від них залежало скільки разів на тиждень виводили на прогулянку чи в душ. Її постійно і всіляко принижували, давили морально, заставляли говорити російською мовою. Іноді наглядачі вночі грюкали гумовими кийками в двері, кричали.
В Борисоглібську теж наказали роздягнутися догола в присутності чоловіків. На допитах постійно знаходилася на розтяжці або сидячи обличчям до яскравої лампи. При цьому постійно хтось заходив, кричав, принижував, погрожував. З сусідніх приміщень чула нелюдські крики чоловіків. Її примушували вчити вірші та пісні на їхній мові, читати вголос їхню літературу. Декілька разів зовсім не давали сідати, а тільки стояти і вчити ті ж вірші і пісні, читати російською якісь тексти.
В Таганрозі наглядачі жінки, які були найбільш жорстокими. Все знімалося на відеокамеру, застосовувалися ті самі тортури.
Після проходження ВЛК вона лікувалася у Польщі, а потім у Литві, санаторії «Боржава», що в Закарпатській області. Лікувала наслідки контузії, яку отримала в день свого полону, оскільки почала втрачати слух. Проходила реабілітаційну програму цілісного відновлення жінок, які постраждали від насильства, а також перебували в окупації, полоні та зазнали тортур.
Її неповнолітня донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала з рідною сестрою позивачки, а колишній чоловік й досі перебуває в полоні.
Попри все продовжує служити у Збройних Силах України, періодично 1-2 рази на рік проходить курси реабілітації із залученням психолога.
Відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №11203 ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні в ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_5 ) з 17.10.2022 по 18.11.2022.
Відповідно до довідки ВЛК від 16.11.2022 №2675 ОСОБА_1 має розлад адаптації у вигляді порушення емоцій і поведінки: помірно виражений тривожно- інсомнічний синдром з виходом в нестійку компенсацію. Захворювання, пов'язане з проходженням військової служби.
Відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №4373 ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні в ІНФОРМАЦІЯ_3 (в/ч НОМЕР_6 ) з 19.12.2022 по 30.12.2022.
Відповідно до довідки ВЛК від 30.12.2022 №1543 ОСОБА_1 має хронічний гастродуоденіт, стадія ремісії, без порушенням функції. Вузловий зоб першого ступеню, без порушення функції. Тривожний розлад з виходом в компенсацію. Хронічний двобічний аднексит в стадії стійкої ремісії, з незначним порушенням функції. Дифузна фіброзно-кістозна мастопатія, з незначним порушенням функції. Захворювання, пов'язане з проходженням військової служби.
Відповідно до довідки ВЛК від 06.11.2023 №5120 ОСОБА_1 має двобічний фіброаденоматоз. Хронічний двобічний аднексит в стадії ремісії з незначним порушенням функції. Вертеброгенна люмбалгія із помірно вираженим больовим синдромом. Вузловий зоб І стадія. Захворювання, пов'язане з проходженням військової служби.
У період з 08.08.2024 по 31.08.2024 позивач лікувалася у медичному закладі у Литві, що підтверджується випискою від 31.08.2024.
З 14.10.2024 по 24.10.2024 проходила реабілітацію в санаторії «Боржава» в с. Довге Хустського району Закарпатської області, що підтверджується випискою ТОВ «Санаторій «Боржава» №9614.
Відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №9201 ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні в КНП «Хмельницький обласний заклад з надання психіатричної допомоги» Хмельницької обласної ради з 11.11.2024 по 26.11.2024, діагноз - порушення адаптації (Змішана тривожно-депресивна реакція. Суїцидальна спроба.
З 26.02.2025 по 12.03.2025 в ТОВ «МЦ «Діанна-мед» лікувала наслідки контузії, яку отримала в день свого полону, оскільки почала втрачати слух, діагноз - хронічна двобічна нейросенсорна приглуховатість легкого ступеню.
З 22.04.2025 по 03.05.2025 в ГО «НЕЄМІЯ» проходила реабілітаційну програму цілісного відновлення жінок, які постраждали від ГЗН та СНПК, а також перебували в окупації, полоні та зазнали тортур.
Отже, як підтверджується матеріалами справи, тривале перебування військовослужбовця ЗСУ у полоні має істотний вплив на психічний, фізичний та моральний стан позивача, оскільки за час перебування у полоні позивач піддавалася жорстокому, нелюдському і такому, що принижує гідність, поводженню.
4. Норми права, які застосував суд.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
До зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія (стаття 48 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Відповідно до частини другої статті 2 ЦК України часниками цивільних відносин є, зокрема іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі, у фізичних та душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
5. Оцінка суду.
Заслухавши позивача, її представника, дослідивши письмові докази у справі та пояснення свідка, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування - частина третя статті 82 ЦПК України), що Російська Федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.
02 березня 2022 року збройну агресію Російської Федерації проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від Російської Федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.
27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії Російської Федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія Російської Федерації проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).
Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У справі, що розглядається предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами Російської Федерації, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).
Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.
Звернення позивача до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.
Подібні правові висновки зроблено Верховним Судом у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21), від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21) від 12 жовтня 2022 року справі № 463/14365/21 (провадження № 61-4498св22), від 12 жовтня 2022 року справі № 463/14366/21 (провадження № 61-3713св22).
Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.
При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130св21)).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Відповідно до ст. 1 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання термін "катування" означає будь-яку дію, якою будь-якій особі навмисне заподіюються сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, щоб отримати від неї або від третьої особи відомості чи визнання, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа чи у вчиненні яких вона підозрюється, а також залякати чи примусити її або третю особу, чи з будь-якої причини, що ґрунтується на дискримінації будь-якого виду, коли такий біль або страждання заподіюються державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають як офіційні, чи з їх підбурювання, чи з їх відома, чи за їх мовчазної згоди. В цей термін не включаються біль або страждання, що виникли внаслідок лише законних санкцій, невіддільні від цих санкцій чи спричиняються ними випадково.
Жодні виключні обставини, якими б вони не були, стан війни чи загроза війни, внутрішня політична нестабільність чи будь-який інший надзвичайний стан не можуть бути виправданням катувань (ст. 3 цієї Конвенції).
Як слідує з матеріалів справи, саме перебування позивача у російському полоні та поводження з нею з порушенням норм міжнародного гуманітарного права мало істотний вплив на її психічний, фізичний та моральний стан, оскільки за час перебування у полоні до неї регулярно застосовувалися тортури, засоби фізичного та психологічного впливу, які мали комплексний характер - поєднання фізичного болю, голоду, антисанітарії, нелюдських умов утримання та таких, що принижують гідність, ізоляції та психологічного терору, залякування, що спрямовувалося на злам особистості та придушення волі.
Позивач зазнала інших грубих порушень її конституційних прав, зокрема гарантованого Конституцією України права на життя, адже вона постійно реально сприймала загрозу бути вбитою або пораненою, отримала захворювання, пов'язані з проходженням військової служби, тривалий час лікується та проходить реабілітацію, постійно перебуває у пригніченому стані, у неї знизився життєвий тонус і погіршилося здоров'я, що негативно позначилося на її стосунках з оточуючими та призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків.
З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що внаслідок противоправних дій Російської Федерації позивачу завдана моральна шкода.
Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену позивачу моральну шкоду, суд бере до уваги, що в національному та міжнародному законодавстві відсутні чітко визначені критерії для обчислення розміру компенсації моральної шкоди у грошовому еквіваленті.
Враховуючи наведені позивачем обґрунтування душевних страждань, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, позивачем правильно обрано спосіб стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у вигляді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені Російською Федерацією відносно неї.
Врахувавши встановлені у цій справі обставини, зокрема триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивача, характер вимушених змін у її житті, глибину душевних страждань через перебування у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України, де до неї вчинялися акти жорстокого, нелюдського поводження всупереч Женевським конвенціям, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, суд дійшов висновку, що достатньою сатисфакцією для позивача є стягнення з держави-агресора моральної шкоди у розмірі 40 000000 грн, що відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості. Для міжнародної оцінки та потенційного виконання рішення суду за межами Україною слід визначити розмір відшкодування в національній валюті та еквівалентно до міжнародної валюти - євро.
6. Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у сумі 15 140 грн.
Керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, ст. 23 ЦК України, суд
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди задовольнити.
Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 40 000 000 (сорок мільйонів) грн, що за офіційним курсом НБУ станом на дату ухвалення рішення становить 828 329,85 Євро.
Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь держави Україна судовий збір в сумі 15 140 (п'ятнадцять тисяч сто сорок) грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 ; зареєстрована як внутрішньо переміщена особа за адресою АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 );
відповідач - держава Російська Федерація (місце знаходження Міністерства юстиції Російської Федерації: вул. Житня,14, м. Москва Російської Федерації, 119991).
Суддя Алла ЦІДИК