Справа № 203/2285/25
Провадження № 2/0203/1430/2025
03.10.2025 року Центральний районний суд міста Дніпра в складі:
головуючого судді - Казака С.Ю.
при секретарі - Кринюк М.С.
за участю представника позивача - Міщанина Є.В.
представника відповідача - ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «УкрСиббанк» до Акціонерного товариства «Комерційний інвестаційний банк», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання прав іпотекодержателя,-
АТ «УкрСиббанк» звернулось до суду з вищезазначеним позовом, в обгрунтування якого посилались на те, що 25.12.2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ОСОБА_8 було укладено договори про надання споживчого кредиту №11277152000, №11277148000, №112277120000, №11277191000, №11277181000, №11277198000, згідно яких останнім було видано кредити в сумі 200000 доларів США, 200000 доларів США, 200000 доларів США, 133000 долари США, 133000 долари США, 134000 долари США відповідно кожному.
29.07.2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки №11277152000/Б6, згідно якого останній, як майновий поручитель позичальників за кредитними договорами, передав в іпотеку належне йому нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 .
В зв'язку з невиконання позичальниками своїх зобов'язань за кредитними договорами банк протягом 2009-2013 років звертався до суду з позовами про стягнення заборгованості.
21.12.2009 року Індустріальним районним судом м.Дніпропетровська на користь банку в солідарному порядку із ОСОБА_3 та ОСОБА_9 було стягнуто заборгованість за кредитним договором №1127152000 в сумі 1604923,98 грн. Станом на 01.04.2025 року непогашена заборгованість за рішенням суду становить 1572046,69 грн.
14.10.2010 року Бабушкінським районним судом м.Дніпропетровська на користь банку в солідарному порядку із ОСОБА_4 та ОСОБА_10 було стягнуто заборгованість за кредитним договором №11277148000 в сумі 1660223,32 грн. Станом на 01.04.2025 року непогашена заборгованість за рішенням суду становить 1660161,43 грн.
17.09.2010 року Ленінським районним судом м.Дніпропетровська на користь банку в солідарному порядку із ОСОБА_5 , ОСОБА_11 було стягнуто заборгованість за кредитним договором №11277120000 в сумі 1604760,77 грн. Станом на 01.04.2025 року непогашена заборгованість за рішенням суду становить 1604669,73 грн.
29.10.2010 року Ленінським районним судом м.Дніпропетровська на користь банку в солідарному порядку із ОСОБА_8 та ОСОБА_12 було стягнуто заборгованість за кредитним договором №11277198000 в сумі 1113668,90 грн. Станом на 01.04.2025 року непогашена заборгованість за рішенням суду становить 1100139,38 грн.
19.06.2013 року Бабушкінським районним судом м.Дніпропетровська на користь банку в солідарному порядку із ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ТОВ «Прем'єр Естейт» було стягнуто заборгованість за кредитним договором №11277191000 в сумі 1585515,86 грн. Станом на 01.04.2025 року непогашена заборгованість за рішенням суду становить 1579784,64 грн.
19.06.2013 року Бабушкінським районним судом м.Дніпропетровська на користь банку в солідарному порядку із ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ТОВ «Прем'єр Естейт» було стягнуто заборгованість за кредитним договором №11277181000 в сумі 1624866,15 грн. Станом на 01.04.2025 року непогашена заборгованість за рішенням суду становить 1622376,97 грн.
З метою уникнення стягнення на предмет іпотеки ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до АКІБ «УкрСиббанк» про визнання договору іпотеки недійсним. Рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 31.01.2011 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 27.07.2011 року, позов ОСОБА_2 було задоволено та визнано недійсним договір іпотеки №11277152000/Б6 від 29.07.2008 року, зі зняттям заборони в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.01.2012 року рішення суду першої інстанції від 31.01.2011 року та ухвалу апеляційного суду від 27.07.2011 року було скасовано, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 24.09.2019 року позовну заяву ОСОБА_2 було залишено без розгляду.
В період з 30.09.2011 року по 01.10.2015 року спірне нерухоме майно було неодноразово відчужено.
На підставі договору купівлі-продажу від 01.10.2015 року в цей же день право власності на нього зареєстровано за ПАТ «Комерційний інвестиційний банк», яке на теперішній час знаходиться в стані припинення. На адресу останнього було направлено вимогу кредитора від 17.02.2025 року про визнання АТ «УкрСиббанк» іпотекодержателем нерухомого майна - нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 . Листом від 24.03.2025 року, за підписом уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб, не було визнано право АТ «УкрСиббанк», як іпотекодержателя, з посиланням на те, що АТ «Комерційний інвестиційний банк» є добросовісним набувачем майна.
Таким чином. посилаючись на те, що станом на 01.04.2025 року рішення судів про стягнення заборгованості за кредитними договорами з позичальників залишаються не виконаними в повному обсязі, а договір іпотеки не припинений, заперечуючи факт добросовісного набуття майна відповідачем, який перед його придбанням мав можливість перевірити правовий статус майна, інформацію з державних реєстрів, його попереднє обтяження іпотекою, АТ «УкрСиббанк» просило визнати за банком права іпотекодержателя щодо нерухомого майна по АДРЕСА_1 , що є предметом іпотеки за договором іпотеки №11277152000/Б6 від 29.07.2008 року, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 .
У наданому відзиві представник відповідача посилався на те, що спірне майно було придбано відповідачем за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 01.10.2015 року, укладеним із ОСОБА_15 , який в свою чергу його придбав 25.12.2012 року у ОСОБА_16 , а останній купив його у ОСОБА_2 . Записи про обтяження та іпотеку було вилучено з реєстрів 06.09.2011 року на підставі рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 31.01.2011 року у справі №2-488/2011. Пунктами 4 та 5 договору купівлі-продажу від 01.10.2015 року продавцем було засвідчено, що нежитлове приміщення до цього часу нікому іншому не продане, не подароване, в спорі і під забороною не перебуває, прав у третіх осіб на нього не має; відсутність заборон відчуження підтверджена інформаційними довідками, виданими нотаріусом. Відповідач, як добросовісний набувач не мав додаткового обов'язку перевіряти та аналізувати обставини попереднього відчуження майна, зокрема вибуття майна із володіння позивача. Крім того, представник посилався на те, що на момент укладення договору купівлі-продажу від 01.10.2015 року, рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 31.01.2011 року було скасовано. Таким чином, обізнаність позивача про нібито наявність порушених або оспорюваних прав почала свій відлік коли рішення від 31.01.2011 року було скасовано. З 01.02.2011 року по 31.01.2014 року позивач міг заявити позов про визнання права іпотекодержателя. Проте, зробив це лише в 2025 році, пропустивши строк позовної давності. За вказаних обставин, представник відповідача просив застосувати строк позовної давності та відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Одночасно у відзиві представник відповідача просив закрити провадження по справі, посилаючись на те, що даний спір за суб'єктним складом учасників та характером правовідносин відноситься до юрисдикції господарського суду.
Ухвалою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська (після зміни найменування - Центральний районний суд міста Дніпра) від 08.04.2025 року позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі та призначено останню до розгляду за правилами загального позовного провадження у підготовчому судовому засіданні.
Протокольною ухвалою суду від 12.06.2025 року було закрито підготовче провадження по справі та призначено останню до розгляду по суті.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позов та посилаючись на викладені в ньому підстави, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав, наведених у відзиві.
Третя особа - ОСОБА_2 , за неодноразовими викликами до суду не з'явився, про причини неявки не повідомив, пояснень по суті справи не надав.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши доводи, викладені останніми в заявах по суті справи та дослідивши матеріали останньої, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 25.12.2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» (після зміни найменування - АТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 . ОСОБА_8 було укладено договори про надання споживчого кредиту №11277152000, №11277148000, №112277120000, №11277191000, №11277181000, №11277198000, згідно яких останнім було видано кредити в сумі 200000 доларів США, 200000 доларів США, 200000 доларів США, 133000 долари США, 133000 долари США, 134000 долари США відповідно кожному.
29.07.2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки №11277152000/Б6, згідно якого останній, як майновий поручитель позичальників за кредитними договорами, передав в іпотеку належне йому нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 .
В зв'язку з невиконання позичальниками своїх зобов'язань за кредитними договорами банк протягом 2009-2013 років звертався до суду з позовами про стягнення заборгованості.
21.12.2009 року Індустріальним районним судом м.Дніпропетровська на користь банку в солідарному порядку із ОСОБА_3 та ОСОБА_9 було стягнуто заборгованість за кредитним договором №1127152000 в сумі 1604923,98 грн. Станом на 01.04.2025 року непогашена заборгованість за рішенням суду становить 1572046,69 грн.
14.10.2010 року Бабушкінським районним судом м.Дніпропетровська на користь банку в солідарному порядку із ОСОБА_4 та ОСОБА_10 було стягнуто заборгованість за кредитним договором №11277148000 в сумі 1660223,32 грн. Станом на 01.04.2025 року непогашена заборгованість за рішенням суду становить 1660161,43 грн.
17.09.2010 року Ленінським районним судом м.Дніпропетровська на користь банку в солідарному порядку із ОСОБА_5 , ОСОБА_11 було стягнуто заборгованість за кредитним договором №11277120000 в сумі 1604760,77 грн. Станом на 01.04.2025 року непогашена заборгованість за рішенням суду становить 1604669,73 грн.
29.10.2010 року Ленінським районним судом м.Дніпропетровська на користь банку в солідарному порядку із ОСОБА_8 та ОСОБА_12 було стягнуто заборгованість за кредитним договором №11277198000 в сумі 1113668,90 грн. Станом на 01.04.2025 року непогашена заборгованість за рішенням суду становить 1100139,38 грн.
19.06.2013 року Бабушкінським районним судом м.Дніпропетровська на користь банку в солідарному порядку із ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ТОВ «Прем'єр Естейт» було стягнуто заборгованість за кредитним договором №11277191000 в сумі 1585515,86 грн. Станом на 01.04.2025 року непогашена заборгованість за рішенням суду становить 1579784,64 грн.
19.06.2013 року Бабушкінським районним судом м.Дніпропетровська на користь банку в солідарному порядку із ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ТОВ «Прем'єр Естейт» було стягнуто заборгованість за кредитним договором №11277181000 в сумі 1624866,15 грн. Станом на 01.04.2025 року непогашена заборгованість за рішенням суду становить 1622376,97 грн.
В свою чергу ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до АКІБ «УкрСиббанк» про визнання договору іпотеки недійсним, який було задоволено рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 31.01.2011 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 27.07.2011 року та визнано недійсним договір іпотеки №11277152000/Б6 від 29.07.2008 року, зі зняттям заборони в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.01.2012 року рішення суду першої інстанції від 31.01.2011 року та ухвалу апеляційного суду від 27.07.2011 року було скасовано, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 24.09.2019 року позовну заяву ОСОБА_2 було залишено без розгляду.
Також судом встановлено, що на підставі рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 31.01.2011 року, до його скасування ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.01.2012 рок, у відповідних державних реєстрах було вилучено записи про обтяження майна іпотекою та заборони його відчуження.
Після цього, нерухоме майно, що було предметом іпотеки за відповідним договором №11277152000/Б6 від 29.07.2008 року, було відчужено ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 20.09.2011 року на користь ОСОБА_16 , останнім за договором купівлі-продажу від 25.12.2012 року на користь ОСОБА_15 , а ОСОБА_15 на підставі договору купівлі-продажу від 01.10.2015 року - на користь ПАТ «Комерційний інвестиційний банк» (після зміни найменування - АТ «Комерційний інвестиційний банк»), за яким з 01.10.2015 року по теперішній час зареєстроване право власності на спірне нерухоме майно.
Перевіряючи доводи представника відповідача, що даний спір за суб'єктним складом учасників та характером правовідносин відноситься до юрисдикції господарського суду, суд враховує наступне.
Згідно ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Пунктом 1 ч.1 ст.20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі № 591/5242/18 (провадження №14-168цс20) зазначено, що «судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду господарських і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити з прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи тощо. Відповідно до положень частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних індивідуальних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, те, що суб'єктний склад такого спору включає, як правило, фізичну особу, яка є стороною цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин (стаття 19 ЦПК України)».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі №591/5242/18 (провадження №14-168цс20) вказано, що «критеріями розмежування судової юрисдикції, зокрема господарської та цивільної юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад учасників правовідносин, зміст їх прав та обов'язків, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ та/або спорів.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі №415/2542/15-ц (провадження №14-40цс18) зазначено, що «з дати набрання чинності України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII» господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи».
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі №910/9362/19 (провадження №12-180гс19) зроблено висновок, що «до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі №910/1733/18 (провадження №12-170гс18), від 19 березня 2019 року у справі №904/2526/18 (провадження №12-272гс18).
Велика Палата Верховного Суду додатково звертає увагу на те, що положення пч.1 ст.20 ГПК України пов'язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не з об'єднанням позовних вимог до боржника у забезпечувальному зобов'язанні з вимогами до боржника за основним зобов'язанням, а з тим, що сторонами основного зобов'язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці».
У справі, що розглядається предметом заявлених позовних вимог є визнання за позивачем прав іпотекодержателя за іпотечним договором, укладеним із фізичною особою (третьою особою у справі ОСОБА_2 ) в забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами, укладеними між позивачем та також фізичними особами.
За таких обставин спір у розглядаємій справі, за критеріями суб'єктного складу та характером спірних правовідносин підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Перевіряючи доводи та заперечення сторін по суті позовних вимог, суд враховує наступне.
Згідно термінів, наведених в ст.1 Закону України «Про іпотеку (тут та далі - в редакції на момент укладення договору іпотеки від 29.07.2008 року), зазначено, що:
-нерухоме майно (нерухомість) - земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці і невід'ємно пов'язані з нею, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Застава повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання, космічних об'єктів, майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється за правилами, визначеними цим Законом;
-іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом;
-основне зобов'язання - зобов'язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов'язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою;
-наступна іпотека - передання в іпотеку нерухомого майна, яке вже є предметом іпотеки за попереднім іпотечним договором;
-іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути
боржник або майновий поручитель;
-іпотекодержатель - кредитор за основним зобов'язанням;
-майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи - боржника;
-боржник - іпотекодавець або інша особа, відповідальна перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання;
-пріоритет - переважне право однієї особи відносно права іншої особи на те ж саме нерухоме майно;
-вищий пріоритет - пріоритет, встановлений раніше будь-якого іншого пріоритету стосовно одного й того ж нерухомого майна;
-нижчий пріоритет - пріоритет, встановлений пізніше пріоритету будь-якого іншого пріоритету стосовно одного й того ж нерухомого майна.
Згідно ч.ч.1,2,5,6 ст.3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.
Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення.
У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами,
права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.
Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на
передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.
Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих
прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно.
Частинами 1,2,4 та 2 ст.5 Закону України «Про іпотеку» було встановлено, що предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.
Предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником цього майна на час укладення іпотечного договору.
Нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором.
Згідно ст.7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
Правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.
Згідно ст.13 Закону України «Про іпотеку» предмет іпотеки може бути переданий в наступну іпотеку за згодою попередніх іпотекодержателів, якщо інше не встановлено попереднім іпотечним договором. Попередня іпотека має вищий пріоритет над наступними іпотеками. Наступна іпотека, предметом якої є декілька об'єктів, що належать різним особам і є предметом попередньої іпотеки, допускається за згодою власників усіх об'єктів нерухомого майна, переданих в спільну іпотеку.
Статтею 17 Закону України «Про іпотеку» визначено підстави припинення іпотеки.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.23 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Статтею 36 Закону України «Про іпотеку» встановлено можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя.
Рішенням Конституційного Суду України від 14.07.2020 року №8-р/2020 у справі №3-67/2019(1457/19) визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення ч.1 ст.23 Закону України «Про іпотеку», та зазначено, що «іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов'язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов'язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов'язання. У разі порушення боржником свого зобов'язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов'язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов'язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки.
[…] Отже, положення частини першої статті 23 Закону №898 не порушують розумного балансу між правами та інтересами іпотекодержателя (кредитора) і іпотекодавця (набувача іпотечного майна). До того ж факт обізнаності набувача іпотечного майна щодо перебування нерухомого майна в іпотеці не має істотного значення, адже відчуження предмета іпотеки іпотекодавцем за згодою або без згоди іпотекодержателя жодним чином не припиняє іпотеки. Водночас набувач іпотечного майна, до відома якого не доведено інформацію про те, що нерухоме майно є предметом іпотеки, володіє достатніми засобами юридичного захисту, передбаченими чинним законодавством України, у разі порушення його конституційного права власності, а також вимог закону при вчиненні правочину».
Забезпечення виконання зобов'язання іпотекою гарантує право кредитора одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна, зокрема в позасудовому порядку, переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.
Згідно ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.ч.1,5 ст.261 ЦК України).
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ст.264 ЦК України).
У частині першій ст.266 ЦК України визначено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18) зроблено висновок, що «звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі №755/13805/16-ц (провадження №14-208цс21) зазначено, що:
«31. Велика Палата Верховного Суду вже виснувала, що наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов'язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством (див постанови від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16 (пункт 8.6), від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17 (пункт 40)).
48. Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої особи права на позов, тобто можливості захистити своє право чи інтерес через суд».
Суд враховує, що звернувшись до суду в період з 2009 по 2013 рік із позовами до позичальників за кредитними договорами, в забезпечення виконання за якими було укладено договір іпотеки №11277152000/Б6 від 29.07.2008 року із ОСОБА_2 , банк змінив строк дії таких договорів та виконання зобов'язання.
Після ухвалення в період з 21.12.2009 року по 19.06.2013 року судових рішень про стягнення заборгованості з позичальників, які залишались в повному обсязі невиконаними, банк питання про звернення стягнення на предмет іпотеки не ініціював.
Усвідомлюючи, що рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 31.01.2011 року після його залишення без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 27.07.2011 року набрало законної сили та могло бути виконано в частині вилучення записів про іпотеку та заборон відчуження, після скасування зазначених вище судових рішень ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.01.2012 року, за наявності на цей час в Державному реєстрі речових прав відомостей про вилучення записів про іпотеку та обтяжень іпотечного майна, а також щодо його відчуження іпотекодавцем ОСОБА_2 на користь іншої особи, позивач станом на 11.01.2012 року мав можливість перевірити ці обставини та об'єктивно міг дізнатись про порушення своїх прав, та вжити відповідних заходів шляхом звернення до суду з позовом про визнання праві іпотекодержателя.
Проте, банк звернувся з таким позовом до суду лише 03.04.2025 року, пропустивши таким чином встановлений ст.257 ЦК України строк позовної давності.
Отримання позивачем відповідних відомостей згідно Інформації з Державного реєстру речових прав, сформованої станом на 11.02.2025 року, за вказаних вище обставин не свідчить про дотримання строку звернення до суду.
Поряд із встановленими судом обставинами пропуску позивачем строку звернення до суду, суд також враховує наступне.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року в справі №922/2416/17 зроблено висновок, що:
-виключення відомостей про право іпотеки з відповідного державного реєстру не впливає на чинність іпотеки. Іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі;
-запис про іпотеку не може бути відновлений із моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя;
-за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяження особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають;
-у випадку, якщо позивач вважає, що іпотека є та залишилася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду в разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя;
-у справі з належною вимогою (зокрема, про визнання прав іпотекодержателя) суд має враховувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек зазначених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно.
У справі про визнання права іпотекодержателя позивач не позбавлений права доводити недобросовісність кінцевого набувача предмета іпотеки.
При вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ст.3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.
Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі №390/34/17 (провадження №61-22315сво18), від 11 листопада 2019 року у справі №337/474/14-ц (провадження №61-15813сво18), від 09 вересня 2024 року у справі №466/3398/21 (провадження №61-2058сво23)).
У випадку виникнення судового спору учасники цивільного обороту мають розуміти, що їхні дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі №466/3398/21 (провадження №61-2058сво23).
Велика Палата Верховного Суду підкреслювала, що цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (пункт 220 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі №917/1212/21 (провадження №12-24гс23)).
Суд приймає до уваги, що спірне іпотечне майно було відчужено Бардадимом 20.09.2011 року. Відповідачем було придбано за оплатним договором купівлі-продажу від 01.10.2015 року у попереднього власника ОСОБА_15 , яким воно було набуто у власність та перебувало у володінні з 25.12.2012 року, та право власності якого було підтверджено відповідними правовстановлюючими документами, зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухомого майно та було вільне від зареєстрованих обтяжень.
Ані відповідач, ані попередній власник ОСОБА_15 не були сторонами кредитних та іпотечних правовідносин із АТ «УкрСиббанк», а також сторонами у відповідних судових справах.
Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно також вбачається, що за договором оренди від 30.01.2014 року спірне нежитлове приміщення передавалось в оренду відповідачу та в подальшому за договором купівлі-продажу від 01.10.2015 року було передано у власність останньому.
Таким чином, як попередній власник ОСОБА_15 , так і відповідач на протязі тривалого часу відкрито володіли та користувались спірним майном, а відповідач відкрито володіє та користується останнім по теперішній час, тобто на протязі більше 10 років.
Після винесення 11.01.2012 року ухвали Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ позивач будь-яких дій щодо іпотечного майна не вживав.
Наведені вище обставини свідчать про добросовісність відповідача, яка набувача майна, що з огляду на набуття право на таке майно вільним від зареєстрованих прав інших осіб та обтяжень, свідчить про припинення права іпотеки та відсутності підстав для поновлення відомостей про іпотеку.
Оскільки вказана обставина є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову про визнання прав іпотекодержателя, в задоволенні позову АТ «УкрСиббанк» слід відмовити саме з вказаних підстав, без застосування наслідків пропуску строку позовної давності.
В зв'язку з відмовою в задоволенні позову, понесені позивачем по справі судові витрати покладаються на останнього.
Керуючись ст.ст.1,3,4,5,7,12,13,17,23,36 Закону України «Про іпотеку», ст.ст.256,257,261,264, 266,267 ЦК України, ст.ст.2-5,10-13,76-81,141,223,263-268 ЦПК України, суд -
Відмовити в задоволенні позову Акціонерного товариства «УкрСиббанк» до Акціонерного товариства «Комерційний інвестаційний банк», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання прав іпотекодержателя.
Понесені позивачем по справі судові витрати покласти на останнього.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 13 жовтня 2025 року.
Суддя С.Ю.Казак