Справа № 216/3322/25
провадження 2/216/2030/25
іменем України
07 жовтня 2025 року місто Кривий Ріг
Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі головуючого судді Кузнецова Р.О.,
за участю секретаря судового засідання Шакули Є.О.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-
встановив:
Представник позивача, адвокат Гаркавий М.С., звернувся до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що 10.01.2025 сталася ДТП за участю автомобіля «Ssang Yong Rexton», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 та автомобіля «BMW 328і», реєстраційний номер НОМЕР_2 , власником якого є позивач. Постановою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19.03.2025 ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП. Страховою компанією позивачу відшкодовано 156800,00 грн матеріальної шкоди, проте, згідно з висновком експертного дослідження розмір матеріального збитку, завданого позивачу внаслідок ДТП, становить 517841,10 грн, а ринкова вартість транспортного засобу «BMW 328і» в аварійному стані - 230364,17 грн. Таким чином, невідшкодованою залишається сума у розмірі 142849,42 грн, яка складається з наступного:
- 130676,93 грн вартість матеріального збитку поза межами ліміту страхового відшкодування;
- 8500,00 грн - вартість послуг транспортно-товарознавчого дослідження;
- 2000,00 грн - вартість послуг евакуації транспортного засобу з місця ДТП;
- 1672,49 грн - витрати на лікування отриманих тілесних ушкоджень внаслідок ДТП.
Крім цього, позивач зазначає, що в результаті ДТП зазнала моральних страждань, які вона оцінює у 100000,00 грн. Отже, позивач просить суд стягнути з відповідача невідшкодовану суму матеріального збитку у розмірі 142849,42 грн, моральну шкоду 100000,00 грн та судові витрати.
Зважаючи на предмет та ціну позову, а також інші обставини, які підлягають врахуванню у відповідності до положень пунктів 1 - 8 частини 3 статті 274 Цивільного процесуального кодексу України, дана справа підпадає під ознаки малозначної справи та не віднесена до категорії справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, у зв'язку з чим, на підставі ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Відповідач про розгляд справи в порядку спрощеного провадження без виклику сторін судом повідомлялася належним чином, але відповідно до ч. 4 ст. 277 ЦПК України, в установлений судом строк не подала до суду заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, також не подала до суду відзив на позовну заяву.
У зв'язку з чим, на підставі ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Суд, оцінивши докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному та об'єктивному дослідженні обставин справи, дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.
За приписами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При цьому згідно з роз'ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 10.01.2025, о 10 год. 55 хв., по пр-т. Миру 1А, у Центрально-Міському районі м. Кривого Рогу, водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом «Ssang Yong Rexton», реєстраційний номер НОМЕР_1 , була не уважною, не стежила за дорожньою обстановкою, під час зміни напрямку руху не переконалась, що це буде безпечно, під час маневру «розворот» при увімкненому основному зеленому сигналі світлофора не надала дорогу транспортному засобу, що рухався у зустрічному напрямку в результаті чого здійснила зіткнення з транспортним засобом «BMW 328», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, чим завдано матеріальних збитків, а водій ОСОБА_1 тілесні ушкодження. Вказаними діями ОСОБА_2 порушила вимоги п. 2.3 б), 10.1, 16.6 Правил дорожнього руху України.
Постановою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19.03.2025 у справі №216/1552/25 ОСОБА_2 визнано винною у вчинені ДТП, притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 850,00 грн.
Зазначена постанова набрала законної сили 01.04.2025.
Відповідно до ч. 6, 7 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Згідно з довідкою КП «Криворізька міська клінічна лікарня №2» КМР №292 від 20.01.2020 ОСОБА_1 10.01.2020, о 11 год. 50 хв., зверталася за медичною допомогою в відділення екстреної медичної допомоги з діагнозом: забій м'яких тканин голови.
Згідно з висновком СМЕ №275 від 21.02.2025 ОСОБА_1 за обставини ДТП отримала тілесні ушкодження у вигляді: саден обличчя, струсу головного мозку - які виникли від дії тупого твердого предмету або при ударі об такий предмет, за своїм характером виявлені тілесні ушкодження відносяться до легких тілесних ушкоджень.
На час дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «Ssang Yong Rexton», реєстраційний номер НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_3 , була забезпечена полісом про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ТДВ «СК «ГАРДІАН» згідно з полісом №ЕР-224897294.
Згідно з Висновком транспортно-товарознавчої експертизи по визначенню вартості матеріального збитку, ринкової вартості з урахуванням пошкоджень №Д15/01/25 від 13.02.2025, складеного судовим експертом Чивчишем О.П. вартість матеріального збитку, завданого з технічної точки зору власнику транспортного засобу «BMW 328і», реєстраційний номер НОМЕР_2 , дорівнює ринковій вартості досліджуваного автомобіля на дату пошкоджень та становить 517841,10 грн. Ринкова вартість транспортного засобу «BMW 328і», реєстраційний номер НОМЕР_2 , в аварійному стані з урахуванням пошкоджень, отриманих після ДТП складає 230364,17 грн.
Згідно зі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 від 11.06.2021 власником транспортного засобу «BMW 328і», реєстраційний номер НОМЕР_2 , є позивач ОСОБА_1 .
Згідно зі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 від 16.06.2021 власником транспортного засобу «Ssang Yong Rexton», реєстраційний номер НОМЕР_1 , є відповідач ОСОБА_2
05.03.2025 ТДВ «СК «ГАРДІАН» здійснено виплату страхового відшкодування позивачу у розмірі 156800,00 грн, що підтверджується скріншотом сторінки онлайн-банкінгу позивача.
На час звернення до суду з позовом сума матеріального збитку у повному обсязі позивачу у добровільному порядку не відшкодована.
Аналізуючи норми права на які посилався представник позивача у справі, а також норми права, які слід застосувати суд приходить до такого висновку.
За змістом ст. 22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Пленум Верховного Суду України у постанові №6 від 27.03.1992 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» у пункті 2 роз'яснив, що при розгляді таких справ, суди повинні мати на увазі, що шкода заподіяна особі або майну громадянина відшкодовується у повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Відтак, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, необхідним є наявність у діях відповідача повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності), шкідливих наслідків у вигляді заподіяння позивачу збитків, причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та завданими позивачу збитками, а також вини правопорушника.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частиною першою, другою ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).
Аналіз положень статей 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в тому числі, моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб'єктами, у спеціальний спосіб, тощо).
Правило генерального делікту закріплено у статті 1166 ЦК України щодо майнової шкоди та у статті 1167 ЦК України щодо моральної шкоди.
Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв'язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача.
За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.
Проте, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 01 липня 2004 року №1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон №1961-IV).
Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон №1961-IV (стаття 3 в редакції, яка діяла на час ДТП) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).
Згідно зі статтею 6 цього Закону (в редакції, яка діяла на момент ДТП) страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
За змістом статей 9, 22-31, 35, 36 Закону №1961-IV (в редакції, яка діяла на час ДТП) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
З огляду на зазначене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.
Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника (в договірному зобов'язанні ним є страховик).
Разом з цим, зазначені зобов'язання не виключають одне одного.
Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, у якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, унаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною. При цьому, потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.
Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частина друга статті 14 цього Кодексу).
Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань - деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.
Так виснував Верховний Суд України у постанові від 14.09.2016 у справі №6-725цс16.
Крім цього, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року, у справі №14-176 цс 18 зазначила, що у разі коли пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлений або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження.
Порядок відшкодування шкоди, пов'язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідно до якої транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП.
У разі якщо власник транспортного засобу не згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця цієї пригоди. Якщо ж транспортний засіб визнано фізично знищеним, відшкодування шкоди здійснюється у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП та витратам з евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди. Право на залишки транспортного засобу отримує страховик чи моторне транспортне страхове бюро.
Розмір страхового відшкодування залежить також від того, визнає власник транспортний засіб фізично знищеним чи ні. У разі визнання його таким власнику відшкодовується шкода у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП та витратам, пов'язаним з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди. Право на залишки транспортного засобу отримує страховик чи моторне транспортне страхове бюро.
З виплаченим страховою компанією розміром страхового відшкодування позивач не погодилася. Між тим, згода чи незгода позивача передати залишки транспортного засобу страховику, з огляду на те, що ліміт відповідальності страховика не перевищує розміру заподіяної потерпілій особі шкоди, не має правового значення, оскільки покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах ліміту відповідальності страховика на страхувальника, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди, у зв'язку з чим зобов'язаний відшкодувати завдані забезпеченим автомобілем збитки.
Враховуючи вищезазначені норми права та оцінюючі надані позивачем докази суд приймає їх до уваги та вважає їх належними та допустимими доказами, які підтверджують завдання позивачу матеріального збитку.
Згідно з Висновком транспортно-товарознавчої експертизи по визначенню вартості матеріального збитку, ринкової вартості з урахуванням пошкоджень №Д15/01/25 від 13.02.2025, складеного судовим експертом Чивчишем О.П. вартість матеріального збитку, завданого з технічної точки зору власнику транспортного засобу «BMW 328і», реєстраційний номер НОМЕР_2 , дорівнює ринковій вартості досліджуваного автомобіля на дату пошкоджень та становить 517841,10 грн. Ринкова вартість транспортного засобу «BMW 328і», реєстраційний номер НОМЕР_2 , в аварійному стані з урахуванням пошкоджень, отриманих після ДТП складає 230364,17 грн.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачу здійснено страхове відшкодування в розмірі 156800,00 грн, тобто з відповідача ОСОБА_2 в межах суми страхового відшкодування, на користь позивача ОСОБА_1 підлягають стягненню матеріальні збитки внаслідок ДТП у розмірі 130676,93 грн: (517841,10 грн (фактичний розмір шкоди) - 230364,17 грн (ринкова вартість пошкодженого транспортного засобу, який залишився у власності позивача) - 156800,00 грн (добровільно відшкодовано ТДВ «СК «ГАРДІАН»)).
Крім цього, в силу зазначених вище вимог Закону позивач має право на відшкодування збитків, пов'язаних евакуацією транспортного засобу з місця ДТП та витрат на лікування.
Так, згідно з квитанцією від 10.01.2025 позивач понесла витрати, пов'язані з перевезенням належного їй транспортного засобу з місця ДТП у розмірі 2000,00 грн, а також витрати на придбання ліків у розмірі 1672,49 грн (фіскальні чеки від 14.01.2025).
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що розмір матеріальних збитків в розмірі 134349,42 грн правомірно не було відшкодовано відповідачем та доводи позову в цій частині спростовані не були, суд вважає, що вказана сума за вимогами закону підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, в зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо визначення розміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню суд виходить з наступного.
Відповідно до частин першої - третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Частиною 1 статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода завдана фізичній особі, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, №68490/01, §62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди, судом враховується характер і обсяг заподіяної дорожньо-транспортною пригодою шкоди, а також поведінка відповідача, яка не намагалася до цього часу добровільно відшкодувати спричинену нею шкоду. Спричинення ДТП дійсно негативно вплинули на спосіб життя позивача, а невирішеність питання викликає в неї моральні страждання.
Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, враховуючи, що в результаті вчинення дорожньо-транспортної пригоди позивачу була спричинена матеріальна шкода, а також спричинені тілесні ушкодження, моральні переживання та страждання, суд вважає за можливе частково задовольнити позовні вимоги потерпілої в частині стягнення моральної шкоди та стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 10000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, вказана сума, на думку суду, є об'єктивною та достатньою для відшкодування моральної шкоди, що відбулася внаслідок неправомірних дій відповідача.
Поряд з цим, представник позивача також просив стягнути з відповідача витрати на висновок експерта у розмірі 8500,00 грн, які помилково відніс до матеріальних збитків.
Так, однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Після закінчення розгляду справи витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи, підлягають розподілу судом на загальних підставах, визначених статтею 141 ЦПК.
Згідно з ч. 6 ст. 139 ЦПК України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Дослідивши надані позивачем документи та докази, судом встановлено, що на замовлення позивача у цій справі було проведено транспортно-товарознавча експертиза по визначенню вартості матеріального збитку, ринкової вартості з урахуванням пошкоджень, оформлена висновком №Д15/01/25 від 13.02.2025, на проведення якого позивачем було витрачено грошові кошти у розмірі 8500,00 грн, що підтверджується договором про надання послуг, актом наданих послуг №8 від 13.02.2025 та квитанцією №018111 про оплату послуг експерта.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати на проведення оцінки вартості матеріального збитку в розмірі 8500,00 грн.
Водночас, щодо стягнення витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі відмови в позові - на позивача.
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Так, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Така правова позиція зазначена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21.
У пункті 31 постанови Верховного Суду від 20.07.2021 у справі №922/2604/20 зазначено, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв'язку з недоведеністю їх наявності.
Окрім цього, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18), вказано, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, має відповідати критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, а також зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені, так виснував касаційний суд.
У частині четвертій статті 62 ЦПК України передбачено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначає засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні, відповідно до статті 1 якого договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності) (частина третя статті 4зазначеного Закону).
Відповідно до статті 13 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).
У позові представник позивача, адвокат Гаркавий М.С., стверджує, що позивач ОСОБА_1 у період судового розгляду справи в суді понесла витрати на правничу допомогу в сумі 24000,00 грн.
Суд, вичерпно аналізуючи надані представником позивача документи про надання послуг з правничої допомоги встановив, що на підтвердження складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги представником позивача було надано копію договору про надання професійної правничої допомоги разом з додатком №1, в якому вказано вид послуг адвоката та ціну кожної послуги окремо, ордер та свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю.
Поряд з цим, Додатком №1 до договору про надання професійної правничої допомоги передбачено загальну вартість виконання, зазначених у додатку доручень, яка складає 24000,00 грн, є сталою, незмінною в меншу або більшу сторону, яку клієнт сплачує адвокату протягом п'яти днів з моменту прийняття рішення суду по справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу, станом на дату ухвалення рішення у справі, фактично позивачем не понесено.
Отже, надані представником позивача документи на підтвердження витрат з правової допомоги критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності), не відповідають, фактичні реальні витрати на правову допомогу документально не підтверджені та не доведені належними доказами, що є наслідком відмови у стягненні таких витрат.
Однак, відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати у справі у вигляді судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, в розмірі 1557,65 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 1166, 1167, 1194 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 12, 13, 76-82, 133, 137, 139, 141, 223, 257, 259, 263-265, 274, 354-355 ЦПК України суд,-
ухвалив:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 134349,42 грн (сто тридцять чотири тисячі триста сорок дев'ять гривень, 42 копійки), в рахунок відшкодування моральної шкоди 10000,00 грн (десять тисяч гривень).
У задоволенні решти вимог позову - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі у вигляді судового збору в розмірі 1557,65 грн (одна тисяча п'ятсот п'ятдесят сім гривень, 65 копійок) та витрати на залучення експерта у розмірі 8500,00 грн (вісім тисяч п'ятсот гривень).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
- позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 ;
- відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_7 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 .
Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
Суддя Р.О.КУЗНЕЦОВ